Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/622/24

Дата документу 23.05.2024 Справа № 334/622/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/1210/24 Головуючий у 1-й інстанції: Добрєв М.В. Є.У.№ 334/622/24 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Кочеткової І.В., суддів: Гончар М.С., Кухар С.В., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Концерну «МТМ» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Зазначав, що у період з 01.07.2014 року по 31.12.2023 року Концерн «МТМ» надав послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води в житлове приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_1 , на загальну суму 21 003,15 грн. Споживачем вказаних послуг є відповідачка, яка не здійснює оплату у повному обсязі, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води за період з 01.04.2017 по 31.12.2023 в розмірі 2 958,57 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 341,22 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, Концерн «МТМ» подав апеляційну скаргу, в якій просив суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову в повному обсязі. Апелянт вказав, що під час ухвалення оскаржуваного рішення суд не дав належної оцінки наданим позивачем доказам, в тому числі розрахунку заборгованості із якого видно, що строк позовної давності переривався платежем, який здійснила відповідачка у грудні 2017 року, тому не можна вважати, що позивачем був пропущений строк позовної давності. Такі висновки суду суперечать нормам матеріального права, а тому у відповідності до норм статті 376 ЦПК України, оскаржуване рішення має бути скасованим. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судом встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.01.2024 № 361749539 власником квартири за адресою АДРЕСА_1 з 26.06.2014 є ОСОБА_1 Особовий рахунок № НОМЕР_1 за договором про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води відкритий на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно до розрахунку заборгованості за послугу з постачання теплової енергії та гарячої води по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 липня 2014 по 30 січня 2024 становить 21 003,15 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги Концерну «МТМ», суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги позивача частково обґрунтованими, тому застосувавши строки позовної давності вважав, що з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води в сумі 2 958,57 грн. Втім колегія суддів в повній мірі із вказаним висновком суду першої інстанції погодитись не може з огляду на таке. Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України від 02.06.2005 № 2633-ІV «Про теплопостачання» (далі Закон № 2633-ІV), Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, та іншими нормативно-правовими актами України. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Тлумачення частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов`язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу). У тексті Закону України «Про теплопостачання» неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31). Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини п`ятої статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Згідно з ч. 7 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону. Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Також, частиною четвертою статті 319 ЦПК України передбачено, що власність зобов`язує. Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV, пункту 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. У статтях 19 та 25 Закону № 2633-IV зазначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Відповідно до статті 20 Закону № 2633-ІV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Суд першої інстанції правильно встановив, що на підставі вищевказаних норм права між позивачем та власником квартири за адресою : АДРЕСА_1 , встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 , за яким проводились нарахування. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України Власник квартири зобов`язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг. Зазначений висновок містить постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц. Оскільки ОСОБА_1 несвоєчасно сплачувала та не в повному обсязі оплату за надані їй послуги Концерном «МТМ», з липня 2014 по січень 2024 включно утворилась заборгованість, яка за розрахунком Концерну за вказаний період становить 21 003,15 грн. Що стосується доводів апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права щодо строків позовної давності, то колегія суддів погоджується із вказаними доводами з огляду на таке. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із приписами статей 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 по справі № 127/23910/14-ц дійшов висновку, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Як видно із наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачка в листопаді 2018 року частково сплатила позивачу заборгованість в сумі 1955,06 гривень в той момент, коли нараховано було 1556,40 грн. При цьому в червні 2019 року. Вказані дії ОСОБА_1 свідчать про фактичне визнання заборгованості за надані Концерном «МТМ» послуги та відповідно до норм частини першої статті 264 ЦК України - про переривання перебігу строку позовної давності. Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. З 24.02.2022 в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (з наступними змінами). Таким чином, з 01.11.2018 перервався і починався спочатку перебіг позовної давності. Втім, Концерн «МТМ» заявив вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.07.2014 по 31.01.2024. З урахуванням того, що строк позовної давності був перерваний у листопаді 2018 року, позовні вимоги Концерну з 01.07.2014 по 31.10.2015 виходять за межі строків позовної давності. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов до помилкових висновків, що у відповідності до норм статті 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Відтак стягненню з ОСОБА_1 підлягає заборгованість, яка утворилась за період з 01.11.2015 по 31.01.2024 за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії в сумі 12870,77 грн. У відповідності до п.13 ч.1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, які були понесені у зв`язку з розглядом вказаної справи в суді першої та апеляційної інстанції мають бути компенсовані за рахунок відповідачки пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме в сумі 4111,90 грн. Керуючись ст. ст. 268, 369 ч.1, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Концерну «МТМ» задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2024 року у цій справі скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води за період з 01.11.2015 по 30.01.2024 в розмірі 12870,77 гривень ( дванадцять тисяч вісімсот сімдесят гривень 77 копійок). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 4111,90 гривень (чотири тисячі сто одинадцять гривень 90 копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Головуюча: І.В. Кочеткова Судді: М.С. Гончар С.В. Кухар