Постанова 4856 № 120/11339/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/11339/23 Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В. Суддя-доповідач: Граб Л.С. 14 травня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач 2), в якому просила: -визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні пенсії по втраті годувальника та скасувати рішення № 025350009391 від 18.07.2023; -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити, нарахувати та виплатити пенсію по втраті годувальника в розмірі 50% пенсії померлого чоловіка ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 . Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року позов задоволено частково: -визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії №025350009391 від 18.07.2023; -зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 10.07.2023 пенсію по втраті годувальника в розмірі 50% пенсії померлого чоловіка ОСОБА_2 відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В іншій частині позовних вимог, відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що страховий стаж роботи позивача становить 26 років 3 місяці 08 днів, а тому є недостатнім для призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 10.07.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою і документами щодо призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV. Дана заява за принципом екстериторіальності передана до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області. За результатами розгляду заяви, відповідачем 2, прийнято рішення №025350009391 від 18.07.2023, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії в зв`язку з втратою годувальника згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний стаж роботи-29 років. Зазначено, що на підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 03 місяці 08 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по втраті годувальника згідно ст. 36 Закону № 1058-IV. Листом №0200-0307-8/72281 від 20.17.2023 Управління обслуговування громадян Відділ обслуговування громадян №2 (сервісний цент) Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило позивача про прийняте рішення. Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулася до суду з даним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Аналогічні приписи закріплено і у статях 9, 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV). Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. За правилами частини 1 статті 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Отже, зазначеною нормою права визначені умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв`язку з втратою годувальника - пенсіонера, призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу. Члени сім`ї, які вважаються непрацездатними, визначаються відповідно до частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV. За змістом пункту 1 частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Згідно з приписами частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. Із матеріалів справи з`ясовано, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та має страховий стаж 26 років 03 місяці 08 днів, що дає право на пенсію за віком після досягнення віку 63 роки, а отже на час звернення за призначенням пенсії в разі втрати годувальника на підставі Закону № 1058-IV не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV та не має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Отже, зважаючи на те, що станом на час звернення позивача за призначенням пенсії, остання не досягнула пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-ІV, остання не може вважатися непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Що стосується доводів позивача про те, що ГУ ПФУ у Вінницькій області пропущено строк на апеляційне оскарження, то колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки навіть якщо обраховувати вказаний строк з дати прийняття оскаржуваного рішення, останнім днем на подання апеляційної скарги буде 19.02.2024, зважаючи на те, що 17 та 18 лютого 2024 року є вихідними днями. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.