Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/4987/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 р.Справа № 520/4987/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 01.06.20 року по справі № 520/4987/2020 за позовом ОСОБА_1 до Київськиого відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування постанови державного виконавця, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про скасування постанови державного виконавця. В обґрунтування позову позивач зазначив, що спірна постанова про стягнення виконавчого збору є незаконною, оскільки підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного стягнення з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, при цьому виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Водночас у відповідному виконавчому провадженні відповідних дій державним виконавцем вчинено не було. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови державного виконавця задоволено. Скасовано постанову державного виконавця від 14.04.2015 року в рамках виконавчого провадження № 467037799 про стягнення виконавчого збору. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Київським відділом державної виконавчої служби у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року по справі № 520/4987/2020 є таким, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню. Постанова по відкриття виконавчого провадження, була направлена позивачу ОСОБА_1 в день відкриття виконавчого провадження 09.07.2019 року за вих. №27205, про що свідчить квитанція про відправку поштового відправлення. Згідно ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №2540/3203/18 дійшла висновку, що обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору є вчинення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення суду. ВП ВС вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції з огляду на те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. У постанові від 11 березня 2020 року наголошується, що виконавчий збір за своїм змістом є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення. Отже на підставі вищевикладеного просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року по справі № 520/4987/2020. Прийняти нове рішення по справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Розгляд справи просить провести без участі представника Київського ВДВС у м.Харкові СМУМЮ (м.Харків). Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві. Окрім того, за правилами ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. З матеріалів справи судом встановлено, що позивач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за номером телефону, що підтверджується телефонограмами від 23.07.2020р. (а.с. 117). Крім того, позивач повідомлявся на електронну адресу, які містяться а матеріалах справи. Відповідач повідомлявся на електронну адресу, які містяться а матеріалах справи. Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені заздалегідь та належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16.10.2013 року у справі № 2018/2-206/11 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за позикою у розмірі 249485,72 грн. (двісті сорок дев`ять тисяч чотириста вісімдесят п`ять ) грн. 84 коп., судові витрати в сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. Апеляційним судом Харківської області рішенням від 12 лютого 2014 року було частково задоволено апеляційну скаргу Мамай Артура Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 . Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 249 485 грн. 72 коп. та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сум основного боргу, процентів за користування позикою, трьох відсотків річних та неустойки - скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. Позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 квітня 2007 року, яка складається з: 156 800 дол. США основного боргу, 84 982 дол. США процентів за користування позикою, 26 278 дол. США - 3% річних та 100 000 грн. неустойки за порушення виконання грошового зобов`язання, а всього стягнуто заборгованість за вказаним договором у розмірі 2 242 603 (два мільйони двісті сорок дві тисячі шістсот три) гривні 58 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 23 листопада 2007 року, яка складається з: 82 000 дол. США основного боргу, 40 495 дол. США процентів за користування позикою, 12 084 дол. США - 3% річних та 100 000 грн. неустойки за порушення виконання грошового зобов`язання, а всього стягнуто заборгованість за вказаним договором у розмірі 1 175 689 (один мільйон сто сімдесят п`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) гривень 90 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 22 лютого 2008 року, яка складається з: 16 800 дол. США основного боргу, 7 914 дол. США процентів за користування позикою, 2 392 дол. США - 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а всього стягнути заборгованість за вказаним договором у розмірі 216 658 (двісті шістнадцять тисяч шістсот пятдесят вісім) гривень 25 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики від: 25 квітня 2008 року, 21 серпня 2008 року, 27 серпня 2008 року, 03 вересня 2008 року, 09 вересня 2008 року, 24 вересня 2008 року, 01 жовтня 2008 року, 10 жовтня 2008 року, 16 жовтня 2008 року, 22 жовтня 2008 року, яка складається з 120 400 дол. США основного боргу та 49 430 дол. США процентів за користування позикою, а всього стягнуто за вказаними договорами 1 357 451 (один мільйон триста п`ятдесят сім тисяч чотириста п`ятдесят одну) гривню. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. ОСОБА_2 на праві приватної власності належав житловий будинок, який був реалізований на публічних торгах в рахунок погашення його боргу перед ОСОБА_1 за рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2014 року та виручені кошти перераховані на користь ОСОБА_1 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 25.06.2014 року було скасовано рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції по справі № 2018/2-206/11. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2014 року допущено поворот виконання рішення Київського районного суду від 16.10.2013 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно стягнуту за рішення апеляційного суду Харківської області від 12.04.2014 року грошову суму в розмірі 1082 251 грн. 72 коп. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 02.12.2014 року ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2014 року змінено, зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , безпідставно стягнутої за рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 лютого 2014 року грошової суми з 1082251 грн. 72 коп. до 791 187 грн. 02 коп. Київським районним судом м. Харкова 26.01.2015 року видано виконавчий лист № 2018/2-206/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 791 187 грн. 02 коп. Постановою державного виконавця Київського ВДВС від 06.02.2015 року було відкрито виконавче провадження № 467037799 з примусового виконання зазначеного виконавчого документа та надано строк на добровільне виконання 7 днів. Постановою державного виконавця від 14.04.2015 року в рамках ВП № 467037799 було стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 79118,70 грн. Постановою державного виконавця від 02.07.2019 року було повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача про повернення виконавчого документа. Позивач, не погодившись з постановою державного виконавця від 14.04.2015 року в рамках ВП № 467037799 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 79118,70 грн., звернувся до суду за її оскарженням. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті ст.28 Закону № 606-XIV (ст. 27 нині чинного Закону № 1404-VIII). Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Спірні правовідносини підлягають вирішенню на підставі Закону України "Про виконавче провадження № 606-XIV ( який був чинним на час відкриття виконавчого провадження та складання спірної постанови) та нині чинного Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII ( на час повернення виконавчого документу стягувачеві). Відповідно до ст.1 Закону № 606-XIV та ст.1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ч.1 та 2 ст.11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; Вказана норма кореспондується з приписами ч.1 та п.1 ч.2 ст.18 нині чинного Закону № 1404-VIII, за якими виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Положеннями ст.32 Закону № 606-XIV визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням. Заходами примусового виконання рішень у розумінні ст.10 нині чинного Закону № 1404-VIII є : 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частиною 2 ст. 25 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Згідно ст.27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Відповідно до ст.28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена до суду в десятиденний строк. 05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII. Згідно п.6 та 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Відповідно до ч.1 та 2 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Пунктом 1 ч.1 ст.37 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Згідно ч.3 ст.40 Закону № 1404-VIII, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Суд вказує, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII (кореспондується зі ст. 28 Закону № 606-XIV, яка була чинна на час складання спірної постанови) та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа). Так, Закон № 1404-VIII та Закон № 606-XIV, враховуючи, що правовідносини охоплені у часовому виразі сферою їх сукупного застосування, є спеціальними законами, що регулюють порядок вчинення виконавчих дій. Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802) затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень. Вказана Інструкції була чинна на час дії Закону № 606-XIV та є чинною наразі при наявності діючого Закону № 1404-VIII. Тобто вказаною інструкцією конкретизовані дії державного виконавця, охоплені сферою застосування Закону № 1404-VIII та Закону № 606-XIV. Зокрема, абзац 4 п.8 розділу III Інструкції кореспондується з ч.3 ст.40 Закону № 1404-VIII. Натомість стаття 27 Закону № 1404-VIII ( ст.28 Закону № 606-XIV, чинного на час складання спірної постанови) передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. У п.21 та 22 розділу III Інструкції визначено, що закінчення виконавчого провадження здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 39 Закону. У разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби коштів, стягнутих з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), достатніх для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, виконавець після підготовки розпорядження державного виконавця, передбаченого пунктом 13 розділу VII цієї Інструкції, виносить постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону. У постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця. Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Приймаючи рішення по справі, колегія суддів враховує, що Постанова ВП № 46703779 від 02.07.2019р. про повернення виконавчого документа стягувачу була прийнята на підставі зави стягувача про повернення виконавчого документа, на підставі п. 1 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", а не у зв`язку з виконанням рішення та вчинення відповідних дій державним виконавцем. Суд вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Відтак, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті ст.28 Закону № 606-XIV (ст. 27 нині чинного Закону № 1404-VIII). З огляду на зазначене, помилковими є твердження відповідача, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, якою визначено неправомірність нарахування виконавчого збору при поверненні виконавчого документу за п. 1 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" . Колегія суддів, зазначає, що відповідач посилаючись в апеляційній скарзі на висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 помилково зазначає, що вона підтверджує правомірність його дій. Позивачем доведено обґрунтованість позову, водночас, відповідачем вказаного не спростовано. Щодо посилань відповідача, в апеляційній скарзі на ч.5 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» та те, що постанова по відкриття виконавчого провадження, була направлена позивачу ОСОБА_1 в день відкриття виконавчого провадження 09.07.2019 року за вих. №27205, про що свідчить квитанція про відправку поштового відправлення, колегія суддів зазначає наступне. Доказів вручення позивачу постанови по відкриття виконавчого провадження від 09.07.2019р. відповідачем, до суду не надано, а докази направлення відповідної постанови позивачу не є належним доказом отримання такої постанови постанови. Докази отримання позивачем оскаржуваної постанови державного виконавця від 14.04.2015 року не надано. Враховуючи вищенаведене, доводи відповідача щодо правомірності оскаржуваної постанови державного виконавця від 14.04.2015 року в рамках виконавчого провадження № 467037799 про стягнення виконавчого збору є помилковими. Отже, розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів доходить висновку про правомірність задоволення позову судом першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року по справі № 520/4987/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош