Постанова Донецький апеляційний суд № 221/5196/16-ц

22-ц/804/859/21 221/5196/16-ц П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „06 квітня 2021 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 221/5196/16-ц Номер провадження 22-ц/804/859/21 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А. за участю секретаря: Грішко С. В. учасники справи : позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 27 листопада 2020 року головуючого судді Мохова Є.І. зі складанням повного тексту судового рішення 30 листопада 2020 року по цивільній справі про визнання угоди дійсною та визнання права власності,- В С Т А Н О В И В : У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності. Позов мотивований тим, що 27 липня 2015 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 1/2 частки магазина непродовольчих товарів, розташованого в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 39,2 кв.м. У зв*язку з відсутністю матеріальних коштів для витрат на підготовку документів для оформлення купівлі-продажу та витрат на його оформлення через нотаріальну контору, сторони були вимушені підписати угоду, зі змісту якої зобов*язувалися укласти договір, посвідчити його нотаріального до 01 червня 2016 року. Однак на теперішній час відповідач відмовляється посвідчити договір нотаріально. Гроші за придбання частини магазину, у відповідності з укладеною угодою, позивач передав в день підписання продавцю, про що відповідач надала розписку про отримання грошей. У зв*язку з тим,що договір купівлі-продажу частини магазину не був оформлений нотаріально,позивач не може отримати правовстановлюючі документи на своє ім*я, проте вони з продавцем домовились про усі істотні умови договору та повністю його виконали . Просив визнати дійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки магазину непродовольчих товарів, розташованого в будинку АДРЕСА_2 , укладений 27 липня 2015 року між ним та ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на 1/2 частку магазину непродовольчих товарів, розташованого в будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 39,2 кв.м, що належить згідно з витягом Державного реєстру речових прав на нерухомість № 933488 ОСОБА_2 . Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 27 листопад 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання угоди дійсною та визнання права власності відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в повному обсязі та ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне встановлення обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначено, що рішення суду ухвалено за відсутністю сторін із зазначенням в рішенні про систематичну неявку позивача та його представника у судове засідання, що заяв про розгляд справи у їх відсутність, чи про відкладення судового засідання, не надходило. Зазначене твердження невірно, оскільки позивачем від 28 травня 2019 року на адресу суду було направлено клопотання про розгляд справи за його відсутністю, за участю представника адвоката Бодягіна І.Б. Призначаючи, без погодження зі сторонами, дату чергового судового засідання, судом проігноровано клопотання представника про відкладення розгляду справи та 27 листопада 2020 року ухвалено рішення. Зауважено, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження про отримання повісток позивачем та його представником. Крім того, в рішенні суд посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, дійшов висновку, що оспорюваний правочин є нікчемним, однак вказаний висновок суду є невірним, оскільки відповідач не вважає оспорюваний правочин нікчемним. Також, зазначає, про неспроможність посилань суду першої інстанції на судову практику, оскільки існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Також, зазначено, що судом першої інстанції не дано належної оцінки доказам позивача, зокрема угоді купівлі-продажу частини магазину від 27 липня 2015 року, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди, що нотаріальне посвідчення правочину буде зроблено не пізніше 01 червня 2016 року. Надалі відповідач від посвідчення у встановленому законом порядку в односторонньому порядку ухилився, але при цьому частково виконавши частину договірних зобов`язань, оскільки відповідач отримала згідно розписки грошові кошти в розмірі 100 000 грн та передала покупцю - ОСОБА_1 всю технічну документацію на магазин і свідоцтво про право власності. Зазначені докази свідчать про факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. Вищевказані документи підписані сторонами та є доказами у справі, які ніким не спростовані та не оскаржені. Факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору підтверджується належними доказами у справі. У свою чергу відповідач заперечень проти позовної заяви та доказів на їх підтвердження взагалі не надала. Суд першої інстанції, не задовольнив його позов при наявності доказів про часткове виконання позивачем умов договору, та ухилення від нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Бодягін І.Б. підтримав доводи апеляційної скарги . Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Трачук О.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення,рішення суду першої інстанції залишити без змін,як законне та обґрунтоване. У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не з`явилися, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання 24 березня 2021 року телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм № 3.9-13 за № 1134 та судових повісток, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.242,245,248,249,251). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення відповідає. Як вбачається з матеріалів справи ,що згідно з Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 1/2 частка магазина непродовольчих товарів розташованого в будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 39,2 кв.м належить ОСОБА_2 на підставі рішення Волноваського районного суду Донецької області від 14 серпня 2014 року (а.с. 3). Відповідно до копії угоди купівлі-продажу 1/2 частки магазина, 27 липня 2015 року в місті Волноваха ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбав в неї 1/2 частку магазину за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 39,2 м.кв. Вартість частки відчуженої долі визначена ними за взаємною згодою в сумі 100 000 (сто тисяч) грн. Покупець передав, а продавець отримала на руки 100 000 грн вартості магазину в повній сумі до підписання даного договору. У зв`язку з відсутністю на даний час грошових коштів для оформлення в установленому законом порядку договору купівлі-продажу магазину, сторони домовилися, що нотаріальне посвідчення угоди буде зроблено не пізніше 01 червня 2016 року. Крім того, на виконання досягнутих між покупцем та продавцем домовленостей про продаж 1/2 частки магазину, продавець передає покупцеві всю технічну документацію на магазин свідоцтво про право власності до укладення договору. З моменту підписання даної угоди, покупець самостійно виконує всі дії по підготовці документів для оформлення купівлі-продажу, несе всі витрати по оформленню через нотаріальну контору. Дана угода продавцем та покупцем укладена добровільно, свідомо, без будь-якого примусу та збігу тяжких обставин (а.с.5). Відповідно до копії розписки від 27 січня 2015 року ОСОБА_2 ,уклала угоду про купівлю - продаж 1/2 частки магазину за адресою АДРЕСА_2 з ОСОБА_1 та отримала на руки 100 000 грн та претензій не має.Розписка складена в двух екземплярах, добровільно,у ясній свідомості без примусу та збігу тяжких обставин (а.с.6). Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала,повідомила суд ,що не укладала з позивачем ніяких договорів і не домовлялася ніколи про їх укладення, не мала наміру йому продавати свою нерухомість і не отримувала від нього ніяких коштів, договір не підписувала, не ухилялася від його укладення у нотаріуса і взагалі не знала про необхідність її явки до нотаріальної контори і не вбачає підстав для визнання його дійсним. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 зазначав,про необхідність задоволення його позову при наявності досягнення з відповідачем усіх істотних умов договору від 27 липня 2015 року та доказів про часткове виконання позивачем умов договору, ухилення відповідачем від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. З досліджених матеріалів справи також вбачається ,що відповідач ОСОБА_2 позов не визнала,як і сам факт продажу майна та написання розписки про отримання грошових коштів,так як позивач є її колишнім чоловіком,з яким виникли неприязнені стосунки і якому вона не мала наміру продавати нерухоме майно,а він скористався її відсутністю в Україні (а.с.38-39, 137-140). Переглядаючи справу за наявними в ній і додатково поданими доказами,в межах доводів та вимог апеляційної скарги ,апеляційним судом встановлено,що 16 серпня 2019 року до Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області надійшла заява від ОСОБА_2 про те,що її колишній чоловік,шляхом підробки документів,оформив договір купівлі-продажу ,чим спричинив матеріальну шкоду ОСОБА_2 16 серпня 2019 року за вказаним фактом було внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050630001337. З копії ухвали слідчого судді Волноваського районного суду Донецької області від 22 серпня 2019 року вбачається , розгляд внесеного в кримінальному провадженні до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050630001337 від 16 серпня 2019 року за ознаками злочину,передбаченого ч.4 ст.358 КК України, клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів,відповідно якої слідчому надано тимчасовий доступ з можливістю вилучення з матеріалів цивільної справи № 221/5196/16-ц: угоди про купівлю-продаж частини магазину від 27 липня 2015 року та розписки від 27 січня 2015 року (а.с.74,75-76). Як вбачається з досліджених матеріалів справи, 20 грудня 2019 року слідчим СВ Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області у кримінального провадженні,внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 серпня 2019 року за № 12019050630001337, винесена постанова про призначення судової почеркознавчої експертизи та відповідно висновку судового експерта Донецького науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру МВС України від 14 січня 2020 року № 1/22-3 , підпис від імені ОСОБА_2 у « розписці від імені ОСОБА_2 від 27 січня 2015 «,ймовірно виконаний не ОСОБА_2 ,а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 «угода купівлі-продажу 1/2 частини магазину від 27 липня 2015 року ,ймовірно виконаний не ОСОБА_2 ,а іншою особою . Зробити висновок у категоричній формі неможливо у зв*язку із малим обсягом графічного матеріалу,у досліджуваному підписі (а.с.121-125). Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до положень статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Частиною першою статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого частину третю статті 640 ЦК України викладено у новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 ЦК України виключено слова «та державної реєстрації». Таким чином, положення статті 220 ЦК України можливі до застосування за умови укладення таких правочинів після набрання чинності зазначеним вище Законом. Оскільки в даному випадку позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу на ? частку магазину непродовольчих товарів від 27 липня 2015 року , на такий договір поширюються положення ст. 220 ЦК України. Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору ,не посвідченому нотаріально, дійсним.Права на нерухоме майно, які підлягають державні реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації відповідно до закону. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те,що умовами угоди купівлі-продажу частки магазину від 27 липня 2015 року, сторони дійшли згоди, що нотаріальне посвідчення правочину буде зроблено не пізніше 01 червня 2016 року. Надалі відповідач від посвідчення у встановленому законом порядку в односторонньому порядку ухилився, але при цьому частково виконавши частину договірних зобов`язань, оскільки відповідач отримала згідно розписки грошові кошти в розмірі 100 000 грн та передала покупцю - ОСОБА_1 всю технічну документацію на магазин і свідоцтво про право власності. Зазначені докази свідчать про факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, оскільки такі твердження позивача ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені будь-якими належними доказами. Апеляційним судом враховуються висновки почеркознавчої експертизи, судового експерта Донецького науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру МВС України від 14 січня 2020 року № 1/22-3, по кримінальному провадженню,внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 серпня 2019 року за № 12019050630001337,відповідно якої підпис від імені ОСОБА_2 у « розписці від імені ОСОБА_2 від 27 січня 2015 «,ймовірно виконаний не ОСОБА_2 ,а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 «угода купівлі-продажу 1/2 частини магазину від 27 липня 2015 року ,ймовірно виконаний не ОСОБА_2 ,а іншою особою. Зробити висновок у категоричній формі неможливо у зв*язку із малим обсягом графічного матеріалу,у досліджуваному підписі (а.с.121-125). З урахуванням зазначеного ,твердження позивача,про те,що сторони домовилися по усім істотним умовам договору та відбулось його часткове виконання обома сторонами, не є слушними . Вирішуючи даний спір, слід також послатися на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 336/679/17-ц, провадження № 61-24753св18, а саме, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин; при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно вимог частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ. Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Для визнання такого договору дійсним обов`язковою умовою, як і для будь-якого іншого договору, є відповідність його змісту ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина третя статті 209, частина перша статті 203 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику. Разом із тим надана позивачем розписка від 27 січня 2015 року про те,що ОСОБА_2 склала угоду про купівлю-продаж своєї ? частини магазину за адресою : АДРЕСА_2 з ОСОБА_1 та отримала на руки 100 000 грн у повному обсязі та претензій не має , не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умов саме договору купівлі-продажу 1/2 частини магазину відповідно до вимог статей 638, 655 ЦК України, тому відсутні підстави вважати вказані документи у їх сукупності договором купівлі-продажу частини магазину . Так, із наданих позивачем сукупності документів, укладених ним із ОСОБА_2 , не можна дійти висновку, що при їх укладенні сторони домовились про обов`язок ОСОБА_2 як продавця передати майно ( 1/2 частку магазину ) у власність ОСОБА_1 як покупцеві, та про обов`язок ОСОБА_1 як покупця прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму (а.с.5) . Отже, в матеріалах справи є лише копія розписки від 27 січня 2015 року про отримання грошових коштів за складання угоди про купівлю продаж 1/2 частини магазину та копія угоди купівлі-продажу 1/2 частки магазина, 27 липня 2015 року в місті Волноваха ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбав в неї 1/2 частку магазину за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 39,2 м.кв.(а.с.5), із якої неможливо встановити істотні умови саме договору купівлі-продажу 1/2 частки магазину. Апеляційний суд ,вивчивши матеріали справи,дослідивши доводи позивача,викладені в апеляційній скарзі, вважає,що позивачем не було надано достатніх,належних,допустимих та достовірних доказів на підтвердження домовленості позивача із ОСОБА_2 щодо усіх істотних умов договору купівлі продажу та про повне або часткове виконання договору купівлі-продажу ? частки магазину ,що розташований за адресою АДРЕСА_2 ,загальною площею 39,2 кв.м.,тому вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 220 ЦК України є безпідставними,оскільки вказана норма матеріального права підлягає застосуванню у разі укладення між сторонами правочину,що потребує нотаріального посвідчення,а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення такого договору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, як правило, викладені у останній за часом постанові. Зазначення у апеляційній скарзі на те, що суд послався на застарілі позиції Верховного Суду України, що викладені у постановах від 19 червня 2013 року в справі № 6-49цс13 та від 06 вересня 2017 року в справі № 754/2339/16- ц, безпідставні, оскільки позиція касаційної інстанції з цього питання незмінна і це підтверджується постановами Верховного Суду 11 серпня 2020 року справа № 207/4472/15-ц, провадження № 61-41913св18, від 17 червня 2020 року справа № 128/2757/16-ц, провадження № 61-7762св18,16 лютого 2021 року справа № 2-4570/07 провадження № 61-17152св19, від 25 березня 2021 року справа № 638/9782/16-ц провадження №61-13872св20. У цих постановах Верховного Суду зазначено, що «предметом спору за позовними вимогами є визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання за позивачем права власності на придбане за договором майно з підстав ухилення відповідача від нотаріального посвідчення даних договорів. Статтею 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним, у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається, (ч. 2 ст. 220 ЦК України). Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу,житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Частиною 3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Отже, правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов`язки. Аналогічну позицію зазначав і Верховний Суд України в п. 13 Постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 де роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін, вона також є чинною до теперішнього часу. Доводи скаржника про розгляд справи за його відсутністю,спростовуються дослідженими матеріалами справи ,а саме отриманням судових повісток на 27 листопада 2020 року о 10 год.00 хв.,про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення ОСОБА_1 судової повістки 18 листопада 2020 року (а.с.130),та його представнику адвокату Бодягіну І.Б.19 листопада 2020 року (а.с.132). Клопотання про відкладення розгляду справи ,призначеного на 13-00 годину 21 жовтня 2020 року ,на іншу дату у зв*язку з неможливість явки до суду через перебування у Приморському районному суді міста Маріуполя по справі призначеної раніше ,адвоката Бодягіна І.Б.,який діє в інтересах ОСОБА_1 було задоволено судом першої інстанції ,про що свідчить протокол судового засідання від 21 жовтня 2020 року (а.с.113,114). Позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України, тому доводи позивача про наявність підстав для застосування зазначених норм права є необґрунтованими. За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу від 27 липня 2015 року дійсним та визнання за позивачем права власності на частку магазину непродовольчих товарів,розташованого в будинку АДРЕСА_2 , тому суд першої інстанції на законних підставах відмовив у задоволені позовних вимог. Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі позивач. Оскільки судове рішення залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 27 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 16 квітня 2021 року . Судді: