Постанова 4803 № 193/250/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4775/25 Справа № 193/250/20 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 193/250/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2025 року, яке ухвалено суддею Кравченко Н.О. у смт.Софіївка Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 03 лютого 2025 року, УСТАНОВИВ: В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позовна заява мотивована тим, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Софіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_4 залишив заповіт, яким заповів позивачці земельну ділянку площею 6,3614 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області. Згідно ст. 1235 Цивільного Кодексу України позивач являється спадкоємцем за заповітом майна померлого ОСОБА_4 . 25 жовтня 2019 року позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропущеним строком для прийняття спадщини і запропонувала звернутися до суду. Також позивачка зазначила, що з 09 вересня 2019 року по 16 вересня 2019 року вона хворіла, перебувала на лікуванні і тому пропустила строк для написання заяви про прийняття спадщини померлого ОСОБА_4 . Вважає, що дану обставину можуть підтвердити свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . На підставі наведеного вище позивач просила суд визначити їй додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася на території Миколаївської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2025 року позовні вимоги задоволено, визначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додатковий строк терміном у три місяці, з часу вступу рішення суду в законну силу, для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася на території Миколаївської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Стягнуто з відповідачів на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору по 420,40 грн з кожного. В апеляційній скарзі відповідачі просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач по справі не надала належних та допустимих доказів існування неподоланних перешкод для прийняття спадщини протягом періоду з моменту відкриття спадщини та до 09 вересня 2019 року. Вважають, що хвороба позивача, що сталася за декілька днів до спливу шестимісячного строку, є неповажною підставою для пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини. Факт перебування на амбулаторному лікування не може вважатися безумовною підставою для визнання додаткового строку для прийняття спадщини. Апелянти вважають, що позивачем не надано суду доказів існування об`єктивних, непереборних і істотних труднощів, які б перешкоджали останній звернутися до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача представника позивача ОСОБА_1 адвоката Чуприну Т.Ю., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Софіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_4 залишив заповіт, яким заповів позивачці земельну ділянку площею 6,3614 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області. 25 жовтня 2019 року позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропущеним строком для прийняття спадщини і запропонувала звернутися до суду. Звертаючись до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач посилалась на необізнаність про наявність заповіту та хворобу в період з з 09 вересня 2019 року по 16 вересня 2019 року. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 для отримання спадщини не змогла у встановлений строк звернутись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, оскільки не знала про заповіт, отже суд розцінює причину пропуску строку поважною. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У статтях1216,1217 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частиною третьою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї. Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20). Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними. Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Судувід20 жовтня 2023 рокуу справі № 521/20201/21. Колегія суддів зазначає, що спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зазначила, що факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбаченийЦК Українистрок у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У справі, що переглядається, предметом позову є визначення дострокового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 заповідача з посиланням на те, що позивач не знала про існування заповіту. Позивач у справі, на день смерті заповідача не була спадкоємцем ні першої, ні другої, ні третьої черги спадкоємців за законом. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є його дітии - відповідачі по справі. В даному випадку позивач по справі, до того, як відповідачі після 10-11 вересня 2019 року не повідомили позивачку про смерть ОСОБА_4 , про що відповідачі у справі зазначили в суді першої інстанції, не усвідомлювала та не могла усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування після смерті ОСОБА_4 , оскільки не є спадкоємцем будь-якої черги після смерті ОСОБА_4 . Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_1 для отримання спадщини не змогла у встановлений строк звернутись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, оскільки не знала про заповіт, що є поважною причиною пропуску строку подання позивачкою заяви про прийняття спадщини. В даному випадку доводи апеляційної скарги про те, що позивач по справі не надала належних та допустимих доказів існування неподоланних перешкод для прийняття спадщини протягом періоду з моменту відкриття спадщини та до 09 вересня 2019 року. вважають, що хвороба позивача, що сталася за декілька днів до спливу шестимісячного строку, є неповажною підставою для пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини. Факт перебування на амбулаторному лікування не може вважатися безумовною підставою для визнання додаткового строку для прийняття спадщини. апелянти вважають, що позивачем не надано суду доказів існування об`єктивних, непереборних і істотних труднощів, які б перешкоджали останній звернутися до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини не мають правового значення для вирішення спору по суті, оскільки як вказано самими відповідачами приблизно 10-11 вересня 2019 року після відвідування нотаріуса, вони дізналися про заповіт батька, про який також до цього не знали, в якому зазначено ОСОБА_1 , тому звернулися до позивача із вимогою надання пояснень з цього приводу. Отже, ОСОБА_1 для отримання спадщини не змогла у встановлений строк звернутись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, оскільки не знала про заповіт, що, з урахуванням того, що позивач у справі, на день смерті заповідача не була спадкоємцем ні першої, ні другої, ні третьої черги спадкоємців за законом та не знала про своє право на спадкування загалом, є поважною причиною пропуску строку подання позивачкою заяви про прийняття спадщини. У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції. Наведені апелянтами в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 05 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: