Постанова Чернігівський апеляційний суд № 734/4959/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 21 травня 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 734/4959/23 Головуючий у першій інстанції Бузунко О. А. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/435/24 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого-судді: Скрипки А.А. суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 третя особа: ОСОБА_3 розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області у складі судді Бузунко О.А. від 13 грудня 2023 року, місце ухвалення рішення - смт.Козелець, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, третя особа: ОСОБА_3 , В С Т А Н О В И В: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів доходу відповідача, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви; а також аліменти на своє утримання в розмірі 1/5 частки від усіх видів доходу відповідача, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, починаючи з дня подання позовної заяви, і до досягнення дитиною віку трьох років. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона перебуває у шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 з 28.11.2016 року, на даний час шлюб не розірвано, проте відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання сина та на її утримання не надає, хоча має таку можливість. У зв`язку із даними обставинами, позивач звернулась до суду з даним позовом. Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 06.12.2023 року до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено ОСОБА_3 , особу, яка отримує аліменти від відповідача на утримання дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 06.12.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, судом першої інстанції було відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки визнання відповідачем позову в розмірі 1/3 та 1/5 частини, які підлягають стягненню з нього з усіх видів заробітку щомісячно, з урахуванням того, що на утриманні відповідача також перебувають ще двоє синів - ОСОБА_5 (неповнолітній) та ОСОБА_6 (повнолітній), призведе до порушення прав останніх. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 13.12.2023 року, в якому виправлені описки ухвалами Козелецького районного суду Чернігівської області від 14.12.2023 року та від 11.01.2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, від дня пред`явлення позову - 24 жовтня 2023 року, до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , в розмірі 1/20 частки з усіх видів заробітку (доходу) до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , трьох років, починаючи з 24 жовтня 2023 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в дохід держави судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у межах суми платежу за один місяць. Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , у межах суми платежу за один місяць. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 13.12.2023 року та постановити нове рішення або змінити вказане рішення суду першої інстанції, яким задовольнити позовні вимоги частково, а саме: стягнути аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з нього аліменти на утримання ОСОБА_1 в розмірі 1/10 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною 3-х років. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують, що рішення суду першої інстанції від 13.12.2023 року ухвалено всупереч вимогам закону, судом порушено норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого суд ухвалив незаконне рішення. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що ним до суду першої інстанції була подана заява про визнання позову в повному обсязі, що повністю відповідає інтересам дитини, не порушує права сторін, і тому суд першої інстанції мав задовольнити позовні вимоги повністю. Проте, суд першої інстанції проігнорував цю обставину і виніс рішення про часткове задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову, всупереч їх визнанню відповідачем. За доводами ОСОБА_2 , суд першої інстанції залучив до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_3 , без наявних на те правових підстав, на власний розсуд та без відповідного клопотання ОСОБА_3 . Розгляд даної справи жодним чином не стосується ОСОБА_3 , і ніяким чином не впливає на її права. Апелянт стверджує, що ОСОБА_3 могла бути присутньою в судовому засіданні, лише як вільний слухач. Навіть у разі визнання її судом третьою особою, ОСОБА_3 , на думку апелянта, не має ніякого права заявляти відповідних вимог, заперечень або пропозицій по цій справі щодо предмета позову, а суд - приймати до уваги такі заяви та заперечення. В судовому засіданні третя особа висловила свою позицію щодо неможливості задоволення вимог заявленого позову у повному обсязі, тобто, фактично висунула вимогу відносно предмета спору, що заборонено ЦПК України, і суд першої інстанції, як вважає апелянт, необґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 не повністю, а частково. За доводами апелянта, вимоги позивача про стягнення аліментів на дитину у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку відповідача щомісячно на та своє утримання у розмірі 1/10 частини всіх видів заробітку відповідача щомісячно, жодним чином не порушує права інших дітей відповідача, оскільки загальний розмір аліментів у разі задоволення позовних вимог склав би 73% від доходів відповідача, що не перевищує максимально можливий розмір стягнення, який складає 75%. Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено процесуальне законодавство та його процесуальні права, оскільки в резолютивній частині рішення судом першої інстанції не вірно зазначено строк та порядок оскарження даного рішення. Згідно приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 13.12.2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, третя особа: ОСОБА_3 , без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Як вбачається із матеріалів справи, сторони даного спору належним чином повідомлені про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.88-90). Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно свідоцтва про шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , 26.11.2016 року було зареєстровано шлюб Козелецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (а.с.8). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Козелецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському району Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 є матір`ю дитини (а.с.9). ОСОБА_1 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку (а.с.10). Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 09.06.2015 року у справі №734/1205/15-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку до досягнення старшою дитиною повноліття. На виконання даного рішення видано виконавчий лист (а.с.34). Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 16.10.2020 року у справі №734/1645/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який продовжує навчання, в розмірі 1/8 частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 22.06.2020 року і до досягнення дитиною 23 років або закінчення навчання. На виконання даного рішення видано виконавчий лист (а.с.35). Таким чином, розмір аліментів, які стягувалися з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на момент пред`явлення позову ОСОБА_1 складав: на повнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який продовжує навчання, - 1/8 частину його заробітку (доходу) щомісячно, та на неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - 1/6 частину його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття. Апеляційним судом встановлено, що у липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів (справа №734/3030/23), у якому просив зменшити розмір стягуваних з нього за рішеннями Козелецького районного суду Чернігівської області від 09.06.2015 року у справі №734/1205/15-ц та від 16.10.2020 року у справі №734/1645/20 аліментів на користь ОСОБА_3 на їх синів, та стягувати на них щомісячно аліменти в розмірі 1/5 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення старшою дитиною 23 років або закінчення навчання. В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначав, що він має нову сім`ю: у нього народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який також потребує від позивача матеріального утримання, його дружина не працює - знаходиться у відпустці по догляду за сином, і знаходиться на його утриманні. ОСОБА_2 вказував, що його батьки є пенсіонерами та особами із інвалідністю, і також потребують його матеріальної допомоги, сам він витрачає багато коштів на лікування. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 23.11.2023 року у справі №734/3030/23 у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29.04.2024 року у справі №734/3030/23 зменшено розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 16.10.2020 року у справі №734/1645/20 на користь ОСОБА_3 на повнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до 1/10 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дати набрання цією постановою законної сили, і до 30 червня 2024 року. В іншій частині рішення залишено без змін. Таким чином, наразі розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 складає: на повнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який продовжує навчання, - 1/10 частину його заробітку (доходу) щомісячно, та на неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - 1/6 частину його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття. Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 13.12.2023 року, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції прийняв до уваги досліджені обставини справи та надані сторонами докази, врахував наявність у позивача інших дітей повнолітнього ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , на користь яких відповідач сплачує аліменти (1/8 та 1/6 частки відповідно), і дійшов висновку, що в даному випадку із відповідача на користь позивача на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 24 жовтня 2023 року, і до досягнення дитиною повноліття. При цьому суд першої інстанції зазначив, що даний розмір аліментів є справедливим, та не порушує принцип рівності у порівнянні із іншою неповнолітньою дитиною відповідача, на утримання якої він так само сплачує 1/6 частину своїх доходів. При визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 на її утримання, суд першої інстанції врахував зобов`язання відповідача щодо сплати аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) щомісячно, наявність у відповідача інших дітей - повнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на утримання яких ОСОБА_2 також сплачує аліменти, і визнав за необхідне стягнути із відповідача аліменти на утримання позивача до досягнення дитиною трьох років у розмірі 1/20 частини заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи із 24 жовтня 2023 року, зазначивши при цьому, що даний розмір аліментів не порушує баланс інтересів сторін та дітей відповідача. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 13.12.2023 року ухвалено судом всупереч вимогам закону, із порушенням норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого рішення є незаконним, не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 13.02.2023 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що ним до суду першої інстанції була подана заява про визнання позову в повному обсязі, що повністю відповідає інтересам дитини, не порушує прав сторін, і тому суд першої інстанції мав задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю. Апелянт вказує, що суд першої інстанції проігнорував визнання ним вимог заявленого позову про стягнення з нього аліментів, задовольнивши позов лише частково, всупереч визнанню вимог позову відповідачем. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 13.02.2023 року, виходячи із наступного. Згідно статті 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до п.1, п.2 статті 3 Конвенції про права дитини (20 листопада 1989 року), ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості. Частинами 2,3 статті 11 Закону України Про охорону дитинства визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У п.54 рішення Європейського Суду з прав людини від 07.12.2006 року №31111/04 у справі Хант проти України суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Олссон проти Швеції (№2) від 27.11.1992 року, Серія А, № 250, статті 35-36, п.90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до приписів ч.2 статті 150, статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із положеннями ч.3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно з частинами другою, четвертою статті 84 Сімейного кодексу України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Відповідно до приписів ч.1 статті 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Згідно ч.2 статті 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Діти, народжені в різних шлюбах від різних матерів, мають абсолютно рівні права на матеріальну допомогу. За таких обставин, посилання ОСОБА_2 на те, що визнання ним позову ОСОБА_1 в повному обсязі не порушує прав сторін, не відповідає дійсності, оскільки визнанням позову в частині стягнення аліментів на неповнолітнього сина відповідача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини всіх видів доходів відповідача щомісячно, порушуються права дітей відповідача від першого шлюбу, зокрема, неповнолітнього сина відповідача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на утримання якого з відповідача стягуються аліменти у меншому розмірі, а саме, у розмірі 1/6 частини всіх видів доходів відповідача щомісячно, і даний розмір аліментів відповідач вважав завеликим, оскільки ще липні 2023 року звернувся із відповідним позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів (справа №734/3030/23), у якому просив зменшити розмір стягуваних з нього за рішеннями Козелецького районного суду Чернігівської області від 09.06.2015 року у справі №734/1205/15-ц та від 16.10.2020 року у справі №734/1645/20 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання їх синів. Крім того, необхідно зазначити, що ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 06.12.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, судом першої інстанції було відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки визнання відповідачем позову в розмірі 1/3 та 1/5 частини, які підлягають стягненню з нього з усіх видів заробітку щомісячно, з урахуванням того, що на утриманні відповідача також перебувають ще двоє синів - ОСОБА_5 (неповнолітній) та ОСОБА_6 (повнолітній), призведе до порушення прав останніх. Відповідно до приписів ч.4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. За доводами апелянта ОСОБА_2 , суд першої інстанції залучив до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_3 , без наявних на те правових підстав, на власний розсуд та без відповідного клопотання ОСОБА_3 . Розгляд даної справи жодним чином не стосується ОСОБА_3 , і ніяким чином не впливає на її права. Апелянт стверджує, що ОСОБА_3 могла бути присутньою в судовому засіданні, лише як вільний слухач. Навіть у разі визнання її судом третьою особою, ОСОБА_3 , на думку апелянта, не має ніякого права заявляти відповідних вимог, заперечень або пропозицій по цій справі щодо предмета позову, а суд - приймати до уваги такі заяви та заперечення. В судовому засіданні третя особа висловила свою позицію щодо неможливості задоволення вимог заявленого позову у повному обсязі, тобто, фактично висунула вимогу відносно предмета спору, що заборонено ЦПК України, і суд першої інстанції, як вважає апелянт, необґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 не повністю, а частково. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 13.02.2023 року, оскільки вони спростовуються матеріалами даної цивільної справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні положень ЦПК України. Як вбачається із матеріалів справи, протокольною ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 06.12.2023 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено ОСОБА_3 - особу, яка отримує аліменти на користь спільних із відповідачем дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Залучення ОСОБА_3 до участі у даній справі відбулося саме на підставі її письмової заяви, адресованої суду першої інстанції від 27.11.2023 року, яка міститься в матеріалах даної цивільної справи (а.с.26), що спростовує доводи апеляційної скарги відносно безпідставного залучення судом першої інстанції ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи. Розгляд даної справи безпосередньо стосується прав ОСОБА_3 , яка отримує аліменти від відповідача на утримання спільних із відповідачем дітей, оскільки на розмір отримуваних нею аліментів в подальшому може вплинути розмір аліментів, які будуть стягнуті на користь ОСОБА_1 . Посилання апелянта на те, що ОСОБА_3 , як третя особа у справі, не мала права заявляти ніяких вимог, заперечень або пропозицій по даній справі щодо предмета позову, а суд - приймати до уваги такі заяви та заперечення, суперечить нормам ЦПК України. Положеннями ч.1 статті 42 ЦПК України визначено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Статтею 43 ЦПК України визначені права та обов`язки учасників справи. Зокрема, учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами. Таким чином, ОСОБА_3 , як третя особа, мала всі права учасника справи, і тому у суду першої інстанції не було підстав не приймати до уваги її заяви та заперечення проти позову, як помилково вважає апелянт. Апеляційний суд вважає, що не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду від 13.12.2023 року доводи апеляційної скарги відносно того, що вимоги позивача про стягнення аліментів на дитину у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку відповідача щомісячно та на своє утримання у розмірі 1/10 частини всіх видів заробітку щомісячно, жодним чином не порушує права інших дітей відповідача, оскільки загальний розмір аліментів, у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , склав би 73% від доходів відповідача, що не перевищує максимально можливий розмір стягнення, який складає 75%. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, а саме, у розмірі 1/3 частина всіх видів заробітку відповідача щомісячно - аліменти на утримання малолітньої дитини та 1/5 частина всіх видів заробітку відповідача щомісячно - аліменти на утримання дружини, із врахуванням аліментів, які стягуються на утримання дітей ОСОБА_2 від попереднього шлюбу - 1/6 частина щомісячно та 1/8 частина щомісячно, загальний розмір аліментів склав би 82%, а не 73%, як зазначає апелянт. До того ж, твердження апелянта, що максимально можливий розмір стягнення складає 75%, суперечить положенням частини 3 статті 70 Закону України Про виконавче провадження, відповідно до приписів якої загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі, у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%. Також не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції від 13.12.2023 року доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції процесуального законодавства та його процесуальних прав тим, що суд першої інстанції невірно зазначив у резолютивній частині оскаржуваного рішення строку та порядку його оскарження. Оскільки, як вбачається із матеріалів справи, вказані описки суду першої інстанції були виправлені судом першої інстанції, шляхом постановлення ухвал про виправлення описок від 14.12.2023 року (а.с.49-50) та від 11.01.2024 року (а.с.62-63), в порядку статті 269 ЦПК України. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 13.12.2023 року, і за даних обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 13.12.2023 року, необхідно залишити без змін. Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 13 грудня 2023 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Дата складення повної постанови - 21.05.2024 року. Головуючий: Судді: