Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/399/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/399/20 Головуючий у 1 інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Ключковича В.Ю. За участю секретаря Заміхановської Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: - визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати при звільненні 29.11.2019 всіх належних сум ОСОБА_1 ; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора здійснити перерахунок заробітної плати з урахуванням розмірів посадового окладу, згідно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 01.01.2017 року по 29.11.2019 та з урахуванням надбавки до посадового окладу за класний чин з вересня 2019 по день звільнення; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора сплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої при звільненні заробітної плати; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора зробити перерахунок середнього заробітку на день звільнення з урахуванням заробітної плати, визначеної з розмірів посадового окладу, згідно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 01.01.2017 року по 29.11.2019 та з урахуванням надбавки до посадового окладу за класний чин з вересня 2019 по день звільнення; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора виплатити вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього заробітку; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора надати ОСОБА_1 довідку про розмір та складові перерахованої заробітної плати з зазначенням її складових та визначенням середнього заробітку за останні 24 місяці до дня звільнення з додатком. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 33 354,24 грн. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 68 542,96 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Офіс Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII доповнено частиною п`ятою. На переконання апелянта, вказаними нормативними актами визначені особливості звільнення прокурорів у зв`язку з проведенням реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Такими особливостями, зокрема, є відсутність обов`язку у керівників органів прокуратури подавати пропозиції прокурорам про переведення на іншу посаду у випадку неуспішного проходження ними атестації. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що Законом № 1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні із займаної посади з вказаних підстав. Крім того, апелянт зазначає про необхідність пропорційного зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вказує на помилковість розрахунків середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, здійснених судом першої інстанції. 06 травня 2024 року та 27 травня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли заяви про розгляд справи без її участі, в яких також підтримує позицію суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 . Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 24 жовтня 2001 року ОСОБА_1 безперервно працювала в органах прокуратури, що підтверджується відомостями її трудової книжки серії НОМЕР_1 . Наказом Генеральної прокуратури України від 01 липня 2016 року №107к ОСОБА_1 , відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 4, 5 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України присвоєно класний чин старшого радника юстиції. Наказом Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року №1537ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.11.2019. Підставою для винесення вказаного наказу слугувало рішення кадрової комісії №1. Цим наказом департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України вказано провести остаточний розрахунок і виплату всіх належних позивачці виплат при звільненні. Не погоджуючись із невиплатою всіх належних сум при звільненні, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 4 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, відповідно до пункту 9 частини першої якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-IX) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою такого змісту: «На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження». Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: - статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; - статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; - частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Водночас, Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Як вбачається з матеріалів справи, спірним у цій справі є, зокрема, наявність у ОСОБА_1 права на виплату вихідної допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Так, апелянт вважає, що Законом № 1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні із займаної посади. З даного приводу, слід зазначити наступне. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року у справі №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, яку неодноразово підтримано Верховним Судом, зокрема, у його постановах, ухвалених у справах №№ 806/277/16, 803/31/16, 804/406/16, 813/150/16, 440/3166/20, та 300/2000/20, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Як було вищезазначено, статтею 44 КЗпП України встановлені випадки виплати вихідної допомоги у разі припинення трудового договору, зокрема, з підстав, зазначених у пункті 6 частини першої статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 частини першої статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу. Саме у цих випадках працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Згідно пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці. Слід зазначити, що частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, цей виключний перелік не містить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому, колегія суддів зазначає, що застосування положень статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання не заборонено. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена в постановах: від 01.02.2024 у справі № 380/5106/21, від 31.03.2023 у справі №640/25678/21, від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 27.01.2021 у справі №380/1662/20, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 18.02.2021 у справі №640/23379/19, від 25.02.2021 у справі №640/8451/20, від 17.03.2021 у справі №420/4581/20, від 30.03.2021 у справі №640/25354/19, від 31.03.2021 у справі №320/2449/20, від 15.04.2021 у справі №440/3166/20, від 27.05.2021 у справі №380/4855/20, від 24.06.2021 у справі №200/5390/20-а, від 22.07.2021 у справі №300/2000/20, від 11.08.2021 у справі №640/9375/20, від 16.09.2021 у справі №600/690/20-а, від 30.09.2021 у справі №160/10949/20, від 21.10.2021 у справі №380/5278/20, від 06.10.2022 у справі №360/2189/20, від 20.12.2023 у справі №240/1235/21. Щодо посилання апелянта на висновки Верховного Суду, що викладені в постановах від 31.01.2018 у справі №820/1119/16, від 08.10.2019 у справі №804/211/16, колегія суддів зазначає, що у відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію. Колегія суддів звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо урегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Офісу Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 33 354,24 грн. З приводу зобов`язання судом першої інстанції Офісу Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 68 542,96 грн. Так, апелянт зазначає про необхідність пропорційного зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вказує на помилковість розрахунків середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, здійснених судом першої інстанції. Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За правилами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні. Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 807/1525/16, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19 та від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20, тощо. Відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 13 грудня 2019 року №18-1175зп, ОСОБА_1 за вересень-жовтень 2019 року нараховано в сукупності 48 092,01 грн. заробітної плати. Сукупна кількість робочих днів за цей період склала 31 день. Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 1551,36 грн. (8092,01 грн. : 31 робочих днів). Суд першої інстанції зазначив, що середній заробіток ОСОБА_1 за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, складає 200 125,44 грн (33 354,24 грн х 6 місяців). Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки, у період з 29.11.2019 по 29.05.2020 (шість місяців) було 124 робочих дні. Як наслідок, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період, що не перевищує шести місяців, з 29.11.2019 по 29.05.2020 становить 192 368,64 грн (1551,36 грн х 124 робочих дні). Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 97 398,93 грн (57 269,84 + 6 774,85 + 33 354,24 = 97 398,93), з яких вихідна допомога при звільненні у розмірі 33 354,24 грн складає 34,25% від загальної суми. Враховуючи вищезазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, що не перевищує шести місяців, становить 65 886,26 грн. (192 368,64 грн х 34,25%). Надаючи оцінку доводам апелянтів, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції невірно встановив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з цим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, та, відповідно, рішення суду першої інстанції - зміні, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту: «Зобов`язати Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 65 886 (шістдесят п`ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 26 коп.». В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року слід залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Згідно ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права частково призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає зміні. Відповідно до частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту: «Зобов`язати Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 65 886 (шістдесят п`ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 26 коп.». В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Ключкович В.Ю. Повний текст постанови виготовлено 28.05.2024 р.