Постанова 4813 № 947/14109/23

Номер провадження: 22-ц/813/3626/24 Справа № 947/14109/23 Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.04.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Дришлюка А.І., Сегеди С.М., за участю секретаря Триколіч І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» про визнання договору частково недійсним, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. 08 травня 2023 року до Київського районного суду м. Одеси представником ОСОБА_2 , адвокатом Зозулянським Д.О., подана позовна заява з вимогами до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтранс Україна» про визнання недійсними пунктів 1.5.1., 4.2., 4.3 кредитного договору , укладеного 27.06.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 . Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що зазначені умови договору порушують права споживача так як мають явно невигідні умови що ставить сторону у скрутне матеріальне становище. Згідно із заяви від 20.08.2023 позивачем були збільшені позовні вимоги та додатково до заявлених у первісному позові вимог додана вимога про визнання недійсним п.1.5.2 вказаного вище договору . Правовими підставами задоволення позову визначені ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст. 233 ЦК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Авентус Україна» про визнання недійсними пунктів 1.5.1; 1.5.2; 4.2; 4.3. Кредитного договору №4380366, укладеного 27.06.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що: 1)згідно з п. 13 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період здійснення в Україні заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), забороняється підвищення процентної ставки за кредитним договором. На думку позивача, всупереч вказаній правовій нормі, відповідач у договорі передбачив можливість підвищення процентної ставки за кредитом, що прямо суперечить вимогам цивільного законодавства, наслідком чого є недійсність окремих умови кредитного договору. Однак у п.1.5.1. Договору №4380366 про надання споживчого кредиту регламентується застосування ставки 1,90% в день, яка є збільшеною/підвищеною в порівнянні зі ставкою 0,95% в день, за якою з самого початку кредитування нараховуються відсотки за кредитом; 2)пункти 1.5.1., 4.2., 4.3. Договору містять умови, які згідно із чинного законодавства є несправедливими, так як з вищевказаних умов Договору подальше надання послуги з кредитування чи відмова в продовженні строку користування кредитом обумовлені лише власним розсудом відповідача. При цьому, від його рішення залежить розмір нарахованих у подальшому відсотків. Якщо відповідач не акцептує пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом, обов`язок споживача сплачувати названу в Договорі "зниженою", а фактично базову кредитну ставку 0,95% в день (що більш ніж в 46 разів перевищує облікову ставку НБУ) перетворюється на ще більш жорсткий обов`язок споживача сплачувати вдвічі збільшену названу в п.1.5.1. Договору «стандартною», а фактично підвищену кредитну ставку 1,90% в день (що більш ніж в 92 рази перевищує облікову ставку НБУ. Вищевикладені умови Договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача Сповіщення сторін. Про судове засідання, призначене на 24 квітня 2024 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Головуючий суддя Громік Р.Д. перебував у відпустці з 02 по 10 травня 2024 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом. Повний текст судового рішення виготовлено 13 травня 2024 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 27 червня 2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайту Товариства або мобільного додатку, було укладено Договір №4380366 про надання споживчого кредиту, за умовами якого Товариством було надано позичальнику кошти у розмірі 15 000,00 грн на строк 30 днів на умовах узгоджених сторонами (т.1, а.с. 9). Вказаний факт не оспорюється сторонами, а тому не потребує додаткового доказування. Згідно із п. 1.5.1 Договору сторонами узгоджена стандартна ставка 1,90% в день, яка застосовується у межах строку кредиту та у межах нового строку кредиту, якщо відбулась пролонгація за ініціативою споживача (п. 4.2) або авто пролонгації договору у відповідності до умов п. 4.3. Пункт 1.5.2 Договору встановлює застосування за певних умов знижену ставку 0,95% в день. Пунктом 4.2 Договору встановлено порядок продовження строку кредиту за ініціативою споживача. У відповідності до п. 4.3 Договору сторони узгодили порядок авто пролонгації строку кредиту, за згодою споживача, при наявної заборгованості за кредитом на дату закінчення строку дії Договору. Надання коштів, шляхом перерахування їх на банківську картку клієнта, яка була вказана нею особисто в заяві про отримання кредиту, було здійснено Товариством 27.06.2021, що підтверджується наданої відповідачем до суду копією інформаційної довідки. