Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/5288/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3964/24 Справа № 202/5288/18 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Нью Файненс Сервіс» до ОСОБА_1 , третя особа Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Файненс Сервіс» (далі ТОВ «Нью Файненс Сервіс») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № Z03.199.72104 від 15 вересня 2014 року в розмірі 90 751,68 грн, яка складається із: 82 932,30 грн заборгованість за кредитом; 7 819,38 грн заборгованість по процентам та комісією, а також судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 1 762,00 грн. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 15 вересня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі ПАТ «Ідея Банк», банк), як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено кредитний договір № Z03.199.72104, за яким останній отримав кредит в розмірі 100 000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 3 % річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Станом на 31 грудня 2015 року позичальник не повернув банку отриманий кредит та не сплатив нараховані відсотки та комісію на загальну суму 115 551,68 грн. 31 грудня 2015 року між ПАТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє» (далі ТОВ «ФК «Рантьє») укладено договір факторингу № 31/12-2, згідно якого до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № Z03.199.72104 від 15 вересня 2014 року. 28 лютого 2017 року між ТОВ «ФК «Рантьє» та ТОВ «Фінансова компанія «Серет», яке змінило назву на ТОВ «Нью Файненс Сервіс» було укладено договір факторингу № 28/0-1, у відповідності до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № Z03.199.72104 від 15 вересня 2014 року. Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість позичальника за кредитним договором становила 107 751,68 грн, яка складається із: 82 932,30 грн заборгованість за кредитом; 24 819,38 грн заборгованість по процентам та комісією. Після відступлення права вимоги позичальником здійснено сплату на загальну суму 17 000,00 грн. Останній платіж (з зарахуванням по кредитному договору) здійснено 23 липня 2018 року. Станом на 06 серпня 2018 року заборгованість за кредитним договором становила 90 751,68 грн, яка складалася із: 82 932,30 грн заборгованість за кредитом; 7 819,38 грн заборгованість по процентам та комісією. Протокольною ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2019 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача, було залучено ПАТ «Ідея Банк» та прийнята відмова позивача в частині заявлених позовних вимог. Відповідно до заяв від 16 травня 2019 року та 22 травня 2019 року, у зв`язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості, позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 81 151,68 грн та судовий збір в розмірі 1 762,00 грн. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Нью Файненс Сервіс» заборгованість за кредитним договором № Z03.199.72104 від 15 вересня 2014 року в розмірі 81 151,68 грн, що складається з тіла кредиту. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклав вимогу про скасування рішення та закриття провадження у справі. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що ТОВ «Нью Файненс Сервіс» є неналежним позивачем у справі. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і отримання документів в електронному суді. Учасники справи у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 15 вересня 2014 року між ПАТ «Ідея Банк», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений кредитний договір № Z03.199.72104, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в розмірі 100 000,00 грн на строк 60 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 3 % річних від залишкової суми кредиту та плати за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,3 % від початкової суми кредиту (т.1 а.с.7-9). Відповідно до меморіальних ордерів від 15 вересня 2014 року банком на рахунок ОСОБА_1 перераховані грошові кошти в сумі 100 000,00 грн, які, в свою чергу, були перераховані в сумі 69 391,03 грн та в сумі 19 893,79 грн на інші рахунки позивача, а також в сумі 10 715,18 грн в рахунок сплати страхового платежу (т.1 а.с.12-13). Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит на умовах, передбачених кредитним договором, в свою чергу відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки передбачені договором. В подальшому, 31 грудня 2015 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Рантьє» був укладений договір факторингу № 31/12-2, відповідно до якого банк відступив ТОВ «ФК «Рантьє» право вимоги за кредитним договором № Z03.199.72104, укладеним із ОСОБА_1 (т.1 а.с.20-25). Відповідно до акту прийому-передачі прав вимог, що є додатком № 2 до договору факторингу № 31/12-2 від 31 грудня 2015 року, клієнт ПАТ «Ідея Банк» в особі Голови правління Власенка М.В. передав, а фактор ТОВ «ФК Рантьє» в особі директора Понеділка А.Г. прийняв права вимоги до боржника ОСОБА_1 в сумі 115 551,68 грн, з яких: 82 932,30 грн сума заборгованості за основним боргом; 32 619,38 грн сума заборгованості за відсотками та комісіями (т.1 а.с.26). Крім того, 28 лютого 2017 року між ТОВ «ФК «Рантьє» та ТОВ «ФК «Серет» був укладений договір факторингу № 28/02-1, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № Z03.199.72104 відступлено ТОВ «ФК «Серет», назву якого змінено на ТОВ «Нью Файненс Сервіс» (т.1 а.с.29-34). Відповідно до акту прийому-передачі прав вимог, що є додатком № 2 до договору факторингу № 28/02-1 від 28 лютого 2017 року, клієнт ТОВ «ФК «Рантьє» в особі директора Понеділка А.Г. передав, а фактор ТОВ «ФК «Серет» в особі директора Нагача В.М. прийняв права вимоги до боржника ОСОБА_1 в сумі 107 751,68 грн, з яких: 82 932,30 грн сума заборгованості за основним боргом; 24 819,37 грн сума заборгованості за відсотками та комісіями (т.1 а.с.27). Згідно статуту ТОВ «Нью Файненс Сервіс» утворилося внаслідок зміни назви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Серет» і є правонаступником всіх його прав і обов`язків (т.1 а.с.35-39). Згідно з дозволом на відчуження придбаних прав вимоги від 06 лютого 2017 року № 12.42/12498 ПАТ «Ідея Банк» надало дозвіл ТОВ «ФК «Рантьє» на відчуження придбаних за договором факторингу прав вимоги (т.1 а.с.28). Відповідно до наданої позивачем довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № Z03.199.72104 від 15 вересня 2014 року борг за тілом кредиту станом на 14 травня 2019 року складав 81 151,68 грн (т.1 а.с.116). Також суд встановлено, що в провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа № 202/4967/20 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Ідея Банк», третя особа ТОВ «Нью Файненс Сервіс», про визнання кредитного договору недійсним та таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (т.2 а.с.122-124). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2021 року залишено без змін (т.2 а.с.125-127). Постановою Верховного суду від 19 вересня 2022 року постанова Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року залишена без змін (т.2 а.с.128-132). При розгляді вказаної справи судами встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що АТ «Ідея Банк» на виконання ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2021 року надало суду належним чином завірені: виписки по транзитних рахунках ОСОБА_1 ; копію договору факторингу № 31/12-2 від 31 грудня 2015 року; копію витягу з додатку № 2 акт приймання-передачі прав вимоги до боржників до договору факторингу № 31/12-2. Також, ТОВ «Нью Файненс Сервіс» надало суду оригінали меморіальних ордерів від 15 вересня 2014 року про перерахування банком на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 100 000,00 грн, які, в свою чергу, були перераховані в сумі 69 391,03 грн та в сумі 19 893,79 грн на інші рахунки позивача, а також в сумі 10 715,18 грн в рахунок сплати страхового платежу. Щодо посилання позивача на відступлення прав вимоги за кредитним договором без його повідомлення та згоди як боржника, то колегія Дніпровського апеляційного суду звернула увагу, що за положеннями статей 516, 517 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Отже, заміна кредитора у зобов`язанні не припиняє самого зобов`язання та не впливає на дійсність основного правочину. Крім того, колегія суддів звернула увагу, що питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за договором факторингу, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості. Сам по собі факт укладення договору факторингу не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в цьому договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 не доведено, що договором факторингу № 31/12-2 від 31 грудня 2015 року порушено його права, з підстав заявлених у позові. Позивач не надав належних доказів на підтвердження виконання в повному обсязі умов кредитного договору ані первісному, ані новому кредитору. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, будучи обізнаним з умовами кредитування, свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню за тілом кредиту на користь позивача, який набув право вимоги первинного кредитора згідно з договором факторингу. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тіла кредиту або відсотків матеріали справи не містять. Підпис відповідача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України. Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту. Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ПАТ «Ідея Банк», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Доводи відповідача щодо неналежного позивача у справі є безпідставними, оскільки це спростовується наданими позивачем доказами у справі. Так, ПАТ «Ідея Банк» надано дозвіл ТОВ «ФК «Рантьє» на відчуження придбаних за договором факторингу прав вимоги, а ТОВ «Нью Файненс Сервіс», утворилося внаслідок зміни назви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Серет» і є правонаступником всіх його прав і обов`язків останнього. За положеннями статей 516, 517 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Отже, заміна кредитора у зобов`язанні не припиняє самого зобов`язання та не впливає на дійсність основного правочину. Крім того, відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Однак, відповідач не надав належних доказів на підтвердження виконання в повному обсязі умов кредитного договору ані первісному, ані новому кредитору. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту недійсності договорів факторингу та порушення його прав або ж факту протиправної поведінки позивача, тоді як, відповідно до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сам по собі факт укладення договору факторингу не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в цьому договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. Враховуючи, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, доказів на спростування доводів позивача та суми заборгованості відповідач суду не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № Z03.199.72104 від 15 вересня 2014 року в розмірі 81 151,68 грн, що складається з тіла кредиту. Підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати зазначеної суми судом не встановлено. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими. Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою. Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 21 травня 2024 року. Судді: