Постанова 4803 № 210/6624/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6441/21 Справа № 210/6624/18 Суддя у 1-й інстанції - Хлистуненко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» відповідач- ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року, ухваленого суддею Хлистуненко О.В. у місті Кривому Розі, Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2018 року позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» (Позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до заяви б/н від 20.09.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 25000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним і Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі. Відповідач, взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 55 455,66 грн., та судовий збір в розмірі 1762,00 грн. Заочний рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року позовні вимогиАкціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість в розмірі 52338 /п`ятдесят дві тисячі триста тридцять вісім/ гривень 72 /сімдесят дві/ копійки. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» суму сплаченого судового збору в розмірі 1762,00 /одна тисяча сімсот шістдесят дві/ гривні. В решті позовних вимог відмовлено. Відповідач ОСОБА_1 , після перегляду заочного рішення судом першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення про відмову АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні його позовних вимог у повному обсязі. При цьому, скаржник зазначає, що надана Банком до позову Анкета-заява не містить обов`язкових ідентифікуючих ознак, які б надали змогу вважати цей документ складовою частиною кредитного договору та укладання договору між сторонами, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, які також надані позивачем до позову не підтверджують, що вони відносяться саме до кредитної картки, яка є предметом спору. Окрім того, матеріали справи не містять підтвердження отримання позичальником картки зі встановленим кредитним лімітом у 25 000 грн., натомість розрахунок заборгованості доводить, що станом на 05.09.2015 року кредитний ліміт встановлено на рівні 2060,17 грн. Також, Відповідач зазначає, що вказана у розрахунку заборгованості Банку процентна ставка за користування кредитом щомісяця становить 3,6%, а у тарифах зазначена процентна ставка 2,5% на місяць від суми використаного кредитного ліміту, що суперечить погодженим за версією Позивача умовам надання кредиту та приводить до невідповідності позовних вимог фактичним правовідносинам та не надає можливості встановити дійсну суму заборгованості. Скаржник вказує, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який надано Банком до позову не містить підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати, як частину кредитного договору, укладеного 20.09.2011 року, шляхом підписання анкети-заяви, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Відповідач наголошує на тому, що відсутні підстави вважати, що Позивач при укладенні з ним кредитного договору, як зі споживачем фінансових послуг дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк, тому вважає, що позовна заява АТ КБ «Приватбанку» не обґрунтована та не підлягає задоволенню. 06.08.2021 року на адресу суду апеляційної інстанції від представника Позивача ОСОБА_3 надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в якій останній посилається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та вказує про те, що 18 серпня 2018 року Відповідачу було збільшено кредитний ліміт до 25.000 грн., підтвердженням чого є виписка про рух коштів з Приват24, яку він просить долучити до матеріалів справи. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги Відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14.12.2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н. Відповідно до умов вказаного договору банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В свою чергу, відповідач зобов`язався відповідно до пункту 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг здійснювати погашення заборгованості по кредиту, відсотків за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором (а.с. 18 зворот). Відповідач погодився на те що, підписавши заяву про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифам Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним і Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. (а.с. 7). Відповідно п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, ОСОБА_1 дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його заміну за рішенням та ініціативою банку (а.с. 17). Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі та в обумовлений в договорі термін. В свою чергу відповідач свої зобов`язання не виконує, допускаючи прострочення платежів, у зв`язку з чим, станом на 23.10.2018 року має перед Банком заборгованість у розмірі 55 455,66 грн., яка складається з наступного: тіло кредиту 20540,03 грн., відсотки за користування кредитом 11669,80 грн., заборгованість за пенею 20128,89 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) 2616,94 грн. (а.с. 5-6). Суд першої інстанції, частково, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що між сторонами було укладено кредитний договір, за яким Банк виконав свої зобов`язання перед Позичальником, тоді, як Відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання перед Банком, в результаті чого у останнього виникла заборгованість зі сплати тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені, оскільки ці складові кредитного Договору були обумовлені сторонами в Умовах та правилах надання банківських послуг, з якими був ознайомлений Позичальник. Відмовляючи Позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Проте, колегія суддів не може в повному обсязі погодитись з висновками суду першої інстанції та частково погоджується з доводами Відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте, суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим. У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Згідно ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України). Згідно ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України). За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Колегія суддів не може погодитись із доводами Відповідача про те, що відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Відповідача заборгованості за кредитом, зокрема: заборгованості за тілом кредита, заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, а також стягнення неустойки, оскільки ці складі було обумовлені та узгоджені сторонами підчас укладення спірного кредитного договору. Так, Банком на підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами, пенею та штрафами надані наступні докази: розрахунок заборгованості (а.с.5-6), Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (а.с.7), довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періода, де зазначена базова % ставка в місяць 2,5 %, яка нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році, а також зазначені інші складові кредитного договору, такі, як нарахування пені та штрафів за несвоєчасне погашення заборгованості (а.с.8), Витяг з Умови та правила надання банківських послуг (а.с.9-23), ксерокопія паспорта ОСОБА_1 , які у сукупності підтверджують укладення між сторонами Договору про надання банківських послуг. (а.с.24-25). Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені у позовні вимоги. Наведені вище, надані позивачем докази зокрема: довідка про умови кредитування, яка особисто підписана відповідачем ОСОБА_1 20.09.2011 та в якій зазначена базова процентна ставка 2,5 % на місяць, підтверджує його приєднання до умов договору в розумінні положень статті 634 ЦК України, оскільки, підписавши Анкету-заяву позичальника та довідку про умови кредитування, відповідач особисто ознайомився з запропонованими йому умовами кредитування, тобто був обізнаний з умовами на яких отримав наданий позивачем кредит, а отже банк має право вимагати від позичальника виконання умов договору в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також пені та штрафів. У позові банк просив стягнути окрім тіла кредиту, також заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом в сумі 11 669,80 грн., пеню в сумі 20128,89 грн., а також штраф 500 грн. фіксована частина та 2616,94 грн. процентна складово. Суд першої інстанції, оцінивши, наявні у справі докази дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме суд відмовив у стягненні з ОСОБА_1 штрафів, оскільки стягнув нараховану Банком пеню, пославшись на заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, так, як пеня і штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності, в іншій частині позов задовольнив повністю. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення позовних вимог, однак частково погоджується і з доводами Відповідача про те, що у розрахунку заборгованості Банком нараховані проценти за збільшеною процентною ставкою 3,6% на місяць ніж встановлено у Договорі 2,5%, на, що суд не звернув уваги, погодившись з наданим Позивачем розрахунком. Колегією суддів досліджено наданий Позивачем розрахунок заборгованості станом на 23.10.2018 року, зокрема по процентам, проте повністю із ним погодитися не можна, оскільки його проведено з порушенням умов кредитування за підвищеною процентною ставкою 3,6% на місяць, тоді, як у Довідці про умови кредитування сторонами була узгоджена базова процентна ставка -2,5% на місяць (а.с.8). Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Отже, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року. Колегія суддів на підставі наданого Позивачем розрахунку заборгованості здійснила свої розрахунки боргу ОСОБА_4 за процентами, виходячи з узгодженої сторонами процентної ставки 2,5% на місяць і вирахувала, що сума процентів за кредитом становить не 11 669,80 грн., як нарахував Банк за збільшеною процентною ставкою, а становить 6 326,60 грн. З розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування відсотків на заборгованість за кредитом Банком здійснювалося з 05.09.2015 по 31.03.2018, в подальшому з 01.04.2018 по 23.10.2018 Позивач ОСОБА_1 проценти не нараховував. Колегія суддів на підставі даних зазначених у розрахунку, а саме: - складова заборгованості за тілом кредиту колонка №5, а також, застосовуючи процентну ставку 2,5% до показників відображених у цій колонці, вирахувала суму боргу за процентами за період з 05.09.2015 по 31.03.2018, як відображено й розрахунку вирахувала суму заборгованості по процентам, яка становить-6 326,60 грн., у зв`язку з чим рішення суду підлягає зміні в частині зменшення суми боргу за процентами, стягнутими з Відповідача на користь Банку, з 11669,80 грн. до 6326,60 грн. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла до переконання, що рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року ухвалено при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підлягає зміні. Згідно положенням ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір у сумі 1762 грн., оскільки суд апеляційної інстанції змінює судове рішення в частині зменшення суми процентів, відповідно, стягнута судом сума боргу зменшилась з 52 338,72 грн. до 46995,52 грн., відповідно зменшується стягнутий судом першої інстанції з відповідача на користь Банку судовий збір з 1762 грн. до 1582,12 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог. Окрім того, при подачі апеляційної скарги, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року Відповідачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення (а.с.99-98). З урахуванням зменшення судом апеляційної інстанції, присудженої до стягнення суми боргу та зменшенням суми судового збору, з 1762 грн. до 1582,12 грн., стягненню з Відповідача на користь держави підлягає судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2373,18 грн. (1582,12 х1,5%). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року змінити в частині стягнутого судом розміру процентів за користування кредитом, зменшивши цей розмір з 11 669,80 грн. до 6 326,60 грн., відповідно, зменшивши суму стягнутої судом заборгованості з 52338,72 грн. до 46995,52 грн. а також зменшити суму судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» з 1762 грн. до 1582,121 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2373,18 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 23 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: