Постанова Київський апеляційний суд № 752/16470/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/8084/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №752/16470/16 15 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Болотова Є.В. - Музичко С.Г. при секретарі - Кіпрік Х.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Колдіної О.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення,- в с т а н о в и в: У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, в якому з урахуванням уточнення, просив вселити його у належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Позовом мотивовано тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , однак відповідачі чинять йому перешкоди у вселенні до квартири, у зв'язку з чим таке незаконне порушення прав та інтересів власника нерухомого майна підлягає судовому захисту. Посилаючись на ст. 319, 321, 391 ЦК України, позивач просив позов задовольнити. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що справу розглянуто судом за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення. Зазначав, що судом не враховано неможливість позивача у законний спосіб зібрати й надати суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які б підтвердили факт порушення його прав. Зауважував, що факт неподання відповідачами відзиву на позов свідчить, що вони дійсно чинять перешкоди позивачу у вселенні до належної йому на праві власності квартири. Вказував, що суд не звернув увагу, що відповідачі є колишніми власниками квартири, право власності на яку перейшло до позивача на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання. Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. З матеріалів справи вбачається, що 19.03.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, в якому сторони домовилися про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки: квартири АДРЕСА_1 , шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, в разі невиконання Іпотекодавцями зобов'язань по договору позики. 09.07.2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором позики, укладеним між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та стає кредитором (іпотекодержателем) за іпотечним договором з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 23.05.2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_6 , уклали договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором (з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), відповідно до якого ОСОБА_5 , передав ОСОБА_1 , як новому іпотекодержателю, а ОСОБА_1 прийняв всі права та обов'язки іпотекодержателя за іпотечним договором (з договором про задоволення вимог іпотекодержателя) та за договором позики. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 26.08.2016 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності - договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 19.03.2010 року №

478. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову в зв'язку з недоведеністю позивачем порушення його прав з боку відповідачів. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права. Встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартиру, відповідачами не спростовано обставин на які позивач посилається у своєму позові щодо наявності перешкод у користуванні ним своєю власністю, тому колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, не врахував, що саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом свідчить про наявність таких перешкод. Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є обгрунтованими, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року підлягає скасуванню, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселенняпідлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року - скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення задовольнити. Вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 16 травня 2024 року. Головуючий: Судді: