Постанова Львівський апеляційний суд № 461/2874/24

Справа № 461/2874/24 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л. Д. Провадження № 22-ц/811/2935/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2024 року м.Львів Справа № 461/2874/24 Провадження № 22-ц/811/2935/24 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів: Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В., секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 , прокурора Мацюри Я.Р. розглянув апеляційні скарги ОСОБА_1 таЛьвівської обласної прокуратури на рішення Галицького районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 13 вересня 2024 року у складі судді Мироненко Л.Д. у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди,- встановив: 8 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування та прокуратури. В обґрунтування позову посилається на те, що 27 березня 2014 року слідчим прокуратури Львівської області їй було оголошено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 28 ч. 3- 366 ч. 2, 191 ч. 5 КК України в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012150030000004 від 22 листопада 2012 року. 2 квітня 2014 року ухвалою слідчого судді щодо неї застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою із альтернативним запобіжним заходом у виді застави у розмірі 1 000 000 грн. 21 травня 2014 року затверджено обвинувальний акт у даній справі та кримінальне провадження скеровано до Галицького районного суду м. Львова для розгляду по суті. Вказує, що ухвалами Галицького районного суду м. Львова їй неодноразово продовжувався строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У 2015 році ухвалою цього суду їй було змінено запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт із носінням електронного засобу контролю, який неодноразово був продовжений. Ухвалою суду від 8 червня 2015 року їй (позивачу) змінено цілодобовий домашній арешт на нічний домашній арешт. 11 липня 2016 року змінено запобіжний захід на особисте зобов`язання. Зазначає, що вироком суду від 25 січня 2022 року її визнано невинуватою за всіма статтями пред`явленого обвинувачення. Ухвалою Львівського апеляційного суду вирок залишено без змін, постановою Верховного Суду вирок та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Стверджує, що загальний строк її перебування під вартою складає 345 днів, тобто майже один рік. На момент застосування до неї вказаного запобіжного заходу вона мала на утриманні сина ОСОБА_2 , якому на той момент виповнилось лише 8 місяців. Внаслідок незаконного обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, застосування найсуворішого запобіжного заходу, тривалий час перебування під кримінальним переслідуванням, їй заподіяно моральну шкоду, розмір якої вона оцінює у 3 000 000 грн. Вказує, що вона зазнала значних душевних страждань, в той час коли перебувала під вартою, а її син, якому виповнилось 8 місяців, потребував опіки матері. Зазначає, що понад 8 років їй знадобилось на те, щоб довести свою невинуватість у суді та протягом цього строку вона була позбавлена конституційного права на свободу і особисту недоторканність, що призвело до позбавлення нормального і достойного способу життя, реалізації її звичок і бажань, погіршення відносин зі знайомими людьми, близькими та рідними. Вказує, що у неї ускладнились спілкування і взаємостосунки з оточуючими людьми, які, дізнавшись про обвинувачення у особливо тяжкому злочині, пов`язаному з розкраданням бюджетних коштів, припиняли з нею будь-які відносини. Просить позов задовольнити. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 13 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування та прокуратури, задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 850 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Рішення суду через оскаржили ОСОБА_1 та Львівська обласна прокуратура. ОСОБА_1 просить рішення суду змінити в частині визначеного розміру моральної шкоди, стягнутої з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь моральну коду в розмірі 3 000 000 грн. Вказує, що під час досудового та судового провадження у справі вона ( ОСОБА_1 ) перебувала під вартою з 2 квітня 2014 року по 13 березня 2015 року. На момент застосування до неї запобіжного заходу - взяття під варту, у неї на утриманні знаходився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому станом на 2 квітня 2014 року виповнилось лише 8 місяців. Всього під кримінальним переслідуванням вона незаконно перебувала понад 8 років. Вироком суду від 25 січня 2022 рокузалишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року та постановою Верховного Суду від 13 червня 2023 року, її ( ОСОБА_1 ) визнано невинуватою за всіма статтями пред`явленого обвинувачення. Вказує, що суд врахував ступінь моральних страждань, викликаних поза часом тримання під вартою, а саме: обшуки за місцем роботи та проживання, що вплинуло на її ділову репутацію та репутацію серед друзів, знайомих, сусідів; порушення її права на вільне пересування, внаслідок застосування запобіжних заходів у виді тримання під вартою та домашнього арешту. Не дивлячись на доведення перелічених фактів про обставини і сам факт заподіяння моральної шкоди, суд першої інстанції, визнаючи суму до відшкодування, прийняв рішення про задоволення вимог відштовхуючись від розміру мінімальної заробітної плати у 2024 році (8 000 грн.). Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у редакції, чинній на момент постановлення вказаного рішення, установлено з 1 квітня 2024 року мінімальну заробітну плату на рівні 8 000 грн. Львівська обласна прокуратура вважає рішення незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що ОСОБА_1 не надано суду жодного доказу на підтвердження факту заподіяння моральних чи фізичних страждань. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір такого відшкодування повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш, ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави. Вважає розмір відшкодування, наведений позивачем, є необґрунтованим і безпідставним. У лютому 2022 року відбулось повномасштабне вторгнення військ російської федерації на територію України, а тому обов`язок держави відшкодувати завдану громадянину моральну шкоду не може стояти вище обов`язку боронити свою незалежність та територіальну цілісність, тоді як ефективне виконання цього обов`язку безпосередньо залежить від належного фінансування. Разом з тим, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року за № 1774-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (чинним з 1 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, при розрахунку моральної шкоди за час перебування позивача під слідством та судом необхідно застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір відшкодування моральної шкоди кожному позивачу за один місяць перебування під слідством та судом не може бути більшим ніж розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, розмір відшкодування, наведений у рішенні суду першої інстанції, є необгрунтованим і безпідставним. Позивачем не надано жодних доказів понесених витрат, не надано копії трудових книжок, звільнення чи відсторонення від посад, наказів про відсторонення, не надано довідок із місць праці, які б підтверджували пораховані з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року зі змінами середньоденної зарплати які втрачені позивачем. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що 25 березня 2014 року слідчим слідчого відділу прокуратури Львівської області Стебеляком Ю.П., за погодженням із прокурором відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією ОСОБА_3 , повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 28 - ч. 1 ст. 366 КК України в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012150030000004 від 22 листопада 2012 року. 2 квітня 2014 року ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 8 квітня 2014 року, відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді взяття під варту із альтернативним запобіжним заходом у виді застави у розмірі 1 000 000 грн. 22 травня 2014 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012150030000004 від 22 листопада 2012 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, скеровано на розгляд до Галицького районного суду м. Львова. Ухвалами Галицького районного суду м. Львова від 30 травня, 24 липня, 22 вересня, 20 листопада, 26 грудня 2014 року продовжено обвинуваченій ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13 березня 2015 року задоволено клопотання обвинуваченої ОСОБА_1 та змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням засобів електронного контролю. Покладено на обвинувачену наступні обов`язки: прибувати до суду за першою вимогою; цілодобово не залишати місце свого проживання: будинок АДРЕСА_1 СТ «Явір-1»; носити електронний засіб контролю цілодобово. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 6 травня 2015 року запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням засобів електронного контролю продовжено строком на два місяці. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 8 червня 2015 року змінено запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на нічний домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю, строком на два місяці. Покладено на обвинувачену ОСОБА_1 наступні обов`язки: прибувати до суду за першою вимогою; не залишати місце свого проживання: будинок АДРЕСА_1 , СТ «Явір-1» без дозволу суду з 20 години до 8 години. Ухвалами Галицького районного суду м. Львова від 3 вересня, 10 листопада, 25 грудня 2015 року, 9 березня та 28 квітня 2016 року було продовжено обвинуваченій ОСОБА_1 запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту. Ухвалою цього суду від 11 липня 2016 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід на особисте зобов`язання. Вироком Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.191 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад зазначеного кримінального правопорушення. ОСОБА_1 визнано невинуватою у скоєнні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад зазначеного кримінального правопорушення. Постановою Верховного Суду від 13 червня 2023 року ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_7 . Згідно пояснень свідка ОСОБА_8 (батька ОСОБА_1 ) вбачається, що у 2014 році до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою аж до березня 2015 року, а згодом - домашній арешт. На момент вказаних подій сину ОСОБА_1 виповнилось лише 8 місяців, він перебував на грудному вигодовуванні матері. У зв`язку із обранням позивачу запобіжного заходу, дину вимушено переведено на штучне вигодовування. Зазначає, що він є пенсіонером та станом на 2014 рік отримував пенсію в розмірі 2 500 грн. на місяць, на яку фактично утримував внука та доньку, зокрема, він кожного тижня приїжджав до слідчого ізолятора та приносив передачі. Окрім того, зазначив, що дитина ОСОБА_1 зростала хворобливою, а тому він змушений був возити онука до лікарні, навіть викликати швидку. ОСОБА_8 вказав, що чоловік позивача є інвалідом 3 групи, а тому фізично не міг допомагати йому у вихованні внука. Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно із ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені положеннями статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені у ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Відповідно до частини другої статті 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, зазначених у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку судом. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (справа № 6-2203цс15) зазначено, що відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Згідно із пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Встановлено, що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом 8 років 8 місяців 7 днів (з 27 березня 2014 року - з дня повідомлення їй про підозру у вчиненні злочинів, до 12 грудня 2022 року - дати ухвали Львівського апеляційного суду, якою залишено без змін виправдувальний вирок Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2022 року), виходячи з наступного розрахунку: у березні 2014 року був 31 день, відтак 31-27 = 5 днів. З 1 квітня 2014 року по 1 грудня 2022 року минуло 8 років та 8 місяців. З 1 грудня 2022 року по 12 грудня 2022 року включно минуло 12 днів. Загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становить 8 років 8 місяців та 17 днів. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у редакції, чинній на момент постановлення вказаного рішення, установлено з 1 квітня 2024 року у місячному розмірі мінімальну заробітну плату на рівні 8 000 грн. Період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає 104 місяці 17 днів (8 років = 96 місяців + 8 місяців + 17 днів), тому розмір морального відшкодування не може бути меншим за 836 533, 33 грн. ((8000 грн. х 104 місяці = 832 000 грн) + (8 000 грн. ? 30 календарних днів х 17 днів = 4 533,33 грн.) = 836 533,33 грн.). Згідно із постановою Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі №185/1656/23, в аспекті розміру визначеної судами суми відшкодування, колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа. Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. На підставі аналізу наявних у справі доказів суд першої інстанції прийшов до висновку, що належними та допустимими доказами доведений факт незаконного перебування позивача під слідством та судом. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, яким враховано, що ОСОБА_1 зазнала моральних страждань у зв`язку з порушенням її звичайного життя; тривалого періоду тримання її під вартою; неможливістю реалізувати себе у зв`язку з цим як професіонала та матері, а саме брати участь у вихованні сина, проводити з ним достатньо часу, спілкуватися, спостерігати, як він росте і розвивається; позбавлення її можливості заробляти на життя, забезпечувати дитину. Судом вірно враховано ступінь моральних страждань, викликаних поза часом тримання позивача під вартою, а саме: обшуки за місцем роботи та проживання, що вплинуло на її ділову репутацію та репутацію серед друзів, знайомих, сусідів; порушенням її права на вільне пересування внаслідок застосування запобіжних заходів у виді тримання під вартою та домашнього арешту. Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав особи в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та правильно застосував норми матеріального права, надав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення на користь позивача 850 000 грн., оскільки такий розмір не менший від мінімального і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призводить до її збагачення. Висновки суду першої інстанції відповідають принципам справедливості, верховенства права та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача. Згідно постанови Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 759/7630/20 кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. У таких випадках державу представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або є незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган, які можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в позові до Державної казначейської служби України у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача. Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 таЛьвівської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13 грудня 2024 року. Головуючий (підпис) Судді (підписи) Згідно з оригіналом Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду Судове рішення набрало законної сили 9 грудня 2024 р. Помічник судді М.Б. Борачок Дата засвідчення копії 13 грудня 2024 р.