Постанова 4811 № 463/1407/23

Справа № 463/1407/23 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л. Провадження № 22-ц/811/620/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Матяш С.І. з участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача МОУ Швед О.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року в складі судді Стрепка Н.Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, - встановив: 27 лютого 2023 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Басюр Л.М., звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням. Позов обгрунтовував тим, що наказом Міністра оборони України від 16 квітня 2019 року №197 (по особовому складу) на виконання наказу Міністерства оборони України від 09 квітня 2019 року №67 КП позивача ОСОБА_1 звільнено з військової служби. Не погоджуючись із зазначеним наказом про звільнення, позивач оскаржив такий в судовому порядку, і рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, визнано протиправними та скасовано накази Міністерства оборони України щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 , поновлено на військовій службі як такого, що перебуває у розпорядженні першого заступника Міністра оборони України. 23 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №1.380.2019.001973 (провадження №К/9901/28592/20) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року. Вважає, що 25 лютого 2020 року є тим днем, коли ОСОБА_1 стало відомо про порушення права, зокрема визнання протиправними та скасування наказів Міністерства оборони України щодо звільнення з військової служби, а відтак даний позов подається в межах встановленого строку звернення до суду за захистом. Вважає, що судові рішення, які набрали законної сили є преюдиційними для вирішення цієї справи. На обґрунтування ухвалених рішень суди встановили факти протиправності дій Міністерства оборони України, як заподіювача шкоди та його вину, у тому числі причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Вказує, що внаслідок незаконного звільнення з військової служби ОСОБА_1 пережив душевні страждання, пов`язані із протиправною поведінкою Міністерства оборони України. При цьому, звільнення з військової служби супроводжувалося проведенням службових розслідувань, накладенням дисциплінарних стягнень, що за своїм змістом містили спотворену інформацію щодо обставин, які відбувалися за участю сторін у справі, нехтуванням чинним законодавством Міністерством оборони України та ін. Також зазначає, що Львівським окружним адміністративним судом вказане вище рішення в частині, що стосується поновлення ОСОБА_1 на військовій службі як такого, що перебуває у розпорядженні першого заступника Міністра оборони України, а також про стягнення грошового забезпечення за один місяць в розмірі 20686 грн. 93 коп. допущено до негайного виконання. На виконання судового рішення Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи, у тому числі щодо Міністерства оборони України, як боржника, із зобов`язанням останнього до вчинення дій спрямованих на негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на військовій службі. 30 березня 2020 року постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні №61441311 за невиконання без поважних причин рішення, що підлягає негайному виконанню на боржника - Міністерство оборони України накладено штраф на користь держави у розмірі 5100 грн., зобов`язано боржника виконати судове рішення протягом трьох робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. 22 квітня 2020 року постановою державного виконавця ВПВР ДДВС МЮУ у виконавчому провадженні №61441311 за повторне невиконання без поважних причин рішення, що підлягає негайному виконанню на боржника Міністерство оборони України накладено штраф на користь держави у розмірі 10200 грн., зобов`язано боржника виконати судове рішення протягом трьох робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. 5 червня 2020 року ВПВР ДДВС МЮУ закінчено виконавче провадження по виконанню судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973. 22 травня 2020 року державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮУ до Державного бюро розслідувань скеровано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України, за фактом умисного невиконання рішення суду. 30 жовтня 2020 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва за результати розгляду справи №757/46547/20 зобов`язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого в м. Києві, внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування. 19 березня 2021 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань розташованого в м. Києві внесено відомості за №62021100020000012 до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України (умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили), триває досудове слідство. Окрім цього, на спонукання виконання рішення суду позивачем ОСОБА_1 на адресу відповідача Міністерства оборони України надіслано низку звернень з приводу неприпустимості нехтування судовим рішенням, що набрало законної сили. Листування з Міністерством оборони України тривало починаючи з часу ухвалення судового рішення до моменту поновлення на військовій службі ОСОБА_1 . Лише 02 грудня 2020 року після спливу 10 місяців з наступного дня після набрання законної сили судовим рішенням про поновлення позивача на військовій службі (26 лютого 2020 року), відповідачем Міністерством оборони України видано наказ Міністра оборони України №630 про поновлення позивача ОСОБА_1 на військовій службі та, як наслідок, зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . Наголошує, що відповідачем Міністерством оборони України допущено зволікання з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, поновлено позивача ОСОБА_1 на посаду нижчу відносно тої, яку той обіймав до звільнення з військової служби, що на думку сторони позивача, засвідчує факт не відновлення попереднього правового становища ОСОБА_1 , яке у нього було до звільнення, призвело до зниження ступеня престижу та ділової репутації позивача ОСОБА_1 , а відтак заподіяння моральної шкоди від таких дій Міністерства оборони України. Вказує, що внаслідок зволікання з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, позивач ОСОБА_1 переживав душевні страждання, пов`язані з протиправною поведінкою щодо нього. За вказаний період ОСОБА_1 перебував у стадії невизначеності, що робило неможливим влаштуватися на роботу, залишати місце фактичного проживання, зокрема вчиняти дії, що могли б стати на заваді негайному поновленню на військовій службі Міністерством оборони України. А відтак, вказане супроводжувалося вимушеними змінами у життєвих стосунках, душевними стражданнями (переживаннями), що завдало моральної шкоди. Зазначає, що обставини, які свідчать про зволікання відповідачем Міністерством оборони України з виконанням судового рішення, описані в ухвалах Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року у справі №1.380.2019.001973 та від 15 квітня 2020 року у справі №1.380.2019.001973, постанові Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у справі №380/2557/20, постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2020 року у справі №640/8690/20 та Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2020 року у справі №380/2557/20, ухвалі Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року у справі №640/8690/20, що набрали законної сили. Окрім того, звертає увагу на ряд рішень ЄСПЛ вказуючи, що відповідно до прецедентної практики такого право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презумується. Також вказує, що в подальшому 26 березня 2020 року ІНФОРМАЦІЯ_1 , де на грошовому забезпеченні до звільнення з військової служби Міністерством оборони України перебував ОСОБА_1 , здійснено виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць, а 16 грудня 2020 року здійснено виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 19 квітня 2019 року (дата звільнення з військової служби ОСОБА_1 ) по 25 лютого 2020 року (дата ухвалення судового рішення про поновлення на військовій службі ОСОБА_1 ). Проте, вказана виплата була з порушенням норм чинного законодавства, зокрема при виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу не проведено нарахування та виплату суми компенсації, що зумовило звернення з позовом до суду за захистом порушених внаслідок такої виплати прав позивача на грошове забезпечення у повному розмірі. 07 червня 2021 року окремою ухвалою Львівського окружного адміністративного суду у справі №1.380.2019.001973 постановлено повідомити начальника ЗТУ ВСП ЗС України про протиправну бездіяльність щодо виконання рішення суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973. та з метою усунення виявленого порушення закону на користь ОСОБА_1 слід провести нарахування та виплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовця відповідно до статті 8 Закону №2011-Х1І та положень Порядку №44. 16 лютого 2022 року Восьмим апеляційним адміністративним судом окрему ухвалу у справі №1.380.2019.001973 залишено без змін. Зазначає, що внаслідок не виплати грошового забезпечення за період вимушеного прогулу у повному розмірі позивач переживав душевні страждання, пов`язані з протиправною поведінкою щодо нього, що завдало моральної шкоди. Окрім того, за період з 26 лютого 2020 року по 30 грудня 2020 року (фактичне виконання рішення про поновлення) відповідачем Міністерством оборони України середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973 позивачу виплачено не було. Як наслідок вказане зумовило ОСОБА_1 звернутися з позовом до суду за захистом порушених прав. 09 грудня 2021 року рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/3009/21 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії. Зокрема вказаним судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973 про поновлення на військовій службі за період з 26 лютого 2020 року по 30 грудня 2020 року включно та ухвалено стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за вказаний період. 05 жовтня 2022 року Восьмим апеляційним адміністративним судом рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/3009/21 залишено без змін. Відтак вказує, що внаслідок не виплати грошового забезпечення за період вимушеного прогулу у повному розмірі, не виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення щодо поновлення на військовій службі позивач ОСОБА_1 також поніс душевні страждання, пов`язані з протиправною поведінкою щодо нього, що завдало моральної шкоди. Також зазначає, що наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 27 липня 2021 року №225 ОСОБА_1 звільнено у запас, відповідно до пункту другою частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з набуттям права на пенсійне забезпечення, а з 20 серпня 2021 року наказом №158 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу частини. Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 набув право на пенсійне забезпечення. Підставою для призначення пенсії слугують матеріали сформованої Пенсійної справи серед яких є у тому числі видана за місцем перебування на фінансовому забезпеченні у період проходження військової служби довідка за встановленою формою щодо розміру грошового забезпечення особи, що набула право на пенсію у відповідності до Закону за останні 24 календарних місяці. Із судових рішень, що набрали законної сили вбачається, що в період з квітня місяця 2017 року по грудень 2020 року ОСОБА_1 вважався таким, що проходив військову службу та перебував на фінансовому забезпеченні у ЗТУ ВСП ЗС України. Разом з тим ЗТУ ВСП ЗС України довідку про розмір грошового забезпечення за період з 1 серпня 2019 року по 30 грудня 2020 року, що охоплював б необхідний період для призначення пенсії не надавалося, а відтак ОСОБА_1 у визначеному Законом розмірі пенсії за вислугу років не призначено. Вказані дії ЗТУ ВСП ЗС України перешкоджали ОСОБА_1 реалізувати гарантоване Законом право на отримання ним пенсії, що завдало та завдає моральної шкоди позивачу - ОСОБА_1 . Як наслідок вказане зумовило звернення з позовом до суду за захистом порушених прав ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльність щодо відмови у наданні довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року (зі змінами) за період з 1 серпня 2019 року по 30 грудня 2020 року. 07 квітня 2022 року рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/20745/21 задоволено позов ОСОБА_1 до ЗТУ ВСП ЗС України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії. Восьмим апеляційним адміністративним судом рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року у справі №380/20745/21 залишено без змін. Разом з тим рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року у справі №380/20745/21, що набрало законної сили, виконано лише 09 грудня 2022 року шляхом видачі довідки, з відображенням складових грошового забезпечення, проте у зменшеному розмірі, що вливає на визначення розміру пенсії за вислугу років. А відтак знову спонукає ОСОБА_1 до звернення у судові органи за захистом порушених прав та інтересів. Вважає, що вказане перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із протиправною діяльністю пов`язаною зі звільненням з військової служби та негативними наслідками, що настали для позивача. При цьому зазначає, що звільненню з військової служби передувало переслідування ОСОБА_1 , що характеризувалося втручанням у його, та членів його родини приватне життя, чим заподіяно йому стрес та занепокоєння від переслідувань. Незважаючи на наявність календарної вислуги років більш ніж 20 років перебування на військовій службі, відносно ОСОБА_1 було подано позов про виселення із займаного житлового приміщення, що суперечило ст.ст. 124, 125 ЖК України. Як наслідок, рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2021 року у справі №463/7345/19 у задоволені позову про виселення із службового жилого приміщення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення відмовлено. Львівським апеляційним судом рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2021 року у справі №463/7345/19 залишено без змін. А відтак вказане супроводжувалося душевними стражданнями (переживаннями) позивача та членів його родини, що також завдало моральної шкоди. Також, наказом начальника Відділу з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 22 лютого 2019 року №17 «Про внесення змін до послужного списку підполковника юстиції ОСОБА_1 » (далі - Наказ №17) виключено зі складу сім`ї позивача його матір ОСОБА_2 , що зумовило зміни в черговості забезпечення житловим приміщенням позивача ОСОБА_1 . Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 9 червня 2020 року у справі №1.380.2019.002708 за позовом ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано наказ №17, рішення суду набрало законної сили. Звертає увагу на те, що виданню вказаного вище наказу №17 передували запити до місця праці матері позивача, розголошення її персональних даних та ін. Стверджує, що мали місце також обставини використання Міністерством оборони України в особі його службових осіб завідомо підробленого документа, що містив підробку власного підпису ОСОБА_1 , скерування необґрунтованих запитів до органів виконавчої влади м. Львова з намаганням заблокувати виплати ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги, як учаснику антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях за визначеною містом програмою. Такі протиправні дії знову ж таки спонукали ОСОБА_1 до звернення з позовом до суду за захистом порушених прав. Як наслідок рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі №1.380.2019.005801, що набрало законної сили, зобов`язано виконавчий комітет Львівської міської ради Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради здійснити належні виплати. Вказане супроводжувалося душевними стражданнями (переживаннями) позивача, що завдало моральної шкоди. Відтак сторона позивача вважає, що останній має право на відшкодування моральної шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 237-1 КЗпП України. При цьому звертає увагу, зокрема, на правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 13 серпня 2020 року у справі №127/16375/19, в якій суд зазначив, що КЗпП не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань. їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин. Суд вказав, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення». Вважає, що позивач надав належні та допустимі докази того, що судовим рішенням встановлена вина відповідача Міністерства оборони України, його діяльність визнана неправомірною, тобто вину відповідача в спричиненні моральної шкоди позивачеві доведено, а відтак є підстави для задоволення позову. При цьому зазначає, що при визначені мінімального розміру відшкодування моральної шкоди позивач виходить із сум середньомісячної заробітної плати за час, що минув від моменту настання події (незаконного звільнення з військової служби), що спричинило моральну шкоду до припинення перебігу події (поновлення на військовій службі), тобто з 19 квітня 2019 року до 30 грудня 2020 року його середньомісячна заробітна плата становила 20686,93 грн./міс., тривалість вимушеного прогулу - 20 місяців, а відтак мінімальний граничний розмір моральної шкоди буде становити 413738,60 грн. Звертає увагу на те, що законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Щодо граничного розміру вказує, що протиправні дії відповідача складають не лише незаконне звільнення ОСОБА_1 з військової служби, але й пов`язаним з цим фактом довготривалим зволіканням із виконанням судового рішення про поновлення на військовій службі, яке допущено судом до негайного виконання, переслідуванні ОСОБА_1 шляхом втручання у його приватне життя, намаганням виселити його та членів його родини із житла, та зняти із квартирної черги членів його родини, поновленні на військовій службі на нижчу посаду та ін. З огляду на зазначене позивач переживав душевні страждання, що пов`язані з протиправною поведінкою щодо нього, протягом періоду вимушеного прогулу, в тому числі у період зволікання з виконанням судового рішення, ОСОБА_1 перебував у стадії невизначеності, що робило неможливим влаштуватися на роботу, залишити місце фактичного проживання, зокрема вчиняти дії, що могли б стати на заваді негайному поновленню на військовій службі Міністерством оборони України. Вказане супроводжувалося вимушеними змінами у життєвих стосунках, душевними стражданнями (переживаннями), що очевидно завдало моральної шкоди. Відтак вважає, що з урахуванням вимог справедливості, порушення прав позивача, характеру і обсягу його страждань, є обґрунтованим визначити компенсацію моральної шкоди у розмірі 900000 грн. При цьому зазначає, що з врахуванням положень ЦК України, Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» така шкода має дути відшкодована державою, а кошти на відшкодування підлягають стягненню з Державного бюджету України. Просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення з військової служби у розмірі 900 000 грн., завданої Міністерством оборони України. Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає рішення таким, що прийняте за умов неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, виходячи з наступного. Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має контитуційно-правову природу і передбачено в статтях 21, 56, 62, 152 Конституції України. Подальше регулювання інституту моральної шкоди визначено в окремих законах. Так, право на відшкодування моральної шкоди закріплено зокрема у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ. Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством. В трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 2371 Кодексу, відповідно до якої відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Строки звернення до суду за відшкодуванням моральної шкоди в зазначеній статті не встановлено. Окрім того, трудове законодавство не містить норми, у якій би розкривався зміст позовної давності, порядок її обчислення, підстави для зупинення, поновлення, тощо. У КЗпП лише встановлено строк звернення до суду для вирішення трудового спору, який за своєю суттю і є позовною давністю. Основним нормативно-правовим актом, який регулює питання, пов`язані з існуванням інституту позовної давності є Цивільний Кодекс України, у якому визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 (три) роки (ст. 257); для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258). Тобто, лише у випадках, прямо передбачених у законах, застосовуються позовна давність, відмінна від загальної. У сфері захисту трудових прав, законодавець визначив скорочену позовну давність в один або три місяці (ст. 233 КЗпП України) та визначив випадки, на які вона не поширюється, чим передбачив, що до всіх інших правовідносин має застосовуватись загальна позовна давність, тривалістю у три роки. Із позову, що розглядається судом вбачається, що предметом є відшкодування моральної шкоди, пов`язаної із незаконним звільненням військовослужбовця з військової служби. Порушення прав позивача відбулось у зв`язку з незаконними діями Міністерства оборони України, є триваючими протиправними діями, що потребувало значного часу для позивача для відновлення таких прав. З цією метою було подано низку позовів та отримано низку судових рішень. Не погоджується із суперечливими висновками суду першої інстанції, який погоджується у рішенні, що незаконні дії МО України, після рішеня суду про поновлення на військовій службі, надалі тривали, тобто мали триваючи характер, разом з тим суд зазначає, що відсутнє судове рішення, яким встановлено, що така тривалість виконання судового рішення пов`язана з умисними протиправними діями відповідача. На переконання апелянта, такі висновки суду першої інстанції вказують на невідповідність викладених у рішенні суду першої інстанції обставин справи, позаяк обставини, що свідчать про зволікання МО України з виконання судового рішення встановлені в ухвалах Львівського окружного адіністративного суду від 10.04.2020 та від 15.04.2020 у справі №1.3802019.001973, постанові Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 у справі №380/2557/20; постановах Шостого апеляційного адімінстративного суду від 08.07.2020 у справі №640/8690/20 та Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 у справі №380/2557/20, ухвалах Верхвовного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.08.2020 у справі №640/8690/20, що набрали законної сили. Разом з тим, в оскаржуваному рішенні відсутній аналіз застосування практики ЄСПЛ щодо доступу до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про відмову позивачу у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність суд має з`ясувати та зазначити у своєму рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через необгрунтованість. Чинне законодавство не наводить переліку причин, як можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності. 21.12.2023 на адресу суду позивачем надано заперечення на клопотання про відмову у позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, проте такі судом першої інстанції не були взяті до уваги. Окремої уваги заслуговує припущення суду першої інстанції щодо ймовірного чи/або можливого існування факту вручення копії наказу про звільнення позивачу, в той час як матеріали справи не містять таких даних. Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року. Звертає увагу, що відповідно до пункту першого глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірсуної інфекції (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Суд першої інстанції на вказане вище уваги не звернув. Разом з тим, розпочав відлік перебігу строку від 30.06.2023, а відтак прийшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом. Окрім того, судом не взято доуваги, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України 24 лютого 2022 року в Україні Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента Укаїни «Про введення воєнного стану в Україні», введено воєнний стан, який подальшому неодноразово продовжений та триває на даний час. 26.02.2022 позивач ОСОБА_1 розпочав проходження військової служби як військовослужбовець першої черги оперативного резерву, на даний час проходить військову службу, відтак не врахував вказане для поновлення строку звернення до суду. Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди. 26 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» від Міністерства оборони України надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких представник відповідача висловив свої заперечення, зазначив, що рішення є законним, обгрунтованим, відтак у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. Наголошує, що суд першої інстанції правильно вказав, що оскільки позивач просить стягнути на його користь моральну шкоду, заподіяну саме незаконним звільненням, а не моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади/ посадової або службової особи органу державної влади, даний спір є трудовим та вказані положення за зазначені положення не поширюються. Аналогічно не застосовуються у даному випадку положення ст. 1176 ЦК України, якою передбачено порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, а відповідно і Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки відомостей про існування таких фактів матеріали справи не містять. Позивачем не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди у виді моральних (душевних) чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими людьми, внаслідок дій відповідачів, причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками указаними останнім, не надано доказів чим керувався позивач, визначаючи розмір відшкодування. Судом першої інстанції правильно встановлено, що за вказаний період позивач дійсно неоднразово звертався до судів з позовами, однак дані спори не були безпосередньо пов`язані з самим фактом звільнення позивача, а стосувалися неналежного здійснення йому фінансових виплат (грошового забезпечення), вчинення дій для призначення йому пенсії та оскарження рішення щодо виключення з його послужного списку зі складу сім`ї його матері. Оскільки позивачем заявлено вимогу про відшкодування на його користь моральної шкоди заподіяної внаслідок незаконного звільнення, до такої вимоги, з врахуванням норм КЗпП України, застосовується тримісячний строк для звернення до суду. При цьому, оскільки позивач вже звертаючись до адімністративного суду з позовом про своє поновлення на посаді та визнання протиправним та скасування наказів, в тому числі наказу про звільнення, вважав своє звільнення незаконним, відтак визначений ч.1 ст. 233 КЗпП України строк слід рахувати саме з дати, коли позивачу стало відомо про його звільнення, а не з дати ухвалення судом рішення про визнання вказаного наказу про звільнення незаконним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 травня 2021 року у справі №607/3323/19, в якій позивач просив стягнути на його користь моральну шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення, а факт незаконності звільнення було вже встановлено рішенням суду. Щодо продовження строків у зв`язку з карантинними обмеженнями, то такі були введені постановою КМУ від 11 березня 2020 року і тривали до 30 червня 2023 року. Тримісячний строк звернення до суду сплив 06 серпня 2019 року, а відтак такий не продовжувався автоматично з наведених підстав. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача МОУ Швед О.Б. на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції рішення мотивував тим, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним звільненням 18 лютого 2023 року, тобто з пропуском трьохмісячного строку, дійшов висновку, що такий строк не може бути поновленим судом на підставі ст. 234 КЗпП України, відтак клопотання представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності є підставним, тому в задоволенні позову відмовив у зв`язку з пропуском позовної давності. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить із такого. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Звернувшись з відповідним позовом, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Судом встановлено, що 15 березня 2019 року Перший заступник Міністра оборони України видав наказ №13, яким (серед іншого) увільнено ОСОБА_1 від займаної посади начальника Західної територіальної групи та зараховано в розпорядження першого заступника Міністра оборони України; ОСОБА_1 залишається на термін перебування у розпорядженні на всіх видах забезпечення та у списках Управління з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України, виконує обов`язки військової служби, визначені начальником Управління. 19 березня 2019 року т.в.о. начальника Управління з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України видав припис, яким ОСОБА_1 на виконання наказу від 15 березня 2019 року №13 визначено здати займану посаду начальника Західної територіальної групи з питань запобігання та виявлення корупції та 25 березня 2019 року прибути до Управління у розпорядження Першого заступника Міністра оборони України для вирішення організаційних питань. 10 квітня 2019 року т.в.о. начальника Західного відділу з питань запобігання та виявлення корупції видав наказ №5, відповідно до якого підполковник юстиції ОСОБА_1 вважається таким, що справи та посаду здав та вибув до Управління з питань запобігання та виявлення корупції МОУ в розпорядження першого заступника МОУ для вирішення організаційних питань; з 10 квітня 2019 року виключений зі списків особового складу Західного відділу з питань запобігання та виявлення корупції. 11 квітня 2019 року перший заступник Міністра оборони України видав наказ №20, відповідно до якого примітку наказу МОУ №13 від 15 березня 2019 року викладено в новій редакції, зазначено, що підполковник юстиції ОСОБА_1 залишається на термін перебування у розпорядженні на всіх видах забезпечення та у списках Західного територіального відділу з питань запобігання та виявлення корупції, виконує обов`язки військової служби, визначені начальником Управління з питань запобігання та виявлення корупції МОУ. Наказом Міністра оборони України № 67 КП «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 12 квітня 2019 року за неналежне виконання службових обов`язків, визначених вимогами статті 11 Статуту внутрішньої служби на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «звільнення з військової служби за службовою невідповідністю». 16 квітня 2019 року Міністр оборони України в порядку реалізації дисциплінарного стягнення «звільнення з військової служби за службовою невідповідністю», видав наказ №197 (по особовому складу), яким ОСОБА_3 звільнено з військової служби в запас відповідно до підпункту «д» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через службову невідповідність). 19 квітня 2019 року т.в.о. начальника Західного територіального відділу з питань запобігання та виявлення корупції МОУ на виконання наказу від 16 квітня 2019 року №197 (по особовому складу) видав наказ від №9 (по стройовій частині), яким ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Західного територіального відділу запобігання корупції МОУ та знято з усіх видів забезпечення. Розрахунок по грошовому забезпеченню проведено з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . В свою чергу, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Управління з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України, Західного територіального відділу з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України, Західного територіального управління військової служби правопорядку про визнання протиправними та скасування наказів, рішень, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу; визнано протиправними та скасовано рішення начальника Управління з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень: від 25 березня 2019 року у виді догани (усно); від 4 квітня 2019 у виді суворої догани (усно); визнано протиправними і скасовано накази Міністра оборони України: від 09 квітня 2019 року №64 КП «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; від 12 квітня 2019 року №67 КП «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; від 16 квітня 2019 року №197 (по особовому складу) в частині, що стосується звільнення з військової служби у запас за підпунктом «д» (через службову невідповідність) підполковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні першого заступника Міністра оборони України; визнано протиправними та скасовано накази начальника Західного територіального відділу з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України: від 12.04.2019 №3 (з основної діяльності) «Про призупинення виплати грошового забезпечення»; від 19 квітня 2019 року №9 (про виключення ОСОБА_1 з 19 квітня 2019 року зі списків особового складу Західного територіального відділу з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України та усіх видів забезпечення); поновлено ОСОБА_1 на військовій службі як такого, що перебуває у розпорядженні першого заступника Міністра оборони України; стягнуто з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 211427 (двісті одинадцять тисяч чотириста двадцять сім) гривень 37 коп.; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено. При цьому встановлено такий порядок виконання рішення суду щодо стягнення коштів - при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 211427,37 грн. роботодавцеві слід утримати з цієї суми та перерахувати у відповідні бюджети/фонди передбачені законодавством податки, збори та інші обов`язкові платежі. Окрім того, рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на військовій службі як такого, що перебуває у розпорядженні першого заступника Міністра оборони України та стягнення грошового забезпечення за один місяць в розмірі 20686 (двадцять тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 93 коп. допущено до негайного виконання. Під час розгляду вказаної справи адміністративним судом встановлено, зокрема, що ОСОБА_1 з 1996 року проходив військову службу в лавах Збройних Сил України, з 17 березня 2017 року обіймав посаду начальника Західної територіальної групи з питань запобігання та виявлення корупції, має військове звання «підполковник юстиції», науковий ступінь «кандидат юридичних наук», є учасником бойових дій. При цьому суд зазначив, що твердження відповідача про службову невідповідність позивача за наведених у наказі №67КП від 12 квітня 2019 року обставин є необґрунтованим та помилковим, а застосоване до нього дисциплінарне стягнення надмірно суворим та протиправним. Оцінюючи доводи учасників справи щодо дотримання відповідачем принципу співмірності (відповідності суворості стягнення ступеню тяжкості проступку) суд врахував, що на позивача було накладено чи не найсуворіший в ієрархії дисциплінарних стягнень, визначених статтею 68 Дисциплінарного статуту. Суд вважав, що навіть у випадку трактування вчинку позивача як дисциплінарного проступку при обранні виду дисциплінарного стягнення Міністр оборони України не врахував можливість застосування до останнього більш м`яких дисциплінарних стягнень, як от «пониження в посаді», «пониження в військовому званні на один ступінь» тощо. Суд вважав вагомими посилання позивача на те, що: за 23 роки військової служби він до 25 березня 2019 року не притягувався до дисциплінарної відповідальності, натомість багаторазово заохочувався командирами (начальниками) різних рівнів, востаннє - наказом Міністра оборони України від 14 червня 2018 року; результати щорічного оцінювання позивача за 2018 рік, відповідно до яких Міністр оборони України та начальник Управління з питань запобігання та виявлення корупції зробили висновок про його відповідність займаній посаді, оцінили рівень його теоретичних знань як високий, а практичні уміння та навички як достатні (для виконання завдань за посадою). Відтак, розглядаючи вказану справу адміністративний суд прийшов висновку про те, що наказ №67 КП від 12 квітня 2019 року не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, тому підлягає скасуванню, а також, що з огляду на протиправність наказу №67 КП від 12 квітня 2019 року та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про його скасування підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про скасування наказів Міністра оборони України від 16 квітня 2019 року №197 (по особовому складу) та начальника Західного територіального відділу запобігання корупції №9 від 19 квітня 2019 року про виключення із списків особового складу. При цьому, вирішуючи вимогу позивача про поновлення його на посаді начальника Західної територіальної групи з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України або на посаді, що є не нижчою аніж та, яку він обіймав до звільнення, суд зауважив, що такі не підлягають до задоволення, оскільки на дату звільнення з військової служби підполковник ОСОБА_1 не займав жодної посади та перебував у розпорядженні першого заступника Міністра оборони України. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №1.380.2019.001973 апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року з питань відстрочення виконання судового рішення без змін. Також, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №1.380.2019.001973 залишено без задоволення апеляційну скаргу Міністерства оборони України, до якої приєднався Міністр оборони України, та апеляційну скаргу Управління з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973 залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі №1.380.2019.001973 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Управління з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України, Західного територіального відділу з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України, Західного територіального управління військової служби правопорядку про визнання протиправними та скасування наказів, рішень, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) №630 від 2 грудня 2020 року ОСОБА_1 поновлено на військовій службі та призначено на посаду старшого юрисконсульта юридичної служби Управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ Збройних Сил України, ВОС 8503003 (а.с. 105). 07 червня 2021 року Львівським окружним адміністративним судом у справі №1.380.2019.001973 постановлено окрему ухвалу, якою повідомлено начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про протиправну бездіяльність щодо виконання рішення суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973, що полягає у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (за час вимушеного прогулу та грошового забезпечення пов`язаного із скасуванням наказу начальника Західного територіального відділу з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України від 12 квітня 2019 року №3 (з основної діяльності) «Про призупинення виплати грошового забезпечення») без одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» від 15 січня 2004 року №44. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 1.380.2019.001973 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) залишено без задоволення, а окрему ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 7 червня 2021 року залишено без змін. Окрім того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року у справі №380/3009/21 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України за участю співвідповідача Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973 про поновлення на військовій службі як такого, що перебуває у розпорядженні першого заступника Міністра оборони України за період з 26 лютого 2020 року по 30 грудня 2020 року включно; стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973 в розмірі 148665 грн., за виключенням податків та обов`язкових платежів. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 380/3009/21 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_2 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року та ухвалу від 30 грудня 2021 року з питань винесення додаткового судового рішення у справі №380/3009/21 без змін. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №380/3009/21 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року. Також, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2022 року у справі №380/20745/21 задоволено позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання ОСОБА_1 оновленої довідки про отримання додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (надбавки, доплати, підвищення та премії), за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення або перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням часу вимушеного прогулу; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 оновлену довідку про отримання додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (надбавки, доплати, підвищення та премії), за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення або перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням часу вимушеного прогулу. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року у справі № 380/20745/21 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_2 ) залишено без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2022 року у справі № 380/20745/21 залишено без змін. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2021 року у справі №463/7345/19 відмовлено у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_3 до ОСОБА_1 , третіх осіб Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, Львівської міської ради про виселення із службового приміщення. Постановою Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 463/7345/19 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 на рішення залишено без задоволення, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2021 року залишено без змін. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 9 червня 2020 року у справі №1.380.2019.002708 задоволено повністю позов ОСОБА_1 до Управління з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу; визнано протиправним та скасовано наказ Відділу з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 22 лютого 2019 року № 17 «Про внесення змін до послужного списку підполковника юстиції ОСОБА_1 ». Крім цього, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі №1.380.2019.005801 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії; визнано протиправним та скасовано пункт 3 рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15 листопада 2019 року №1053 «Про внесення змін до рішень виконавчого комітету від 26.04.2019 №398, від 10.05.2019 №432, від 26.07.2019 №698 і від 23.08.2019 №793», яким внесено зміни до рішення виконавчого комітету від 26 липня 2019 року №698 «Про надання одноразової матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань учасникам антитерористичної операції - мешканцям м. Львова», яким вилучено пункт 19 додатка 1, що стосується надання одноразової матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 . Звертаючись до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, позивач ОСОБА_1 стверджує зокрема, що внаслідок незаконного звільнення та подальшого тривалого зволікання відповідача з виконанням судового рішення про поновлення його на військовій службі, яке було допущено судом до негайного виконання, йому було завдано моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, пов`язаних із протиправною поведінкою щодо нього, перебуванні у стадії невизначеності, що робило неможливим влаштуватися на роботу, залишити місце фактичного проживання, зокрема вчиняти дії, що могли б стати на заваді негайному поновленню на військовій службі, що супроводжувалося вимушеними змінами у життєвих стосунках. Завдану йому шкоду оцінив у розмірі 900000 грн. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України). Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України). КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто, за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Так, у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати». Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Аналіз положень статті 23 ЦК України дає підстави для висновку, що така є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (ухвала Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц, постанова Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19). Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц). У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 372/2085/16-ц зазначено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди». По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц). Таким чином, зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19). Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Як правильно зазначив суд першої інстанції, факт незаконності звільнення позивача ОСОБА_1 , а відтак порушення його прав у сфері трудових відносин Міністерством оборони України, встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973. Зі змісту рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973, яким позивача було поновлено на військовій службі, вбачається, що звільненню останнього передувало проведення ряду службових розслідувань, що були проведені неповно та необ`єктивно, та відтак потягли за собою протиправне накладення на позивача дисциплінарних стягнень, що підтверджує твердження позивача про те, що внаслідок звільнення він зазнав душевних страждань, його престиж та ділову репутацію було знижено, при цьому останній потребував додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки перебував в стані невизначеності, що супроводжувалося вимушеними змінами у життєвих стосунках. З врахуванням наведеного та аналізу вказаних вище положень суд правильно вважав, що саме по собі рішення суду про поновлення позивача на військовій службі є належним та достатнім доказом на підтвердження факту заподіяння йому душевних страждань, наявності протиправності дій та вини відповідача Міністерства оборони України та причинного зв`язку між фактом заподіяння моральної шкоди позивачу та винними протиправними діями. Щодо строку звернення до суду, колегія суддів звертає увагу на таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. В свою чергу, відповідно до частини першої та другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позову, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (стаття 234 КЗпП України). Разом з тим стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можна лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Строки звернення до суду, установлені статтею 233 КЗпП України застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Стаття 234 КЗпП України не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності, суд першої інстанції, застосувавши правовий висновок, викладений постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №607/3323/19, в якій позивач також просив стягнути на його користь моральну шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення, а факт незаконності звільнення було вже встановлено рішенням суду, врахував, що оскільки позивачем заявлено вимогу про відшкодування на його користь моральної шкоди заподіяної внаслідок незаконного звільнення, до такої з врахуванням наведених вище положень застосовується трьохмісячний строк для звернення до суду. При цьому, за висновком суду, оскільки позивач вже звертаючись до адміністративного суду з позовом про своє поновлення на посаді та визнання протиправними та скасування наказів, в тому числі наказу про звільнення, вважав своє звільнення незаконним, відтак визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України слід рахувати саме з дати, коли позивачу стало відомо про його звільнення, а не дати ухвалення судом рішення про визнання вказаного наказу про звільнення незаконним. Натомість, у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23) викладено такий висновок: «у спорі, який стосується відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, на цю вимогу не поширюється позовна давність, передбачена частиною першою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент подання позовної заяви». На думку колегії суддів, саме висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 755/3443/21 є релевантним у справах не лише у яких стосується відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, а також в інших трудових спорах, які випливають з положень КЗпП України, та в межах яких заявлено вимогу про відшкодування роботодавцем моральної шкоди на підставі положень статті 237-1 КЗпП України. Водночас, вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції не врахував вищенаведеного, відтак дійшов помилкового висновку, про те, що тримісячний строк для звернення позивача до суду з даним позовом сплив 06 серпня 2019 року. У постанові від 17 лютого 2021 року у справі №278/765/18 Верховний Суд підтвердив викладений у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-75цс15 правовий висновок про те, що формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Так, факт незаконності звільнення позивача ОСОБА_1 встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001973, а відтак позивач вважає, що саме з 25 лютого 2020 року у нього виникло право на звернення до суду з даним позовом, відповідач даної обставини не заперечував. Як встановлено судом першої інстанції, з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач звернувся 18 лютого 2023 року, тобто дійсно в межах трьохрічного строку позовної давності, якщо рахувати такий з вказаної вище дати. Якщо ж вважати, що порушення свого права позивач дізнався чи міг дізнатися з часу його звільнення, тобто з 16 квітня 2019 року, то трьохрічний строк позовної давності мав би сплисти 16 квітня 2022 року. Однак враховуючи, те, що на підставі Закону України від 30.03.2020 № 540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, то слід дійти висновку, що позивач, звертаючись 18.02.2023 до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, несвоєчасним виконанням рішення про поновлення та випалату грошових коштів, строк позовної давності не пропустив, оскільки карантин тривав до 30 червня 2023 включно. Встановивши порушення Міністерством оборони України трудових прав позивача (незаконне звільнення, зволікання з негайним виконанням рішення суду про його поновлення на роботі та нарахування і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також як наслідок незаконного звільнення, ненадання ОСОБА_1 оновленої довідки про отримання додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (надбавки, доплати, підвищення та премії) за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення тощо), врахувавши тривалість судових спорів щодо поновлення його трудових прав, а також займану ним посаду, з врахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів вважає за можливе визначити розмір грошової компенсації позивачу моральної шкоди в сумі 10 000 грн 00 коп., а не 900000 грн., про стягнення якої просить позивач ОСОБА_1 , адже компенсація моральної шкоди в її грошовому еквіваленті має на меті забезпечити покращення психоемоційного стану особи, забезпечивши почуття справедливості, а не безпідставне збагачення. Що стосується вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, провадиться саме роботодавцем, в даному випадку Міністерство оборони України, а не державою Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, для чого передбачені спеціальні підстави відповідальності, відтак визначений розмір відшкодування моральної шкди в користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути саме з відповідача Міністерства оборони України. Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням задовольнити частково. Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення з військової служби у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 травня 2024 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк