Постанова КЦС ВС № 521/1895/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ справа № 521/1895/24 провадження № 61-14937св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , відповідачі: Громадська організація «Одеська обласна організація автомобілістів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Екател Авто», треті особи: ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 19 березня 2025 року у складі судді Бобуйка І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Драгомерецького М. М., Комлевої О. С., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_23 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_25 , ОСОБА_19 звернулись до суду з позовом до Громадської організації «Одеська обласна організація автомобілістів» (далі - ГО «Одеська обласна організація автомобілістів»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Екател Авто» (далі - ТОВ «Екател Авто»), треті особи: ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , в якому просили суд: - скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького О. С. від 25 червня 2020 року № 52846508 про державну реєстрацію права власності на господарську будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ГО «Одеська обласна організація автомобілістів»; - скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області Бардакова Є. В. від 02 вересня 2020 року № 53866410 про державну реєстрацію права власності на автостоянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ГО «Одеська обласна організація автомобілістів»; - скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Васильківської сільської ради Болградського району Одеської області Каменської О. А. від 03 липня 2023 року № 68288004 про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; - визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09 березня 2021 року, укладений між ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» та ТОВ «Екател Авто», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г., зареєстрований в реєстрі за №174. Позовну заяву обґрунтували тим, що вони у період з 2004 року до 2023 року уклали з ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» договори щодо зберігання транспортних засобів на автостоянці № 20, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , (адреса до зміни - АДРЕСА_1 ) та одночасно, з підписанням зазначених договорів, вступили у члени ГО «Одеська обласна організація автомобілістів». Зазначили, що наприкінці листопада 2023 року їм стало відомо, що власником зазначеної автостоянки є вже ТОВ «Екател Авто». Посилаючись на те, що відчуження спірної автостоянки відбулось із порушенням норм діючого законодавства, зокрема, їх не було повідомлено про зміну власника зазначеної автостоянки, позивачі просили задовольнити їхні позовні вимоги. Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 14 лютого 2024 року, у нескасованій постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2024 року частині цього судового рішення, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на автостоянку, загальною площею 60,1 кв. м, що в цілому складається з: літ. «А» - диспетчерська, літ. «Б» - основне, літ. «В», «Г», «Д», «Е», «Є», «Ж», «З», «I», «К», «Л» - навіси, № 1-3 - огорожа, № 4 - водопровід, №№ 5 ,6 - естакада, І - мостіння, «М» - навіс, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2109248351101, власником якої є ТОВ «Екател Авто». Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 26 серпня 2024 року забезпечено позову у цій справі шляхом заборони ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» вчиняти перешкоди позивачам у користуванні закріпленими за ними стояночними місцями на автостоянці № 20, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , (адреса до зміни - АДРЕСА_1 ). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2024 року прийнято відмову ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 від позову та закрито провадження у справі в частині позовних ОСОБА_26 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 до ГО «Одеська обласна організація автомобілістів», ТОВ «Екател Авто», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень державних реєстраторів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2024 року, у вигляді: накладення арешту на автостоянку, загальною площею 60,1 кв. м., що в цілому складається з: літ. «А» - диспетчерська, літ. «Б» - основне, літ. «В», «Г», «Д», «Е», «Є», «Ж», «З», «I», «К», «Л» - навіси, № 1-3 - огорожа, № 4 - водопровід, №№ 5, 6 - естакада, «І» -мостіння, «М» - навіс, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 2109248351101, власником якої є ТОВ «Екател Авто». Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2024 року, у вигляді: заборони ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» вчиняти перешкоди позивачам у користуванні закріпленими за ними стоян очними місцями на автостоянці № 20, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , (адреса до зміни - АДРЕСА_1 ). Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що: - оскільки позивачі не надали належних доказів свого членства в ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 09 березня 2021 року, а договори зберігання транспортних засобів не надають їм автоматичного членства у цій організації та права користування земельною ділянкою чи автостоянкою як об`єктом нерухомості, то факт порушення їхніх суб`єктивних цивільних прав оспорюваним договором та рішеннями державного реєстратора не знайшов свого підтвердження; - оскільки позивачі продовжують безперешкодно користуватися машиномісцями на автостоянці № 20, їхні доводи про можливе обмеження їх права на зберігання автомобілів у майбутньому є лише припущеннями; - відповідно до положень Закону України «Про об`єднання громадян» та статуту ГО «Одеська обласна організація автомобілістів», члени громадської організації не мають права на частку його майна, а керівник організації має повноваження одноосібно розпоряджатися майном без додаткового погодження з користувачами автостоянки, що згодом також було схвалено вищим органом управління цієї організації - Конференцією. - ТОВ «Екател Авто» є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки законодавство України не покладає на покупця нерухомого майна обов`язок вивчення всіх історій попередніх реєстрацій нерухомого майна, яке купується за договором купівлі-продажу. Достатньою умовою для укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна є наявність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності продавця на об`єкт нерухомого майна, що продається, відсутність зареєстрованих обтяжень та наявність діючої державної реєстрації юридичної особи продавця. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Неупокоєва Н. К., та ОСОБА_12 , в інтересах якого діяли адвокати Хаджи І. Д, Кійко Є. А., залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 19 березня 2025 року - без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалене із повним та всебічним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, таке рішення відповідає чинним нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У листопаді 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 761/27714/16, від 02 вересня 2020 року у справі № 370/3039/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 742/1756/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій: - не дослідили належним чином зміст договорів зберігання транспортних засобів та Статуту ГО «Одеська обласна організація автомобілістів»; - не звернули увагу на те, що матеріали справи містять докази членства позивачів в ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» та факту сплати ними членських внесків; - проігнорували, що голова ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» відчужив автостоянку, за адресою: АДРЕСА_1 , без обов`язкового погодження з вищим органом управління цієї організації - Конференцією; - не врахували, що оскаржуваний договір купівлі-продажу від 09 березня 2021 року прямо порушує права позивачів на користування закріпленими за ними машиномісцями, оскільки автостоянка № 20 перейшла у власність іншої юридичної особи, яка договорів із позивачами не укладала та не може гарантувати схоронність транспортних засобів на цій автостоянці; - не звернули увагу на те, що у державних реєстраторів не було підстав для прийняття оскаржуваних рішень від 25 червня та 02 вересня 2020 року про проведення державної реєстрації права власності на господарську будівлю (автостоянку), за адресою: АДРЕСА_1 , за ГО «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів», оскільки їм не було подано відповідачем всіх необхідних документів для такої реєстрації; - безпідставно послались у своїх рішеннях на обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Одеси від 27 жовтня 2022 року у справі № 916/658/22, як такі, що мають приюдиційне значення для розгляду цієї справи та не врахували, що позивачі у справі № 916/658/22 участі не приймали; - не звернули увагу на те, що позивачів не було повідомлено про дату, час і місце про проведення Конференції ГО «Одеська обласна організація автомобілістів», а тому порушено їх право, як членів цієї громадської організації, на участь у прийнятті рішень цим вищим органом управління організації; - не врахували, що оскільки спір у цій справі пов`язаний з реалізацією прав позивачів на участь у Конференції ГО «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» та вирішення питання щодо відчуження майна організації, тобто реалізації прав управління юридичною особою, то такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства. - не надалиналежну оцінку всім доводам і аргументам позивачів тощо. Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходили. Рух справи у суді касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема для сплати судового збору. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Хаджибейського районного суду міста Одеси матеріали справи № 521/1895/24; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву. У березні 2026 року матеріали справи № 521/1895/24 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій встановили та матеріали справи свідчать про те, що у період з 2004 року до 2023 року позивачі уклали з Одеською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів (назву якої неодноразово було змінено, зокрема на: Громадську організацію «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» (далі - ГО «Одеська обласна організація ВСА», а надалі ГО «Одеська обласна організація автомобілістів») ряд договорів зберігання транспортних засобів. Предметом цих договорів було задоволення інтересів автолюбителів в організованому зберіганні належних їм автомобілів на автостоянці організації. Згідно з пунктом 2.2.1 Договорів зберігання транспортних засобів, укладених в 2017-2023 роках, автолюбитель зобов`язаний бути членом організації, знати та строго виконувати вимоги постанови, Статуту, Положення, Правил, Інструкції, інших внутрішніх нормативних документів Організації, рішення органів управління організації, правила техніки безпеки та пожарної, екологічної та санітарної безпеки на автостоянках організації. Відповідно до пункту 2.2.2 Договорів зберігання транспортних засобів, укладених в 2004-2017 роках, Автолюбитель зобов`язаний, не пізніше 31 січня наступного року, підтверджувати своє членство в ВСА сплатою щорічного членського внеску. Згідно з пунктом 3.1 Договорів зберігання транспортних засобів, укладених в 2017-2023 роках (їх текст ідентичний), відповідно до Статуту, Положення та цього договору автолюбитель зобов`язаний вносити щомісячні членські внески в розмірі встановленому президією обласної ради організації до 25 числа кожного поточного місяця не залежно від фактичного використання закріпленого за ним машиномісця протягом усього терміну дії цього договору. У розділу V Договорів зберігання транспортних засобів, укладених в 2004- 2007 роках, зазначено, що даний договір набирає сили з дня його підписання і діє протягом 1 року. Договір вважається автоматично пролонгованим ще на 1 рік, якщо жодна із сторін за 1 місяць до закінчення строку дії не заявить про його розірвання. При невиконанні автолюбителем вказаного договору громадська організація має право його розірвати, попередивши про це автолюбителя за два тижні. Відповідно до розділу V Договорів зберігання транспортних засобів, укладених в 2007-2017 роках, цей договір набирає сили з дня його підписання і діє протягом всього періоду зберігання, вказаного в договорі автомобіля. При невиконанні автолюбителем вказаного договору громадська організація має право його розірвати, попередивши про це автолюбителя за два тижні. Згідно з пунктом 7.1 договорів зберігання транспортних засобів, укладених в 2017-2023 роках, договір укладається терміном на три місяці і вступає в силу із дня його підписання. Відповідно до пункту 7.2 Договорів зберігання транспортних засобів, укладених в 2017-2023 роках, у разі, якщо жодна із сторін до закінчення строку дії Договору в письмовому вигляді не повідомила іншу сторону про бажання припинити Договір, термін дії Договору вважається автоматично продовженим на такий же термін. За пунктом 7.3. Договорів зберігання транспортних засобів, укладених в 2017- 2023 роках при дотриманні умов, передбачених пунктом 7.2. цього Договору, кількість автоматичних пролонгацій Договору не обмежена. Із дати підписання вказаних договорів до моменту звернення з цим позовом позивачі користувалися виділеними їм машиномісцями на спірній автостоянці та продовжували ними користуватись, відповідно до умов Договорів зберігання транспортного засобу. Згідно з пунктом 3.3 Статуту Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (правонаступником якого є ГО «Одеська обласна організація автомобілістів»), із змінами і доповненнями прийнятими у 1994 році, 2000 році та 2001 році, прийом громадян у спілку автомобілістів проводиться первинними, районними (міськими) організаціями на підставі заяви бажаючого вступити до спілки. Відповідно до пункту 3.3 Статуту ГО «Одеська обласна організація ВСА», із змінами і доповненнями станом на 2008 рік, прийом громадян у члени спілки провадиться первинними, районними (місцевими) організаціями на підставі заяви бажаючого вступити до Обласної організації. Відповідно до пункту 3.3 Статуту ГО «Одеська обласна організація ВСА», із змінами і доповненнями станом на 2016 рік, прийом осіб у члени Обласної організації провадиться на підставі заяви бажаючого вступити до Обласної організації за рішенням органу управління відокремленого підрозділу, що затверджується Головою Обласної організації або заступником Голови Обласної організації. Рішення про прийом у члени Обласної організації може бути прийнято безпосередньо Головою Обласної організації або заступником Голови Обласної організації. Матеріали справи не містять доказів подання позивачами заяв про вступ у члени вказаної громадської організації та рішення цієї організації про прийняття їх у її члени. 25 червня 2020 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким О. С. прийняв рішення № 52846508 про державну реєстрацію прав, згідно з яким вирішено провести державну реєстрацію права власності за ГО «Одеська обласна організація ВСА» на господарську будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 60,1 кв. м, яка складається з: літ. «А» - диспетчерська, літ. «Б» - основне, літ. «В», «Г», «Д», «Е», «С», «Ж», «З», «І», «К», «Л» - навіс, № 1-3 - огорожа, № 4 - водопровід, № 5,6 - естакада, І - мостіння. 02 вересня 2020 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області Бардаков Є. В. прийняв рішення № 53866410, згідно з яким вирішено провести державну реєстрацію права власності на автостоянку за адресою: АДРЕСА_1 за ГО «Одеська обласна організація ВСА». Станом на дату прийняття державним реєстратором Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області Бардаковим Є. В. рішення від 02 вересня 2020 року № 53866410 технічна інвентаризація об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , була проведена, а право власності на об`єкт нерухомого майна було зареєстровано. 09 березня 2021 року між ГО «Одеська обласна організація ВСА» та ТОВ «Екател Авто» укладено договір купівлі-продажу № 174, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кот Д. Г. За умовами вказаного договору купівлі-продажу ГО «Одеська обласна організація ВСА» продала, тобто передала у власність, а ТОВ «Екател Авто» прийняло у власність автостоянку, загальною площею 60,1 кв. м, що в цілому складається з: літ. «А» - диспетчерська, літ. «Б» - основне, літ. «В», «Г», «Д», «Е», «Є», «Ж», «З», «I», «К», «Л» - навіси, № 1-3 - огорожа, № 4 - водопровід, № № 5 ,6 - естакада, І - мостіння, «М» - навіс, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з положеннями пункту 5.1 Статуту ГО «Одеська обласна організація ВСА» (тут і далі в редакції саном на 2016 року, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу спірного майна від 09 березня 2021 року) органами управління обласної організації є: Конференція, Обласна рада, Президія обласної ради, Голова. Відповідно до пункту 5.4.1 Статуту ГО «Одеська обласна організація ВСА» вищим органом управління Обласної організації є Конференція. Згідно з пунктом 5.4.4 Статуту ГО «Одеська обласна організація ВСА» зазначено, що члени організації, бажаючі брати участь у Конференції подають заяви-анкети до Президії громадської організації ради не пізніше ніж за один місяць до дня проведення Конференції. На підставі одержаних заяв-анкет Президія не пізніше ніж за десять днів до дня проведення Конференції затверджує список делегатів на Конференцію за квотою, встановленою ГО «Одеська обласна організація ВСА». Відповідно до пункту 5.4.5 Статуту ГО «Одеська обласна організація ВСА» у разі необхідності Голова Обласної організації може прийняти рішення про скликання позачергової Конференції. Делегатами на позачергову Конференцію вважаються делегати попередньої Конференції. Заміна делегата Конференції, який вибув і не може брати участь у її роботі здійснюється Президією Обласної Ради. Згідно з пунктом 5.4.6 статуту ГО «Одеська обласна організація ВСА» Конференція поміж іншого реалізує право власності на майно громадської організації. Відповідно до пункту 5.7.4 Статуту ГО «Одеська обласна організація ВСА» Голова Обласної організації одноосібно без додаткового погодження з іншими органами управління Обласної організації може розпоряджається належним їй на праві приватної власності майном. 21 травня 2021 року відбулась XX позачергова Конференція ГО «Одеська обласна організація автомобілістів», на порядок денної якої було виставлено питання про «Заслуховування та схвалення звіту Голови цієї організації про роботу за період з 22 травня 2009 року до 23 квітня 2021 року». У цьому звіті Голова крім іншого, доповів про продаж 09 березня 2021 року на користь ТОВ «Екател Авто» автомобільної стоянки № 20, яка знаходиться на вул. Краснова, 4А/1 у м. Одеси. За результатами заслуховування даного звіту та голосування, делегати Конференції схвалили звіт Голови ГО «ОООА» про роботу за період з 22 травня 2009 року на 23 квітня 2021 року, тобто і спірного договору купівлі-продажу. 03 липня 2023 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Васильківської сільської ради Болградського району Одеської області Каменською О. А. прийнято рішення № 68288004 згідно якого виправлено технічну помилку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме змінено адресу об`єкту нерухомого майна з « АДРЕСА_1 » на « АДРЕСА_2 ». Також суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Господарського суду Одеської області від 27 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 квітня 2023 року, у господарській справі № 916/658/22, відмовлено у задоволенні позову Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» до ГО «Одеська обласна організація автомобілістів», Приватного підприємства «Автолюбитель», Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль», ТОВ «Екател Авто», третя особа - Одеська міська рада, про скасування рішень державних реєстраторів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, припинення права власності, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння. Правове обґрунтування Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу статі 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною першою статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Відповідно до статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (частина перша статті 946 ЦК України). Згідно з статтею 997 ЦК України якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України № 1952-IV визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії. Згідно з частиною першої статті 11 Закону України № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Стаття 18 Закону України № 1952-IV передбачає, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (уразі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо зокрема подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки позивачі не надали належних доказів свого членства в ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 09 березня 2021 року, а договори зберігання транспортних засобів не надають їм автоматичного членства у цій організації та права користування земельною ділянкою чи автостоянкою як об`єктом нерухомості, то факт порушення їхніх суб`єктивних цивільних прав оспорюваним договором та рішеннями державного реєстратора не знайшов свого підтвердження; Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що оскільки позивачі продовжують безперешкодно користуватися машиномісцями на автостоянці № 20, їхні доводи про можливе обмеження їх права на зберігання автомобілів у майбутньому є лише припущеннями. Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що матеріали справи містять докази членства позивачів в ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» та факту сплати ними членських внесків, Верховний Суд відхиляє, оскільки аналіз змісту оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій надали належну, вичерпну та комплексну правову оцінку таким доказам. Суди обґрунтовано зазначили, що ці документи підтверджують виключно виникнення цивільно-правових зобов`язань із надання послуг зберігання транспортних засобівна автостоянці (користування машиномісцями), проте за своєю юридичною природою та змістом не є і не можуть бути доказами автоматичного набуття членства позивачами в організації, оскільки Статутом ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» (в різних його редакціях) було визначено імперативний порядок індивідуального вступу на підставі особистої письмової заяви громадянина та прийняття відповідного рішення керівним органом, факт чого позивачі у цій справі не довели. Натомість, Верховний Суд в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та встановлювати нові обставини справи. Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу від 09 березня 2021 року прямо порушує права позивачів на користування закріпленими за ними машиномісцями, оскільки автостоянка № 20 перейшла у власність іншої юридичної особи, яка договорів із позивачами не укладала та не може гарантувати схоронність транспортних засобів на цій автостоянці, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. Відповідно до статті 520 ЦК України та умов укладених позивачами договорів зберігання, новий власник майна як правонаступник у цих правовідносинах перейняв на себе обов`язки зберігача, що підтверджується встановленим судами попередніх інстанцій фактом безперешкодного продовження надання позивачам послуг із користування машиномісцями та охорони їхнього майна після зміни власника. Оскільки позивачі не володіли речовими правами (власності чи оренди) на земельну ділянку або споруди автостоянки, а мали виключно зобов`язальні (договірні) відносини щодо збереження автотранспорту на автостоянці, то зміна власника нерухомості не обмежує їхніх законних інтересів, тоді як абстрактні побоювання скаржників щодо можливої неспроможності нового власника гарантувати схоронність транспортних засобів у майбутньому є суб`єктивними припущеннями і не можуть слугувати правовою підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу майна між двома іншими юридичними особами. Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що у державних реєстраторів не було підстав для прийняття оскаржуваних рішень від 25 червня та 02 вересня 2020 року про проведення державної реєстрації права власності на господарську будівлю (автостоянку), за адресою: АДРЕСА_1 , за ГО «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів», оскільки їм не було подано відповідачем всіх необхідних документів для такої реєстрації, Верховний Суд також відхиляє, з огляду на те, що у цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка, маючи зі зберігачем (ГО «Одеська обласна організація автомобілістів») виключно договірні правовідносини зі зберігання транспортного засобу, не є суб`єктом речових прав щодо спірного нерухомого майна (автостоянки № 20), тому її права оскаржуваним рішеннями державного реєстратора жодним чином не порушуються. Посилання у касаційній скарзі на необхідність розгляду цієї справи за правилами господарського судочинства є безпідставними з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Разом з тим відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства. Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Отже, спори про оспорення рішень органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з його діяльністю, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його членами належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору. У цій справі суди попередніх інстанцій на підставі аналізу встановлених обставин та наявних у справі доказів дійшли висновку про недоведеність факту набуття позивачами (зокрема і заявницею) статусу учасників ГО «Одеська обласна організація автомобілістів», володіння ними корпоративними чи членськими правами щодо управління цією громадською організацією. Тому спір сторін відповідно до положень частини першою статті 19 ЦПК України правильно розглянуто судами саме порядку цивільного судочинства. Доводи касаційної скарги про те, що позивачів не було повідомлено про дату, час і місце про проведення Конференції ГО «Одеська обласна організація автомобілістів», а тому порушено їх право, як членів цієї громадської організації, на участь у прийнятті рішень цим вищим органом управління організації, Верховний Суд відхиляє, з огляду на відсутність у позивачів самого права на участь у цій Конференції, як осіб які не довели, що є її членами. Аргументи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 761/27714/16, від 02 вересня 2020 року у справі № 370/3039/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 742/1756/17 є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів. У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях безпідставно послались на обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Одеси від 27 жовтня 2022 року у справі № 916/658/22, як такі, що мають приюдиційне значення для розгляду цієї справи, є слушними, однак вони у розумінні частини другої статті 410 ЦК України не є підставою для скасування правильних по суті та законних оскаржуваних судових рішень про відмову у задоволенні позову. Крім того, сама по собі відсутність преюдиції не звільняє позивачів від обов`язку довести належними та допустимими доказами факт порушення їх власних прав оскаржуваними рішеннями державних реєстраторів та договором купівлі-продажу від 09 березня 2021 року, а вони у цій справі такого не довели. Аргументи касаційної скарги про те, що голова ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» відчужив автостоянку, за адресою: АДРЕСА_1 , без обов`язкового погодження з вищим органом управління цієї організації - Конференцією, є безпідставними, оскільки позивачі у цій справі не довели, що їх права чи інтереси такими діями голови ГО «Одеська обласна організація автомобілістів» порушено. Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і аргументам сторони позивача, Верховний Суд відхиляє, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99). Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04). Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій. За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. Щодо розподілу судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 19 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник