Постанова Київський апеляційний суд № 755/6382/23

Головуючий у І інстанції Гаврилова О.В. Провадження №22-ц/824/7939/2024 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Гуля В.В., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру стягнутих аліментів, ВСТАНОВИВ: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментівта просила про його задоволення, посилаючись на те, що 18 серпня 2007 року між сторонами був укладений шлюб, від якого вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 24 березня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва було винесено рішення про розірвання шлюбу між сторонами. Судовим наказом Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року відповідача зобов`язано сплачувати аліменти на сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі щомісячно в розмірі 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Позивачка зазначала, що на даний час неповнолітній син потребує значно більшого догляду та матеріальних коштів, збільшуються потреби в навчанні, розвитку та іншому. Також ОСОБА_1 посилалась на те, що у відповідача покращився матеріальний стан, оскільки він працює, має постійну роботу та регулярний дохід. З огляду на викладене, позивачка просила суд збільшити розмір аліментів, який було встановлено судовим наказом Дніпровського районного суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина в твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, збільшивши розмір аліментів до 1/6 від заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подалананього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка посилається на те, що на момент видачі судового наказу ОСОБА_2 не був офіційно працевлаштований та не мав постійного доходу, натомість на момент звернення з даним позовом до суду платник аліментів працевлаштований та має стабільний фінансовий дохід. Також вказує, що ОСОБА_2 має на утриманні ще одну неповнолітню дитину, тобто має двох неповнолітніх дітей, і відповідно до ч. 5 ст. 183 Сімейного Кодексу України має сплачувати на їх утримання одну третину заробітку (доходу). На думку позивачки, законними та обґрунтованими є її вимоги про збільшення розміру сплачуваних аліментів з твердої грошової суми у розмірі 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до 1/6 (15%) від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Апеляційним судом виконаний процесуальний обов`язок щодо направлення відповідачу копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття провадження, які ним були отримані, що підтверджується звітом про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.69). Таким чином, відповідач, повідомлений про розгляд справи, не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо доводів і вимог апеляційної скарги позивачки до апеляційного суду не направив. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п. 1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Згідно ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 18 серпня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 березня 2016 року (а.с.4-5). Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). Судовим наказом Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року у справі №755/8854/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 04 червня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.7-8). Відповідно до результатів пошуку виконавчих проваджень в АСВП, в Голосіївському ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) 10 липня 2019 року відкрито ВП НОМЕР_2 відносно боржника ОСОБА_2 , стягувачем за яким є ОСОБА_1 . Стан ВП: відкрито (а.с.25). Зі змісту листа Голосіївського ВДВС у м.Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 31 березня 2023 року №52907 вбачається, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання наказу №755/8854/19 від 14 червня 2019 року, який видано Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на дитину у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно і до досягнення дитиною повноліття. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта з`ясовано, що об`єкти нерухомого майна на праві власності за боржником не зареєстровані. Згідно відповіді МВС від 21 березня 2023 року за боржником зареєстрований легковий автомобіль ВАЗ 2107, 1992 року виробництва. Згідно відповіді ДПС від 21 березня 2023 року боржник отримує заробітну плату в військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, сума нарахованого доходу за 2 квартал 2022 року склала 71 006,62 грн.; за 3 квартал 2022 року - 133 061,04 грн.; за 4 квартал 2022 року - 173 727,43 грн. Згідно довідки - розрахунку заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 березня 2023 року складає 2 563,50 грн. (а.с.11-12). Також встановлено, що на утриманні відповідача перебуває малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено наявності обставин, передбачених ст. 192 СК України, на що вона посилалась у позовній заяві. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до положень ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Статтею 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до положень ст. 181 СК України стягнення аліментів у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі здійснюється за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, з ким проживає дитина. Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням. Ураховуючи наведене, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України. У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що їх спільна з відповідачем дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує значно більшого догляду та матеріальних коштів. При цьому, у відповідача покращився матеріальний стан. Слід зауважити, що при розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів", стаття 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", стаття 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі") (постанова Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13). Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З рахуванням наведених норм права, з огляду на встановлені судом обставини та наявні матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивачкою не надано доказів погіршення її матеріального стану чи покращення матеріального стану відповідача з часу видачі судового наказу - 05 червня 2019 року до часу звернення з даним позовом до суду - 10 травня 2023 року, що могло слугувати підставою для збільшення розміру аліментів. При цьому, у наданій позивачкою довідці державного виконавця містяться відомості щодо доходу відповідача, які охоплюють період лише за 2 - 4 квартали 2022 року, що не дає змоги суду встановити розмір доходу, який відповідач отримував на час видачі судового наказу про стягнення аліментів, як і не дає підстав вважати доведеним належними та допустимими доказами факт покращення матеріального становища ОСОБА_2 . Доказів погіршення матеріального стану позивачки та будь-яких доказів збільшення витрат на продукти харчування, ліки, одяг, взуття для дитини, його навчання, тощо, матеріали справи не містять. Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки позивачка не довела існування обставин, які є підставою для збільшення розміру аліментів, визначеного судовим наказом, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав до задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення суду лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин справи, підтверджених доказами, перевіреними судом. Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивачки з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. В зв`язку з тим, що дана справа згідно п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: