Постанова 4802 № 161/20280/23

Справа № 161/20280/23 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/459/24 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 травня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Здрилюк О. І., Осіпука В. В., з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В., відповідача - ОСОБА_1 , представника відповідача - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Департаменту соціальної політики Луцької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2024 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року Департамент соціальної політики Луцької міської ради (далі - Департамент) звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 12 лютого 2020 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до Департаменту із заявою про призначення їй допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною. На підставі поданої заяви відповідачу призначено допомогу на період з 12 лютого 2020 року по 11 серпня 2020 року у розмірі 1638 грн. З 12 серпня 2020 року виплата допомоги була продовжена. Позивач зазначав, що 11 січня 2021 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до Департаменту із заявою про призначення їй допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років. Разом із заявою вона також надала медичний висновок про встановлення дитині інвалідності. Однак, відповідач не мала права на отримання допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною. Позивач також вказував, що 28 січня 2021 року ним прийнято рішення про припинення державної допомоги, а 29 січня 2021 року визначено обсяг надміру виплачених коштів допомоги. На адресу ОСОБА_1 було скеровано вимогу про повернення надміру виплачених коштів допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною, проте відповідач її проігнорувала. Ураховуючи наведене, Департамент просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь надміру виплачені кошти допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною у розмірі 7 952 грн 52 коп. та понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2024 року позов Департаменту задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту надміру виплачені кошти допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною у розмірі 7 952 грн 52 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Департаменту відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову є помилковими, суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Так суд не врахував тієї обставини, що вона будь-якої недобросовісної поведінки при зверненні до Департаменту не допустила, надала усю достовірну інформацію та не вчиняла жодних дій, які призвели або могли призвести до виникнення переплати державної соціальної допомоги. Позивач не надав жодних доказів на підставі яких можна було встановити причину виникнення помилки при нарахуванні їй допомоги та що така не пов`язана з неналежним виконанням обов`язків службовими особами, відповідальними за обчислення та нарахування соціальної допомоги, а також здійснення контрольних та ревізійних функцій. Виплата соціальної допомоги була проведена добровільно, на підставі розпорядження Департаменту, а фактів недобросовісності з її боку або подання недостовірних даних не встановлено. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов Департаменту. У відзиві на апеляційну скаргу позивач Департамент, вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник Департаменту в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Про причини неявки апеляційний суд не повідомив. Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності представника позивача відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи. Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення відповідача та її представника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові, виходячи з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що 12 лютого 2020 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до Департаменту із заявою про призначення їй допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною. Відповідачу ОСОБА_1 на підставі поданої нею заяви призначено допомогу особі, яка доглядає за хворою дитиною на період з 12 лютого 2020 року по 11 серпня 2020 року у розмірі 1 638 грн щомісячно. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2020 року № 264, з метою посилення соціального захисту населення на період вжиття заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, відповідачу ОСОБА_1 продовжувалась виплата зазначеної допомоги щомісячно, починаючи з 12 серпня 2020 року. Судом також встановлено, що 11 січня 2021 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до позивача із заявою про призначення їй допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років. Разом із заявою надала медичний висновок про встановлення дитині інвалідності. У результаті проведеної Департаментом перевірки встановлено, що відповідач не мала права на отримання допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною. 28 січня 2021 року позивачем прийнято рішення про припинення державної допомоги та 29 січня 2021 року прийнято рішення про визначення обсягу надміру виплачених коштів допомоги, починаючи з 12 серпня 2020 року (дата закінчення дії висновку ЛКК), за період з 12 серпня 2020 року по 31 січня 2021 року у розмірі 9 664 грн 52 коп. З метою досудового врегулювання спору Департаментом на адресу ОСОБА_1 02 лютого 2021 року (повідомлення № 11.2-8.6/1216/2021) та повторно 16 червня 2023 року (повідомлення № 11.2-8.6/5461/2023) направлялися повідомлення про повернення до 25 квітня 2021 року надміру виплачених коштів. На дату звернення до суду з цим позовом сума заборгованості погашена відповідачем лише частково та на даний час розмір неповернутих нею надміру виплачених коштів допомоги становить 7 952 грн 52 коп. Задовольняючи позов Департаменту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не надала жодних доказів, які б свідчили про наявність поважних причин неподання до Департаменту належного висновку ЛKK про захворювання дитини для продовження їй виплати допомоги, а тому кошти допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною