Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/5821/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1993/25 Справа № 932/5821/24 Суддя у 1-й інстанції - Ярощук О. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Городничої В.С., суддів Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Дніпрі справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2024 року у складі судді Ярощук О.В. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2024 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс»звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором(а.с. 1-6), в якому позивач посилається на те, що 27.06.2023 року між ним і ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту creditkasa.com.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1226-6796. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 18 000,00 грн; строк кредитування 300 днів; базовий період 21 день; знижена % ставка 2,50 % в день; стандартна % ставка 3,00 % в день. Зазначає, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин. В подальшому, відповідач всупереч умовам кредитного договору та умовам чинного законодавства, порушив умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернув в повному обсязі кредит. Загальний розмір грошових вимог кредитодавця до відповідача, які виникли на підставі кредитного договору, становлять 151 544,25 гривень, що складається із простроченої заборгованості за кредитом 17 550,00 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами 133 994,25 грн.Разом з тим, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності шляхом часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 80 646,75 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 70 897,50 грн, яку просить стягнути позивач та яка складається із простроченої заборгованості за кредитом 17 550,00 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами 53 347,50 грн. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр кредит фінанс»заборгованість у сумі 70 897,50 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а.с. 71-76). Не погодившись з таким рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 82-91), в якій, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути судові витрати понесені в суді апеляційної інстанції. Відповідач по справі через свого представника скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 143-145). Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 27.06.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1226-6796. Відповідно до умов даного кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 18 000,00 грн; строк кредитування - 300 днів; базовий період 21 день; стандартна процентна ставка 3,00% в день. Згідно з наданим ТОВ «Укр Кредит Фінанас» розрахунком, заборгованість відповідача станом на 26.04.2024 року перед позивачем становить 151 544,25 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом 17 550,00 грн; простроченої заборгованості за нарахованими процентами 133 994,25 грн. Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг, а саме часткового списання заборгованості відповідачу за нарахованими процентами у сумі 80 646,75 грн за умови погашення ним решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 70 897,50 грн, тому враховуючи це, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину 70 897,50 грн, що складається з: - 17 550,00 грн прострочена заборгованість за кредитом; - 53 347,50 грн - заборгованість за нарахованими процентами. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснення в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Укр Кредит Фінанс»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору №1226-6796 від 27.06.2023 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, а саме: копію договору про відкриття кредитної лінії №1226-6796 від 27.06.2023 року (а.с. 8-14); правила відкриття кредитної лінії (а.с. 19-26); копію паспорту споживчого кредиту (а.с. 26 зворот-28); таблицю обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 28 зворот-29), які підписані за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А1098; копію довідки про перерахування суми кредиту (а.с. 15); розрахунок заборгованості (а.с. 16-18); копію Правил акції під умовною назвою Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості (а.с. 34-36); копію вимоги №1226-6796/в від 15.05.2024 року (а.с. 30 зворот) та копію листа АТ КБ «ПриватБанк» від 03.05.2024 року про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (а.с. 38-45). Разом з тим, із наданих суду першої інстанції позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту від позивача, а саме: зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, створив заяву в особистому кабінету, отримав смс про схвалення своєї заяви, отримав в особистий кабінет договір (оферту) та підтвердив, що ознайомився з такою офертою, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Укр Кредит Фінанс») із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого йому позивачем одноразового ідентифікатора. Також факт факт отримання повідомлення від ТОВ «Укр Кредит Фінанс»із одноразовим ідентифікатором, та прийняття пропозиції (оферти) позивача шляхом використання (підписання) надісланого йому позивачем одноразового ідентифікатора заперечується відповідачем, що підтверджується змістом відзиву на апеляційну скаргу. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів за умовами вказаного вище договору №1226-6796 від 27.06.2023 року, зокрема, платіжної інструкції, меморіального ордеру, виписки з особового рахунку, тощо. Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Позивачем долучена до матеріалів справи копія листа АТ КБ «ПриватБанк» від 03.05.2024 року, відповідно до якого останній повідомляє про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LigPay на підставі договору №4010 від 02.12.2019 року, зокрема: ID платежу - 2332325435, канал LigPay, дата видачі - 27.06.2023, сума 18 000,00 грн, номер договору - 1226-6796, номер картки НОМЕР_1 (а.с. 42). Однак, вказаний вище лист не є первинним бухгалтерським документом та допустимим доказом отримання позичальником кредитних коштів за умовами кредитного договору №1226-6796 від 27.06.2023 року, не доводить факту перерахування коштів на рахунок, відкритий у банківській установі саме на ім`я ОСОБА_1 , враховуючи також, що останній не визнає факту отримання коштів. У цьому листі вказано, зокрема, про транзакцію на суму 18 000,00 грн від 27.06.2023 на картку, номер якої зазначено лише частково - НОМЕР_1 . Розрахунок заборгованості, що наданий разом з позовною заявою, також не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а, отже сам по собі не є належними доказом наявності заборгованості. Розрахунок складений самим позивачем, а тому інформація, зазначена у ньому, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання позичальником коштів у кредит та наявності заборгованості перед позивачем. Копія довідки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту також не є первинним бухгалтерським документом на підтвердження видачі коштів позичальнику. Колегія також зауважує, що у відзиві на позовну заяву, який було також надіслано на адресу позивача в його електронний кабінет, що підтверджується квитанцією №2395834 від 06.01.2025 (а.с. 147), відповідач, в особі свого представника заперечував щодо позовних вимог, зазначав, зокрема, про недоведеність позовних вимог і видачі кредитних коштів. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що банківська картка НОМЕР_1 відкрита на ім`я відповідача, а також зарахування на користь останнього грошових коштів у сумі 18 000,00 грн на його банківську картку/рахунок. Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо належності доказів у даній справі з приводу видачі кредитних коштів - копії листа АТ КБ «ПриватБанк» від 03.05.2024 та копії довідки ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Підстав для переоцінки цих письмових доказів колегія не вбачає. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просило також розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, клопотання про надання суду додаткових доказів, витребування відповідних доказів та інших документів не заявляв. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність видачі ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відповідачу кредитних коштів за умовами договору №1226-6796 від 27.06.2023 року, у зв`язку з чим, недоведеність наявності заборгованості, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за договором №1226-6796 від 27.06.2023 року заборгованості у загальному розмірі 70 897,50 грн, яка складається із простроченої заборгованості за кредитом 17 550,00 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами 53 347,50 грн. Частиною третьою статті 367 ЦПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як положення статті 43 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої права й виконувати процесуальні обов`язки. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції у суді першої інстанції. У силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення. Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду. Наведена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №192/875/17 (провадження №61-12580ск19). Апелянтом не обґрунтовано поважність причин неможливість подання суду першої інстанції моніторингу дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі (а.с. 105); копії договору №4010 про надання послуг в системі LigPay між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (а.с. 106-114); анкету клієнта-фізичної особи, що сформована за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи (а.с. 115-116) та фото (а.с. 167-168), тому вказані докази не приймаються судом апеляційної інстанції. Обґрунтування апеляційної скарги, що первинні бухгалтерські документи по рахунку клієнта належать до інформації, що є банківською таємницею, не спростовують висновків суду про недоведеність позовних вимог, адже позивач, як сторона кредитного договору №1226-6796 від 27.06.2023 року (позикодавець), зобов`язаний надати докази на підтвердження позовних вимог, зокрема, факту видачі позичальнику кредитних коштів. Також є недоведеними доводи апеляційної скарги щодо часткового погашення заборгованості та визнання відповідачем наявності заборгованості перед позивачем. Матеріали справи належних та допустимих доказів (зокрема, виписки з особового рахунку, квитанцій, платіжних інструкцій, тощо) на підтвердження вказаного факту не містять. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»- залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2024 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 20 травня 2025 року. Головуючий В.С.Городнича Судді: М.Ю.Петешенкова Т.П. Красвітна