Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/6082/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2024 р.Справа № 520/6082/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю., представника позивача Малахової Ю.А., представника відповідача Кунєвої М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 04.04.24 року по справі № 520/6082/24 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.07.2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59560961 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 16.07.2019 року у виконавчому провадженні №31782818 у розмірі 67 804,81 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що позивач не погоджується з постановою Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 17.07.2019 року про відкриття виконавчого провадження №59560361, вважає її протиправною та такою що підлягає скасуванню. На підставі викладеного просив задовольнити в повному обсязі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено в повному обсязі. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що станом на дату відкриття виконавчого провадження № 31782818 - 16.03.2012 року ОСОБА_1 (боржник) вже не був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , оскільки згідно даних паспорту позивача реєстрація за цією адресою була у період часу з 28.01.2004 року по 14.05.2008 року, що і підтверджується інформацією, зазначеною у паспорті ОСОБА_1 на сторінках 11-12. Отже, станом на дату відкриття виконавчого провадження № 31782818 ОСОБА_1 був зареєстрований взагалі за іншою адресою - АДРЕСА_2 , а тому ніяким чином не міг отримувати документи за адресою, за якою не проживав з 2008 року, реєстрація за іншою адресою підтверджується інформацією, зазначеною у паспорті ОСОБА_1 , на сторінках 12-13. Позивач вважає, що твердження суду першої інстанції про те, що оскільки виконавче провадження у справі розпочалося з 2012 року, то і з 2012 року позивач отримував всі документи виконавчого провадження на адресу АДРЕСА_3 не відповідає дійсності, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того (поштові повідомлення про вручення постанови), що взагалі ОСОБА_1 був обізнаний про наявність такого виконавчого провадження, відсутні докази того, що документи виконавчого провадження були ним отримані. Позивач наголошує, що направлення документів виконавчого провадження та отримання боржником виконавчих документів не є тотожними поняттями, бо державний виконавець дійсно міг відправляти документи за адресою, яка не є адресою реєстрації боржника, проте боржник фізично не міг отримувати такі документи з 2012 року, бо з 2008 року не був за цією адресою зареєстрований. Позивач наголошує, що не був обізнаний про наявність виконавчого провадження № 31782818, відкритого у 2012 році, оскільки з 2008 році не зареєстрований за адресою - АДРЕСА_3 , за якою ВДВС направлялися документи виконавчого провадження, що в свою чергу виключає можливість повідомлення боржником про зміну своєї адреси. Також позивачем були подані до Другого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення в яких останній зазначає, що на його думку постанова про відкриття виконавчого провадження № 59560961 від 17.07.2019 року була винесена на підставі виконавчого документа - постанови про стягнення виконавчого збору від 16.07.2019 року у виконавчому провадженні № 31782818, який складений з порушенням п. 6 ч. 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а отже, боржник не був належним чином повідомлений про наявність такого виконавчого провадження, та після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувану від 09.08.2019 року майже через 5 років. На переконання позивача, порушення відповідачем Закону України «Про виконавче провадження», допущені під час складання виконавчого документа, відкриття виконавчого провадження № 59560961. порушення порядку повідомлення боржника про його здійснення, та, як наслідок, стягнення з ОСОБА_1 12.03.2024 року у цьому виконавчому провадженні суми коштів у розмірі 67 804, 18 грн., беззаперечно доводить порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача як боржника у виконавчому провадженні. Відповідач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача та додаткові пояснення, в яких зазначає, що норми Закону Про виконавче провадження містять імперативне застереження про стягнення виконавчого збору незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, а також регламентує порядок визначення розміру судового збору від суми, що підлягає стягненню чи поверненню. Представник відповідача наголошує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на переконання представника відповідача повернення виконавчого листа відповідно до п. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження ", як це має місце у спірних правовідносинах, є підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження ВП №31782818 з примусового виконання виконавчого листа №2-5769/10, виданого 18.01.2011 року Дзержинським районним судом м. Харкова, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором у сумі 678 048,10 грн. Так, 16.03.2012 року старшим державним виконавцем відділу Кунєвою М.І., керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону, що діяла на момент винесення постанови, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, з наданням строку для добровільного виконання виконавчого документа та зазначенням обов`язку сплати виконавчого збору у разі невиконання рішення. Посадовими особами відповідача 26.03.2012 року була складена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 67804,81 грн. В ході виконавчого провадження 16.07.2019 року посадовими особами відповідача була складена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу. Однак, 17.09.2019 року державним виконавцем складено постанову про відкриття виконавчого провадження №5956091 з виконання постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору. Не погоджуючись із постановою суб`єкта владних повноважень, позивач з метою захисту своїх прав звернувся до Харківського окружного адміністративного суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом положень статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Частиною 1 статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення. Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Статтею 27 Закону № 1404-VIII надано визначення поняття "виконавчий збір" та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення. Так, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Тобто, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником. Відповідно до ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.1-4, 6, 7 і 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» або закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14, 15 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»(крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), якщо виконавчий збір не стягнуто. Отже, повернення виконавчого листа відповідно до п.1ст.37 Закону України «про виконавче провадження», як це має місце у спірних правовідносинах, є підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Частиною 3 статті 40 Закону № 1404-VIII зазначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Керуючись статтею 40 Закону № 1404-VIII відповідачем винесена постанову про стягнення з позивача виконавчого збору. Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувагу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №2540/3203/18 від 11.03.2020). Крім того в окресленій постанові зроблено висновок, що обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавчого документу; вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. В свою чергу, п. 1 частини 2 стані 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Щодо доводів апеляційної скарги та додаткових пояснень позивача, про наявність підстав для визнання протиправності постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.07.2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59560961, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. У разі пред`явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України. Відповідно до п.6 ч. 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону. Проте, Закон України "Про виконавче провадження", містить спеціальну норму, яка визначає підстави повернення виконавчого документу стягувачу, в якій зазначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

2. Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт. Таким чином, аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів не бере до уваги вказані доводи позивача, про наявність підстав для повернення виконавчого документв з підстав зазначення у постанові державного виконавця невірної адреси боржника, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження. Щодо доводів апеляційної скарги позивача, стосовно того, що оскаржувана постанова державного виконавця була винесена майже череж 5 років після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 09.08.2019 року, колегія суддів зазначає наступне. З пояснень представника відповідача встановлено, що Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції відновлено виконавче провадження АСВП 59560961 після перевірки. Про результати перевірки законності виконавчого провадження виноситься постанова, у якій зазначаються: підстави перевірки виконавчого провадження; строки проведення перевірки; у мотивувальній частині - номер виконавчого провадження, реквізити виконавчого документа, дата відкриття виконавчого провадження, державний виконавець, який здійснює (здійснював) виконання, коротко зміст проведених виконавчих дій та їх відповідність вимогам чинного законодавства з посиланням на відповідну норму Закону; у резолютивній частині - висновок з урахуванням вимог законодавства щодо дій державного виконавця у виконавчому провадженні, у разі оскарження дій (бездіяльності) начальника органу державної виконавчої служби - щодо його дій, визначаються особа, яку зобов`язано вжити заходів щодо усунення порушень законодавства (у разі їх виявлення), особа, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови; строк виконання постанови; коло осіб, яким надсилаються копії постанови; інша необхідна інформація. Отже положення Інструкції №512/5, як підзаконного нормативно-правового акту, деталізують норми Закону України "Про виконавче провадження" і прямо передбачають, що у постанові про результати перевірки законності виконавчого провадження має міститися висновок щодо відповідності вимогам чинного законодавства всіх вчинених виконавцем дій. Відповідно до норм статті 3 Закону України « Про виконавче провадження» частини 5 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Так, відповідно до приписів статті 27 Закону України « Про виконавче провадження»

1. Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

2. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Таким чином, норми Закону містять імперативне застереження про стягнення виконавчого збору незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, а також регламентує порядок визначення розміру судового збору від суми, що підлягає стягненню чи поверненню. Відповідно до постанов Верховного Суду від 16 лютого 2023 року у справі №160/1389/22 та від 11 серпня 2022 року у справі №640/23271/21, зазначено, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. На підставі вищевказаного, станом на момент проведення перевірки виконавчого провадження бездіяльність державного виконавця, в провадженні якого перебувало виконавче провадження, призвела до не стягнення виконавчого збору та передчасного винесення постанови про повернення виконавчого документу, що приводило до можливих збитків, нанесених Державному бюджету, а тому підлягала скасуванню. Відповідно до приписів статті 41 у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Так, відповідно до ч. 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Отже, на позивача був покладений обов`язок повідомити суб`єкта владних повноважень про зміну адреси. З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що в матеріалах виконавчого провадження міститься адреса: АДРЕСА_3 . Проте, заяви позивач на зміну адреси не надсилав до відповідача, хоча стверджує, що адреса АДРЕСА_3 була змінена. Виконавче провадження у справі розпочалося з 2012 року, і з 2012 року позивач отримував всі документи виконавчого провадження на адресу АДРЕСА_3 . Колегія суддів звертає увагу, що жодних заяв до виконавчої служби від позивача про зміну адреси на адресу відповідача не надходило. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 року по справі № 520/6084/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 по справі № 520/6082/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 28.05.2024 року