Постанова 4818 № 183/10290/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 28 травня 2024 року м. Харків справа № 183/10290/23 провадження № 22-ц/818/1734/24 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України у Харківській області про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року, ухвалене суддею Демченко С.В., - В С Т А Н О В И В : У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України у Харківській області про відшкодування шкоди. В обгрунтування позову зазначає, що 30 листопада 2021 року старшим сержантом відділу реагування патрульної поліції Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області Решетніковим О.С. була прийнята постанова серії БАВ № 407125 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121, ч.2 ст.126 КУпАП України. Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 31 січня 2022 року у справі №628/5076/21 позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволено та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ №407126 від 30 листопада 2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.6 ст.121, ч.2 ст.126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400грн. Вказане рішення суду набрало законної сили. Зазначає, що внаслідок неправомірних дій співробітників поліції йому, як позивачу, була заподіяна моральна шкода, він був змушений захищати свої права в суді, витрачати час на відновлення порушених прав, що призвело до порушення усталеного перебігу його життя, життєвих планів та перспектив, це негативно позначилося на його психологічному стані у виді підвищеної тривожності, дратівливості, емоційній напруженості, погіршення настрою та самопочуття та інше. Перелічені негативні явища викликають переживання, страждання, стрес та депресію. Просить суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 100 000грн. та покласти судові витрати на відповідача. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Національної поліції в Харківській області, на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 5 000грн. Судовий збір залишено за рахунок держави. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Харківській області просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, та ухвали нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що поліцейським було правомірно та законно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності, оскільки останнім не було дотримано ПДР України. Поліцейський не міг не скласти постанову по адміністративне правопорушення, так її складання передбачено чинним законодавством України. Вказує, що фактично постанова поліцейського про притягнення до адміністративної відповідальності була скасована внаслідок неуважності поліцейського при виконанні ним службових повноважень, тобто недотримання правил складання постанови про адміністративну відповідальність, і як наслідок справу було закрито у зв?язку із відсутністю доказів вчинення адміністративного правопорушення. Однак, факт порушення позивачем ПДР України було встановлено поліцейським, а тому дії останнього були правомірні, а відтак моральна шкода не підлягає стягненню, так як ніяких протиправних дій з боку поліцейського вчинено не було. Звертає увагу на те, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне за собою обов?язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяло позивачу моральної шкоди. Крім того, позивачем не доведено наявності самої моральної шкоди, протиправність діяння заподіювача, причинний зв?язок та наявність вини ГУНП. Крім того, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з рахунку бюджетних асигнувань, призначених для ГУ НП в Харківській області, оскільки у таких справи резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб?єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи. Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки було встановлено відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, та враховуючи вимоги розумності, добросовісності, виваженості, враховуючи обставини справи, справедливим є присудження позивачу 5 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Національної поліції в Харківській області. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 30 листопада 2021 року постановою ст. сержанта поліції Решетнікова О.С. патрульної поліції Куп`янського РВП ГУ НП в Харківській області серія БАВ №407125 Васильченка О.В. було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст.121 ч.6 та 126 ч.2 КУпАП України. Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 31 січня 2022 року постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 407126 від 30 листопада 2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 6 ст. 121, ч.2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень - скасовано. Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121, ч.2 ст. 126 КУпАП. закрито. Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 31 січня 2022 року набрало законної сили 18 лютого 2022 року. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З аналізу викладеного слідує, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Суд зазначає, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом ст.ст.1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт завдання саме йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між прийняттям неправомірних рішень а саме притягненням до адміністративної відповідальності, тому позивач має право на компенсацію моральної шкоди, оскільки незаконне притягнення до відповідальності спричинило негативний вплив на фізичний стан особи. Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей1167,1174 ЦК України. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). В позовній заяві ОСОБА_1 чітко зазначив чим саме, та через які дії йому завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що позивач зазнав душевних страждань у зв`язку з протиправною поведінкою працівників поліції. При цьому позивачем конкретизовано, в чому саме полягала завдана йому з боку відповідача моральна шкода, та надано належних та допустимих доказів, того, що з вини відповідача позивачу була спричинена моральна шкода та наявність причинного зв`язку між шкодою, завданою позивачу і протиправним діянням заподіювача, а саме безпідставне притягнення до адміністративної відповідальності. Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів незаконних дій працівників поліції спростовується рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 31 січня 2022 року у справі №628/5076/21. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000грн. ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, і судом апеляційної інстанції не переглядалось. Разом тим, колегія суддів звертає увагу на те, що відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Таким чином, зазначення судом у резолютивній частині рішення відомостей про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Національної поліції в Харківській області, на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 5 000грн., є помилковим з огляду на таке. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції відповідній зміні. Відповідно до ч.4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року змінити. Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000грн на відшкодування моральної шкоди. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова О.В. Маміна