Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/8523/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/8523/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Поліщук Л.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ЦЕНТР» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ЦЕНТР» (далі по тексту - позивач, ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач) в якому просило - визнати протиправною та скасувати постанову № 358877 Державної служби України з безпеки на транспорті складену начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 31.05.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу; - призупинити виконання постанови № 358877 Державної служби України з безпеки на транспорті складеної начальником відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 31.05.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову від 31.05.2023 № 358877 про застосування адміністративно-господарського штрафу, прийняту начальником відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження та відмову у задоволенні клопотання апелянта про розгляд справи за його участі. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок від 13.04.2023 року та направлення на рейдову перевірку від 13.04.2023 року № 006984, уповноваженими особами Державної служби з безпеки на транспорті 19.04.2023 проведено рейдову перевірку, зокрема, транспортного засобу марки DAF з номерним знаком НОМЕР_1 , який належить на праві власності ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР» (а.с.43-46). Відповідно до товарно-транспортної накладної від 19.04.2023 року №0F00-000318/1 автоперевізником є - ТОВ «СТРОЙ-ЦЕНТР», на означеному транспортному засобі здійснювалось перевезення дизельного палива (а.с.48). За результатом перевірки посадовими особами відповідача складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 19.04.2023 №032621 (а.с.49). У графі «Під час перевірки виявлено порушення» вказано, що при перевезенні небезпечного вантажу на момент проведення перевірки відсутні документи, визначені пунктом 3.3 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385, а саме: паперові роздруківки роботи водія ОСОБА_1 з цифрового тахографа за 19.04.2023 до 8 год. 36 хв., останнім вставлено картку за 3 хв. до початку проведення перевірки. Таким чином, уповноваженою особою Укртрансбезпеки було встановлено порушення, передбачене абз. 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону. Згідно з копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 13.05.2023 позивачем отримано повідомлення від відповідача про те, що 31.05.2023 ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР» запрошується до приміщення Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт (а.с. 50-51). 31.05.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову № 358877 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР», відповідно до абз. 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки останнім допущено перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с.52)(далі по тексту - оскаржувана постанова). Не погодившись з оскаржуваною постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначальним при вирішенні даного спору є факт наявності та надання або не надання водієм посадовій особі Укртрансбезпеки визначених законодавством документів на підтвердження режиму праці та відпочинку, зокрема, роздруківок роботи тахографа та використання особистої карти до нього. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідальність за порушення здійснення роздруківок роботи цифрового тахографа, у разі обладнання ним транспортного засобу, покладається на водія. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до статті 1 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі по тексту - Закон)(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Відповідно до положень статті 48 Закону автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: - для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; - для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Аналіз положень статті 48 Закону дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення вантажних перевезень не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством. Відповідно до статті 18 Закону з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням; Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті. Згідно із пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі по тексту - Положення №103) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Відповідно до пунктів 2, 19 пункту 5 Положення №103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Згідно із пунктом 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи. Частиною 14 статті 6 Закону установлено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Відповідно до пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі по тексту - Положення №340), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Порядок використання тахографів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (далі по тексту - Інструкція). Так, саме автомобільний перевізник несе відповідальність за належне використання водіями вимог Інструкції щодо експлуатації тахографів. Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР» не спростовано, що на момент проведення перевірки у водія транспортного засобу вантажного сідлового тягача DAF GF440FT, власником якого є позивач, були відсутні документи, визначені статтею 48 Закону, зокрема: перевезення вантажу без наявності на момент проведення перевірки документів, а саме: паперові роздруківки роботи водія ОСОБА_1 з цифрового тахометра за 19.04.2023 року з 08 год. 36 хв. Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Частиною 4 статті 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарські санкції застосовуються у встановленому законом по рядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. До адміністративно-господарських санкцій належить й адміністративно-господарський штраф. Відповідно до статті 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Таким чином, підставою для притягнення учасника господарських відносин до господарсько-правової відповідальності є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Так, відповідно до акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.04.2023 року № 032621 зафіксоване порушення - відсутність документів, визначених статтею 48 Закону, зокрема: перевезення вантажу без наявності на момент проведення перевірки документів, а саме: паперові роздруківки роботи водія ОСОБА_1 з цифрового тахометра за 19.04.2023 року з 08 год. 36 хв. Картка встановлена водієм за 3 хвилини до початку проведення перевірки (а.с.49). Як зазначає у позові та відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР», що останнє не може бути притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки у товариства відсутній склад правопорушення та вина, а тому притягнення товариства до відповідальності є протиправним. Мотивами вказаних обставин позивач зазначає, що тахографи та роздруківки даних роботи тахографа є носієм інформації про дотримання водіями режиму праці та відпочинку, а тому на думку останнього, з якою погодився суд першої інстанції, відповідальність має бути покладена на водія ОСОБА_1 , відповідно до вимог Інструкції №

385. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками, з огляду на наступне. Так, абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Приписами статті 48 Закону унормовано, що автомобільний перевізник повинен мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки, документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством. Крім того, пунктом 2 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 №1197 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), установлено: належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи - лізингоодержувача (особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи - лізингоодержувача) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру, відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення несуть відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Отже, під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, посадова особа Укртрансбезпеки використовує, зокрема, відомості з Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Досліджуючи товарно-транспортну накладну від 19.04.2023 року, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР» зазначено як автоперевізника (а.с.48). Отже, вказана товарно-транспортна накладна підтверджує операцію з надання послуг з перевезення вантажів. При цьому, вимога про її наявність скерована не до автомобільного перевізника (в розумінні положень Закону), а до водія, оскільки товарно-транспортна накладна є документом на вантаж, а не документом, що визначає автомобільного перевізника. У свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР» не повідомляло Відділ державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Укртрансбезпеки про наявність обставин, які можуть виключати його відповідальність за порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт». Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що у спірних правовідносинах ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР» є автомобільним перевізником, відповідно і є суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Факт перебування водія ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР» не спростовує порушення, за яке на позивача накладено штраф. Таким чином, матеріалами перевірки підтверджується порушення ТОВ «СТРОЙ ЦЕНТР» статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та наявність підстав для застосування до останнього штрафних санкцій, передбачених частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у розмірі 17 000,00 грн. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що контролюючий орган під час прийняття оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а отже відсутні правові підстави для скасування оскаржуваної постанови № 358877 від 31.05.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити повністю. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити повністю. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ЦЕНТР» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 28.05.2024 року