Постанова 4873 № 910/17633/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" травня 2024 р. Справа№ 910/17633/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коротун О.М. суддів: Суліма В.В. Ткаченка Б.О. за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д., за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 14.05.2024: від позивача: Носик Б.М.; від відповідача: Касьянов М.Г.; за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 (повний текст - 15.03.2024) у справі № 910/17633/23 (суддя - Стасюк С.В.) за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 5 777 540,37 грн УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог Корпорація «ТСМ ГРУП» (надалі по тексту - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 5 777 540,37 грн, у тому числі: 1 166 436,07 грн - пені, 556 019,71 грн - 3% річних, 4 055 084,59 грн - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 12/20 від 15.06.2020 в частині здійснення оплати за фактично виконані роботи.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 позов Корпорації "ТСМ ГРУП" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 5 777 540,37 грн задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" 1 166 436 грн. 07 коп. пені, 556 019 грн. 71 коп. 3% річних, 4 055 084 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 69 330 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2024 у справі № 910/17633/23 було замінено відповідача - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м.Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на його правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661).

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду Не погодившись з ухваленим рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" 03.04.2024 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 у справі №910/17633/23 частково та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Корпорації "ТСМ ГРУП" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії ВП ПАЕС в частині стягнення 3% річних в розмірі 556 019,71 грн., залишити без задоволення. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 прийнято справу № 910/17633/23 до провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Ткаченко Б.О. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 у справі № 910/17633/23. Розгляд справи призначено на 14.05.2024. 09.05.2024 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, яке було задоволено судом.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів Скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції у частині стягнення 3 % річних, вважає його незаконним та необґрунтованим, що обґрунтовується наступним. Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом ст. 625 ЦК України (в частині стягнення 3% річних) та неврахуванням постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Апелянт стверджує про наявність виключних обставин для зменшення розміру процентів річних. Такими обставинами останній називає втрату частини виробничих потужностей, пріоритетність забезпечення фінансування відповідачем заходів підтримання безпеки атомних станцій, виконання ним спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України не скористався.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції Як вбачається з матеріалів справі та правомірно зазначено судом першої інстанції, 15.06.2020 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - замовник, відповідач, ДП "НАЕК "Енергоатом") в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" та Корпорацією "ТСМ ГРУП" (далі - генеральний підрядник, позивач) був укладений договір № 12/20 на виконанням комплексу робіт (зареєстрований ДП "НАЕК "Енергоатом" за № 20-123-08-20-06467 від 21.07.2020) (далі - договір). Згідно з п. 1.1 договору генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт: «ВП Южно - Українська АЕС. Технічне переоснащення комплексу інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту північної частини периметра. І етап. Роздільна гребля, КПП-4. Будівельні роботи» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (додаток № 2) та у відомостях обсягів робіт (додаток № 4) до вказаного договору. Відповідно до п. 2.1 договору та відповідно до протоколу погодження договірної ціни (додаток № 1 до договору) та договірної ціни з додатками (додаток № 3 до договору), що є невід`ємними частинами цього договору, була визначена вартість робіт за цим договором, яка складала 30 565 449,06 грн. у т. ч. ПДВ 20 % - 5 094 241,51 грн. Договірна ціна є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б.Д. 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» (п. 2.2 договору). Остаточна ціна договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів, у порядку, визначеному умовами договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої в договорі. Зміни, внесені замовником в проектно-кошторисну документацію, оформляються відповідними додатковими угодами (п. 2.2 договору). Терміни виконання робіт визначені в Графіку виконання робіт (додаток №2), який є невід`ємною частиною договору (п. 3.1 договору). Виконання будівельних робіт здійснюється Генеральним підрядником згідно Графіку виконання робіт та відомості обсягу робіт (додаток №4). Пунктом 4.1. договору сторони передбачили, що оплата за виконані роботи проводитиметься шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів. Відповідно до п. 5.8 договору приймання актів виконаних робіт здійснюється за формою КБ-2В до 25 числа поточного місяця, приймання довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 до 28 числа поточного місяця (п. 5.8 договору). Згідно з п. 10.8 договору замовник зобов`язаний, зокрема, прийняти від генерального підрядника будівельні роботи та здійснити розрахунок на умовах даного договору. Розділом 11 договору встановлена відповідальність сторін. Відповідно до п. 11.4 договору у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Згідно з п. 16.6 договору, цей договір набуває чинності з дати підписання договору та скріплення його печатками і діє до 30 березня 2022 року. Позивач зазначає, що відповідно до умов договору виконав ряд робіт на загальну суму 30 561 643,86 грн. що підтверджується наступними документами: довідкою № 1 від 30.07.2021 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2021 (форма КБ-3) на суму 3 479 796,78 грн., складеної на підставні наступних актів: № 5 від 30.07.2021 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2021 (форма № КБ-2В) на суму 590 544,06 грн.; № 7 від 30.07.2021 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2021 (форма № КБ-2В) на суму 2 889 252,72 грн.; довідкою № 2 від 30.09.2021 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2021 (форма КБ-3) на суму 21 325 521,42 грн., складеної на підставні наступних актів: № 2 від 30.09.2021 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2021 (форма № КБ-2В) на суму 21 325 521,42 грн.; довідкою від 28.01.2022 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2022 (форма КБ-3) на суму 5 756 325,66 грн., складеної на підставні наступних актів: № 1 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 2 190 595,02 грн.; № 3 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 537 094,98 грн.; № 4 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на 368 947,62 грн.; № 6 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 53 333,16 грн.; № 8 від 28.01.2022 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 (форма № КБ-2В) на суму 2 606 354,88 грн. Зважаючи на порушення замовником виконання грошового зобов`язання по договору щодо оплати виконаних робіт, які були прийняті замовником, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 166 436,07 грн пені, 556 019,71 грн. 3% річних, 4 055 084,59 грн. інфляційних втрат. Позивач зазначає, що ним за період з дати виникнення прострочення по 26.04.2022 нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснено на всю суму простроченої заборгованості - 30 561 643,86 грн. 26.04.2022 на підставі згоди відповідача позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління механізованих робіт» договір №12/20-УМР/П про відступлення права вимоги, відповідно до якого відступив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління механізованих робіт» частину прав вимоги за договором на суму 25 468 036,55 грн. Тому за період з 26.04.2022 по дату подання позову для 3% річних та по 31.10.2023 для втрат від інфляції позивач здійснив нарахування на залишок заборгованості у розмірі 5 093 607,31 грн. ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення 3% річних в розмірі 556 019,71 грн. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Щодо правомірності нарахування річних на підставі ст. 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. А тому в цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта та відхиляє доводи відповідача та третьої особи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Отже, суд першої інстанції правомірно встановивши, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача трьох процентів річних, суд першої інстанції, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 556 019,71 грн 3 % річних за загальний період прострочення з 26.04.2022 по 31.10.2023. Заперечень щодо періоду нарахування, як і контррозрахунку відповідачем надано не було. Щодо посилань скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Північний апеляційний господарський суд зазначає наступне. У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу. З метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення суми відсотків річних був обмежений судом. У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів. Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника. Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення процентів річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості. В той час як у справі № 910/12058/23, проценти річних нараховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі три проценти, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних апеляційним судом не встановлено. Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2024 у справі №910/3323/23, від 07.09.2022 у справі №910/9911/21, від 21.06.2022 у справі №910/9905/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21. Наведене у сукупності свідчить, що у справі №902/417/18 питання можливості зменшення неустойки та інших нарахувань вирішувалось за результатами аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів згідно зі ст. 86 ГПК України, і обставини у справі №902/417/18 не є тотожними тим, що склались у справі, що розглядається. У зв`язку з вказаним доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються через необґрунтованість. Щодо доводів скаржника, що порушення зобов`язання відбулось не з його вини, то, за змістом положень пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, статті 611, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21, від 04.05.2022 у справі №761/28949/17, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №908/153/21, від 07.09.2022 у справі №924/159/14 , від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо). При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Отже, визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21 та від 11.07.2023 у справі № 910/15410/21. Також відповідач в обґрунтування необхідності зменшення розміру 3% річних, зазначив, що втрата останнім значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, покладання на відповідача в умовах воєнного стану додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення суспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання. Як стверджував апелянт, зазначені втрати виробничих потужностей негативно вплинули на фінансовий стан останнього. Також відповідач наполягає на відсутності його вини в простроченні оплати за виконані роботи, у зв`язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ДП НАЕК «Енергоатом» та суттєвим зменшенням обсягу відпущеної електроенергії. Зазначені обставини не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для відмови в позові щодо стягнення нарахованих річних. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Водночас, наведені доводи не є підставою для звільнення від сплати нарахованих річних з урахуванням також наступного. Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України). За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або відсутністю вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/18432/21. В цій частині відхиляються доводи скаржника з посиланням на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України з урахуванням принципу рівності сторін та враховуючи здійснення господарської діяльності обома сторонами під час дії воєнного стану. Через те, що інших доказів неможливості виконання своїх зобов`язань за договором відповідачем надано не було, тому відсутні підстави для застосування положень ст. 617 ЦК України. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в оскаржуваній частині. А тому апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України). Підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не знайшов. Таким чином, на підставі ст. 2, 74-80, 86, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) - без змін.

9. Судові витрати З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі № 910/17862/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі № 910/17862/23 (в оскаржуваній частині) - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок та строки оскарження передбачені ст.ст. 287-291 ГПК України. Повний текст постанови складено 15.05.2024. Головуючий суддя О.М. Коротун Судді В.В. Сулім Б.О. Ткаченко