Постанова 4855 № 320/4978/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4978/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І. О., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, у якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області форми «Ф» від 14.09.2022 №0443413-2408-1027 про визначення зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010300), в сумі 53 364,00грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року позов задоволено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації - 07.04.2015 року, номер запису: 23530000000034318). Головним управлінням ДПС у Київській області 14.09.2022 прийнято податкове повідомлення-рішення №0443413-2408-1027 форми «Ф», яким ОСОБА_1 визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік у розмірі 53 364,00грн. Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України). Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України). Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган виходив з того, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Визначальним критерієм для висновків контролюючого органу щодо незастосування до спірних правовідносин норми підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України було те, що суб`єктами цієї пільги за даною нормою є виключно промислові підприємства. Як вірно зауважено судом першої інстанції, міркування контролюючого органу, що норма підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України розповсюджується лише на підприємства та не поширюється на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність є необґрунтованими, з огляду на викладене. Норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Суд зазначає, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»). До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, видами економічної діяльності позивача, згідно із ЄДРПОУ є: 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах (основний); 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.09 Виробництво інших меблів; 46.65 Оптова торгівля офісними меблями; 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля. Безпосередню виробничу діяльність із виготовлення меблів та інших столярних виробів, як зазначає позивач, він здійснює на території власного промислового об`єкта, обладнаного необхідними машинами, верстатами та устаткуванням. Так, відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 19 серпня 2015 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. «Г», загальною площею 889,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,1336 га, наданій для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, кадастровий номер: 3210300000:02:029:0019, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3204927812015, наданого ОСОБА_3 , державним кадастровим реєстратором відділу Держземагентства у м. Білій Церкві Київської області 18.08.2015 року. Згідно з технічним паспортом та Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об`єкт складається з наступних нежитлових виробничих приміщень: 1) Склад (цех) № 1 площею 171,30 мІ; 2) Склад (цех) № 2 площею 622,50 мІ; 3) Навіс площею 95,60 мІ. У вказаних приміщеннях позивач безпосередньо здійснює виробничу підприємницьку діяльність з промислового (серійного та штучного під замовлення покупців) виробництва різноманітних меблів та супутніх товарів меблевої промисловості. З метою практичної реалізації своєї господарської компетенції ОСОБА_1 починаючи з 2015 року і по дату звернення до суду з даним позовом укладено та виконуються господарські правочини, зокрема: 1) Щодо придбання (сировини) для виготовлення меблевої продукції (Договір поставки від 28.07.2020 №МД-0000481; Договір поставки №19/06/20 від 19.06.2020); 2) Щодо поставки готової продукції на користь кінцевих споживачів-покупців (Договір поставки №1-ВРПРМ від 14.08.2018, укладений з ПАТ «Банк Інвестицій та Заощаджень»; Договір поставки №1 від 26.01.2020, укладений з ТОВ «Меткаспостач»). Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 01 листопада 2021 рок у справі № 640/3355/19, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому, самостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням. Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах: від 16.04.2020 у справі №810/1011/2018, від 30.03.2020 у справі №814/1469/18, від 12.03.2020 у справі №2240/2385/18, від 06.04.2020 у справі №420/879/19. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що оскільки належна позивачеві нежитлова будівля, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , за визначенням відноситься до складу об`єктів промисловості і використовується позивачем у власній господарській діяльності з промислового виробництва меблів для офісів і підприємств торгівлі, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для визначення позивачу грошових зобов`язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік. Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя І. О. Грибан (Повний текст постанови складено 22.05.2024)