Постанова 4824 № 761/17834/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 квітня 2024 року справа № 761/17834/23 провадження № 22-ц/824/2612/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Музичко С.Г., суддів: Болотова Є.В., Кулікової С.В. при секретарі: Савіцькій Д.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Казенне підприємство «Укрспецзв`язок» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2023 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року, постановлене під головуванням судді Притули Н.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Укрспецзв'язок» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив: - скасувати наказ №198-К від 28.04.2023 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 з посади начальника відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Казенного підприємства «Укрспецзв`язок»; - поновити позивача на посаді начальника відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» з 28.04.2023 року; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.04.2023 року до моменту ухвалення судового рішення. Вимоги позову обґрунтовані тим, що 06.03.2023 року позивача було повідомлено про наступне звільнення 01.05.2023 року у зв`язку із скороченням посади, яку він обіймав та запропоновано вакантну посаду провідного фахівця з питань мобілізаційної роботи та цивільного захисту. Як зазначає позивач, зазначена посада не може бути в штатному розписі відповідача, оскільки це суперечить п. 7 ст. 5 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не враховано положення ст.20 п.2 п.п.2 Кодексу цивільного захисту. Позивач надав згоду на переведення на вказану посаду. В подальшому, 28.04.2023 року позивач написав заяву про незгоду продовжувати роботу на запропонованій йому посаді. Також позивач зазначав, що йому було надано ще два попередження про звільнення №№324 та 325 від 28.04.2023 року, поза межами двомісячного строку. Крім того, позивач зауважував, що йому не була запропонована посада заступника директора з технічних питань. Позивач вказував, що фактично на підприємстві не відбулись зміни в організації виробництва і праці. 28.04.2023 року позивач був звільнений із посади начальника відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» за п. 1 ст. 40 КЗпП України. А тому оскільки позивач вважає що звільнення відбулось з порушенням КЗпП України, для захисту порушеного права звернувся до суду з позовом. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2023 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 гривень 00 копійок. В апеляційній скарзі на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2023 року ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, позов задовольнити. Вимоги обґрунтовані тим, що судом не прийнято до уваги аргументацію позивача про те, що Національним класифікатором України «Класифікатор професій», який призначений для застосування всіма суб`єктами господарювання, визначено окремі професії - фахівця з питань мобілізаційної роботи та фахівця з питань цивільного захисту, а їх об`єднання суперечить законодавству України. Невідповідність класифікатору професій запису про назву посади до трудової книжки призведе до негативних наслідків для працівника, зокрема, при призначення пільг. Вказує, що станом на 19.04.2023 посада заступника директора з технічних питань була вакантною, а відтак відповідачем не було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві. Також вказує на те, що позивачем написано заяву про незгоду працювати на запропонованих умовах, а тому підставою звільнення має бути п. 6 ст. 36 КЗпП, однак позивача звільнено на підставі скорочення штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП). Крім того, судом не досліджено порядок дотримання попередження працівника про наступне вивільнення та зазначає про відсутність в матеріалах справи наказу про попередження. В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду від 11 вересня 2023 року ОСОБА_1 просить скасувати вказане судове рішення та відмовити у задоволенні заяви представника казенного підприємства. Вважає заявлені витрати необґрунтованими. Також вказує, що позивач не має доходу, та має статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2ї групи. У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду від 03.08.2023 року представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на відсутність заборони поєднувати професії в одній посаді. Вказує, що на посаду заступника директора з технічних питань було призначено іншу особу, та питання працевлаштування на вказану посаду вирішувалось ще з 22.02.2023 року. Позивач погодився на переведення на іншу вакантну посаду - провідного фахівця з питань мобілізаційної роботи та цивільного захисту без будь-яких застережень та заперечень. У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове судове рішення від 11.09.2023 року представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що факт наявності/відсутності штатних юристів не є предметом доказування при розгляді справи про відшкодування витрат на правничу допомогу. Наявність штатних юристів не забороняє підприємству укласти договір з адвокатом про надання правової допомоги. Позивачем не надано доказів на підтвердження неспівмірності заявлених витрат на правову допомогу. В судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити. В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із відсутності порушень відповідачем положень КЗпП при звільненні ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем та з 01.02.2022 року обіймав посаду начальника відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Казенного підприємства «Укрспецзв`язок». Встановлено, що наказом КП «Укрспецзв`язок» №1090-К від 30.12.2022 року було затверджено штатний розпис з 01.01.2023 року у кількості 764 штатних одиниці. Наказом №12-к від 30.01.2023 року внесені зміни до штатного розпису КП «Укрспецзв`язок», введеного в дію 01.01.2023 року та штатний розпис складає 764 штатні одиниці. Наказом №26 від 28.02.2023 року затверджено та введено в дію з 01.05.2023 року організаційну структуру КП «Укрспецзв`язок» у кількості 762 штатні одиниці. Наказом №27 від 28.02.2023 року затверджено та введено в дію з 01.05.2023 року штатний розпис КП «Укрспецзв`язок» у кількості 757 штатних одиниць. 06.03.2023 року на підставі положень ст.49-2 КЗпП України позивача було попереджено про заплановане звільнення з 01.05.2023 року у зв`язку з затвердженням та введенням в дію з 01.05.2023 року організаційної структури КП «Укрспецзв`язок» (наказ №26 від 28.02.2023 року) на підставі п.1 ст.40 КЗпП України через два місяці з моменту вручення даного попередження, оскільки з 01.05.2023 року посада начальника відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» скорочується та виводиться із штатного розпису. Разом з тим, позивачу було запропоновано переведення на посаду провідного фахівця з питань мобілізаційної роботи та цивільного захисту КП «Укрспецзв`язок». Позивач погодився на зайняття вказаної посади про що вказав у попередженні. 06.03.2023 року позивач подав заяву про переведення його з 01.05.2023 року на посаду провідного фахівця з питань мобілізаційної роботи та цивільного захисту. На підставі зазначеної заяви, наказом №30-к від 06.03.2023 року ОСОБА_1 було переведено на посаду провідного фахівця з питань мобілізаційної роботи та цивільного захисту з 01.05.2023 року. Із вказаним наказом позивач був ознайомлений 06.03.2023 року про що свідчить його особистий підпис. Крім того, наказом №42 від 28.04.2023 року внесені зміни до штатного розпису КП «Укрспецзв`язок» з 01.05.2023 року. Вказаним штатним розписом було введено посаду провідного фахівця з питань цивільного захисту до сектору охорони праці та пожежної безпеки. Попередженням № 324 від 28.04.2023 року та попередженням про інформування щодо вакантних посад №325 від 28.04.2023 року, позивачу були запропоновані вакантні посади станом на 28.04.2023 року. Із вказаним списком позивач був ознайомлений 28.04.2023 року та вказав що не згоден на зайняття зазначених посад. Заявою від 28.04.2023 року позивач повідомив відповідача про те, що він відмовляється продовжити роботу на запропонованій посаді. Наказом №198-К від 28.04.2023 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Казенного підприємства «Укрспецзв`язок» на підставі скорочення штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України. З наказом позивач ознайомлений 28.04.2023 року про що свідчить його особистий підпис. Пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України визначає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем, зокрема у випадку, 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Приписами ч. 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Стаття 49-2 КЗпП України визначає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. У постанові Верховного Суду від 11 липня 2023 року у справі № 759/3048/23 зазначено, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність порушень положень КЗпП України при звільненні позивача, враховуючи скорочення штату працівників на підприємстві та дотримання відповідачем вимог щодо попередження позивача та інформування останнього щодо вакантних посад. В апеляційній скарзі позивач не погоджується із новою структурою та штатним розписав та вважає, що об`єднання посад: «фахівець з питань мобілізаційної роботи» та «фахівець з питань цивільного захисту» між собою суперечить законодавству. Водночас, заборон щодо поєднання професій не встановлено. Посилання апелянта на п. 7 ст. 5 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого забороняється об`єднання мобілізаційних підрозділів органів державної влади, інших державних органів з іншими структурними підрозділами цих органів та сумісництво працівників з питань мобілізаційної роботи, а також покладання на них функцій, які не пов`язані з розв`язанням поточних проблем мобілізаційної підготовки є необґрунтованим. Відповідач не є органом державної влади, а тому вказане положення на нього не розповсюджуються. Крім того, при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури. Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 квітня 2023 року у справі № 201/6342/21, 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення. Також апелянт посилається на те, що йому не було запропоновано всіх вакантних посад, а саме посаду заступника директора з технічних питань. Разом із тим, обов`язок відповідача пропонувати позивачу іншу роботу виник починаючи з 06.03.2023 року, тобто з дня попередження про майбутнє вивільнення . Як вірно зазначено судом першої інстанції наказом №139-К від 27.04.2023 року на вказану посаду було призначено ОСОБА_2 та питання переведення ОСОБА_2 на вказану посаду за переведенням вирішувалось, починаючи з 22.02.2023 року (на той час позивач перебував у відпустці). В матеріалах справи наявний лист Генерального директора про надання від 27.02.2023 року щодо звільнення за переведення ОСОБА_2 директора технічного ДП «УСС», згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП для подальшої роботи в КП «Укрспецзв`язок (а.с. 126 т.). Дотримання процедури призначення ОСОБА_2 на посаду заступника директора ДП «УСС» не є предметом розгляду даної справи. Крім того, позивач 06.03.2023 року погодився на зайняття вказаної посади провідного фахівця з питань мобілізаційної роботи та цивільного захисту. Разом із тим, відповідачем 28.04.2023 року запропоновано наявні вакантні посади. Той факт, що 28.04.2023 року позивачу надано два накази для ознайомлення із вакантними посадами, один із яких містить ширший перелік вакантних посад, не свідчить про порушення прав позивача щодо повідомлення усіх наявних вакантних посад у товаристві, та підтверджує факт виконання відповідачем обов`язку, встановленого ст. 49-2 КЗпП. Доводи позивача про те, що ним написано заяву про незгоду працювати на запропонованих умовах, а тому підставою звільнення має бути п. 6 ст. 36 КЗпП, однак позивача звільнено на підставі скорочення штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП), апеляційним судом не приймається. Відповідно до ст. 36 КЗпП у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). Позивачем не було подано заяви про звільнення, а подано лише заяву про незгоду продовжувати роботу на відповідній посаді. Відтак підстави для звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП відсутні. В матеріалах справи наявний наказ КП «Укрспецзв`язок» № 421-К від 06.07.2023 року, яким внесено зміни до наказу (розпорядження) КП «Укрспецзв`язок від 28.04.2023 року «Про припинення трудового договору (контракту)», а саме дату звільнення «28.04.2023» змінено на «08.05.2023». Отже, з врахуванням внесених наказом № 421-К змін щодо дати звільнення, відповідачем було дотримано вимоги законодавств про обов`язкове попередження позивача не пізніше ніж за два місяці до моменту вивільнення. Апелянт також не погоджується із додатковим рішенням суду, яким стягнуто із позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. З матеріалів справи вбачається, що представником позивача подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_1 витрати на правчничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу судом першої інстанції враховано складність справи, обсяг матеріалів, виконану адвокатом роботу, а також заперечення позивача щодо заявленого розміру судових витрат. Посилання апелянта на те, що у КП «Украспецзв`язок» є юридичний підрозділ не позбавляє право відповідача на укладення договору про надання правової допомоги із адвокатом чи адвокатським об`єднанням. Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи. Водночас, законодавством встановлено пільги для осіб з інвалідністю, зокрема ІІ групи, щодо сплати судового збору, однак підстав для звільнення від відшкодування витрат на правничу допомогу не встановлено. Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції відповідають обставинам справи, ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не можуть бути скасовані з підстав, викладених в апеляційних скаргах Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2023 року залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2023 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року залишити без задоволення. Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач Судді