Постанова 4803 № 215/4376/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3503/24 Справа № 215/4376/23 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О. сторони справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відповідач- ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2024 року, ухваленого суддею Коноваленком М.І. в м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 09 січня 2024 року, ВСТАНОВИВ Позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» у серпні 2023 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Просив стягнути з відповідача заборгованість за укладеним кредитним договором б/н від 21.10.2010 року в розмірі 48 906,56 грн., яка виникла через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначив, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву №б/н від 21.10.2010 року та йому було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом, який у подальшому збільшився до 40 000,00 грн. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви. АТ КБ «Приват Банк» свої зобов`язання за договором виконав, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредиту в повному обсязі. В процесі користування кредитним рахунком відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості, що має відображення у розрахунку заборгованості, таким чином, у порушення умов Договору, а також відповідно до ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України - зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Проте ОСОБА_1 не виконує свої зобов`язання по кредитному договору, у зв`язку з чим, відповідно до ст.ст.1050, 1054 ЦК України, банк має право достроково вимагати повернення усієї суми кредиту. Заборгованість відповідача станом на 17.07.2023 року становить 48 906,56 грн. Крім того Банк просив стягнути з відповідача сплачені при подачі позову судові витрати 2684,00 грн. судового збору. Заочним рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2024 року позовні вимоги задоволені часткового. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитом 38 363,71грн., станом на 17.07.2023 р. та 2684,00 грн. судового збору, а всього 41 047,71?? грн. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. АТ КБ «ПРИВАТБАНК», будучи незгодним з судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог про стягнення процентів подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення в частині відмовлених позовних вимог, просить його скасувати у цій частині, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні про стягнення процентів. При цьому, скаржник зазначає, що Банком, окрім анкети-заяви до позову було додано підписану відповідачем Довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» У цій довідці, яка особисто підписана відповідачем у день укладення кредитного договору, зокрема зазначено: тип кредитної лінії; пільговий період (30 днів); базова процентна ставка за користування кредитом 3% в місяць; розмір та строк внесення щомісячних платежів; розмір комісії за зняття готівки; умови щодо сплати пені за несвоєчасне погашення заборгованості; умови щодо сплати штрафів та інше. Таким чином відповідач був належним чином ознайомлений з умовами кредитування, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитом. Позивач вважає, що суд першої інстанції не встановив повно та всебічно обставини справи та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, не врахувавши сталу судову практику по аналогічним справам, де є підписана позичальником довідка про умови кредитування, що є підставою для скасування судового рішення у відмовленій в задоволенні частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині стягнення тіла кредиту не оскаржується і в цій частині не перевіряється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення процентів за користування кредитними коштами, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення цих позовних вимог, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21.10.2010 р. між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Кредитний договір укладено шляхом підписання ОСОБА_1 . Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, згідно зі змістом якої останній погодився, що вказана Заява разом Умовами і Правилами надання банківських послуг, паспортом споживчого кредиту, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с.19-21). ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором своєчасно та належним чином не виконав, в результаті чого, станом на 17.07.2023 року, утворилась заборгованість, яка згідно наданого банком розрахунку становить 48 906,56 грн. та складається з: заборгованості за кредитом в сумі 38 363,71 грн.; заборгованості за відсотками користування кредиту в сумі 10 542,85 грн. (а.с.3-16). Згідно наданих позивачем доказів, ОСОБА_1 отримав банківську картку № НОМЕР_1 , дата відкриття 21.10.2010, термін дії 01/14 року; № НОМЕР_2 дата відкриття 04.02.2014, термін дії 10/17 року; № НОМЕР_3 дата відкриття 04.02.2014, термін дії 02/18 року; № НОМЕР_4 дата відкриття 14.07.2017, термін дії 03/21 року; № НОМЕР_5 дата відкриття 30.11.2020, термін дії 07/24 (довідка - а.с. 18). В довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку міститься інформація щодо встановлення та зміну розміру кредитного ліміту відповідно до умов Договору (а.с.17). В матеріалах справи міститься виписка по особовому рахунку відповідача за період з 21.10.2010 року по 20.07.2023 року, з якої вбачаються операції за картками, зокрема, зняття готівкових коштів, поповнення карткового рахунку та інше (а.с.57-78). Суд першої інстанції, задовольняючи вимогу про стягнення тіла кредиту у розмірі 38 363,71 грн., виходив з доведеності цих позовних вимог належними та допустимими доказами. Відмовляючи позивачу у вимозі про стягнення процентів за користування кредитим, суд першої інстанції, виходив з недоведеності цих позовних вимог, оскільки суду не надано доказів, які б підтвердили, що сторони у письмовому вигляді обумовили ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, що повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19). Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції та погоджується із доводами позивача в частині наявності підстав для стягнення процентів, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте, суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим. У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Згідно ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України). Згідно ч.2 ст.1054 ЦК Українидо відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України). За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Колегія суддів не може погодитись із висновком суду про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Так, Банком на підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками надані наступні докази: розрахунок заборгованості (а.с.3-16), довідка про зміну умов кредитування (а.с.17); довідка про надання відповідачу п`яти карток (а.с.18) ; Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яка особисто підписана позичальником 21.10.2010 (а.с.19); Довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», де зазначена базова % ставка в місяць 3,0 %, яка нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році, яка особисто підписана позичальником 21.10.2010 (а.с.22); Витяг з Умов і Правил надання банком послуг, затверджені наказом від 06.03.2010 р. №СП-2010-256 (а.с.25-48); ксерокопія паспорта позичальника ОСОБА_1 (а.с.50-51); виписка по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 21.10.2010 по 20.07.2023 (а.с.57-78). Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені у позовні вимоги. Наведені вище, надані позивачем докази зокрема: Анкета-заява та довідка про умови кредитування, які особисто підписані відповідачем ОСОБА_1 21.10.2010 та у довідці про умови кредитування зазначена базова процентна ставка 3,0 % на місяць, підтверджують його приєднання до умов договору в розумінні положень статті 634 ЦК України, оскільки, підписавши Анкету-заяву та довідку про умови кредитування, відповідач особисто ознайомився з запропонованими йому умовами кредитування, тобто був обізнаний з умовами на яких отримав наданий позивачем кредит, а отже банк має право вимагати від позичальника виконання умов договору в частині сплати пооцентів за користування кредитними коштами. У позові банк просив стягнути окрім тіла кредиту, також заборгованість за простроченими відсотками в сумі 10 542,85 грн. станом на 17.07.2023 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, урегульовані частиною другою статті 625 цього Кодексу, згідно яких на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Такі проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення, підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбаченістаттею 625 ЦК України. Верховний Суд України упостанові від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування. З позовної заяви вбачається, що позивач нарахував відповідачу борг за проценти за користування кредитом в розмірі 10 542,85 грн. станом на 17.07.2023 року, строк дії останньої отриманої відповідачем картки 07/24, тобто на день нарахування боргу за процентами не закінчився строк кредитування, тому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право на стягнення заборгованості за процентами. За наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 10 542,85 грн. підлягає повному задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні цих позовних вимог з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами за користування кредитом б/н від 21.10.2010 року. Згідно положенням ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду з апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір у сумі 4026 грн. (а.с.112). Оскільки, з урахуванням стягнення судом апеляційної інстанції процентів за користування кредитом та стягнення судом першої інстанції заборгованості за тілом кредита, позовні вимоги Банку до ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі, відповідно з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4026 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Заочне рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2024 року в частині відмови Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом - скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_7 , МФО №305299, заборгованість за нарахованими відсотками за кредитним договором №б/н від 21.10.2010, станом на 17.07.2023 в розмірі 10 542,85 грн. (десять тисяч п`ятсот сорок дві гривні 85 копійок) та 4026 грн. (чотири тисячі двадцять шість гривень) судового збору за подачу апеляційної скарги. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 14 травня 2024 року. Головуючий: Судді: