Постанова КАС ВС № 640/1273/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2024 року м. Київ справа №640/1273/20 адміністративне провадження № К/9901/22060/21; К/9901/19894/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мацедонської В.Е. суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін як суд касаційної інстанції касаційні скарги Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року (головуючий суддя - Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року (головуючий суддя - Лічевецький І.О., судді: Земляна Г.В., Оксененко О.М.), у справі № 640/1273/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів, - у с т а н о в и в : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення від 06 грудня 2019 року №12-1 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" Другої кадрової комісії, яка була створена наказом Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №235 (зі змінами, внесеними наказом Генеральної прокуратури України від 26 листопада 2019 року №300), яким визначено, що заступник начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію (за результатами проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності); - визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року №2076ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24 грудня 2019 року; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури України з 25 грудня 2019 року; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 25 грудня 2019 року; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 25 грудня 2019 року і до моменту прийняття судом рішення про поновлення на роботі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з проведенням реформування органів прокуратури на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ним успішно пройдено І та ІІ етапи атестації, які полягали у складанні іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та на загальні здібності та навички. У подальшому позивача було допущено до співбесіди, за результатами проведення якої прийнято рішення про неуспішне проходження атестації. Позивач зазначає, що належне виконання ним практичного завдання, яке стосується знань та умінь у застосуванні закону, не було враховано кадровою комісією, що свідчить про суб`єктивний та упереджений підхід при прийнятті рішення про неуспішне проходження ним атестації. Також позивач вказує, що Закон України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» є дискримінаційним, суперечливим, непропорційним та таким, що не відповідає положенням Конституції України та міжнародного права. Прийнята у подальшому низка нормативно-правових актів з метою забезпечення процесу атестації ще більше порушили вищенаведені принципи. Атестація проведена незаконними органами. Під час формування складу кадрових комісій порушено державний суверенітет та незалежність України. Крім того, атестація не проходила в умовах прозорості та публічності, а кадрові комісії формувалися за невідомими принципами. Порядок атестації та Порядок роботи кадрових комісій створено в умовах конфлікту інтересів. Атестація проведена з порушенням безсторонності, незалежності та неупередженості. Позивач наголосив на протиправності знищення документів атестації. Крім того звернув увагу на наявність в рішенні від 06 грудня 2019 року №12-1 недостовірних відомостей. Зокрема зазначено, що у комісії були сумніви щодо відповідності способу (рівня) життя прокурора та членів його сім`ї (близьких родичів) задекларованим доходам з огляду на те, що при доходах тещі ОСОБА_2 і тестя ОСОБА_3 з 2000 по 2019 роки (20 повних років) відповідно 14 378 грн та 324 871 грн, теща придбала у 2004 році Lexus LX 470, 2003 р.в. (ринкова вартість - понад 400 тис. грн), у 2008 році - Toyota FJ Cruiser, 2007 р.в. (ринкова вартість - понад 500 тис. грн), право керування має позивач , а з 2010 року є власницею будинку у Черкаській області вартістю 1 163 365 грн. Дані про доходи батьків дружини є неправдивими, оскільки, за їх словами, 14 378 грн та 324 871 грн це їх приблизні доходи від пенсій та інших виплат за 2018 рік, а не за 20 років, як вказано у рішенні. Також неправдивими є твердження про наявність у позивача права керування автомобілем Lexus LX 470, 2003 року випуску, оскільки ані позивач, ані його дружина не володіють такими правами і комісія не вказала про джерела такої обізнаності щодо права керування цим автомобілем. Не відповідають дійсності твердження про придбання мамою дружини автомобіля Toyota FJ Cruiser, 2007 року випуску, оскільки автомобіль був подарований чи придбаний за мінімальну ціну її братом, і комісія це з`ясувала. Є недостовірними відомості про вартість транспортних засобів. Окрім того не відповідають дійсності придбання мамою дружини будинку в Черкаській області, так як цей будинок був подарований її мамою ОСОБА_4 . Також позивач наголошує на упередженості членів комісії ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та конфлікт інтересів. Так, за твердженням позивача, другий етап співбесіди був схожий на «травлю». Члени комісії висували звинувачення, ображали позивача та його близьких родичів. При цьому, голова комісії ОСОБА_8 умисно налаштував членів комісії проти позивача, які, в свою чергу, пояснення позивача ставили під сумнів, у тому числі в образливій формі. На думку позивача, голова комісії відповідно до пункту 9 Порядку роботи кадрових комісій був зобов`язаний заявити самовідвід з огляду на наступне. Так в 2016 році управлінням внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури на підставі наказу ГПУ від 08 грудня 2015 року №383 проведено службове розслідування, у якому серед іншого перевірено отримання житла колишнім заступником Генерального прокурора ОСОБА_8 . Результати негативно висвітлювались в ЗМІ, мало місце кримінальне провадження та навіть повідомлення ОСОБА_8 про підозру. Хоча позивач не брав участі у службовому розслідуванні, проте працював в управлінні, яке проводило це розслідування, особа позивача могла для ОСОБА_8 асоціюватися з неприємними подіями, які спричинили останньому душевні хвилювання і істотну шкоду іміджу і діловій репутації. Водночас позивач вказав, що не заявляв відвід ОСОБА_8 як голові комісії з огляду на те, що ОСОБА_8 обіймав посаду першого заступника Генерального прокурора, в разі відсутності Генерального прокурора виконував його обов`язки, тобто мав право приймати управлінські та кадрові рішення щодо ОСОБА_1 . В разі заявлення відводу з указаних підстав, це тільки погіршило б становище позивача, і на переконання позивача, за будь-яких умов він не пройшов би співбесіду. Щодо упередженості члена комісії ОСОБА_6 позивач наголосив, що в 2015 році на підставі наказу ГПУ від 05 серпня 2015 року №124 управлінням внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури разом з іншими працівниками проведено службове розслідування за рапортом головного бухгалтера ГПУ щодо можливих порушень під час реформи органів прокуратури 2015 року, яку курували колишній заступник Генерального прокурора України ОСОБА_9 і підпорядковане йому управління реформ та забезпечення якості роботи ГПУ. Один з керівників позивача та особисто позивач були включені до складу комісії і виконали основну роботу, за наслідками якої складено висновок, затверджений в.о. Генерального прокурора ОСОБА_10 . Під час роботи виникла конфліктна ситуація, через яку позивачем та іншим працівником надані пояснення та рапорт Генеральному прокурору України з приводу перешкоджання з боку команди ОСОБА_9 . Лише в квітні 2020 року позивачу стало відомо про безпосереднє відношення ОСОБА_6 до вказаної реформи. Зокрема публікаціями ЗМІ підтверджується, що ОСОБА_6 в 2015 - 2016 роках була представником управління реформ та забезпечення якості роботи ГПУ, радником заступника Генерального прокурора ОСОБА_9 . В 2016 році вона детально висвітлювала обставини кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , а після призначення ОСОБА_11 . Генеральним прокурором у ЗМІ вказувала, що він має звільнити з прокуратури тих, хто переслідували команду ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , зокрема першого заступника ОСОБА_10 . За наведених обставин, з огляду на критичний висновок службового розслідування, який складено за участі позивача, і висловлювання ОСОБА_6 щодо необхідності звільнення окремих осіб, вона мала заявити самовідвід. У позивача також викликають сумніви об`єктивність члена комісії ОСОБА_7 , який поводився агресивно, зухвало, зверхньо, ображав родичів позивача, вимагав пояснень від позивача щодо майна близьких родичів його дружини. На думку позивача, всі ці обставини в сукупності унеможливлювали успішне проходження ним атестації. Окрім того, позивач вказував на нікчемність і недійсність його заяви від 07 жовтня 2019 року про намір пройти атестацію, оскільки ГПУ, встановивши форму заяви, зокрема щодо надання згоди на обробку персональних даних, порушила статтю 19 Конституції України, так як вийшла за межі наданих повноважень. Також позивач зауважував на тому, що на його думку порушено принцип юридичної визначеності, оскільки його примушено погодитись на атестацію, не повідомивши і не визначивши всіх умов її проходження. 09 червня 2020 року позивач подав заяву про доповнення (зміну) підстав позову, в якій висловив додаткові твердження щодо упередженості членів комісії. Зокрема зазначив, що ним разом із прокурором ОСОБА_12 у 2008 році було придбано земельну ділянку в Кагарлицькому районі Київської області, щодо якої ставились комісією питання. Утім ОСОБА_12 в 2015 році входив до складу конкурсної комісії на зайняття посади керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, в конкурсі на яку приймав участь ОСОБА_8 , який не успішно пройшов співбесіду. ОСОБА_12 ставились ОСОБА_8 питання, які як вказує позивач, на думку ОСОБА_8 свідчили про негативну лінію поведінки членів комісії щодо нього ( ОСОБА_8 ). Під час проведення співбесіди позивача члени комісії були обізнані про знайомство позивача з ОСОБА_12 та про належність обом спільної земельної ділянки, а тому ставили конкретні запитання з цього приводу. За наведених обставин позивач вважає, що ОСОБА_8 не міг бути безстороннім щодо позивача. Позивач уважає відношення комісії до нього під час співбесіди упередженим, а проведену атестацію протиправною, тому просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії від 06 грудня 2019 року №12-1 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", яким визначено, що заступник начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію (за результатами проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності); - визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року №2076ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24 грудня 2019 року; - поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 503 713,56 грн; - у задоволенні решти позову - відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що основним засобом дослідження рівня професійної компетентності прокурора є складання ним іспиту та виконання практичного завдання. Саме результати виконаних завдань підлягають дослідженню та обговоренню членами кадрової комісії та повинні бути покладені в основу їх рішення щодо рівня професійної компетентності прокурора, який проходить атестацію. Досягнуті ОСОБА_1 результати тестування є достатнім доказом високого рівня знань та компетентності останнього, оскільки саме ці засоби згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року №221, покликані надати належну оцінку вказаним показникам, а тому висновки Кадрової комісії про недостатню професійну компетентність ОСОБА_1 є безпідставними. Крім того, мотиви прийнятого Кадровою комісією рішення про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності судом визнано безпідставними, оскільки відповідачами не надано доказів належного підтвердження сумнівів членів Кадрової комісії та не використано будь-який із наданих законодавством засобів отримання інформації, в тому числі, шляхом надіслання запитів у відповідні органи. Також суд першої інстанції зауважив, що саме Національне агентство з питань запобігання корупції є уповноваженим органом на здійснення моніторингу, зокрема, способу життя суб`єктів декларування, водночас, таких висновків Національним агентством під час розгляду справи суду не надано, як і не надано доказів звернення відповідача безпосередньо до Національного агентства з метою підтвердження або спростування сумнівів кадрової комісії щодо відповідності офіційного доходу позивача або близьких родичів позивача вартості їх набутого рухомого та нерухомого майна під час роботи позивача в органах прокуратури, або інших державних органах. З огляду на те, що Друга кадрова комісія дійшла необґрунтованого та безпідставного висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної компетентності, доброчесності та етики, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії з підстав необґрунтованості та за відсутності доказів, на підставі яких його прийнято, та наказу Генерального прокурора про звільнення позивача, як такого, що прийнятий на підставі вищезазначеного рішення кадрової комісії. Суд першої інстанції зазначив, що позивача звільнено на підставі Закону №113-ІХ, який не регулює статус прокурора, що свідчить про протиправність прийнятого наказу про звільнення. Також суд першої інстанції уважав належним способом захисту позивача поновлення його у відповідності до частини першої статті 235 КЗпП України на посаді, з якої його було звільнено, а позовні вимоги щодо поновлення в Офісі Генерального прокурора «на рівнозначній посаді» задоволенню не підлягають, оскільки позивачем повністю атестація не пройдена, а суд, скасовуючи рішення комісії №12-1 від 06 грудня 2019 року та наказ про звільнення №2076ц від 21 грудня 2019 року, повертає позивача до стану на час виникнення порушеного права. Крім того, суд першої інстанції стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 503 713,56 грн. (1893,66 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 266 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу)) з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково: - рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року змінено, викладено п`ятий абзац резолютивної частини у наступній редакції: "Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 19 січня 2021 року в розмірі 501 819 грн. (п`ятсот одна тисяча вісімсот дев`ятнадцять) грн 90 коп"; - в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для скасування рішення кадрової комісії та наказу про звільнення, а також поновлення позивача в органах прокуратури на посаді, з якої його незаконно звільнено. Однак вказав, що Окружний адміністративний суд м. Києва припустився помилки при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши, що у період з 24 грудня 2019 року по 19 січня 2021 року позивач перебував у стані вимушеного прогулу протягом 266 робочих днів, оскільки відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, днем звільнення вважається останній день роботи. Суд апеляційної інстанції зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 р.; далі - Порядок №100) передбачалось, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Постановою Кабінету Міністрів України № 1155 від 11 грудня 2019 року «Про умови оплати праці прокурорів» затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур. Разом з тим, за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Такою постановою є постанова Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Оскільки позивача не було переведено до Офісу Генерального прокурора і Закон №113-IX неконституційним не визнавався, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для застосування постанови Кабінету Міністрів України № 1155 від 11 грудня 2019 року «Про умови оплати праці прокурорів» при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 19 січня 2021 року становить 501 819 грн 90 коп (1 893, 66 грн х 265 дн). Також суд апеляційної інстанції, проаналізувавши розділ ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, дійшов висновку, що спочатку мав би почати роботу Офіс Генерального прокурора та мав бути визначений його штатний розпис, а потім сформовані кадрові комісії у цьому Офісі та проведена атестація прокурорів. У даній правовій ситуації Друга кадрова комісія була утворена наказом Генерального прокурора № 235 від 17 жовтня 2019 року. Водночас, згідно наказу Генерального прокурора № 351 від 23 грудня 2019 року днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02 січня 2020 року. Тобто, Друга кадрова комісія не була утворена в Офісі Генерального прокурора, як того вимагає підпункт 7 пункту 20 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, а отже не є органом, уповноваженим на проведення атестації прокурорів, визначеним цим Законом.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень). Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Офіс Генерального прокурора та ОСОБА_1 подали касаційні скарги (№К/9901/19894/21; №К/9901/22060/21), в яких посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування своєї позиції скаржник указує про відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування п. 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, щодо п. 9 на підставі якого затверджено Порядок №221 та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, п. 12 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора, п. 13, п. 15 щодо повноважень кадрових комісій при проведені співбесід отримувати інформацію в органах прокуратури та інших державних органах, а також щодо застосування пп. 2 п. 19 Закону № 113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів. Також, скаржник звертає увагу на те, що помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, є висновки суду апеляційної інстанції, що Друга кадрова комісія не є органом, уповноваженим на проведення атестації прокурорів, визначеним Законом № 113-ІХ, оскільки утворена до початку роботи Офісу Генерального прокурора. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Скаржник зауважує, що безпідставними є висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що Національне агентство з питань запобігання корупції є уповноваженим органом на здійснення моніторингу, зокрема, способу життя суб`єктів декларування, а кадрова комісія перебрала на себе повноваження зазначеного органу. На думку відповідача, жодна норма закону не вказує про виключність повноважень НАЗК з перевірки декларацій і не заперечує права інших органів в межах їх компетенції здійснювати такі перевірки. Також не існує жодного документа самого НАЗК, який би вказував на виключність його компетенції. Предмет перевірки при атестації є значно ширшим, ніж при повній перевірці декларацій НАЗК. Завданням Комісій не є встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв`язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил. При цьому на відміну від НАЗК кадрова комісія має значну долю дискреції. Рішення приймається кадровою комісією колегіально за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням атестаційної процедури відповідно до вимог Конституції та законів України, а також Порядку №221. Крім того, скаржник зазначає, що завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності та відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора. Кадрова комісія не зобов`язана юридично доводити чи встановлювати невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Одним із критеріїв оцінки дотримання правил прокурорської етики та доброчесності є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. У зв`язку з чим, як зауважує відповідач, комісія вправі надавати оцінку дотриманню цих вимог прокурорами. В іншому випадку нівелюється сама мета як проведення співбесіди, так і атестації в цілому. Саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що, в свою чергу, і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій. Суд не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам. На касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 подано відзив, у якому позивач не погоджується з обґрунтуванням касаційної скарги, а тому просить відмовити в її задоволенні. Позивач, зокрема, указує про те, що судом першої інстанції встановлено, з чим погодився суд апеляційної інстанції, що ні рішення від 06 грудня 2019 року №12-1, ні протокол №12 засідання комісії від 06 грудня 2019 року деталізації підстав прийнятого рішення не містить. Оскаржуване рішення не має посилань на перелік документів, які підтверджують викладене у ньому, такі документи не долучено відповідачем до матеріалів справи, що позбавило суд можливості співставити зазначене кадровою комісією джерелам походження цих відомостей. Також позивач зазначає, що здійснення контролю та перевірки декларації, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування, у тому числі моніторингу способу життя прокурора, належить до виключної компетенції НАЗК. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року в частині залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 від 16 лютого 2021 року зі змінами та доповненнями від 19 березня 2021 року на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 року. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року частково, змінити абзац п`ятий резолютивної частини і викласти його в такій редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 702 698,70 грн (сімсот дві тисячі шістсот дев`яносто вісім гривень 70 копійок).». Так, позивач указує, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25 лютого 2021 року у справі №816/4583/14 (п.п. 103, 104) і від 23 квітня 2021 року у справі № 826/17805/14 щодо застосування норми права, а саме пункту 10 Постанови № 100 у подібних правовідносинах, а саме - щодо необхідності застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу у розмірі 4,04 відповідно до Постанови №1155. Також позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, Постанови №505, статті 81 Закону №1697- VІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 та пункту 10 Постанови №100. На думку скаржника, позиція судів першої та апеляційної інстанцій стосовно можливості застосувати коефіцієнт тільки до тих прокурорів, яких переведено до Офісу Генеральної прокуратури, не узгоджується з правовими висновками Верховного Суду викладених у постановах від 25 лютого 2021 року №816/4583/14 (п.п. 103, 104), від 23 квітня 2021 року № 826/17805/14. Оскільки позивача звільнено з 24 грудня 2019 року, тобто до часу виключення п. 10 Постанови № 100, він має право на застосування коефіцієнту. Середній заробіток з 25 грудня 2019 року по 19 січня 2021 року (265 днів) з корегуванням з 26 березня 2020 року по 19 січня 2021 року на коефіцієнт 1,52 становитиме 702698,70 грн (позивачем запропоновано обчислювати коефіцієнт заробітної плати, а не посадового окладу). 61 день робочий день (з 25 грудня 2019 року по 25 березня 2020 року) * 1893,66 грн. (середньоденний заробіток без коефіцієнту підвищення посадового окладу)) + (204 робочих дні (з 26 березня 2020 року по 19 січня 2021 року) * 2878,36 грн. (середньоденний заробіток з коефіцієнтом (1893,66 грн. * 1,52 (коефіцієнт))) = 702698,70 грн. На касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції надійшов відзив Офісу Генерального прокурора, у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення. У своєму відзиві відповідач вказує, зокрема, про те, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі, що кратно перевищує розмір заробітної плати працюючого прокурора є дискримінаційними. Застосування коефіцієнтів підвищення посадових окладів можливе лише за умови призначення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації. Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року з підстав, визначених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 10 травня 2024 року. ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з жовтня 2000 року, в тому числі з 01 грудня 2008 року в Генеральній прокуратурі України. Наказом № 1020ц від 26 жовтня 2017 року позивача призначено на посаду заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX, який набув чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури. На підставі пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» позивач 07 жовтня 2019 року подав заяву, у якій просив перевести його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора і допустити до проходження атестації. Відповідно до протоколу №1 засідання Першої кадрової комісії від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 включений до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора на 23 жовтня 2019 року, а рішенням Першої кадрової комісії №1 від 24 жовтня 2019 року про допуск прокурорів до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки позивач (як такий, що набрав 95 балів) був допущений до етапу складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки. Рішенням №1 Кадрової комісії №2 від 08 листопада 2019 року про допуск прокурорів до проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності позивача, який за результатами складання ІІ етапу атестації набрав 131 бал, було допущено до етапу проведення співбесіди. Рішенням №12-1 Другої кадрової комісії від 06 грудня 2019 року про неуспішне проходження прокурором атестації заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію. Із змісту оскаржуваного рішення встановлено, що під час проведення співбесіди комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Так, щодо підстав невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності ОСОБА_1 не надано повні та вичерпні відповіді на запитання членів комісії щодо змісту практичного завдання та актуальних проблем застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства. Щодо підстав невідповідності вимогам доброчесності - на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обгрунтовані сумніви щодо відповідності способу (рівня) життя прокурора та членів його/її сім`ї (близьких родичів) задекларованим доходам. Зокрема, в рішенні Комісії зазначено: «Так, ОСОБА_2 , теща ОСОБА_1 , у 2004 році придбала автомобіль Lexus LX 470, 2003 року випуску (ринкова ціна - понад 400 000 грн), у 2008 році - автомобіль Toyota FJ Cruiser, 2007 року випуску (ринкова ціна - понад 500 000 грн), право керування має ОСОБА_1 . Так само, ОСОБА_2 є власницею житлового будинку в Черкаській області задекларованою вартістю 1 163 365 грн (право власності з 2010 року). В той же час, за даними державних органів, задекларований дохід ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_3 за період з 2000 по 2019 роки становив 14 378 грн та 324 871 грн. У зв`язку з цим заступник начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.». На підставі рішення Другої кадрової комісії №12-1, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2076ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 11 лютого 2020 року №21-235зп сума середньоденної заробітної плати позивача складає 1893,66 грн, середньомісячна заробітна плата складає 40713,69 грн. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України). Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), який набрав чинності з 30 вересня 2016 року, виключено із Конституції України розділ VII «ПРОКУРАТУРА» та доповнено Конституцію України статтею 131-1, якою передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Статтями 2, 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України (далі - Закон №1697-VII, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) Статтею 4 Закону №1697-VII визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) Зазначений Закон №113-IX набрав чинності 25 вересня 2019 року, ним запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку з чим внесено ряд змін до Закону №1697-VII, зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури». Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» (пункт 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX). Відповідно до пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX). Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора. За змістом пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Пунктом 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора. Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. Згідно з пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) За змістом пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора (пункт 7 розділу І Порядку № 221). Пунктом 8 розділу І Порядку № 221 визначено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку. Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди. Пунктом 2 розділу IV Порядку №221 визначено, що до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками. Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу ІV Порядку № 221). Відповідно до пунктів 13, 14 розділу ІV Порядку № 221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання; Співбесіда проходить у формі засідання комісії. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Пунктом 15 розділу ІV Порядку № 221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання. Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством. Порядок роботи кадрових комісій, затверджений наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 (далі - Порядок № 233) Пунктом 12 Порядку № 233 визначено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії. Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) Відповідно до пункту 2 розділу IІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абз. 4 п. 2 Порядку № 100). Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. За змістом пункту 10 Порядку № 100 У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих касаційних скарг, Верховний Суд керується таким. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України Суд переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Спір у цій справі виник у зв`язку із ухваленням кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, яке, у свою чергу, стало підставою для прийняття наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII та підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 15 липня 2021 року касаційне провадження відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування п. 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ щодо п. 9, на підставі якого затверджено Порядок № 221 та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, п. 12 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора, п. 13, п. 15 щодо повноважень кадрових комісій при проведені співбесід отримувати інформацію в органах прокуратури та інших державних органах, а також щодо застосування пп. 2 п. 19 Закону № 113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зазначає, що питання застосування положень питання застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 лютого 2023 року у справі №640/36/20 і від 02 червня 2022 року у справі № 420/2569/21. У вказаних справах Верховний Суд підкреслив, що з огляду на зміст включеної до Конституції України Законом №1401-VIII статті 131-1 Основного Закону, новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. При цьому, Конституція України віднесла прокурорів у розділ «Правосуддя», змінила характер їхньої діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів. Дослідження змісту Закону №1401-VIII, а також пояснювальної записки до відповідного законопроєкту вказує на те, що його метою є удосконалення конституційних основ правосуддя для практичної реалізації принципу верховенства права, яке повинно забезпечуватися, зокрема, і шляхом належного функціонування прокуратури як органу, уповноваженого виконувати функції з підтримання публічного обвинувачення в суді; процесуального керівництва досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку. Верховний Суд взяв до уваги, що згідно з частиною другою статті 131-1 Конституції України, організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом, яким наразі є Закон №1697-VII. Водночас стаття 4 цього ж Закону встановлює, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону № 113-ІХ. Цим Законом внесено зміни до кодексів і законів України не лише щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а й щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Передбачена Законом № 113-ІХ переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до проекту цього Закону вказано, що він спрямований на запровадження тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою цього Закону є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності. Реалізація «кадрового перезавантаження» органів прокуратури передбачає, крім іншого, приведення кількісного складу прокурорів відповідно до вимог статті 14 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ, шляхом атестації прокурорів. Отож проведення атестації прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом № 113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури. Верховний Суд також зазначив, що така атестація передбачає чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, що здійснюється на підставі відповідних рішень кадрових комісій. Так, атестація прокурорів проводиться відповідними кадровими комісіями та включає три етапи, у тому числі, проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Водночас зі змісту пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Системний аналіз положень абзацу 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що: по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою. Таким чином, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, а нормативною - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Суд уважає наведені висновки Верховного Суду застосовними у цій справі, а тому твердження судів попередніх інстанцій про незаконність звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, за умови відсутності ліквідації, реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Суд також уважає неприйнятними висновки судів попередніх інстанцій, що вказівка в оскаржуваному наказі про звільнення на пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену вище процедуру реформування органів прокуратури, указав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури і окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації, що виключає негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення. Безпідставним також є посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, оскільки вказана постанова була прийнята в часі раніше, до запровадження Законом №113-IX атестації прокурорів Генеральної прокуратури України, як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора, а отже у вказаній справі Верховним Судом не досліджувалося питання застосування до правовідносин, пов`язаних з проведенням атестації прокурорів, положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у їх взаємозв`язку з положеннями Закону № 113-ІХ, тобто висновки Верховного Суду, на які послався суд апеляційної інстанції, не є застосовними до спірних правовідносин. Судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання вимог Закону №113-IX та Порядку № 221, ОСОБА_1 07 жовтня 2019 року подав заяву про допуск до проходження атестації. Також підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, зокрема, і щодо того, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації його буде звільнено з посади. ОСОБА_1 успішно пройшов перші два етапи атестації та був допущений до наступного етапу - співбесіди. За наслідками проведення співбесіди з позивачем кадрова комісія прийняла спірне рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, яке вмотивовано висновком комісії про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, через наявні обґрунтовані сумніви щодо: відповідності позивача критерію доброчесності в частині способу (рівня) життя прокурора та членів його сім`ї (близьких родичів) задекларованим доходам, а також невідповідності позивача вимогам професійної компетентності. Згідно з протоколом засідання кадрової комісії № 12 від 06 грудня 2019 року, комісія провела співбесіду з позивачем ОСОБА_1 з метою виявлення його відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, в ході якої дослідила матеріали атестації та виконане практичне завдання, а також отримані пояснення по суті заданих членами комісії питань. На голосування комісії постановлено пропозицію щодо ухвалення рішення про успішне проходження атестації позивачем. Результати голосування: «за» - 0, «проти» -

5. Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Пунктом 9 розділу IV Порядку № 221 визначено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Вказана інформація необхідна для цілей атестації прокурора може бути покладена в основу матеріалів атестаційної справи відповідно до Порядку №

233. Згідно з пунктом 10 розділу ІV Порядку №221 фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно). Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів) (пункт 11 розділу ІV Порядку № 221). Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Таким чином Верховний Суд доходить висновку, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості. Змістовний аналіз оскаржуваного рішення свідчить про те, що причинами для прийняття рішення про непроходження позивачем атестації стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності та доброчесності, які, у свою чергу, обґрунтовуються сумнівами щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності та доброчесності (не надано повні та вичерпні відповіді на запитання членів комісії щодо змісту практичного завдання та актуальних проблем застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства; сумніви щодо відповідності способу (рівня) життя прокурора та членів його/її сім`ї (близьких родичів) задекларованим доходам). За змістом пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку № 221 встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії. Відтак, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора, чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійної етики, комісія має зазначити на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином. Сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Отже, саме на Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійно некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури. За приписами Порядку №221 оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, встановлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. У постановах від 06 жовтня 2022 року у справі №640/1160/20, від 14 липня 2022 року у справі № 640/948/20 та 14 липня 2022 року у справі № 420/8235/20, від 12 жовтня 2022 року у справі № 580/4018/20 та інших Верховний Суд наголосив, що сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Адже саме на Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури. Незгода окремих членів комісії з розв`язанням окремих завдань практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства. Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що висновки комісії ґрунтуються саме на неповному розкритті питань у виконаному практичному завданні. Оцінка професійної компетентності позивача здійснена Кадровою комісією без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації. Отже, на переконання Суду, надання позивачем можливо неточних/неповних, але в цілому правильних відповідей на деякі питання членів Кадрової комісії під час співбесіди не може беззаперечно свідчити про його неспроможність до аргументування і переконання у прокурорській діяльності, ураховуючи виконане письмово практичне завдання та успішне проходження позивачем попередніх етапів атестації, на яких він підтвердив свою професійну компетентність. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення Кадрової комісії в частині невідповідності позивача вимогам професійної компетентності, з мотивів неналежного рівня знань у застосуванні законодавства України, не відповідає критерію обґрунтованості. Щодо висновків Кадрової комісії в оскаржуваному рішенні про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності, Верховний Суд зауважує таке. Згідно з пунктом 10 частини першої статті 3 Закону № 1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується, зокрема, на засадах неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки. Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність (стаття 11); при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (стаття 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (стаття 19). Відповідно до пункту 39 Бордоської декларації «Судді та прокурори в демократичному суспільстві» прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб`єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії. Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому. Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов`язків. Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури. Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя. Чинне законодавство не містить визначення поняття «доброчесність», яке використовується у процедурі атестації прокурорів. Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб`єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 600/1450/20-а. Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221) є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції. У оскаржуваному рішенні зазначено, що у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності способу (рівня) життя прокурора та членів його/її сім`ї (близьких родичів) задекларованим доходам. Так, відомості, які містяться в декларації, поданій прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, а також отримані пояснення від ОСОБА_1 , є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації. Водночас завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора. Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення). У процедурі атестації обґрунтовані сумніви уповноваженої комісії набувають значення, а прокурор, який має намір підтвердити свою відповідність вимогам професійної етики та доброчесності, повинен спростувати такі сумніви або довести їх необґрунтованість. У протилежному випадку, задля досягнення мети запровадженої реформи прокуратури, такі сумніви можуть бути витлумачені не на користь особи. Водночас, виходячи зі змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів. Суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку обґрунтованості оскаржуваному рішенню зробили висновки про те, що, зокрема, контроль та перевірка декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з приводу задекларованого позивачем майна та коштів належить до виключної компетенції НАЗК. Однак, Верховний Суд зауважує, що такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним з огляду на таке. Наявність у Національного агентства з питань запобігання корупції виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування, не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону № 113-IX. Так, встановлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-IX процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 640/1083/20, від 22 вересня 2022 року у справі №200/7541/20-а. Відомості, які містяться в декларації, поданій прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, поряд з іншими відомостями, які отримано кадровою комісією відповідно до положень Порядку №221, є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації. Також, оцінюючи спірне рішення Комісії, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що таке не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів (в тому числі на виконання ухвал суду першої інстанції), які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку. Зокрема, сама по собі наявність у тещі позивача майна не може свідчити про недоброчесність позивача. При цьому, твердження кадрової комісії про те, що ОСОБА_1 має право керування автомобілями, власницею яких є ОСОБА_2 , не підтверджено жодними доказами. Суди зауважили, що оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладене у рішенні. Крім того, такі документи не долучено відповідачем до матеріалів справи, що позбавляє суд можливості співставити зазначене Другою кадровою комісією джерелам походження цих відомостей. В оскаржуваному рішенні Комісії наведено лише підстави прийняття, а не обставини, що вплинули на прийняття цього рішення. Таким чином, у зв`язку з тим, що рішення містить лише узагальнені формулювання, позивач фактично позбавлений можливості ефективно захищати свої права та законні інтереси, які він уважає порушеними, оскільки в ньому не наведено жодних конкретних обставин, на яких ґрунтуються «обґрунтовані сумніви» членів комісії, що його ухвалили. Отже, колегія суддів доходить висновку, що рішення прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України). Ураховуючи викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірне рішення Другої кадрової комісії прийнято без належного обґрунтування, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, нерозсудливо, без дотримання вимог щодо ясності, чіткості, доступності та зрозумілості прийнятого рішення. З урахуванням наведеного, Верховний Суд, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про те, що зазначені висновки Кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам доброчесності в частині відповідності способу (рівня) життя прокурора та членів його сім`ї (близьких родичів) задекларованим доходам є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені винятково на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції, зокрема щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї задекларованим доходам, декларування ним недостовірних відомостей, наявності ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості набутих активів. Проаналізувавши вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Оскільки спірний наказ Генерального прокурора про звільнення позивача з посади та органів прокуратури є похідним від рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, відповідно він також підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Стосовно доводів касаційної скарги відповідача про те, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку рішення кадрових комісій за результатами атестації, зокрема на предмет дотримання прокурором правил професійної етики, доброчесності та рівня його професійної компетентності, Верховний Суд зазначає таке. Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб. Таким чином, спори щодо оскарження рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації належать до компетенції адміністративних судів. Отже, під час розгляду та вирішення адміністративної справи суд наділений усією повнотою повноважень щодо перевірки оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень не лише на предмет його законності, тобто чи було таке рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, але й з точки зору дотримання інших критеріїв, перелік яких наведено у частині другій статті 2 КАС України. Оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу I Порядку № 221), а рішення про неуспішне проходження прокурором атестації приймається кадровою комісією саме з підстав невідповідності, на думку комісії, прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, Верховний Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що суд не наділений повноваженнями оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації по суті. Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20. Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для стягнення на його користь розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обрахованого із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу прокурора, колегія суддів виходить із такого. Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд (першої інстанції), відповідно до статті 235 КЗпП України, вирішує одночасно із поновленням особи на посаді. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловив правову позицію щодо необхідності застосування пунктів 7, 8 та пункту 10 розділу IV Порядку №100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів, згідно з актами законодавства. Отже, поновивши позивача на посаді, суд першої інстанції повинен враховувати ці норми при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів). Правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладено у постановах від 06 серпня 2019 року у справі №640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року у справі №814/197/15 та багатьох інших. У зазначених постановах Верховний Суд, в частині правового регулювання правовідносин (щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на посаді відповідно до статті 235 КЗпП) дійшов висновку, що при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку №

100. Таким чином, суд касаційної інстанції висловив свою позицію щодо необхідності застосування вказаних нормативних положень у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства. За твердженням позивача, позиція судів першої та апеляційної інстанцій стосовно можливості застосувати коефіцієнт тільки до тих прокурорів, яких переведено до Офісу Генеральної прокуратури, не узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25 лютого 2021 року №816/4583/14 (п.п. 103, 104), від 23 квітня 2021 року № 826/17805/14. Оскільки позивача звільнено з 24 грудня 2019 року, тобто до часу виключення п. 10 з Постанови № 100, він має право на застосування коефіцієнту. Отже, у межах заявлених підстав касаційного оскарження і вимог заявника колегія суддів має передусім з`ясувати: чи застосовними є до спірних правовідносин в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення пункту 10 Порядку №

100. Верховним Судом сформовано правову позицію щодо питання обчислення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, зокрема, у постановах від 21жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 01 грудня 2021 року у справі №640/26041/19, від 16 вересня 2022 року у справі №640/1053/20 і багатьох інших, де зазначено таке: Внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв`язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур. Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до ст. 235 КЗпП України), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора). У вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ. Верховним Судом також зазначено, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України одночасно збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155). Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів, встановлених Постановою № 1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур. Колегія суддів уважає вищезазначені висновки Верховного Суду застосовними і до правовідносин, що розглядаються. Оскільки позивач не був переведений на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора за результатами успішного проходження атестації, його заробітна плата не може обчислюватись з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора. Водночас постанови Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі №816/4583/14та від 23 квітня 2021 року у справі №826/17805/14, на які посилається позивач у касаційній скарзі, не можуть бути прикладом правозастосування, яке повинно враховуватись судом, оскільки спірні правовідносини у вказаних постановах не врегульовувалися Законом №113-ІХ. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог позивача про застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу прокурора для обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.Стосовно висновків суду апеляційної інстанції з приводу того, що кадрова комісія була утворена не в Офісі Генерального прокурора, як того вимагає підпункт 7 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, а тому така комісія не є органом, уповноваженим на проведення атестації прокурорів, визначеної цим Законом, колегія суддів зазначає таке. Наказом Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року № 235 з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України утворено другу кадрову комісію. Указаний наказ втратив чинність на підставі наказу Генеральної прокуратури України від 28 грудня 2019 року №369. Наказом Генеральної прокуратури України від 23 грудня 2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02 січня 2020 року. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 грудня 2019 року проведено реєстраційні дії, згідно з якими назву «Генеральна прокуратура України» змінено на назву «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи - 00034051. Відповідно до пункту 11 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться, зокрема, кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора. Підпунктом 7 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX установлено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення: проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур відповідно до цього розділу; розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів; здійснення добору на посади прокурорів. У той же час пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Отже, Друга кадрова комісія є повноважним органом на проведення процедури надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність формування такої комісії є помилковим. Ураховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині мотивів задоволення позовних вимог належить змінити з урахуванням висновків, наведених Судом у цій постанові, в іншій частині рішення необхідно залишити без змін. Відповідно до частин першої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Висновки щодо розподілу судових витрат З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 341, 344, 351, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року,з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року залишити без змін. Судові витрати розподілу не підлягають. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська Судді О.В. Кашпур С.А. Уханенко