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 1, 2 та 4 ст. 10 ЦПК України ). На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Правовідносини пов`язані з визнання недійсним договору врегульовані Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) та Законом України « Про захист прав споживачів». За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Частина третя статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру. Умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності, по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, по-третє, завдають шкоди споживачеві. Такого висновку дійшов Верховний Суд, аналізуючи положення п.6 ч.1 ст.3 і ч.3 ст.509 Цивільного кодексу та норми ст.18 закону №1023-XII «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 щодо несправедливих умов договору у постанові від 8.06.2016 (справа № 6-330цс16). Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року по справі №444/484/15ц визначено, що за положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. У даному випадку суд першої інстанції, враховуючи умови кредитного договору узгодженого сторонами, правильно вважав, що позовні вимоги не є обґрунтованими та доведеними, а тому не підлягають задоволенню з таких підстав. Пунктом 1.5.1 Договору сторонами узгоджена відсоткова ставка за користування кредитом, а пунктом 1.5.2 Договору можливість застосування до зобов`язань пониженої відсоткової ставки у визначених Договором випадках. Таким чином, предметом вказаних положень Договору є не компенсація у разі невиконання зобов`язань, а самі умови користування оплатним кредитом, які є суттєвими умовами самого Договору, так як визначають вартість зобов`язань за отриманні гроші, узгоджуються сторонами в момент укладення договору та не відносяться до тих умов , які врегульовані ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Також суд першої інстанції вмотивовано вважав, що умови узгоджені сторонами у п. 4.2 стосуються саме захисту прав самого споживача, який при певних обставинах має можливість змінити умови договору своїми активними діями а тому також не може бути визнаний таким що порушує права споживача. Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що умови п. 4.3 Договору стосовно порядку автоматичної пролонгації договору не є такими, що порушують права споживача, так як застосовуються лише у випадку активної дії позичальника, який, розуміючи наявність на момент закінчення строку дії кредитного договору непогашеної заборгованості та враховуючи наслідки непогодження із продовженням дії договору обов`язок повного погашення заборгованості, має право обрати порядок «продовження дії договору», тим самим змінивши строк дії договору та строк необхідності оплати процентної ставки за користування кредитними коштами, що і було виконане позичальником у даному випадку. При розгляді даної справи суд першої інстанції не надавав оцінки розміру заборгованості та наслідкам порушення умов Договору, так як це не відноситься до предмету позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідачем підвищено проценту ставку за користування кредитом всупереч положення п. 13 Перехідних положень ЦК України, то колегія суддів зазначає таке. Апеляційним судом встановлено, що згідно із п. 1.5.1 Договору сторонами узгоджена стандартна ставка 1,90% в день, яка застосовується у межах строку кредиту та у межах нового строку кредиту, якщо відбулась пролонгація за ініціативою споживача (п. 4.2) або авто пролонгації договору у відповідності до умов п. 4.3. Пункт 1.5.2 Договору встановлює застосування за певних умов знижену ставку 0,95% в день. Укладаючи договір, ОСОБА_1 усвідомлювала та підтвердила, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими, при цьому, вказані умови влаштовували позивача на час підписання договору, вважав такі умови прийнятними для себе. Також вона підтвердив, що отримав від позикодавця до укладення спірного договору інформацію, зазначену у частині 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; повідомлений про свої права відповідно до статті 8 Закону України «Про захист персональних даних»; інформація, надана позикодавцем, відповідає вимогам законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Таким чином, узгоджена стандартна ставка була встановлена в розмірі 1,90% в день, вона є базовою і застосовується a priori у кредитних правовідносинах. За певних умов може застосовуватись знижена процентна ставка. Тобто знижена процентна ставка застосовується тільки за наявності випадків, передбачених договором. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що ТОВ «Авентус Україна» не підвищувало проценту ставку, а діяло в межах цивільного законодавства України. Щодо доводів апеляційної скарги про несправедливість спірних пунктів Договору, то апеляційний суд не бере їх до уваги з огляду на таке. За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Спірний кредитний договір підписаний ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови (сплачувала кредитні кошти), банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу. Враховуючи вищевикладене, умови договору не є несправедливими, а посилання позивача зводяться до власного тлумачення норм законодавства. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 13 травня 2024 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: А.І. Дришлюк С.М. Сегеда