Постанова КЦС ВС № 759/13182/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2024 року м. Київ справа № 759/13182/19 провадження № 61-14025св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого- Луспеника Д. Д., суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., учасники справи: позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Актів Проперті Менеджмент», відповідач- ОСОБА_1 , третя особа- ОСОБА_2 , особа, яка подала касаційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Товариства обмеженою відповідальністю «Актів Проперті Менеджмент» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» на постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Актів Проперті Менеджмент» (далі - ТОВ «Актів Проперті Менеджмент») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позовна заява мотивована тим, що 23 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» (далі - ТОВ «ФК «Інновація») та ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з яким ТОВ «ФК «Інновація» продало відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», а ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» купило двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 39,70 кв. м, загальною площею 64,40 кв. м. Отже, станом на 26 червня 2019 року ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» є єдиним власником квартири АДРЕСА_1 . У спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_1 , який не проживає в цій квартирі, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, його особистих речей у квартирі немає і квартирою він не користується. Крім того, за нотаріально посвідченим договором оренди житла з правом викупу від 17 травня 2019 року, спірна квартира передана в оренду з правом викупу ОСОБА_2 , яка 25 травня 2019 року, будучи впевненою у своєму праві, здійснила реєстрацію себе та своєї неповнолітньої дитини за вищевказаною адресою, щодо чого є пряма вказівка у договорі оренди житла з правом викупу. 25 травня 2019 року на дві адреси ОСОБА_1 направлено вимогу про виселення та зняття з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 до 04 червня 2019 року. Станом на 26 червня 2019 року ОСОБА_1 не знявся із реєстрації. Реєстрація ОСОБА_1 порушує право позивача на користування та розпорядження спірною квартирою на власний розсуд. З урахуванням зазначеного, представник ТОВ «Актів Проперті Менеджмент», посилаючись на положення статей 317, 319, 321 ЦК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку», просив суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року, ухваленим у складі судді Сенька М. Ф., позов ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстроване місце проживання відповідача; останній відмовляється добровільно знятись із реєстрації за вказаною адресою, що створює власнику перешкоди у розпорядженні цим майном. При цьому суд першої інстанції посилався на обставини, встановлені постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у справі № 759/9650/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Актів Проперті Менеджмент», ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, а саме, що ОСОБА_1 не використовує квартиру для проживання, він постійно проживає у м. Рівному, його довірена особа здавала квартиру в оренду. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову. У задоволенні позову ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 придбана відповідачем лише частково за кредитні кошти, кредит був наданий ОСОБА_1 в іноземній валюті, повернення якого забезпечувалося переданими майновими правами на спірну квартиру. Оскільки суд не встановив наявність іншого житла у відповідача, тому відсутні підстави для виселення ОСОБА_1 без надання іншого житла. Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів У вересні 2023 року представник ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» - адвокат Грекова Л. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у справі № 759/9650/19, залишену без змін постановою Верховного Суду від 30 травня 2022 року, в якій брали участь ті самі особи, та не врахував преюдиційний характер цього судового рішення. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року у справі № 759/9650/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року та постановою Верховного Суду від 30 травня 2022 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Інновація», ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна. Постановою Київського апеляційного суду у справі № 759/9650/19 встановлено, що спірна квартира не використовувалася ОСОБА_1 для особистого постійного проживання, не була його єдиним житлом, а здавалася останнім в оренду як звичайне майно з метою отримання прибутку. ОСОБА_1 у квартирі не проживав щонайменше з 21 серпня 2018 року без поважних причин, основне місце працевлаштування ОСОБА_1 знаходиться у м. Рівне. З урахуванням наведеного, Київський апеляційний суд у справі № 759/9650/19 дійшов висновку про непоширення на спірні правовідносини дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», і з цим висновком погодився Верховний Суд. Отже, ОСОБА_1 не використовував квартиру як «житло» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказані обставини є преюдиційними, а тому апеляційний суд у справі, що переглядається, дійшов помилкового висновку про те, що квартира є єдиним житлом відповідача. Також апеляційний суд не звернув увагу на те, що ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» заявило вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням з підстав його непроживання у вказаній квартирі та не порушував питання про виселення відповідача, оскільки відповідач не проживає у спірній квартирі з 21 серпня 2018 року. Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 13 травня 2019 року у справі № 572/1507/16-ц (провадження № 61-14242св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18), від 18 вересня 2019 року у справі № 201/7237/17 (провадження № 61-8227св19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц (провадження № 61-5327св19), від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц (провадження № 61-11414св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 (провадження № 61-9591св19), від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) від 19 травня 2021 року у справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21); суд не дослідив зібрані у справі докази. У вересні 2023 року представник ТОВ «ФК «Інновація» - адвокат Мажуга Д. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, справу направити новий судовий розгляд. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про те, що спірна квартира придбана частково за кредитні кошти, прийняв нові докази, при цьому без участі у справі ТОВ «ФК «Інновація», яке має відомості про розмір отриманого кредиту тощо, ухвалив незаконне рішення, яким фактично встановив обов`язок ТОВ «ФК «Інновація» після звернення стягнення на спірне майно надати позичальнику інше житлове приміщення. При цьому апеляційний суд, вирішуючи позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не перевіряв факт відсутності відповідача у спірному приміщенні та поважність причин такої відсутності. Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач, у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання у м. Рівне, із 2018 року не проживає у спірному приміщенні, а тому між сторонами відсутній спір щодо виселення відповідача. Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19) та постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21); суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Самчук М. В. подала відзиви на касаційні скарги, в яких просила відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Інновація» у цій справі. У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи. Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 23 квітня 2019 року між ТОВ «ФК «Інновація» та ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Інновація», діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», продало, а ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» купило квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,40 кв. м. Згідно з пунктом 2 договору купівлі-продажу право власності на нерухоме майно належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 12 березня 2009 року. Пунктом 3 договору купівлі-продажу визначено, що право на продаж нерухомого майна будь-якій особі належить іпотекодержателю на підставі договору іпотеки від 31 березня 2008 року, договору відступлення права за договором іпотеки від 09 лютого 2017 року. Згідно з пунктом 4 договору купівлі-продажу продавець не менш ніж за тридцять днів до укладення договору письмово повідомив іпотекодавця про свій намір укласти договорі купівлі-продажу. 17 травня 2019 року між ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір оренди квартири АДРЕСА_1 з правом її викупу. 21 червня 2019 року сторони договору склали акт про сплату у повному обсязі орендних платежів та виконання розрахунків за договором оренди житла з правом викупу. У квартирі АДРЕСА_1 зареєстроване місце проживання колишнього власника ОСОБА_1 . Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року у справі № 759/9650/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Інновація», ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 23 квітня 2019 року відмовлено. Постановою Верховного Суду від 30 травня 2022 року у справі № 759/9650/19касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишено без змін (провадження № 61-7034св21).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 придбана відповідачем лише частково за кредитні кошти, кредит був наданий ОСОБА_1 в іноземній валюті, повернення якого забезпечувалося переданими майновими правами на спірну квартиру; суд не встановив наявність іншого житла у відповідача, а тому відсутні підстави для виселення відповідача без надання іншого житла. З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна з огляду на таке. Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Дійсна сутність позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. Звертаючись до суду з цим позовом, представник ТОВ «Актів Проперті Менеджмент», посилаючись на те, що ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстровано місце проживання відповідача, який у спірній квартирі не проживає, просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тлумачення статті 391 ЦК України дає підстави для висновку, що негаторний позов - це вимога власника (особи, яка має речове право на чуже майно) про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника (особи, яка має речове право на чуже майно), тобто при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що «одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна». Право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні. Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність особи без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення. Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Суд апеляційної інстанції не дослідив доказів щодо підстав визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням,не перевірив належним чином доводів позивача та відповідача, не встановив обставин, які є необхідними для правильного вирішення спору, а саме щодо відсутності відповідача без поважних причин понад один рік, а також відсутності поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення. При цьому, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про те, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 частково за рахунок отриманих кредитних коштів, долучив до матеріалів справи нові докази: довідку ККУП «ФК «Житло-Сервіс» від 24 лютого 2009 року № 000275; акт від 24 лютого 2009 року № ПСВВ-000180 виконання робіт за договором від 28 лютого 2008 року про участь у Фонді фінансування будівництва; акт прийому-передачі об`єкта інвестування (квартири) від 10 березня 2009 року; технічний паспорт та квитанції (а. с. 231 - 236, т. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України). Судове рішення має містити мотиви прийняття відповідних доказів. У вказаному випадку постанова апеляційного суду таких мотивів не містить, що є порушенням норм процесуального права. Крім того, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилався на положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У справі, яка переглядається, встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року у справі № 759/9650/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Інновація», ТОВ «Актів проперті Менеджмент» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23 квітня 2019 року відмовлено. Постановою Верховного Суду від 30 травня 2022 року у справі № 759/9650/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишено без змін (провадження № 61-7034св21). Судовими рішеннями у справі № 759/9650/19 встановлено, що предмет іпотеки не використовувався позивачем для постійного проживання, що підтверджується: актом державного виконавця Домбровського P. A. від 21 серпня 2018 року про перебування в арештованому майні осіб, відмінних від власника, з ознаками проживання; актом приватного виконавця Варави P. C. від 10 червня 2019 року про наявність в квартирі осіб, відмінних від ОСОБА_1 , з ознаками постійного проживання; відсутністю ОСОБА_1 у арештованій квартирі під час проведення виконавчих дій; публікацією в січні 2019 року оголошення про здачу предмета іпотеки в оренду, яке було видалено в зв`язку з успішним укладенням договору оренди квартири АДРЕСА_1 . У постанові від 30 травня 2022 року у справі № 759/9650/19 Верховний Суд дійшов висновку про непоширення на спірні правовідносини дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що судовими рішеннями у справі № 759/9650/19, що набрали законної сили, встановлено, що позивач не використовує квартиру АДРЕСА_1 для постійного проживання, та не врахувавпреюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 759/9650/19. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «Актів Проперті Менеджмент» про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, які не були перевірені та встановлені судом, враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, встановити всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи з додержанням вимог ЦПК України, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Товариства обмеженою відповідальністю «Актів Проперті Менеджмент» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець