Постанова Київський апеляційний суд № 357/9444/23

Головуючий у І інстанції Гончарук О.П. Провадження № 22-ц/824/8505/2024 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 31 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Гуля В.В., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватногоакціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 січня 2024 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И В : У серпні 2023 року ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП,у якому позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користьзавдані збитки у розмірі 101 882 грн. 57 коп. та сплачений по справі судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що 12 січня 2018 року між позивачем та Посольством Республіки Польщі в Україні (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № AM 125477. Предметом даного договору були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Volkswagen», державний номерний знак « НОМЕР_1 ». У відповідності до умов даного договору страхування позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. 14 грудня 2018 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «ЗАЗ 11027», д.н.з. НОМЕР_2 , допустив зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_1 . Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень. Відповідно до постанови Іванківського районного суду Київської області від 18 січня 2019 року по справі №366/3334/18, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Позивач у позові зазначив, що страхувальник звернувся до нього із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку, та надав всі необхідні документи. На підставі вказаноїзаяви та наданих документів було складено страхові акти. На підставі вказаних страхових актів ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійсниловиплату страхового відшкодування у розмірі 200 882 грн. 57 коп. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.», то остання, керуючись ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодувала ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» страхове відшкодування у розмірі 99 000 грн. 00 коп. Різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, яка дорівнює 101 882 грн. 57 коп., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі вимог ст.ст. 993, 1187, 1194 ЦК України. Оскільки відповідач в добровільному порядку сплачувати шкоду ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» у розмірі 101 882 грн. 57 грн. не бажає, позивач і звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вищевказаної суми - 101 882 грн. 57 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2023 року справу передано за належною підсудністю до Іванківського районного суду Київської області. Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 25 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Крім цього, позивач просив розподілити судові витрати. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на помилковість висновків суду про пропуск ним строку позовної давності, оскільки судом не взято до уваги, що відповідачем у період часу з 23.03.2020 по 08.02.2022 року було здійснено сплату частини коштів, належних позивачу, на загальну суму 34 383,00 грн. Такими діями, які свідчать про визнання боргу перед позивачем, відповідач перервав позовну давність, перебіг якої розпочався заново з 08.02.2022 року (дати внесення останнього платежу). Позовну заяву подано до суду у серпні 2023 року, тобто в межах визначеної ст. 257 ЦК України позовної давності. Крім цього, позивач у апеляційній скарзі посилається на те, що відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. З огляду на викладене, загальний строк позовної давності, встановлений в статті 257 ЦК України, продовжується на весь час дії воєнного стану автоматично, незалежно від причин пропуску такого строку. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 проти задоволення скарги позивача заперечив та просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі (101 882 грн. 57 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2018 року о 18 год. 25 хв. на 74 км+300 м а/д Київ-Овруч ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ЗАЗ 11027, д.н.з. НОМЕР_3 , не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням та допустив зіткнення з транспортним засобом VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_1 . При дорожньо-транспортній пригоді автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Постановою Іванківського районного суду Київської області від 18 січня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340,00грн. Також встановлено, що 12 січня 2018 року між ПрАТ СК «ПЗУ Україна» в особі Головного фахівця управління з розвитку корпоративних продажів та Посольством Республіки Польщі укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № AM 125477, відповідно до якогозастраховані майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.9-11). Згідно протоколу технічного огляду КТЗ від 19 грудня 2018 року, проведено огляд транспортного засобу Volkswagen Multivan, 2015 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та визначено пошкодження, отримані внаслідок ДТП. До протоколу додано фотокартки з пошкодженнями транспортного засобу(а.с.17). Вартість ремонту згідно калькуляції аудатекс № 4356142 від 20 грудня 2018 року складає167 402,14 грн. + 20% ПДВ, та разом становить 200 882,57 грн. (а.с.34-36). Відповідно до страхового акту №UA2018121400091/L01/02 від 09 січня 2019 року, відповідно до договору страхування (полісу) №АМ125477 від 12 січня 2018 року, де страхувальником є Посольство Республіки Польщі в Україні, державний номерний знак НОМЕР_1 , вид страхування з 14 січня 2018 року по 13 січня 2019 року, страхова сума складає 1 167 223,00 грн. Загальний розмір страхового відшкодування по даній події на підставі розрахунку (Додаток №1) становить 200 882,57 грн. Вказано про проведення виплати відшкодування в розмірі 60264,77 грн. (а.с.37). Згідно платіжного доручення №24725 від 10 січня 2019 року, перераховано страхове відшкодування (Посольство Респуб. Польща а/м VWDP014014) за авторем.роб., зг. Рах. №СНС4356142 від 17.12.2018р. в т.ч., дог. АМ 125477 від 12.01.2018р.) в розмірі 60264,77 грн.(а.с.38). Згідно платіжного доручення №24602 від 09 січня 2019 року, перераховано страхове відшкодування (Посольство Респуб. Польща а/м VWDP014014) за авторем.роб., зг. Рах. №СНС4356142 від 17.12.2018р. в т.ч., дог. АМ 125477 від 12.01.2018р.) в розмірі 140617,80 грн.(а.с. 39). Також встановлено, що ТДВ «СК «Ю.Ес.АЙ» був укладений поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/8077075, відповідно до якого застраховано цивільну відповідальність осіб, які на законних підставах керують забезпеченим транспортним засобом «ЗАЗ11027», номерний знак НОМЕР_3 , страхувальник ОСОБА_1 (а.с.40). Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, відповідно до зазначеного полісу становить200 000,00 грн. на одного потерпілого, розмір франшизи - 1000 грн. Максимальний розмір страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого за даним договором,не може перевищувати 100 000,00 грн. 01 грудня 2023 року до Іванківського районного суду Київської області від ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строку позовної давності (а.с 65-66). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив виключно з пропуску позивачем визначеного ст. 257 ЦК України трирічного строку для звернення до суду з позовом про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП. Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, оскільки суд, ухвалюючи рішення, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, що вбачається з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У статті 12 ЦПК України, зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Разом із тим, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України). Закон не дає відповіді на питання, які саме дії зобов`язаної особи слід розцінювати як такі, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку. Так, суд першої інстанції виходив із того, що при регресі моментом обчислення строку позовної давності є здійснення відповідної вимоги страхового відшкодування, а в даному конкретному випадку це 11 січня 2019 року (платіжне доручення датовано 10 січня 2019 року), відтак перебіг строку позовної давності необхідно обчислювати саме з цієї дати, а саме з наступного дня виплати страхового відшкодування (11 січня 2019 року). В той же час, позивач звернувся до суду 07 серпня 2023 року, тобто поза межами строку позовної давності, оскільки трирічний строк позовної давності сплинув 11січня 2022 року. Проте, як вбачається із наявних у справі копій квитанцій (а.с. 71-73) відповідачем на вимогу позивача, у період з 23 березня 2020 року по 08 лютого 2022 року було сплачено частину коштів на погашення боргу на загальну суму 34 383,00 грн. Слід зауважити, що вказані квитанції були долучені самим відповідачем до відзиву на позовну заяву, тобто відповідач не заперечує факту сплати ним коштів на користь позивача у вказаний період, на виконання вимог ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди. Останній платіж на користь позивача відповідач ОСОБА_1 здійснив 08 лютого 2022 року. На думку колегії суддів, здійснення відповідачем зазначених платежів свідчить про визнання ним боргу перед позивачем, наслідком чого стало переривання позовної давності. За таких обставин, подання позивачем позовної заяви 07 серпня 2023 року вчинене ним в межах позовної давності, яка розпочала свій перебіг знову після переривання з 09 лютого 2022 року (після внесення відповідачем 08 лютого 2022 року останього платежу). Вищенаведені обставини залишилися поза увагою суду, наслідком чого стало ухвалення ним помилкового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, яка у даному випадку позивачем не пропущена. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом при ухваленні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про відмову в позові, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням по справі нового рішення. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ», колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Прострахування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦКУкраїни). Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Як вказано у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦКУ), особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається. Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Як встановлено судом, виконуючи свої зобов`язання за Договором добровільногострахування, ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна»виплатило суму страхового відшкодування у розмірі 200 882,57 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 24725 від 10 січня 2019 року та № 24602 від 09 січня 2019 року. Як зазначено вище, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу «ЗАЗ11027», номерний знак НОМЕР_3 , була застрахована в ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» за полісом № АМ/8077075 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, відповідно до зазначеного полісу становить 200000,00 грн. на одного потерпілого, розмір франшизи - 1000,00 грн. Максимальний розмір страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого за даним договором відповідно не може перевищувати 100000,00 грн. Позивач зазначає, що ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» здійснило на його користь виплату у розмірі 99 000,00 грн. При цьому, невідшкодованою залишилася сума в розмірі 101 882,57 грн. (200 882,57 - 99 000,00 грн.), яку позивач і просив стягнути з ОСОБА_1 , як винуватця ДТП. Слід зазначити, що розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі ст. 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, з якою погодився і Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц. Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних доказів на спростування розрахунку суми страхового відшкодування, здійсненого позивачем; відповідачем не надано інший розрахунок розміру шкоди, що є його обов`язком в силу приписів ст. 81 ЦПК України. При цьому, усі заперечення ОСОБА_1 щодо заявлених позивачем вимог зводяться до пропуску ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» строку позовної давності та часткового виконання відповідачем вимог щодо відшкодування шкоди. З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 різниці між фактичним розміром шкоди і виплаченим страховим відшкодуванням. Разом із тим, колегія суддів не погоджується із заявленим позивачем розміром невідшкодованих відповідачем збитків у сумі 101 882,57 грн., оскільки цей розмір визначено без урахування сплачених відповідачем за період часу з 23 березня 2020 по 08 лютого 2022 року на погашення заборгованості перед позивачем коштів на загальну суму 34 383,00 грн. (а.с.71-73). При цьому, факт сплати ОСОБА_2 зазначених коштів не заперечується позивачем, про що ним зазначено у апеляційній скарзі, в тому числі, в якості обґрунтування доводів щодо переривання строку позовної давності. З врахуванням наданого позивачем розрахунку та наданих відповідачем квитанцій, різниця між фактичним розміром шкоди (виплаченою позивачем страхувальнику сумою у розмірі 200 882,87 грн.) і страховим відшкодуванням, яке здійснено ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» (99 000,00 грн.), за вирахуванням сплаченої відповідачем суми (34 383,00 грн.) становить 67 499 грн. 57 коп. (200 882,87 грн. - 99 000,00 грн. - 34 383,00 грн. = 67 499,57 грн.), що і підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, як особи відповідальної за завдані збитки. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки суд, ухвалюючи рішення, допустив неправильне застосування норм матеріального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача щодо стягнення шкоди з відповідача, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» різниці між фактичним розміром шкоди і виплаченим страховим відшкодуванням, з урахуванням вже сплаченої відповідачем суми, у розмірі 67 499,57 грн. З врахуванням того, що апеляційна скарга позивача підлягає до часткового задоволення із постановленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім по справі судові витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам на суму 4445 грн. 37 коп. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Приватногоакціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - задовольнити частково. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 січня 2024 року- скасувати та постановити по справі нове судове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 67 499 грн. 57 коп. та понесені по справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подачу позову та апеляційної скарги в розмірі 4445 грн. 37 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: