Ухвала КЦС ВС № 461/2874/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2025 року м. Київ справа № 461/2874/24 провадження № 61-17457ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2024 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: 8 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування та прокуратури у розмірі 3 000 000 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що 27 березня 2014 року слідчим прокуратури Львівської області позивачу було оголошено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 - 366 та частиною другої статті 28, та частиною п`ятої статті 191 КК України в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42012150030000004 від 22 листопада 2012 року. 02 квітня 2014 року ухвалою слідчого судді щодо позивача застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою із альтернативним запобіжним заходом у виді застави у розмірі 1 000 000 грн. 21 травня 2014 року затверджено обвинувальний акт у даній справі та кримінальне провадження скеровано до Галицького районного суду м. Львова для розгляду по суті. Позивач вказує, що ухвалами Галицького районного суду м. Львова їй неодноразово продовжувався строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У 2015 році ухвалою цього суду їй було змінено запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт із носінням електронного засобу контролю, який неодноразово був продовжений. Ухвалою суду від 08 червня 2015 року їй (позивачу) змінено цілодобовий домашній арешт на нічний домашній арешт. 11 липня 2016 року змінено запобіжний захід на особисте зобов`язання. Також зазначає, що вироком Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2022 року її визнано невинуватою за всіма статтями пред`явленого обвинувачення. Ухвалою Львівського апеляційного суду вирок залишено без змін, постановою Верховного Суду вирок та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Позивач зазначає, що загальний строк її перебування під вартою складає 345 днів, тобто майже один рік. На момент застосування до неї вказаного запобіжного заходу вона мала на утриманні сина ОСОБА_2 , якому на той момент виповнилось лише 8 місяців. Внаслідок незаконного обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, застосування найсуворішого запобіжного заходу, тривалий час перебування під кримінальним переслідуванням, їй заподіяно моральну шкоду, розмір якої вона оцінює у 3 000 000 грн. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 13 вересня 2024 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 850 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд керувався тим, що доведено належними та допустимими доказами факт незаконного перебування позивача під слідством та судом. Внаслідок цього, позивач зазнала моральних страждань у зв`язку з порушенням її звичайного життя; тривалого періоду тримання її під вартою; неможливістю реалізувати себе у зв`язку з цим як професіоналу та матері, а саме брати участь у вихованні сина, проводити з ним достатньо часу, спілкуватися, спостерігати, як він росте і розвивається); позбавлення її можливості заробляти на життя, забезпечувати дитину. 25 грудня 2024 року заступник Львівської обласної прокуратури засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2024 року. У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц. Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження. Суди встановили, що 25 березня 2014 року слідчим слідчого відділу прокуратури Львівської області Стебеляком Ю. П., за погодженням із прокурором відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією ОСОБА_3 , повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191 та частиною третьою статті 28 - частини першої статті 366 КК України в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012150030000004 від 22 листопада 2012 року. 02 квітня 2014 року ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08 квітня 2014 року, відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді взяття під варту із альтернативним запобіжним заходом у виді застави у розмірі 1 000 000 грн. 22 травня 2014 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012150030000004 від 22 листопада 2012 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скеровано на розгляд до Галицького районного суду м. Львова. Ухвалами Галицького районного суду м. Львова від 30 травня, 24 липня, 22 вересня, 20 листопада, 26 грудня 2014 року продовжено обвинуваченій ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13 березня 2015 року задоволено клопотання обвинуваченої ОСОБА_1 та змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням засобів електронного контролю. Покладено на обвинувачену наступні обов`язки: прибувати до суду за першою вимогою; цілодобово не залишати місце свого проживання: будинок АДРЕСА_1 СТ «Явір-1»; носити електронний засіб контролю цілодобово. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06 травня 2015 року запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням засобів електронного контролю продовжено строком на два місяці. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08 червня 2015 року змінено запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на нічний домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю, строком на два місяці. Покладено на обвинувачену ОСОБА_1 наступні обов`язки: прибувати до суду за першою вимогою; не залишати місце свого проживання: будинок АДРЕСА_1 , СТ «Явір-1» без дозволу суду з 20 години до 8 години. Ухвалами Галицького районного суду м. Львова від 03 вересня, 10 листопада, 25 грудня 2015 року, 09 березня та 28 квітня 2016 року було продовжено обвинуваченій ОСОБА_1 запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту. Ухвалою цього ж суду від 11 липня 2016 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід на особисте зобов`язання. Вироком Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною п`ятою ст.191 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад зазначеного кримінального правопорушення. ОСОБА_1 визнано невинуватою у скоєнні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною третьої статті 28, частиною першою статті 366 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад зазначеного кримінального правопорушення. Постановою Верховного Суду від 13 червня 2023 року ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_7 . Згідно з пояснень свідка ОСОБА_8 (батька ОСОБА_1 ) вбачається, що у 2014 році до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою аж до березня 2015 року, а згодом - домашній арешт. На момент вказаних подій сину ОСОБА_1 виповнилось лише 8 місяців, він перебував на грудному вигодовуванні матері. У зв`язку із обранням позивачу запобіжного заходу, дитину вимушено переведено на штучне вигодовування. Зазначає, що він є пенсіонером та станом на 2014 рік отримував пенсію в розмірі 2 500 грн на місяць, на яку фактично утримував внука та доньку, зокрема, він кожного тижня приїжджав до слідчого ізолятора та приносив передачі. Окрім того, зазначив, що дитина ОСОБА_1 зростала хворобливою, а тому він змушений був возити онука до лікарні, навіть викликати швидку. ОСОБА_8 вказав, що чоловік позивача є інвалідом 3 групи, а тому фізично не міг допомагати йому у вихованні внука. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. У статті 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені положеннями статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені у статті 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Відповідно до частини другої статті 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, зазначених у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку судом. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц моральною шкодою є страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Згідно із пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом 8 років 8 місяців 7 днів (з 27 березня 2014 року - з дня повідомлення їй про підозру у вчиненні злочинів, до 12 грудня 2022 року - дати ухвали Львівського апеляційного суду, якою залишено без змін виправдувальний вирок Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2022 року), виходячи з наступного розрахунку: у березні 2014 року був 31 день, відтак 31-27 = 5 днів. З 1 квітня 2014 року по 01 грудня 2022 року минуло 8 років та 8 місяців. З 1 грудня 2022 року по 12 грудня 2022 року включно минуло 12 днів. Загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становить 8 років 8 місяців та 17 днів. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у редакції, чинній на момент постановлення вказаного рішення, установлено з 01 квітня 2024 року у місячному розмірі мінімальну заробітну плату на рівні 8 000 грн. Період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає 104 місяці 17 днів (8 років = 96 місяців + 8 місяців + 17 днів), тому розмір морального відшкодування не може бути меншим за 836 533, 33 грн ((8000 грн х 104 місяці = 832 000 грн) + (8 000 грн ? 30 календарних днів х 17 днів = 4 533,33 грн.) = 836 533,33 грн). Згідно із постановою Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі №185/1656/23, в аспекті розміру визначеної судами суми відшкодування, колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа. Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. На підставі аналізу наявних у справі доказів суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що належними та допустимими доказами доведений факт незаконного перебування позивача під слідством та судом. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, яким враховано, що ОСОБА_1 зазнала моральних страждань у зв`язку з порушенням її звичайного життя; тривалого періоду тримання її під вартою; неможливістю реалізувати себе у зв`язку з цим як професіонала та матері, а саме брати участь у вихованні сина, проводити з ним достатньо часу, спілкуватися, спостерігати, як він росте і розвивається; позбавлення її можливості заробляти на життя, забезпечувати дитину. Судом правильно враховано ступінь моральних страждань, викликаних поза часом тримання позивача під вартою, а саме: обшуки за місцем роботи та проживання, що вплинуло на її ділову репутацію та репутацію серед друзів, знайомих, сусідів; порушенням її права на вільне пересування внаслідок застосування запобіжних заходів у виді тримання під вартою та домашнього арешту. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц, оскільки висновки, викладені у рішеннях, що оскаржуються, їм не суперечать. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Касаційна скарга не має обґрунтованих посилань на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, законність та обґрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами норм матеріального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко О. М. Ситнік І. М. Фаловська