Постанова КЦС ВС № 521/12195/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2024 року м. Київ справа № 521/12195/19 провадження № 61-8791св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Міністерство юстиції України, юридичний департамент Одеської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2021 року в складі судді Коблової О. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 травня 2023 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, юридичного департаменту Одеської міської ради, ОСОБА_2 та з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І. О. про державну реєстрацію прав щодо об'єкта нерухомого майна за реєстраційним АДРЕСА_1 , загальною площею 234,4 кв. м, житловою площею 91,9 кв. м, за ОСОБА_2 . На обґрунтування позову зазначав, що йому та ОСОБА_4 належала частка домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 16 березня 2006 року. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2007 року у справі № 2-70/07 було задоволено позов ОСОБА_2 до нього та ОСОБА_3 , визнано за ОСОБА_2 право власності на 37/50 часток спірного домоволодіння. Через вказане судове рішення виникла плутанина, яка виразилася в реєстрації домоволодіння за вищевказаною адресою за ОСОБА_1 в розмірі частки, за ОСОБА_3 в розмірі частки, та за ОСОБА_2 в розмірі 37/50 часток. 11 вересня 2017 року державний реєстратор Махортов І. О. провів державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 234,4 кв. м, житловою площею 91,9 кв. м, на підставі технічного паспорту від 05 вересня 2017 року, виданого ТОВ «Південьжитлобуд», висновку ТОВ «Південьжитлобуд» щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкту нерухомого майна № 05-12 від 07 вересня 2017 року, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2007 року у справі № 2-70/07. Таким чином виникає суперечлива ситуація, що з будинку загальною площею 143,5 кв. м згідно висновку ТОВ «Південьжитлобуд» була виділена в натурі частка у самостійний об`єкт загальною площею 234,4 кв. м. При цьому з реєстру не були вилучені записи щодо права власності ОСОБА_2 на частину спірної нерухомості. Короткий зміст судових рішень в справі Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 травня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 обрав неправильний спосіб захисту своїх прав. Він вправі пред`являти вимоги про скасування рішення державного реєстратора щодо майна, яке належить йому на праві власності, однак спірне майно належить на праві власності ОСОБА_2 та внаслідок державної реєстрації права власності на нього права ОСОБА_1 не порушуються. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 травня 2023 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 826/19262/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Він є власником частини домоволодіння на АДРЕСА_2 . 11 вересня 2017 року державним реєстратором Махортовим І. О. було проведено реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_3 загальною площею 234,4 кв. м за ОСОБА_2 . Вказане рішення державного реєстратора порушує його права та інтереси, оскільки будинок АДРЕСА_3 був виділений в натурі як частка домоволодіння АДРЕСА_2 , співвласником якого він є. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Малиновського районного суду м. Одеси. 24 липня 2023 року справа № 521/12195/19 надійшла до Верховного Суду. Міністерство юстиції України та ОСОБА_2 направили відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами Встановлено, що 05 листопада 1957 року ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 придбали в рівних частках будинок АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці загальною площею 549 кв. м та в подальшому провели його реконструкцію шляхом самовільного будівництва. Рішенням виконавчого комітету Малиновської районної ради м. Одеси № 629 від 04 вересня 1987 року узаконено самовільне будівництво ОСОБА_5 . Рішенням виконавчого комітету Малиновської районної ради № 328 від 08 травня 1987 року самовільне будівництво ОСОБА_6 також узаконено. 16 березня 2006 року ОСОБА_7 на підставі договору дарування подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних долях кожному частину належної їй частки житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2007 року у цивільній справі № 2-70/07, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на 37/50 частин домоволодіння АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 . Цим рішенням встановлено, що відповідно до архівних даних відбувся перерахунок часток домоволодіння. Внаслідок цього ідеальна частка ОСОБА_5 у праві власності на спірне домоволодіння склала 37/50 частин, а ОСОБА_3 та ОСОБА_1 належить по 13/50 ідеальних частин домоволодіння. У червні 2010 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою загального користування площею 64 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зобов`язання відповідачів знести об`єкт самочинного будівництва. Рішенням Апеляційного суду Одеської області рішенням від 20 січня 2015 року, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 належною йому частиною будинку шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2016 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та визначення порядку користування земельною ділянкою, а також позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати за власний рахунок огородження за лінією забудови (червоною лінією) з металевої сітки «рабиці», а також металеві конструкції перед фасадною частиною будинку у вигляді арки зі стійок та балок з металевих труб, що перешкоджають проїзду до фасадної частини будинку АДРЕСА_2 . Встановлено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якого в користування ОСОБА_2 було виділено земельну ділянкою площею 274,5 кв. м, в тому числі: в окреме користування 256,5 кв. м; частину земельної ділянки спільного користування 18,0 кв. м у визначених судом межах. Виділено в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельну ділянку площею 274,5 кв.м., в тому числі: в окреме користування 256,5 кв. м; частину земельної ділянки спільного користування 18,0 кв.м у визначених судом межах. Залишено в спільному користуванні сторін земельну ділянку площею 36 кв. м у визначених судом межах. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 червня 2014 року було примусово виконано Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби м. Одеси. У вересні 2017 року ОСОБА_2 виділив в натурі частку житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , у самостійний об'єкт нерухомості - будинок АДРЕСА_3 загальною площею 234,4 кв. м, технічну документацію на який виготовило ТОВ «Південьжитлобуд». Згідно висновку ТОВ «Південьжитлобуд» від 07 вересня 2017 року № 05-12, за технічними показниками житловий будинок АДРЕСА_3 відокремлений, має окремий вихід і може бути виділений в натурі. 11 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію за ним права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок), що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Рішенням державного реєстратора від 13 вересня 2017 року № 37042051 зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок загальною площею 234,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис № 22298499. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону). Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). З урахуванням положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12- 83гс21). Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. При розгляді справ цієї категорії суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей; (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини). Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19). У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_2 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2007 року, яке набрало законної сили, належить 37/50 частин домоволодіння АДРЕСА_2 . В подальшому у вересні 2017 року ОСОБА_2 виділив в натурі належну йому частку житлового будинку у самостійний об`єкт нерухомості - будинок АДРЕСА_3 . Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Встановивши, що ОСОБА_1 не надав належні та достатні докази на підтвердження порушення його прав внаслідок державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно, яке належить йому на праві власності на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2007 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначеній в касаційній скарзі постанові. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування немає. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: М. Ю. Тітов А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко