Окрема думка КЦС ВС № 334/6617/20

Окрема думка суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І., Дундар І. О., 02 травня 2024 року м. Київ справа № 334/6617/20 провадження № 61-4355св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану законним представником ОСОБА_2 , задовольнив, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року скасував. Передав справу № 334/6617/20 на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд вказав, зокрема, що: «…у позові ОСОБА_1 , підписаному адвокатом Дерманською К. О., зокрема, зазначено на неукладеність договорів позики, оскільки піддавшись в оману ОСОБА_3 , він особисто не отримав у своє розпорядження грошові кошти у загальній сумі 131 265,00 грн. Представник ОСОБА_1 в суді першої інстанції зазначала, що позивач з дитинства має психічні відхилення, пов`язані з розумовою відсталістю (а. с. 27, заява про забезпечення позову). На підтвердження цього факту надано епікриз ОСОБА_1 , виданий Запорізькою обласною дитячої клінічної лікарні (а. с. 38). У відповіді на відзив зазначено, що позивач не розумів суті укладених правочинів, на підтвердження чого додано висновок судово-психіатричної експертизи № 526 від 09 грудня 2020 року, проведеної на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2020 року у справі про визнання ОСОБА_1 недієздатним, відповідно до якого ОСОБА_1 виявляє ознаки психічного розладу у вигляді розладу особистості й поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку, ступінь наявних психічних порушень такий, що суттєво впливає (обмежує) на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними (а. с. 61-68);… у справі, що переглядається: суди не врахували, що: підставою позову є фактичні обставини, що наведені позивачем, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору; обов`язок зазначити та подати до суду докази, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, покладений законом на позивача (його представника), проте суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, зокрема, у разі необхідності уточнити позовні вимоги, з`ясувати, чи надали сторони докази, на які вони посилаються, роз`яснити учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані, право заявити клопотання про призначення експертизи для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, особливо коли призначення такої експертизи належить до обов`язкових (стаття 105 ЦПК України); суди не звернули уваги, що стороною позивача надані суду докази про те, що ОСОБА_1 з дитинства має психічні відхилення, пов`язані з розумовою відсталістю, виявляє ознаки психічного розладу у вигляді розладу особистості й поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку, ступінь наявних психічних порушень такий, що суттєво впливає (обмежує) на його здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними. Однією з підстав позовних вимог є укладення оспорюваних договорів позики під впливом обману, за якими він особисто грошові кошти не отримав. Така підстава позову згідно з положенням статті 1051 ЦК України не обмежена у засобах доказування. Проте суди відповідні доводи позивача не розглянули, оцінки їм не надали, як і можливості кваліфікації спірних відносин за статтею 225 ЦК України; за наявності відомостей про психічний стан позивача суд першої інстанції не з`ясував питання, чи має позивач піклувальника, не звернув уваги, що у провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя з липня 2020 року розглядається справа № 334/4014/20 за заявою ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 недієздатним та встановлення опіки, наданий у справі висновок судової психіатричної експертизи від 09 грудня 2020 року № 526 проведений саме у вказаній справі; колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій відбувся за відсутності позивача та уповноваженого представника, оскільки в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляла адвокат Дерманська К. О., повноваження якої були підтверджені належним чином. В суді апеляційної інстанції участь в розгляді справи брали його піклувальник ОСОБА_2 , а також її адвокат Целіковський В. В., і, зокрема в засіданні, в якому ухвалена оскаржена постанова. В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 відсутні доводи щодо неналежного повідомлення сторони позивача про час та місце розгляду справи судом першої інстанції». Не можемо погодитися із цією постановою касаційного суду з таких мотивів.

1. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). 1.2. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

2. Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21). 2.1. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). 2.2. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). 2.3. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи (частина третя та четверта статті 49 ЦПК України). 2.3. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). 2.4. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

3. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). 3.1. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). 3.2. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. 3.3. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)). 3.4. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). 3.5. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)). 3.6. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)). 3.7. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)). 3.8. Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)). 3.9. Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). 3.10. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. 3.11. У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».

4. Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. 4.1. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (див. постанову Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12)). 4.2. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову». 4.3. В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. 4.4. Одна підстава недійсності правочину може виключати іншу підставу недійсності правочину (наприклад, не може бути одночасно правочин кваліфікований як вчинений під впливом помилки та обману, помилки та тяжкого збігу обставин) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 372/2028/16-ц (провадження № 61-3687св19)).

5. Про що була ця справа? 5.1. Ця справа була про недійсність договорів позики та іпотеки. 5.2. На якій підставі оспорювалися договори позики та іпотеки? Як свідчить зміст позовної заяви, яка підписана адвокатом Дерманською К. О., підставою позову було те, що: відсутнє підтвердження факту передачі коштів за договорами позики (а. с. 2), відбулося вчинення правочинів без настання реальних наслідків (а. с. 3). Будь яких інших обставин, які б підтверджували наявність інших підстав оспорення правочинів позов не містить (обману чи оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними). 5.3. Хто представляв в суді першої інстанції позивача? Представництво в суді першої інстанції здійснювала адвокатДерманська К. О. 5.4. Чи було, з урахуванням змісту частини третьої статті 49 ЦПК України та здійснення представництва адвокатом, змінено підставу позову? Ні, підставу позову змінено не було, оскільки навіть у відповіді на відзив, який підписано адвокатом Дерманською К. О., та до якого долучено висновок судово-психіатричної експертизи № 526 від 09 грудня 2020 року, адвокат наполягала на тому, що ці докази підтверджують відсутність реальності вчинення правочину щодо передання та отримання коштів за договором позики (а. с. 61). 5.5. Чи були підстави в касаційного суду для скасування судових рішень для перевірки таких підстав недійсності як обман чи оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними? Таких підстав у касаційного суду не було. І варто звернути увагу, що з урахуванням змісту частини четвертої статті 49 ЦПК України зміна предмета, підстав позову не допускаються, а обставини, які б дозволяли це зробити і перелічені в абзаці 2 частини четвертої статті 49 ЦПК України в цій справі відсутні. 5.6. За таких обставин, оскаржені судові рішення належало залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Суддя В. І. Крат Суддя І. О. Дундар