Постанова Житомирський апеляційний суд № 175/2591/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №175/2591/23 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю. Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Талько О.Б., розглянувши у письмовому провадженні у м. Житомирі цивільну справу № 175/2591/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю. у м. Бердичеві, в с т а н о в и в : У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі ТОВ «Коллект Центр», Товариство, Позивач) звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за договором споживчого кредиту №4950849 від 23.09.2021 у розмірі 65850,00 грн, а також 2684,00 грн судового збору та 9000,00 грн витрат на правничу допомогу. Позов мотивувався тим, що 23.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міолан» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту №4950849 шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 10 000 грн. 13.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір факторингу № 13-01/2022-79, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальників, у тому числі за договором про споживчий кредит № 4950849 від 23.09.2021, що укладений між первісним кредитором та відповідачкою. 10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 4950849 від 23.09.2021, що був укладений між первісним кредитором та відповідачкою. ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 10.05.2023 у неї утворилась заборгованість у розмірі 65 850 грн, з яких: 10 000 грн - сума заборгованості по основній сумі кредиту; 54750 грн - сума заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги, 1100 грн- заборгованість з комісії. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі, позивач просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Зазначає, що суд першої інстанції, прийнявши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не оцінив усіх фактичних обставин справ та доводів Позивача щодо наявності заборгованості Відповідачки та її розміру, неповно та не всебічно з`ясував обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до статті 376 ЩІК України, наявні підстави для скасування рішення повністю або частково. Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 26.03.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України). Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд мотивував своє рішення тим, що позивач не довів доказами набуття ним права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4950849 від 23.09.2021, укладеним між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_2 , оскільки не доведено переходу права вимоги від ТОВ "Мілоан" до ТОВ "Вердикт капітал" та, відповідно, не доведено передання права вимоги від ТОВ "Вердикт капітал" до ТОВ "Коллект Центр". Колегія суддів погоджується з такими висновками мотивуючи таким. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України). Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частина 1 статті 633 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Відповідно до приписів статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права. Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо). Матеріалами справи установлено, що 23.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит № 4950849, за умовами якого, ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_2 кредит у розмірі 10 000 грн, зі строком дії договору 30 днів, з комісією за надання кредиту, яка нараховується за ставкою 11% від суми кредиту одноразово, процентами за користування кредитом складають 3750,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та стандартною (базовою) процентною ставкою за користування кредитом, яка становить 5.00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Комісія за надання кредиту - 1100 грн (а.с.9-17). Пунктом 4.2. Договору передбачено, що разі прострочення Позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, Кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 Договору. Обов`язок Позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог Кредитодавця. Згідно пункту 1.6. Договору, стандартна процента ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до пункту 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Згідно з пунктом 6.3. Договору приймаючи пропозицію Кредитодавця про укладання цього договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) (копії додаються) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Кредитодавцем, що розміщені на сайті Кредитодавця та є невід`ємною частиною цього договору. Пунктами 6.4., 6.5. Договору передбачено, що укладення Кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. Кредитні кошти у розмірі 10 000 грн 23.09.2021 перераховані ТОВ «Мілоан» на банківський рахунок ОСОБА_2 , що підтверджується платіжним дорученням № 57022964 від 23.09.2021 та довідкою про ідентифікацію (а.с.23, 24). 13.01.2022 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали Договір факторингу №13-01/2022-79, за умовами якого сторони погодили, що ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Вердикт Капітал» за плату належні йому права Вимоги, а ТОВ «Вердикт Капітал» прийняло належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с.25-34, 35-37, 39). Відповідно до витягу з Додатку № 3 до Договору факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022 ТОВ «Вердикт Капітал» Прищепа Л.В. значиться в реєстрі боржників за договором про споживчий кредит №4950849 в сумі 44 850 грн, з яких: 10 000 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 33 750 грн - заборгованість за відсотками та 1100 грн заборгованість по комісії (а.с.38). Згідно положень умов договору від 10.01.2023 № 10-01/2023 про відступлення (купівлю -продаж) прав вимоги, що укладений між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр», сторони погодили, що ТОВ «Вердикт Капітал» передало (відступило) ТОВ «Коллект Центр» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Коллект Центр» прийняло належні ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с.40-50, 51-54). У реєстрі боржників до Договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю -продаж) прав вимоги від 10.01.2023 ТОВ «Коллект Центр» (додаток № 3) значиться боржник ОСОБА_1 за договором № 4950849 в сумі 65 850 грн, з яких: 10 000 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням, 54 750 грн - заборгованість по нарахованим процентам та 1100 грн заборгованість по нарахованій комісії (а.с.55). Згідно розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит №4950849 від 23.09.2021 заборгованість ОСОБА_1 станом на 10.01.2023 складає 65 850 грн, з яких: 10 000 грн - сума заборгованості по основній сумі кредиту; 33 750 грн - сума заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги, 21 000 грн - відсотки нараховані згідно кредитного договору, 1100 - заборгованість по комісії (а.с.57-59, 60-61). У справі, що розглядається, позивачем зазначено, що право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 переходило двічі: від первісного кредитора ТОВ "Мілоан" до ТОВ "Вердикт капітал", від ТОВ "Вердикт капітал" доТОВ "Коллект Центр". Відповідно до пункту 6.1.4 Договір факторингу №13-01/2022-79 право вимоги переходить до Фактора після здійснення повної оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників (Додаток № 4), який є підтвердженням передачі Фактору права грошової вимоги до Боржників, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно переданого Права вимоги. З моменту переходу до Фактора Права вимоги, відповідно до умов пункту 6.1 цього Договору, всі гарантії, надані Боржниками щодо погашення їх грошових зобов`язань перед Клієнтом (у разі наявності), стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору (пункт 6.2. Договору). Згідно із частинами 3, 4 статті 12, частинами 1, 3 статті 13, частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Пунктом 6.1.4 Договір факторингу №13-01/2022-79 визначено чітко, що право вимоги за кредитними договорами переходить від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Вердикт Капітал» після здійснення повної оплати фінансування, з моменту підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників (Додаток № 4), який є підтвердженням передачі Фактору права грошової вимоги до Боржників, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно переданого Права вимоги. Однак, матеріали справи не містять Додатку № 4 до Договору факторингу №13-01/2022-79. З наведеного можна зробити висновок, що позивач не довів доказами набуття ним права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №4950849 від 23.09.2021, укладеним між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_2 , оскільки не доведено переходу права вимоги від ТОВ "Мілоан" до ТОВ "Вердикт капітал" та, відповідно, не доведено передання права вимоги від ТОВ "Вердикт капітал" до ТОВ "Коллект Центр". Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довів факту набуття права грошової вимоги за зобов`язаннями ОСОБА_1 за Договором №4950849 від 23.09.2021, укладеним з ТОВ "Мілоан", а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Щодо витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін». Відповідно до частини 3 статті141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. На обґрунтування заявлених вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідачка надала договір № 95 про надання правової допомоги від 06.09.2023, що укладений між адвокатом Гуменюком О.В. та ОСОБА_1 , розрахунок до договору та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 06.09.2023, відповідно до якого ОСОБА_1 сплатила адвокату Гуменюку О.В. 6000 грн за договором № 95 від 06.09.2023. Пунктом 7 договору № 95 визначено, що обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим договором визначається у відповідному Розрахунку, який є невід`ємним додатком до цього договору і свідчить про виконання сторонами своїх зобов`язань. Розрахунком до договору № 95 від 06.09.2023 погоджено вартість послуги адвоката в розмірі 6000 грн, із якої: усна консультація - 1000 грн, складання процесуальних документів 4000 грн, представництво інтересів клієнта в суді 1000 грн (а.с.112-113) Доводи позивача у апеляційній скарзі щодо незгоди із висновками суду першої інстанції, які, на його думку, не відповідають дійсним обставинам справи, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки такі жодним чином не спростовують правильних висновків суду. Отже, доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін. За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 січня 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді