Постанова 4824 № 761/41818/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/41818/21 Головуючий у суді І інстанції: Пономаренко Н.В. провадження №22-ц/824/6722/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Желепи О.В., Музичко С.Г., секретар судового засідання: Дуб С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», третя особа: Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив суд скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 від 18 жовтня 2021 року №85-к та Наказ від 18 жовтня 2021 року №46, а також поновити його на роботі на посаді заступника директора; стягнути із відповідача на користь позивача відшкодування за вимушений прогул та моральну шкоду, завдану неправомірним звільненням в розмірі 100000,00 грн. Суть позовних вимог, викладених в позові, зводиться до того, що порушення, до яких притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 , і за які його звільнено 18.10.2021 року з посади заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» (надалі: Підприємства, ДП МОУ «ЦРЗЗЗ») відповідними наказами № 46 та № 85-к по п.3 ст. 40 КЗпП України, за події, що стосуються часу коли позивач перебував на посаді Тимчасово виконуючого обов`язки директора, отже фактично за виконання покладених на нього функцій саме заступника жодних дій, за які необхідно притягнути до відповідальності, він не ніс; його не ознайомлено з правилами трудового розпорядку та посадовою інструкцією, оскільки таких ознайомлень не відбувалось. Позивач вважає, що в даному випадку має право на відшкодування моральної шкоди та в разі визнання звільнення незаконним, він також має право на отримання відшкодувань за вимушений прогул. Таким чином, позивач вважає, що його звільнення здійснено з порушенням норм КЗпП України, а тому він вимушений звернутись до суду із вказаним позовом за захистом своїх трудових прав. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Мамаєв Д.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що сторона відповідача не надала жодного доказу для обгрунтування щодо заперечення позовних вимог та правомірності притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, саме як директора підприємства, який фактично на момент оголошення догани та до дня звільнення обіймав посаду помічник директора з технічних питань іншого підприємства. Вказував, що позивач з 14.07.2021 року до 18.10.2021 року (по день звільнення) обіймав посаду помічника директора з технічних питань державного підприємства Міністерства оборони України «База ремонту техніки». Відповідно до Наказу відповідача від 20.09.2021 року №36 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » у зв`язку з порушенням трудової дисципліни - невиконання заступником директора ОСОБА_1 розпорядження директора відповідача. Відповідно до результатів проведеної службової перевірки, позивачу було оголошено догану та наказано на застосовування до нього заходи заохочення протягом строку дії дисциплінарного стягнення. Представник апелянта звернув увагу суду, що до позивача, який фактично обіймав посаду помічника директора з технічних питань державного підприємства Міністерства оборони України «База ремонту техніки» було оголошено догану, саме як заступнику директора відповідача, без надання протягом двох років проведення суду жодного документу який підтверджує факт обіймання посади саме заступника директора відповідача. Надалі, відповідно до Наказу №46 від 18.10.2021 р. до позивача, знову як начебто заступника директора відповідача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з 18.10.2021 року відповідно до ч.3 ст. 40 КПзК України. Наказом №85-к позивача було звільнено з посади заступника директора відповідача за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків покладених на нього трудовим договором на підставі Наказу №46 від 18.10.2021 року «Про притягнення до відповідальності посадової особи». В даному випадку представник апелянта наголошує на тому, що яким чином до позивача могло бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за начебто систематичне невиконання без поважних причин обов`язків як заступника директора відповідача, коли відповідно до наявних в матеріалах справи Наказах він обіймав посаду помічника директора з технічних питань іншого підприємства, а саме Державного підприємства Міністерства оборони України «База ремонту техніки» та з посадовою інструкцією не був ознайомлений під підпис. В свою чергу, доказів з сторони відповідача, що позивача було призначено на посаду заступника директора відповідача не було надано та матеріали справи не містять відповідних Наказів на призначення позивача на дану посаду, про що також зауважено судом першої інстанції у рішенні від 18.03.2024 року. Проте, надалі висновки суду, що позивач дійсно перебував на посаді заступника директора відповідача ґрунтуються виключно на усних поясненнях відповідача по справі, проте не підтверджуються жодним відповідним документом. Вважає, що до позивача застосування дисциплінарного стягнення відбулося без встановлення фактично його вини та без встановлення дійсності дії та на що саме вони були направлені. Позивача було звільнено за те, що фактично він не повинен виконувати з причин не покладення на нього такого обов`язку, згідно посадової інструкції директора відповідача, якої взагалі фактично не має та з якою не було ознайомлено позивача під підпис. Вважає також, що судом першої інстанції не в повному обсязі було досліджено докази щодо фактичної посади, яку обіймав позивач, чи дійсно було ознайомлено його з посадовою інструкцією директора відповідача, відповідно до якої його було притягнуто до відповідальності та як наслідок звільнення. 31 березня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач не надав докази на підтвердження обставин та фактів, якими він обґрунтовує позовні вимоги про незаконність наказів щодо звільнення його з роботи на підставі п.3 ст.40 КЗпП України і стороною позивача не доведено обставин на підтвердження недотримання відповідачем процедури звільнення, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 від 18 жовтня 2021 року №85-к та наказу від 18 жовтня 2021 року №46, а також поновлення його на роботі на посаді заступника директора, задоволенню не підлягають. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, суд першої інстанції врахував положення ст. 237 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування роботодавцем такої шкоди працівнику здійснюється у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Однак, у даній справі суд першої інстанції не встановив порушення роботодавцем прав працівника під час його звільнення, а тому підстави для задоволення даної позовної вимоги не вбачав. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, потрібно з`ясувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність у сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним. При визначенні систематичності як ознаки порушення враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів. Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 520/3689/16-ц (провадження № 61-17179св18) Верховний Суд зазначив, що «звільнення за систематичне невиконання трудових обов`язків передбачає здійснення працівником щонайменше двох дисциплінарних проступків, за наслідками вчинення яких виносяться наказ про оголошення догани та наказ про звільнення внаслідок систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку». Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Відповідно до частин першої, третьої статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень. Встановлено, що відповідно до наказу Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 15 січня 2021 року № 2-ДП тимчасове виконання обов`язків директора державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний засов засобів зв`язку» покладено на помічника директора з технічних питань державного підприємства Міністерства оборони України «База ремонту техніки» ОСОБА_1 (за його згодою). Підстава: подання начальника Головного управління майна та ресурсів, заява ОСОБА_1 від 26.10.2020 до вх. № 326/дкп (а.с. 57 том 1). З 14 липня 2021 року ОСОБА_1 на підставі наказу від 14 липня 2021 року №35-ДП, увільнено від тимчасового виконання обов`язків директора та він повернувся до виконання обов`язків за посадою помічника директора з технічних питань ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» (а.с. 33 том 1). Наказом ТВО директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» Кучерука Г.Д. від 20.09.2021 року №36 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », у зв`язку з порушенням трудової дисципліни - невиконання заступником директора ОСОБА_1 розпорядження директора ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку». Керуючись результатами проведеної службової перевірки, яка призначена наказом від 13.09.2021 року №35, заступнику директора ОСОБА_1 оголошено догану та наказано не застосовувати до нього заходи заохочення протягом строку дії дисциплінарного стягнення відповідно до ст. 151 КЗпП України, п. 8.4. Додатку 6 Колективного договору (а.с. 83 том 1). В подальшому, наказом №46 від 18.10.2021, який підписаний тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП МОУ «ЦРЗЗ» Кучеруком Г.Д. «Про притягнення до відповідальності посадової особи Підприємства», застосовано до заступника директора ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з 18 жовтня 2021 року відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України. В цей же день роботодавець виніс наказ №85-к яким звільнено 18.10.2021 року ОСОБА_1 , заступника директора, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Підстава: Наказ від 18.10.2021 №46 «Про притягнення до відповідальності посадової особи Підприємства» (а.с. 5 том 1). В оскаржуваному наказі №46 від 18.10.2021 зазначено, що ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно із п. 7.10 Статуту Підприємства в частині обов`язків і відповідальності директора Підприємства, Аудиторським звітом №234/40/6/14 від 10.09.2021 «Оцінка фінансово-господарської діяльності » ДП МОУ «ЦРЗЗ» в частині 1.1.1 Резюме ІІ, Аналітична частина; Колективним договором в частині п.п. 2.1.1., 2.1.2., 5.2.1., 8.1.4., 8.1.8., , п. 2.1., п.3; Протоколом №3 зборів трудового колективу від 10.06.2021, Актом службової перевірки «Про здійснення перевірки відображення операцій за рахунками з ПДВ та недоліків в бухгалтерському обліку» від 23.09.2021; Актом про відвідування робочого місця під час листка непрацездатності від 21.09.2021; Службовою запискою про несанкціоноване проникнення в реєстр накладних ME.DOC та реєстрацію податкових накладних (а.с. 6-7 том 1). У вказаному наказі зазначено, серед іншого, що до позивача застосований такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення, зокрема за порушення, яке відображено в п.4 наказу : «За - неправомірне втручання в бухгалтерський та податковий облік Підприємства (внесення недостовірної інформації ME.DOC, вхід без дозволу керівника при перебуванні на лікарняному)». Встановлено, що позивачем в судовому засіданні першої інстанції не заперечувався той факт, що 21.09.2021 року він займав посаду заступника директора і в цей день був на лікарняному, але фактично зайшов і був на Підприємстві на робочому місці, але він пояснив, що електронним ключем особисто не користувався і особисто в ME.DOC ніяку інформацію не вносив. Актом від 21.09.2021 року підтверджено про відвідування позивачем в період з 10 год. 45 хв. до 12 год. 35 хв. робочого місця та території Підприємства під час дії листка непрацездатності (а.с. 41 том 1). Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_2 , яка на той час працювала бухгалтером, засвідчила, серед іншого, що особисто позивач не мав можливості формулювати податкові накладні, так як програма ME.DOC знаходилась на сервері, а доступ до сервера у позивача не було і при ній ОСОБА_1 ніколи не користувався ME.DOC. Однак, матеріалами справи підтверджено, що 22.09.2021 року, наступного дня після відвідування позивачем місця роботи під час дії листка непрацездатності, економістом із планування ОСОБА_3 було складено і подано службову записку в якій повідомлено, що 21.09.2021 ркоу в системі реєстрації податкових накладних в програмному забезпеченні ME.DOC було створено 5 податкових накладних. При цьому, особою - створювачем вказаних податкових накладних зазначено ОСОБА_1 (а.с. 42 том 1). В подальшому, підприємством відповідача було проведено службову перевірку «Про здійснення перевірки відображення операцій за рахунками з ПДВ та недоліків в бухгалтерському обліку». Відповідно до Акту службової перевірки від 23.09.2021 року комісія дійшла висновків, що за І півріччя 2021 року бухгалтерський та податковий облік на підприємстві вівся з грубим порушенням законодавства. Це призвело до фінансових втрат підприємства і збільшення заборгованості по виплатах до державного бюджету. На момент складання Акту заборгованість по розрахункам з бюджетом по ПДВ за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 складала 133 913,57 грн (а.с.44 том 1). Саме з цією метою, як зазначив у відзиві на позовну заяву відповідач, до наказу № 46 від 18.10.2021 було внесено інші обґрунтування, що позивачем помилково розцінюється як факти його дій під час тимчасового виконання ним обов`язків директора ДП МОУ «ЦРЗЗЗ», а не виконання ним обов`язків заступника директора, що призвело до його звільнення. Відповідно до п. 7.10 Статуту Підприємства, передбачений обов`язок директора нести відповідальність за своєчасні внесення платежів до державного бюджету і виплату заробітної плати. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, вірно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, правильно встановив обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не встановив порушення роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні позивача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги про те, що сторона відповідача не надала жодного доказу для обгрунтування щодо заперечення позовних вимог та правомірності притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, саме як директора підприємства, який фактично на момент оголошення догани та до дня звільнення обіймав посаду помічник директора з технічних питань іншого підприємства, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Як вже встановлено, що наказом Міністерства оборони України № 2-ДП від 15.01.2021 року на помічника директора з технічних питань державного підприємства Міністерства оборони України ОСОБА_1 покладено тимчасове виконання обов`язків директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» (а.с. 57 том 1). Відповідно до наказу Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» № 8-К від 12.02.2021 року ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора підприємства (а.с. 182 том 2). З огляду на наявні докази які містяться в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 був тимчасово виконуючим обов`язки директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» та обіймав посаду заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку». Відповідно до наказу Міністерства оборони України № 35-ДП від 14.07.2021 року ОСОБА_1 увільнено від тимчасового виконання обов`язків директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» та доручено йому повернутися до виконання обов`язків за посадою помічника директора з технічних питань державного підприємства Міністерства оборони України «База ремонту техніки» (а.с. 33 том 1). Тому позивач ОСОБА_1 продовжував обіймати посаду заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» до моменту свого звільнення. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був обізнаний з правилам трудового розпорядку та з посадовою інструкцією на підприємстві, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне. Як вбачається із Колективного договору Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» на 2020-2026 роки, а саме, Додатку №6 «Правила внутрішнього трудового розпорядку», до початку роботи працівник має ознайомитися під розписку з правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, пройти інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни, пожежної охорони (п. 2.4.) (а.с. 84-87 том 1). Працівник несе відповідальність за порушення трудової, технологічної та виробничої дисципліни, у том числі за невиконання або неналежне виконання з власної вини покладених на нього трудових обов`язків, визначних трудовим договором, трудовим договором, посадовими інструкціями та цими правилами (п. 8.1.). За порушення трудової дисципліни до працівника, як визначено п. 8.2, може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач з 15.01.2021 року по 14.07.2021 року будучи тимчасово виконуючий обов`язки директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», тому, як керівник підприємства, він зобов`язаний був ознайомитись з усіма установчими документами та іншою наявною документацією, на підставі якої відбувалась діяльність роботодавця, зокрема, із Правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовими інструкціями всіх працівників. Доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог, наявність підстав скасування наказу від 18 жовтня 2021 року № 85-к та наказ від 18 жовтня 2021 року № 46 про звільнення з роботи та поновлення позивача на роботі є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Матеріалами справи підтверджено, що 22.09.2021 року, наступного дня після відвідування позивачем місця роботи під час дії листка непрацездатності, економістом із планування ОСОБА_3 було складено і подано службову записку в якій повідомлено, що 21.09.2021 в системі реєстрації податкових накладних в програмному забезпеченні ME.DOC було створено 5 податкових накладних. При цьому, особою - створювачем вказаних податкових накладних зазначено ОСОБА_1 .. Позивачем не спростований факт внесення 21.09.2021 року в системі реєстрації 5 податкових накладних в програмному забезпеченні ME.DOC, про які зазначено в п. 4 оскаржуваного наказу про звільнення, створювачем яких є ОСОБА_1 .. Стосовно доводів позивача щодо компенсації моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки судом встановлено, що відповідачем не було порушено трудові права позивача, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази які б підтвердили наявність винних дій відповідача, причинно-наслідкового зв`язку та наявності шкоди завданої позивачу. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове та трудове право позивача не було порушено відповідачем. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст.ст. 40, 148 КЗпП України. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено «16» червня 2025 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді О.В. Желепа С.Г. Музичко