Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/5655/22

16.05.24 22-ц/812/838/24 Справа №490/5655/22 Провадження № 22-ц/812/777/24 № 22-ц/812/838/24 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 14 травня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Богуславською О.М., за участі позивача - ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Тетяни Євгеніївни на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Шолох Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Тетяна Євгенівни, про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння з земельною ділянкою частково недійсним та повернення майна В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Т.Є., про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння з земельною ділянкою частково недійсним та повернення майна. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що їй на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2007 року по справі №2-ц-3844/07 належало право власності на 44/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано 24 грудня 2020 року відділом адміністративно-дозвільних процедур Вітовської районної державної адміністрації Миколаївської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Інша частка домоволодіння у розмірі 56/100 на праві власності належало ОСОБА_5 . Крім того, їй та ОСОБА_5 за цією ж адресою належала на праві власності земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 4810137200:04:008:0008 - їй 23/25 часток вказаної земельної ділянки на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія МК №008577, виданого 26 грудня 2003 року Миколаївською міською радою Миколаївської області, а ОСОБА_5 2/25 часток вказаної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 23 грудня 2020 року Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області за реєстровим №3-739. У кінці листопада 2020 року з метою дооформлення її прав на нерухоме майно, а саме для проведення реєстраційних дій в реєстрах речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 отримала від неї документи на право власності на домоволодіння та земельну ділянку. У грудні 2020 року, співвласник домоволодіння та земельної ділянки ОСОБА_5 виявив бажання на продаж своєї частини домоволодіння та земельної ділянки, які ОСОБА_3 виявила бажання придбати. 04 січня 2021 року її було запрошено до приватного нотаріусу Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Т.Є. для підпису документів проте, що вона як співвласник не бажає придбати частку іншого співвласника ОСОБА_5 . Прибувши до нотаріуса вона довго чекала коли всі сторони договору підпишуть документи, її покликали останньою близько п`ятої години та почали давати на підпис документи, при цьому не даючи змоги ознайомитися з ними, посилаючись на закінчення робочого часу. Зазначає, що вона довіряючи присутнім підписала надані документи. Через деякий час відповідачка ОСОБА_3 приїхала за адресою АДРЕСА_1 до своєї частки домоволодіння для вирішення побутових питань та запропонувала їй переїхати зі своєї частки домоволодіння до її, оскільки вона бажає облаштувати собі офіс нотаріуса в будівлі, яка фасадом виходе на АДРЕСА_1 , на що вона - ОСОБА_1 відповіла відмовою. Після її відповіді відповідач заявила, що «Ти ніхто за зазначеною адресою, а тому захочу взагалі виселю з домоволодіння». Вказує, що таке висловлювання відповідачки її обурили та вона звернулася до приватного нотаріусу Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Т.Є. з вимогою надати для ознайомлення та копії документів, які вона підписала 04 січня 2021 року. На що приватним нотаріусом було відмовлено, посилаючись на те, що вона не є стороною укладеного правочину. Після цього, вона звернулася до попереднього співвласника ОСОБА_5 та запитала в нього, про документи, які оформлювалися у нотаріуса 04 січня 2021 року. На що ним було повідомлено про те, що вони в двох, як продавці своїх часток, уклали один договір купівлі продажу домоволодіння з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , а покупцем всієї цілої долі виступила ОСОБА_3 . Також він був здивований про те, що вона не знала, що продала свою частку домоволодіння з земельною ділянкою ОСОБА_3 . Зазначає, що відповідно до п.2.1. вище договору купівлі-продажу, продаж відчужуваного нерухомого майна за домовленістю сторін вчинено за 936 902 грн., з яких продаж домоволодіння - за 767 472 грн., земельної ділянки - за 169 грн., які отримані продавцями від покупця відповідно до вимог чинного законодавства до підписання цього Договору: ОСОБА_5 - 512 100 грн., ОСОБА_1 - 424 802 грн. Відповідачем обманним шляхом, через приватного нотаріуса Біцюк Т.Є., внесені її відомості до договору купівлі-продажу від 04 січня 2021 року та надано приватному нотаріусу її правовстановлюючі документи, які перебували у неї, надали їй підписати договір купівлі - продажу замість заяви про небажання мною придбавати частку у праві спільної часткової власності ОСОБА_5 на домоволодіння та земельну ділянку. Посилається на те, вона не виявляла бажання продавати свою нерухомість, грошових коштів від ОСОБА_3 за продаж своєї частки домоволодіння та земельної ділянки вона не отримувала, іншого житла вона не має та до сьогодення проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , позивач просила визнати договір купівлі-продажу домоволодіння з земельною ділянкою від 04 січня 2021 року, посвідченого приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Т.Є., зареєстрованим в реєстрі за № 3 в частині продажу ОСОБА_1 та купівлю ОСОБА_3 44/100 часток домоволодіння з усіма господарськими і побутовими спорудами та будівлями, та 23/25 частик у праві власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 - недійсним, повернути у власність ОСОБА_1 44/100 часток домоволодіння з усіма господарськими і побутовими спорудами та будівлями, та 23/25 частик у праві власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2024 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння з земельною ділянкою від 04 січня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Т.Є., зареєстрованим в реєстрі за № 3 в частині продажу ОСОБА_1 та купівлю ОСОБА_3 44/100 часток домоволодіння з усіма господарськими і побутовими спорудами та будівлями, та 23/25 часток у праві власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції встановив, що договір купівлі-продажу від 04 січня 2021 року було укладено без дотримання вимог статті 203 ЦК України, а саме за відсутності вільного волевиявлення позивачки щодо відчуження належного їй домоволодіння та не спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним. За такого, договір купівлі - продажу від 04 січня 2021 року в оскаржуваній частині слід визнати недійсним. Також суд вказав, що оскільки суд дійшов висновку про необхідність визнання договору купівлі-продажу, в оскаржуваній частині, недійсним, то відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності ОСОБА_3 на 44/100 частини домоволодіння та 23/25 частини земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 припиняється. Тому позовні вимоги про повернення цього майна позивачу є зайвими, у їх задоволенні слід відмовити. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вказує, що воно є незаконним та необґрунтованим, з мотивів неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, тому просила оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Так, вказувала, що наявні у справі документи у їх сукупності спростовують твердження сторони позивача про необізнаність ОСОБА_1 щодо змісту документів, які були підписані останньою у приміщенні нотаріуса 04 січня 2021 року, та підтверджують версію відповідача про свідоме підписання останньою саме договору купівлі-продажу. Також, вказує, що судом не взято до уваги й того факту, що продавцями, з метою укладення майбутнього договору, нотаріусу окремо від кожного було надано пакет документів, в тому числі, й оригінали правовстановлюючих документів на майно, замість яких, за наслідком укладення останнього, відповідачу, як новому власнику, були виготовлені та надані нові документи, які до теперішнього часу перебувають у володінні останньої. Посилається на те, що незрозумілим для неї залишається той факт, чому позивач, коли дізналась про укладення спірного правочину/відсутність на руках правовстановлюючих документів не звернулась до правоохоронних органів за відображенням цього факту свавілля. Адже жодних заяв з приводу якихось шахрайських дій з мого боку чи то з боку третіх осіб щодо належних їй документів, матеріали судової справи не містять. Окрім цього, також є незрозумілим, чому ОСОБА_1 , дізнавшись, за її версією, у жовтні 2021 року про наявність спірного правочину, звернулась до суду лише через рік. Апелянт зазначає, що позивач ОСОБА_1 ще у грудні 2020 року була обізнана про майбутній правочин купівлі - продажу. За для цього, вона особисто, вчинила перелік юридично значущих дій для підготовки пакету документів на відчуження своєї частини майна. Вчиняючи вказані дії, позивач підписала цілий ряд документів, як до моменту укладення спірного правочину, так і у приміщенні нотаріуса ОСОБА_6 , а також вже після зміни власника нерухомого майна. Окрім цього, вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що вона, як відповідач, повинна була надати суду належні, допустимі та достатні докази передачі грошових коштів позивачу за спірним правочином, адже ініціатором позову була саме ОСОБА_1 , яка зазначала про відсутність передачі коштів з її боку. Також звертає увагу на порушення звернення до суду із заявою про виклик свідків у даній справі. Крім цього в апеляційній скарзі міститься клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме: копії адвокатського запиту за вих. № 3 від 29.03.2024 до ВП № 1 МРУП ГУНП в Миколаївській області та відповідь на нього за вих. № Р-34аз/51/7-24 від 02.04.2024; копію адвокатського запиту за вих. № 3 від 13.04.2024 до КП «ММБТІ» та відповідь на нього за вих. № 732 від 16.04.2024; копію фото-таблиці зображень (фотознімки з моб. тел. апелянта); копію звіту про незалежну оцінку вартості нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_1 ; копію квитанції з АТ КБ «ПриватБанк» від 29.12.2020 № 0.0.1960430134.1 за отримання витягу з ДЗК на земельну ділянку; копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 30.12.2020 №30/12 за виготовлення незалежної оцінки на вищезазначене нерухоме майно. В апеляційній скарзі приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Т.Є. вказує, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням вимог діючого законодавства, а тому просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Так, вказувала, що матеріалами справи повністю підтверджені ті обставини, що поведінка позивача в контексті укладення договору купівлі-продажу належного їй майна, та подальшому оспорюванні даного договору в суді, була не тільки суперечливою, а ще й недобросовісною. З тексту самої позовної заяви вбачається, що ОСОБА_7 в кінці листопада 2020 року з метою до оформлення її прав на нерухоме майно, а саме для проведення реєстраційних дій в реєстрі речових прав на нерухоме майно, передала відповідачу ОСОБА_3 документи на право власності на частку у домоволодінні і праві власності на земельну ділянку. Звертає увагу, що розмір часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , правонаступником якого в результаті спадкування за законом став - ОСОБА_5 , перерозподілено на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2007 року. І з цього часу частка ОСОБА_1 в зазначеному домоволодінні не змінювалась до моменту укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, тобто протягом майже 13 років до моменту виявлення бажання про внесення відомостей в реєстр речових прав. Державний акт на право власності на земельну ділянку, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель за тією ж адресою, виданий ОСОБА_1 26 грудня 2003 року, тобто майже за 17 років до вирішення позивачем впорядкувати документи і внести відомості в державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Крім того, 22 грудня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зверталися до КП «ММБТІ» зі спільним замовленням на виконання робіт з технічної інвентаризації належного їм майна, і 23 грудня 2020 року отримують відповідні результати проведення інвентаризаційного обстеження. 30 грудня 2020 року ТОВ «Український експертний центр по вимірюванню та оцінці» складений звіт про незалежну оцінку вартості нерухомого майна (домоволодіння), яке належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 (44/100 частки), ОСОБА_5 (56/100 часток), а також звіт з експертної грошової оцінки земельної ділянки, кадастровий номер: 4810137200:04:008:0008, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка на правах приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_1 , 23/25 часток, ОСОБА_5 , 2/25 часток. Замовником проведення грошової оцінки в обох звітах вказана саме позивач ОСОБА_1 одноосібно. Також матеріали справи містять копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 березня 2016 року, згідно якого ОСОБА_5 визнаний спадкоємцем батька ОСОБА_8 на 56/100 часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння з відповідною часткою господарських та побутових споруд та будівель, розташованих в АДРЕСА_1 . А також копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 грудня 2020 року, згідно якого ОСОБА_5 після смерті батька визнаний спадкоємцем 2/25 часток в праві спільної часткової власності на земельну ділянку за зазначеною адресою. Таким чином, єдиним висновком який можливо зробити на підставі перелічених матеріалів справи (всі вони складені протягом нетривалого періоду безпосередньо перед укладенням договору), є те, що ОСОБА_1 здійснила цілу низку підготовчих дій, спрямованих на приведення у відповідність чинним вимогам законодавства її документів про право власності на належне їй майно, що вочевидь свідчить про її намір відчужити це майно. А з урахуванням пояснень, викладених в мотивувальній частині позову, такі приготування до відчуження майна позивач розпочала здійснювати наприкінці листопада 2020 року, що згідно з хронологією доказів, наявних в матеріалах справи, свідчить про те, що саме позивач була ініціатором відчуження належного їй майна. З цих підстав, вважає, що її наступні пояснення про виявлення ОСОБА_5 бажання продати його частку у майні та подальше прибуття ОСОБА_1 до мене, як до приватного нотаріуса, виключно для підписання відмови від переважного права купити цю частку, є неправдивими, такими що висловлені з метою ввести суд в оману, а більше того, спростовуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи. Вважає, що можливо дійти беззаперечного висновку про те, що зі сторони позивача не було помилки щодо правової природи вчиненого нею правочину. Більше того, вона усвідомлено готувалась для здійснення продажу свого майна. А вся її наступна поведінка, в тому числі і неправомірне продовження проживання в спірному домоволодінні, свідчить саме про її недобросовісність як сторони договору купівлі-продажу (продавця) та невиконання обов`язку вивільнити приміщення, право власності на яке вона відчужила, і не може сприйматися судом як доказ того, що вона підписала оспорюваний договір під впливом помилки. Також звертає увагу на те, що позивач задля обґрунтування неправомірних позовних вимог умисно вводить суд в оману, спотворюючи дійсні обставини. Наприклад, в позові позивач зазначає, що дізналась про зміст підписаного нею договору після того, як «через деякий час» відповідач запропонувала їй переїхати з її частки домоволодіння. В той же час в судовому рішенні вже зазначено, що позивач дізналась про продаж майна через «деякий час, коли їй припинили надходити квитанції про оплату комунальних послуг». Судом першої інстанції дані розбіжності не усунені; більше того, з незрозумілих підстав прийняті до уваги всі ці неточності, як-то через деякий час дізналась. Проте, абсолютно незрозуміло, коли це саме - через деякий час. Також посилається на те, що недостовірною є обставина її відмови надати позивачу інформацію щодо договору купівлі-продажу, про яку вона також зазначає у позові, з тих підстав, що вона не є стороною правочину. Зазначене є очевидною неправдою, що тільки більше виявляє неправдивість слів ОСОБА_1 , оскільки незалежно від її особистих взаємовідносин з відповідачем, у моїй присутності вони виступали як сторони одного договору купівлі- продажу - продавець і покупець, а тому відмовити їй у наданні інформації з вказаних нею підстав я жодним чином не могла, і цього не робила. Наявність же копії даного договору у ОСОБА_5 , ще одного продавця і сторони правочину, тільки вкотре підтверджує легітимність всієї процедури його укладення, та належне виконання нею обов`язків, тобто, в даному випадку, надання копії договору всім сторонам. Також вказувала, що позивач не надала жодних доказів, які б відповідали критеріям процесуального закону на підтримку позову. Отже, обов`язок доказування позивачем не виконаний. Звертає увагу на те, що суд не надав належної оцінки заяві про надання згоди на продаж даного майна, складеної та власноручно підписаної ОСОБА_9 04 січня 2021 року, в той самий час, коли і сама позивач підписувала всі документи. Таким чином, з усього наведеного вбачається, що відповідно до вимог закону, позивач зобов`язана була довести поза будь-яким сумнівом факт помилки щодо правової природи вчиненого нею правочину. Проте, враховуючи що пояснення позивача не є доказом, як і пояснення свідків не є доказом, оскільки не відповідають законодавчому стандарту, позивач факт помилки не довела. Натомість, суд першої інстанції, під час постановлення рішення за істину сприйняв саме тезу позивача про те, що вона діяла під впливом помилки, та протягом розгляду справи займався пошуком засобів підтвердити замість позивача таку процесуальну позицію. Правом на подачу відзиву сторони та треті особи не скористалися. У судовому засідання апеляційної інстанції відповідач та її представник підтримали подану ними апеляційну скаргу та апеляційну скаргу подану приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Т.Є., просили про їх задоволення, скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволені позову. Позивач та її представник апеляційні скарги не визнали, просили залишити їх без задоволення, а судове рішення без змін. Третя особи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Протокольною ухвалою колегії суддів у задоволенні клопотання про залучення до матеріалів справи наданих до апеляційної скарги ОСОБА_3 доказів відмовлено. Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 є власником 44/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2007 року (т.1а.с.117 зворот -118). Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 24 грудня 2020 року, номер запису про право власності 39991855, рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер: 56012039 від 30 грудня 2020 року (т.1 а.с.119 зворот-120). ОСОБА_5 є власником 56/100 часток цього ж домоволодіння на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 березня 2016 року Першою миколаївською державною нотаріальною контрою Миколаївської області після смерті його батька ОСОБА_8 (а.с.120 зворот). Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 15 березня 2016 року, номер запису про право власності 13696634, рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28742032 від 15 березня 2016 року (т.1 а.с.121 зворот-122). Рішенням Миколаївської міської ради від 16 червня 2003 року за №12/11 власникам домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 надано у власність земельну ділянку площею 1000 кв.м. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), про що 26 грудня 2003 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія МК №008577 на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно до цього Державного акту земельна ділянка належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_1 23/25 частки, а ОСОБА_8 (батько третьої особи) - 2/25 частки (т.1 а.с.129). 23 грудня 2020 року ОСОБА_5 . Першою миколаївською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано реєстрі за № 3-739) в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_10 на 2/25 часток земельної ділянки за спірною адресою (т.1 а.с.130). ОСОБА_1 та ОСОБА_9 (батько відповідача) перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 липня 2014 року (т.1 а.с.111,112). 04 січня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 (далі- продавці) та ОСОБА_3 (далі - покупець) уклали договір купівлі-продажу домоволодіння з земельною ділянкою, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Т.Є. (реєстраційний №3). Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 цього договору продавці відчужили належні їм на праві власності частки у праві власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 44/100 часток, ОСОБА_5 - 56/100 часток та земельну ділянку за цією адресою у відповідних частках: ОСОБА_1 - 23/25 часток, ОСОБА_5 - 2/25 часток. За умовами пункту 2.1 цього договору продаж відчужуваного нерухомого майна за домовленістю сторін вчинено за 936 902, грн, з яких продаж домоволодіння за 767 472,00 грн, земельної ділянки за 169 430,00 грн, які отримані продавцями від покупця відповідно до вимог чинного законодавства до підписання цього договору: ОСОБА_5 512 000,00 грн; ОСОБА_1 424 802, 00 грн. Сторони договору домовилися, що зазначену суму вважають справедливою та вигідною для них, її розмір не пов`язаний із збігом важких обставин і сторони повністю задовольняє. Вимоги Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, щодо здійснення розрахунків готівкою, Сторонам роз`яснено. Сторони своїми підписами під цим договором підтверджують факт повного розрахунку за продані домоволодіння та земельну ділянку. Всі витрати пов`язанні зі складанням та оформленням цього Договору, сплачує покупець (п.2.4 Договору). Податок на доходи фізичних осіб та військовий збір сплачено продавцем ОСОБА_1 у повному обсязі (п.2.6 Договору). На вимогу суду приватним нотаріусом Біцюк Т.Є., надано належним чином засвідчену копію документів на підставі яких нею 04 січня 2021 року було посвідчено договір купівлі-продажу, що оскаржується. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу захисту своїх порушених прав посилалася на те, що вона не виявляла бажання продавати свою нерухомість, позаяк не має іншого житла та по теперішній час проживає у спірному будинку, зареєстрована за цією адресою, а 04 січня 2021 року вона підписала договір купівлі-продажу квартири, замість заяви про небажання нею придбати частку у праві спільної часткової власності ОСОБА_5 на домоволодіння та земельну ділянку, так як він погодив продаж своєї частки ОСОБА_3 . Більш того, грошей за цим договором від відповідача вона не отримувала. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог, зазначаючи, що позивач, не мала наміру укладати договір купівлі-продажу від 04 січня 20221 року та відповідно кошти за продаж належної їй частки домоволодіння вона не отримувала, вона продовжує проживати за спірною адресою, отже вказаний договір не був спрямований на настання реальних наслідків, що обумовлені ним. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне. Згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За положеннями статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. За положеннями частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) та від 14 вересня 2023 року у справі № 465/4873/20 (провадження № 61-6627св23). Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків). За змістом ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однієї зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. На підставі вище зазначеного, суд враховує, що саме стороною позивача обрано спосіб захисту своїх прав, як звернення із позовом щодо визнання договорів купівлі-продажу недійсними, з підстав визначених статтею 229 ЦК України, як помилки щодо обставин, які мають істотне значення, при укладанні оспорюваних правочинів. Так, згідно до пунктом 1 частини 1 статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. За змістом положень частини 1 статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. У розумінні положень статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок покупця вчинити на користь продавця дію майнового характеру, а продавця передати продавцю майно у власність покупця. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору купівлі-продажу замість підписання заяви про небажання нею придбати частку у праві спільної часткової власності ОСОБА_5 на домоволодіння та земельну ділянку, як стверджує позивач, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи. Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначала, що вона не мала наміру відчужувати свою частку, а прибула до нотаріуса для підписання заяви про небажання нею придбати частку у праві спільної часткової власності ОСОБА_5 на домоволодіння та земельну ділянку. Отже, як доказ наявності помилки позивача при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, є покази самої позивачки, в той же час, позиція позивача не визнана відповідачем, та згідно відзиву заявлено про обізнаність позивача про його умови та наслідки, як укладеного після досягнення всіх істотних умов між сторонами, що також підтверджено було позивачем 04 січня 2021 року у присутності нотаріуса який посвідчував цей договір. Крім того, приватним нотаріусом цього ж дня було попередньо отримано: від чоловіка позивача нотаріально посвідчену згоду саме на укладання договору купівлі-продажу, від ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заяву, якою вони підтвердили, що спільно відчужувані ними, кожним у відповідних частках в праві спільної часткової власності, за цим договором купівлі-продажу домоволодіння з земельною ділянкою - є першими об`єктом нерухомості, що відчужується кожним з них протягом звітного періоду; від ОСОБА_1 заяви, що належна їй частка земельної ділянки, яку вона відчужує є її особистою власністю та не спільною сумісною власністю; заяву від продавців те, що малолітні та неповнолітні особи, недієздатні чи обмежено дієздатні особи не мають права користуватися цим домоволодінням, яке є предметом договору купівлі-продажу (т. 1а.с.107,108,127 зворот-128,135). Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору купівлі-продажу замість підписання заяви про небажання нею придбати частку у праві спільної часткової власності ОСОБА_5 на домоволодіння та земельну ділянку, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору купівлі-продажу та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі 44/100 часток нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-пролажу та продовження позивачем проживати у спірному домоволодінні після укладення договору дарування. Лише в разі встановлення цих обставин норми ч. 1 ст. 229 та статей 203 і 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим". У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що "під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)". Окрім того, судом встановлено, що чоловік позивача ОСОБА_9 є батьком відповідача, сторони підтримували родинні стосунки до його смерті, до жовтня 2021 року. Укладаючи оспорюваний договір, позивач була дієздатною особою та усвідомлювала наслідки вчинення таких дій, та її волевиявлення було направлено на настання реальних наслідків. Зазначена обізнаність позивача підтверджена, в тому числі, і діями самого позивача по підготовці до вчинення спірного правочину. Так, 22 грудня 2020 року позивач разом з ОСОБА_5 звернулися до КП «Миколаївське МБТІ» про проведення технічної інвентаризації житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 . 23 грудня 2020 року їм було видано технічний паспорт на це домоволодіння (т.1. а.с.122 зворот-123,123 зворт-127). За заявою ОСОБА_1 від 29 грудня 2020 року їй видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т.1 а.с.132-143). 24 грудня 2020 року вона звернулася до відділу адміністративно-дозвільних процедур Вітовської РДА Миколаївської області із заявою про реєстрацію у державному реєстрі права власності на належну їй частку домоволодінні (а т.1 а.с.119 зворот). Позивач замовила звіт про оцінку нерухомого майна - домоволодіння №002780 від 30 грудня 2020 року та земельної ділянки №002781 від 30 грудня 2020 року для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства (т. 1 а.с.137 зворот, 137-141); У день посвідчення договору купівлі-продажу 04 січня 2021 року сплатила пенсійний збір 1% від вартості нерухомого майна з призначенням платежу «пенсійний збір з операції купівлі-продажу нерухомого майна», військовий збір та податок на доходи фізичних осіб (т.1 а.с.105). Більш того, відповідно до пункту 4.5 договору сторони також свідчать: що вони не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково; що даний договір вчинений ними не під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини і не є фіктивним або удаваним правочином і спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним. Всі зазначені вище факти свідчать про те, що в момент підписання договору позивач мала реальне та безумовне волевиявлення укласти саме договір купівлі-продажу, що підтверджується матеріалами справи. З огляду на викладене, позивачем не доведено, що помилка, про яку вона зазначає у своєму позові мала місце саме на час укладання оспорюваного договору. Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу частини домоволодіння та земельної ділянки, та, що у позивач було відсутнє волевиявлення на відчуження спірного майна. При цьому колегія суддів бере до уваги, що у договорі зазначено про те, що сторони, діють згідно з власним волевиявленням, добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомленні нотаріусом з приписами цивільного законодавства, уклали оспорюваний договір купівлі-продажу. Більш того, відповідно до пункту 4.5 договору сторони також свідчать: що вони не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково; що даний договір вчинений ними не під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини і не є фіктивним або удаваним правочином і спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним. Аргументи позову про те, що підписуючи оспорюваний договір вона вважав, що підписує заяву про те, що вона не бажає придбати частку у праві спільної часткової власності ОСОБА_5 на домоволодіння та земельну ділянку, так як не мала наміру позбавити себе права власності, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачем не доведено наявність помилки в її діях, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не може бути підставою для визнання правочину недійсним у розумінні положень ст.229 ЦК України. Посилання на відсутність у її власності іншого нерухомого майна, є безпідставними, оскільки судом встановлено відсутність частини складових, які в сукупності свідчать про наявність помилки при укладенні ним спірного правочину. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19 (провадження № 61-3096св21) зазначено, що "лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах". За такого, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у справі належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності волі у позивачки під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, зокрема неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочинів, що вплинуло на її волевиявлення. Наступна зміна рішення позивачки або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивачки станом на момент укладення оспорюваних правочинів. Підстави недійсності правочинів повинні існувати саме на момент їх укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладених правочинів, що виникли після моменту укладення, не впливають на їх дійсність, а можуть лише слугувати підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. За встановлених фактичних обставин справи колегія суддів дійшов висновку, що позивач змінила наміри щодо відчуження майна після укладення договору купівлі-продажу, що не може свідчити про помилку стосовно правової природи договору, її дій під час укладення цього правочину. З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів зазначає, що неприязні стосунки позивача з відповідачем на сьогодні не свідчить про наявність помилки з боку продавця під час укладення нею правочину у 2021 році. Лише посилання позивача на те, що спірний будинок є єдиним її житлом, без доведення належними, допустимими та достатніми доказами помилки під час укладення договору, не є підставою для задоволення позову. Твердження позивача щодо відсутності оплати належної їм частки у праві власності на спірне нерухоме майно слід відхилити, з огляду на положення пункту 2.1 цього Договору. Так, за умовами цього пункту продаж вчинено за домовленістю сторін за 936 902 грн., з яких продаж домоволодіння за 767 472 грн., земельної ділянки 169 430 грн, які отримані продавцями від покупця відповідно до вимог законодавства до підписання цього договору: ОСОБА_5 - 512100 грн, ОСОБА_1 424802 грн. Зазначену суму сторони вважають справедливою та вигідною для них, її розмір не пов`язаний із збігом важких обставин і сторони повністю задоволені. Сторони своїми підписами під цим договором підтверджують факт повного розрахунку за продані домоволодіння та земельну ділянку. У контексті зазначених доводів позивача, колегія суддів звертає увагу на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18, згідно з яким положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Включення у договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір. Між тим, позивач не спростувала не отримання коштів від продажу нерухома майно. Матеріали справи таких доказів не містять. Колегія суддів не вважає належним доказами не отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_3 коштів від продажу нерухомого майна та відсутність наміру продавати належне їй нерухоме майно, свідчення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з огляду на те, що відповідно до приписів абзацу 2 частини 1 статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (ч.2 ст.937, ч.3 ст.949 ЦК). Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зокрема вказувала про те, що підписуючи спірний договір не ознайомлювалася з документами, які їй давали на підпис, довіряла присутнім, так як думала, що підписує необхідні документи для відмови від придбання частки ОСОБА_5 . Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказані доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції та не підтвердженні матеріалами справи, підпис на документах належить їй. Власна недбалість при ознайомленні зі змістом договору не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Не можуть свідчити про недійсність спірного договору ті обставини, що спірний будинок квартиру фактично не було передано відповідачці, тоді як, після укладення цього договору, позивач продовжував проживати у відчуженій квартирі. В даному випадку, це право сторін договору, а не обставина, яка свідчіть, що договір купівлі-продажу не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором. Вказані обставини та презумпцію правомірності правочину, визначену статтею 204 ЦК України, позивач не спростував належними та допустимими доказами, чого судом першої інстанції належним чином враховано не було. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання цього договору купівлі-продажу в частині продавця ОСОБА_1 недійсним. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції не в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, не перевірив доводи і заперечення сторін та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам закону, а тому погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування судового рішення відповідно до статті 376 ЦПК України. Згідно з частиною13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Т.Є. підлягають задоволенню, за подання апеляційних скарг ними сплачено судовий збір в розмір 6372,03 грн. кожною, тому вказані суми судового збору підлягають стягненню з позивача на користь осіб, які їх сплатили. Оскільки судове рішення оскаржувалося лише в частині задоволених позовних, тому в іншій частині судове рішення колегією суддів не переглядалося. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Тетяни Євгеніївни - задовольнити. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Біцюк Тетяна Євгенівни, про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння з земельною ділянкою частково недійсним та повернення майна - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Тетяни Євгеніївни по 6372 (шість тисяч триста сімдесят дві) грн. 03 коп. судового збору кожній. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 16 травня 2024 року.