Постанова 4821 № 708/1491/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/821/955/26Головуючий по першій інстанції Справа № 708/1491/25 Категорія: 301030500 Попельнюх А. О. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Сіренка Ю.В., Василенко Л.І., Карпенко О.В., секретар: Широкова Г.К., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Чигиринська державна нотаріальна контора, особа, яка подає апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Надьон Олена Станіславівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Надьон Олени Станіславівни на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19 лютого 2026 року (у складі судді Попельнюха А.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Чигиринської державної нотаріальної контори про зняття арешту з майна, в с т а н о в и в : У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про скасування арешту майна, а саме: житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 . Після її смерті залишилася спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами. З метою прийняття спадщини після смерті матері позивачка звернулася до Чигиринської державної нотаріальної контори. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.02.2024, виданого державним нотаріусом Чигиринської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що належав померлій ОСОБА_2 , та розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Під час оформлення спадщини нотаріус повідомила позивачу, що на спадкове майно накладена заборона на відчуження. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна виявлено зареєстроване обтяження, а саме: тип обтяження заборона (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 4893306 від 28.04.2007, реєстратор: Чигиринська державна нотаріальна контора (архівний номер: 2024935CHERKASY251, архівна дата: 18.04.2000, дата виникнення: 22.04.1988, № реєстра: 102383-193, внутр. № 3001С13325F158305F3A, коментар: с. 14-12), підстава обтяження: повідомлення, б/н, Чигиринське відділення будбанку. Постановою державного нотаріуса Чигиринської державної нотаріальної контори від 14.03.2025 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у знятті заборони на нерухоме майно. Підставою відмови зазначено відсутність повідомлення обтяжувача, тому підстави для зняття заборони у нотаріуса відсутні. Станом на момент звернення до суду, Будбанк СРСР у Державному реєстрі банків відсутній, відомості про реєстрацію Національним банком України банку, який став правонаступником Будбанку СРСР, відсутні. Додатково зазначено, що документи (справи) Будбанку СРСР, у тому числі його Черкаської обласної контори, на архівне зберігання до Національного банку України не передавалися. Також, відповідно до наявної у Єдиному реєстрі боржників інформацією, померла ОСОБА_2 серед боржників відсутня. Відповідно зацікавлені особи, для яких наявність обтяження заборони щодо вказаного будинку в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сприяла б виникненню чи припиненню прав стосовно даного об`єкта нерухомості, чи створювала б будь-які інші наслідки, відсутні. У свою чергу, наявність зазначеного обтяження створює перешкоди у реалізації права на спадкування, що стало підставою для звернення до суду. Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.02.2026 у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Чигиринська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем у справах, що виникають із цивільних відносин, пов`язаних з нотаріальною дією, оскільки не є суб`єктом спірних матеріальних правовідносин, що становлять предмет судового розгляду. Не погоджуючись із таким рішенням суду, представником позивача через підсистему «Електронний суд» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.02.2026 та ухвалити нове, яким задоволити позов в повному обсязі. В обґрунтування зазначено, що судом при ухваленні рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. Окрім того, судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального права. Вказує, що наразі ліквідована особа, за рішенням якої накладалася заборона відчуження, не зареєстровано її правонаступника, відтак, позивач позбавлена можливості пред`явити позов до особи, в інтересах якої був накладений арешт. Скаржник також звертає увагу на те, що наявність зазначеного обтяження створює перешкоди у реалізації права на спадкування, та вирішити таке питання можливо лише шляхом звернення до суду із позовом до Чигиринської державної нотаріальної контори. При цьому, представник позивача в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було враховано висновок Верховного Суду у справі № 295/7291/20 про те, що коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив. Заслухавши доповідь судді, позивача та її представника, вивчивши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Відповідно до вимог частин першої, другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21.02.2024 державним нотаріусом Чигиринської державної нотаріальної контори Курило Я. В., зареєстрованого в реєстрі за № 215, є власником житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав за № 366728763 від 21.02.2024 на набутий позивачкою у порядку спадкування об`єкт нерухомого майна накладено обтяження: заборона на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 53796003), зареєстроване 28.04.2007 Чигиринською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення Чигиринського відділення будбанку. З відповіді Національного банку України від 15.10.2025 щодо розгляду звернення ОСОБА_1 вбачається, що станом на 14.10.2025 Державний реєстр банків не містить відомостей про Будбанк СРСР, а також не містить відомостей про реєстрацію Національним банком України банку, який став правонаступником Будбанку СРСР, зокрема Черкаської обласної контори Будбанку СРСР. Документи (справи) Будбанку СРСР, у тому числі Черкаської обласної контори Будбанку СРСР, на архівне зберігання до Національного банку України не передавалися. Листом ПАТ «Промінвестбанк» від 28.03.2024 позивачці повідомлено, що строк зберігання документів по кредитам (позикам), які видавалися Будбанком СРСР у 1988 році через його установи в Україні наразі сплив. Отже, станом на день надання цієї відповіді ці документи знищені і підтвердити чи спростувати факт отримання та/або погашення відповідного кредиту (позики), а також факт накладення у 1988 році заборони на відчуження об`єкту нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , немає можливості. Також повідомлено, що кредитна заборгованість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у ПАТ «Промінвестбанк» не обліковується. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.03.2025 ОСОБА_1 відмовлено у знятті заборони на нерухоме майно, а саме на житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладену 22.07.1988 № реєстра: 102383-193 Чигиринською державною нотаріальною конторою у зв`язку із повідомленням б/н Чигиринського відділення будбанку. Причиною винесення такої постанови зазначена відсутність повідомлення згідно п.п. 5.1. п. 5 Глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, тому підстави для зняття вказаної заборони у нотаріуса немає. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21). При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.07.2021 у справі № 264/632/19). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Диспозитивність один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 в справі № 914/2350/18 (914/608/20). У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2022 в справі № 602/1455/20). Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 752/5279/20. Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18). У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17. Загальний порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначений Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі Порядок). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обтяження заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину (пункт 5 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Відповідно до частини 4 статті 3 Закону № України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону. Відповідно до пункту 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав/обтяжень проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та Порядком. Державні реєстратори відповідно до статті 19 Конституції України вчиняють юридично допустимі дії на підставах та у спосіб, передбачені Законом та Порядком № 1127. Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим-третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом (частина 5 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. У справі, що переглядається, позивач звернулася з позовом до Чигиринської державної нотаріальної контори про скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна запис про обтяження (заборона на нерухоме майно), зареєстрованого за № 4893306 від 28.04.2007 реєстратором Чигиринською державною нотаріальною конторою, підстава обтяження: повідомлення, б/н, Чигиринське відділення будбанку. Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 заявлений позов до неналежного відповідача. Представник позивача в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не врахував факт ліквідації особи, за рішенням якої накладалася заборона на відчуження, та дійшов хибного висновку про те, що Чигиринська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем у даній справі. Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги, з огляду на наступне. Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат». Частиною першою статті 1 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Частиною другою статті 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної із осіб учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Таким чином, нотаріус не є відповідачем у справах, що виникають із цивільних відносин, пов`язаних з нотаріальною дією. У постанові від 01 жовтня 2025 року у справі № 521/3319/20 Верховний Суд зазначив, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі. Отже, позовна вимога про скасування запису державного реєстратора про обтяження майна на квартиру не може бути звернена до державних реєстраторів. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був залучений. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 в справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 01.04.2020 в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19). Отже, Чигиринська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем у даній справі, а тому, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з цих підстав є правильним. Також апеляційний суд відхиляє посилання скаржника в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 295/7291/20, оскільки предметом судового розгляду у вказаній справі були правовідносини щодо визнання іпотеки припиненою у зв`язку з ліквідацією юридичної особи-кредитора на підставі статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статті 609 ЦК України. Тобто суд надавав оцінку чинності самого матеріального зобов`язання (договору) та припиненню прав і обов`язків сторін. Натомість у справі, що переглядається, позивач звернулася з позовною вимогою до нотаріальної контори про зняття арешту/скасування заборони нерухомого майна. Предмет цього спору зводиться до оскарження наявності технічного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку про те, що, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Надьон Олени Станіславівни залишити без задоволення. Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19 лютого 2026 року у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено 25 червня 2026 року. Судді Ю.В. Сіренко О.В. Карпенко Л.І. Василенко