Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/1644/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5079/24 Справа № 216/1644/24 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Головуючого судді Тимченко О.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. за участю секретаря судового засідання Бортника В.А. учасники справи: заявник ОСОБА_1 заінтересована особа ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 216/1644/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно кривдника, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2024 року (суддя Кузнецов Р.О.), в приміщенні Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областііз заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2024 рокувідмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , роз`яснено право звернення до суду кримінальної юрисдикції. Суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно кривдника, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 посилається на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що підстави для звернення до суду кримінальної юрисдикції відсутні, оскільки у кримінальному провадженні застосування спеціальних обмежувальних заходів можливе виключно до особи, яка набула процесуального статусу підозрюваного/обвинуваченого/засудженого та виключно за ініціативою слідчого, прокурора, а тому висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є передчасними та такими, що не відповідають положенням ЦПК України. Вважає, що заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства із подальшим вирішенням щодо наявності або відсутності підстав для задоволення заяви. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції Представники заявниці в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_1 звернулася до суду та просила видати обмежувальний припис стосовно кривдника, з метою запобігання продовження чи повторного вчинення психологічного домашнього насильства заінтересованою особою та задля недопущення настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення. Чисельні звернення з даного приводу до поліції відносно ОСОБА_2 крім адміністративного стягнення, не чинять на кривдника ніякого виховного впливу та є безрезультатними. Видача обмежувального припису стосовно кривдника є одним із спеціальних заходів щодо протидії домашньому насиллю, спрямованого на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насилля. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону, ухвала суду першої інстанції не відповідає. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно кривдника, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Основним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини щодо протидії домашнього насильства, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. З урахуванням змісту вищевказаних правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. В постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству здійснюються без дискримінації за будь-якою ознакою. Порядок видачі судом обмежувального припису визначається ЦПК України (частина восьма статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Згідно з частиною десятою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв`язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються КК України та КПК України. 11 січня 2019 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (далі Закон № 2227-VIII) щодо імплементації у кримінальне законодавство норм Стамбульської конвенції про протидію домашньому насильству. Зазначеним Законом домашнє насильство віднесено до кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я особи, КК України доповнено, зокрема статтею 126-1, згідно з якою домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, карається громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до двох років. Також Законом № 2227-VIII КК України доповнено новими статтями (наприклад стаття 151-2 КК України) та змінено редакцію чинних статей (наприклад статті 152-153 КК України), що дає можливість застосовувати їх у сукупності із статтею 126-1 КК України. Тлумачення поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством» надав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 453/225/19 (провадження № 51-4000км19). Згідно з частиною четвертою статті 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання. На підставі частини шостої статті 194 КПК України в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, крім обов`язків, передбачених частиною п`ятою цієї статті, суд може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька таких обмежувальних заходів: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників. Стаття 91-1 КК України визначає обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство. Зокрема, в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми. Таким чином, КК України та КПК України врегульовано як порядок застосування заходів тимчасового обмеження прав та покладення обов`язків, так і їх перелік, у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства. Якщо за заявами особи порушені кримінальні провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства, то передбачені частиною шостою статті 194 КПК України та/або статтею 91-1 КК України заходи тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні такого кримінального правопорушення або визнана винною у його вчиненні, у разі встановлення підстав для їх застосування, можуть бути застосовані судом або слідчим суддею в межах відповідних кримінальних проваджень. Разом з тим, сама по собі наявність кримінального провадження не може свідчити про те, що слідчий суддя або суд обере підозрюваному запобіжний захід, в тому числі застосує до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, пов`язаного з домашнім насильством, передбачені частиною шостою статті 194 КПК України обов`язки та не може бути підставою для закриття провадження у цивільній справі. Тому порушення кримінального провадження у зв`язку з вчиненням домашнього насильства не замінює розгляд заяви про видачу обмежувального припису в порядку ЦПК України з огляду на встановленні частиною другою статті 350-5 цього Кодексу максимально стислі строки розгляду заяв такої категорії (не пізніше 72 годин після надходження заяви). Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 646/2950/20. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, ще й з огляду на таке. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі. Згідно з частиною 5 статті 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. За змістом наведених норм процесуального права відмова у відкритті провадження в цивільній справі з тієї підстави, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, можливе у випадку, коли ця справа має бути розглянута в порядку іншого судочинства, і при цьому на стадії апеляційного або касаційного перегляду судових рішень суд відповідної інстанції повинен за заявою позивача направити справу на розгляд суду іншої відповідної юрисдикції. Однак, розгляд справ про видачу обмежувального припису віднесено ЦПК України виключно до юрисдикції цивільних судів, а їх вирішення в порядку іншого (в тому числі кримінального) судочинства законодавством не передбачено. Наявність кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства не є перешкодою і не позбавляє потерпілу особу права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства із заявою про видачу обмежувального припису, так само, як і розгляд відповідної цивільної справи не є перешкодою для здійснення кримінального провадження щодо кривдника. Наведене жодним чином не суперечить положенням вищенаведеної частини десятої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», так як застосування заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу під час кримінального провадження на підставі положень КПК України не виключає і не забороняє розгляд та вирішення заяви про видачу обмежувального припису в порядку цивільного судочинства. Тобто, навіть наявність кримінального провадження за фактом вчинення домашнього насильства не позбавляє особу, яка вважає себе постраждалою від домашнього насильства, звернутися до суду в порядку, визначеному Главою 13 Розділу ІV ЦПК України. Оскільки, подана ОСОБА_1 в порядку ЦПК України заява про видачу обмежувального припису не може бути предметом розгляду суду кримінальної чи будь-якої іншої, крім цивільної, юрисдикції, то відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкриті провадження, а відтак, ухвалу слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Колегія суддів вважає, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права та є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З огляду на те, що апеляційний суд доходить висновку про скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами, передбаченими процесуальним законом. Керуючись статтями 367, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2024 року про відмову у відкритті провадження по справі № 216/1644/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно кривдника, скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.О.Тимченко Судді Я.М.Бондар В.П.Зубакова Повне судове рішення складено 14 травня 2024 року Головуючий О.О.Тимченко