отримані нею саме через її недобросовісну поведінку та без достатніх для цього правових підстав, а тому підлягають стягненню з неї на підставі статей 1212-1215 ЦК України на користь позивача. Однак, з такими висновками суду погодитись не можна. Призначення та виплата допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною регулюються Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон) та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та переліком документів, необхідних для призначення допомоги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок). Згідно з п. 42-3 Порядку допомога особі, яка доглядає за хворою дитиною, призначається одному з батьків, усиновлювачів, прийомних батьків, батьків-вихователів опікуну, піклувальнику (далі - законний представник дитини), який постійно проживає та здійснює догляд за дитиною, хворою на один або декілька видів таких захворювань, станів. Відповідно до п. 42-4 Порядку для призначення допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною, за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подаються такі документи: 1) заява законного представника дитини, який постійно проживає та здійснює догляд за хворою дитиною, що складається за формою, встановленою Мінсоцполітики; 2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред`явленням оригіналу); 3) документ, що підтверджує повноваження усиновлювача (копія рішення про усиновлення) опікуна, піклувальника (копія рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади або суду про встановлення опіки), прийомних батьків, батьків-вихователів (копія рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради про влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу або прийомної сім`ї); 4) довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу у порядку та за формою, встановленими МОЗ. Згідно з ст. 18-7 Закону допомога на дітей, хворих на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність, надається щомісячно в розмірі двох прожиткових мінімумів, встановлених для дітей відповідного віку. Виплата допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною, припиняється у разі встановлення дитині інвалідності (досягнення дитиною 18 років) (п. 42-6 Порядку). Виплата допомоги припиняється (призупиняється) за рішенням органу соціального захисту населення, який призначив допомогу, з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини. Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Зазначений правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України у справі № 6-91цс14 від 02 липня 2014 року та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (касаційне провадження № 61-33727сво18). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України). Так з матеріалів справи слідує, що відповідач з 12 лютого 2020 року отримувала допомогу як особа, яка доглядає за хворою дитиною, яка продовжена з 12 серпня 2020 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2020 року № 264, та 11 січня 2021 року звернулася до позивача із заявою про призначення їй допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років, подавши разом із заявою медичний висновок про встановлення дитині інвалідності. Проте, під час апеляційного розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не допустила будь-якої недобросовісної поведінки, не подавала до Департаменту недостовірної інформації та не вчиняла жодних дій, які призвели або могли призвести до виникнення переплати державної соціальної допомоги як особі, яка доглядає за хворою дитиною. Допомога відповідачу продовжувала виплачуватися за період з 12 серпня 2020 року по 31 січня 2021 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2020 року № 264 без подання відповідачем заяви та висновку ЛКК для призначення такої допомоги. Після встановлення дитині групи інвалідності відповідач 11 січня 2021 року звернулася із заявою про призначення їй допомоги на дитину - інваліда та у зв`язку з цим відповідачем добровільно повернуто позивачу виплачену допомогу, як особі, яка доглядає за хворою дитиною за січень 2021 року. При цьому позивач всупереч ст. 81 ЦПК України не надав належних і допустимих доказів на доведення тієї обставини, що виплата державної соціальної допомоги у розмірі 7 952 грн 52 коп. відповідачу є результатом рахункової помилки зі сторони самого позивача, який добровільно проводив таку виплату та внаслідок недобросовісності зі сторони відповідача як набувача виплати. Разом з тим, неподання відповідачем до Департаменту належного висновку ЛKK про захворювання дитини після 11 серпня 2020 року для продовження їй виплати за добровільної виплати позивачем такої допомоги, не може бути підставою для її стягнення з відповідача з урахуванням і тієї обставини, що встановлення дитині інвалідності підтверджує ту обставину, що її стан не змінився. Необхідно також звернути увагу, що у рішенні по справі «CAKAREVIC v. CROATIA» (заява №. 48921/13) від 26 квітня 2018 року Європейський суд з прав людини звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. З урахуванням вищенаведеного, враховуючи обставини цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог Департаменту про стягнення з ОСОБА_1 7 952 грн 52 коп. державної соціальної допомоги як особі, яка доглядає за хворою дитиною. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, його необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Департаменту відмовити. Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки відповідач ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та ураховуючи, що апеляційним судом у цій справі ухвалюється нове судове рішення про відмову у задоволенні позову Департаменту, тому з нього в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 026 грн. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2024 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову Департаменту соціальної політики Луцької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів допомоги особі, яка доглядає за хворою дитиною - відмовити. Стягнути з Департаменту соціальної політики Луцької міської ради в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий-суддя Судді: