Постанова 4822 № 716/1754/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2024 року м. Чернівці Справа № 716/1754/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б., секретар: Факас А.В., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Стрільця Я.С., дата виготовлення повного тексту рішення суду 29 березня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року ОСОБА_4 через свого представника звернувся із позовом до відповідача про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно за заповітом. В обґрунтування вимог вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй мано, яке остання на підставі заповіту від 15.08.2008 року заповіла ОСОБА_1 . Вказує, що після смерті звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримати свідоцтво про право на спадщину виявилося не можливим за відсутності належних доказів для його видачі, а саме відсутності реєстрації за місцем проживання спадкодавця, і нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Стверджує, що факт його проживання із спадкодавцем підтверджується актом опитування свідків та довідкою виконкому сільської ради. За вказаних обставин просив суд позов задовольнити та: встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, тобто з серпня 2007 року по день смерті у домогосподарстві по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме земельну ділянку площею 1,16 га, кадастровий №7321585200:01:001:0033, що Провадження №22-ц/822/482/24 знаходиться на території Кадубовецької сільської ради Чернівецького району та домогосподарство по АДРЕСА_1 , за заповітом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року у задоволенні вимог відмовлено. Не погодившись із таким рішенням сторона позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що помилковими є мотиви відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Стверджує, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, а саме акт опитування свідків та довідка сільської ради, які є офіційними документами, містять зафіксовану інформацію, а відповідач, в свою чергу, не надав доказів щодо недійсності чи скасування таких. Судом безпідставно надано перевагу одним свідкам над іншими. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що надаючи аналіз письмовим доказам (довідка від 07.11.2022 року №2086 та акт опитування свідків від 07.11.2022 року), то їх зміст не відповідає поясненням самого позивача ОСОБА_1 , оскільки останній сам пояснив, що після проходження служби в армії він одружився та тривалий час проживав в с. Кадубівці в житловому будинку, який був придбаний йому його матір`ю за іншою адресою. За наведеного, суд вважав, що вказані письмові докази не можуть бути покладені в основу прийнятого рішення. Вони не відповідають встановленим обставинам в справі, а тому оцінюються як недостовірні, у зв`язку із чим відхиляються. Також, суд критично віднісся до показів свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.9). Згідно заповіту від 15.08.2008 року ОСОБА_5 розпорядилася своїм майном та заповіла його ОСОБА_1 . Вказаний заповіт було посвідчено секретарем виконавчого комітету Кадубовецької сільської ради (а.с.7-8). 19.09.2022 року приватним нотаріусом ЧРНО Чернівецької області Малітовською Т.М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії за заявою ОСОБА_1 , а саме відмовлено останньому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, поскільки згідно до вимог ст.1270 ЦК України пропущений строк, необхідний для прийняття спадщини (а.с.10). Довідкою виконавчого комітету Кадубовецької сільської ради №2086 від 07.11.2022 року встановлюється, що ОСОБА_1 проживав по АДРЕСА_1 з вересня 1989 року по даний час, але не зареєстрований (а.с.11). З акту опитування свідків виконавчого комітету Кадубовецької сільської ради від 07.11.2022 року №2085 вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що з вересня 1989 року ОСОБА_1 проживав по АДРЕСА_1 (а.с.12). Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧВ №096140 вбачається, що ОСОБА_5 була власником змемельної ділянки площею 1,16 га на території Кадубовецької сільської ради (а.с.13-14). Довідкою Кадубовецької сільської ради №995 від 18.08.2023 року підтверджується, що ОСОБА_5 належав житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.15). Матеріали справи також містять спадкову справу №109/2015 від 04.09.2015 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 04.09.2015 року звернувся до приватного нотаріуса Заставнівського нотаріального округу Малітовської Т.М. із заявою про фактичне прийняття спадщини (а.с.79). Відповідно до довідки Кадубовецької сільської ради від 17.08.2015 року, крім іншого, на день смерті ОСОБА_5 разом з нею в одному будинку проживав ОСОБА_2 (а.с.80/зворот). 19.09.2022 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Малітовської Т.М. про прийняття спадщини за заповітом. Із вказаної заяви вбачається, що заявник зареєстрований по АДРЕСА_2 (а.с.85). 11.07.2023 року приватним нотаріусом ЧРНО Чернівецької області Малітовською Т.М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії за заявою ОСОБА_2 , а саме відмовлено останньому у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів (а.с.96). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті. Відповідно до ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України). Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину. Подібні правові висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі №355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі №569/15147/17, від 02 квітня 2021 року у справі №191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі №204/2707/19, від 19 травня 2021 року у справі №937/10434/19, від 19 квітня 2023 року у справі №2-516/2007. Згідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України). Частиною 1 ст.1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов`язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно). Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом. Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України). Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним. Згідно з п.п.4.10 п.4 розділу 2, глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем. В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб. Як випливає із п.3.22, розділу 2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Відповідно до роз`яснень п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Згідно роз`яснень в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Місцем проживання фізичної особи згідно з ч.1 ст.29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Статтями 2, 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ста.2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 10 січня 2019 року в справі №484/747/17, від 01 липня 2020 року в справі №222/1109/17. За наведеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не можливості покладення в основу рішення суду довідки виконавчого комітету Кадубовецької сільської ради №2086 від 07.11.2022 року, згідно змісту якої ОСОБА_1 проживав з вересня 1989 року по АДРЕСА_1 без реєстрації, оскільки зазначена дата не відповідає вимогам позовної заяви, а саме встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем з серпня 2007 року по день смерті такої 27.08.2008 року та акту опитування свідків виконавчого комітету Кадубовецької сільської ради №2085 від 07.11.2022, а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які підтвердили інформацію щодо проживання позивача по АДРЕСА_1 з вересня 1989 року, оскільки вказані свідки не були допитані в судовому засіданні. Крім того, стороною позивача було подано клопотання про заміну свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 через неможливість забезпечити їх явку у судове засідання, та прохання допитати інших: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с.135). Допитані в якості свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вказали, що знають сторін спору, проживають по сусідству з ними. ОСОБА_13 зазначив, що особисто не бачив, так як перебував за кордоном, однак йому відомо, що позивач і відповідач проживали в спірному будинку на час смерті спадкодавця, а ОСОБА_12 повідомив, що позивач з дитинства проживав з ОСОБА_5 , проте після одруження проживав окремо, а в подальшому на його думку на час смерті спадкодавця повернувся проживати до спірного будинку. За вказаного суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно критичного ставлення до показів зазначених свідків, оскільки останні плуталися в показах, один з них перебував за кордоном на час смерті ОСОБА_5 . У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 належних та допустимих доказів на підтвердження свого постійного проживання разом з ОСОБА_5 (спадкодавця) на час її смерті не надав. Враховуючи наведені обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відсутність підстав для задоволення позову з підстав та обґрунтувань, наведених у позовній заяві. Також вірним є висновки суду, що вимоги про визнання права власності на спадкове майно є похідними, а тому задоволенню не підлягають. В силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задовлення. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий І.Н. Лисак Судді: Н.К. Височанська І.Б. Перепелюк