Постанова 4807 № 336/1666/22

Дата документу 10.05.2024 Справа № 336/1666/22 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний №336/1666/22 Головуючий у 1-й інстанції: Боєв Є.С. Провадження №22-ц/807/1130/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,- В С Т А Н О В И В: У травні 2022 року Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію. В обґрунтування позову зазначає, що відповідач мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , користується електроенергією на підставі особового рахунку № НОМЕР_1 , але обов`язки по сплаті за використану електроенергію не виконує, у зв`язку з чим виник борг у сумі 4796,55 грн. за період з 11.01.2017 по 01.01.2019 року. Відповідно до знятих показань приладу обліку у вказаний період відповідачем було спожито 4102 кВт. год., вартістю 4797,84 грн., а сплачено 1 грн. 29 коп. Борг за спожиту електричну енергію на теперішній час складає 4796,55 грн. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по оплаті за спожиту електричну енергію, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн. 02.06.2022 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя ухвалено заочне рішення про задоволення позовних вимог. Ухвалою від 28.09.2023 за заявою відповідача заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги в сумі 6 500 грн. Допущено поворот виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2022 року шляхом стягнення з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 6 258,85 грн. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги ПАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію у сумі 4796,55 грн; стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що в порушення п. 2.1.3 ПРРЕЕ, за яким ініціатором укладання договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач, власник приміщення ОСОБА_1 не повідомила ПАТ «Запоріжжяобленерго» про зміну споживача. Суд в оскаржуваному рішенні посилається на Закон України «Про житлово-комунальні послуги», при цьому не бере до уваги, що нова редакція закону введена в дію 01.05.2019 року і саме ця редакція закону передбачає, що постачання та розподіл електричної енергії відноситься до комунальних послуг. Попередня редакція закону від 24.06.2004 року не відносила постачання електричної енергії до комунальних послуг. Оскільки правовідносини, відносно яких ухвалене рішення, виникли в період з 01.01.2016 року по 01.01.2019 рік, то дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на ці правовідносини не поширюється. Суд першої інстанції також не звернув уваги на той факт, що відповідач набула право власності на 1/3 частину помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , 24.03.2017 року саме на частину, яка належала ОСОБА_3 та на яку було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 про користування електричною енергією. Стосовно витрат на правничу допомогу, то вони є завищеними та неспівмірними зі складністю даної справи. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (ч. 9 ст. 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 302 800 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 100 = 302 800 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 4 796,55 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмовлених вимог щодо стягнення заборгованості за електроенергію та щодо стягнення правничої допомоги. В іншій частині рішення суду не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги ПАТ «Запоріжжяобленерго» лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, а саме щодо відмовлених вимог щодо стягнення заборгованості за електроенергію та щодо стягнення правничої допомоги, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається. У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 отримує електроенергію на підставі договору № 532212191 від 20.09.2012, даних, які б свідчили про інше, суду не надано. Відсутність відомостей про визначення порядку користування будинком між співвласниками унеможливлює стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за особистим рахунком НОМЕР_1 , що відкритий на ім`я іншої особи - ОСОБА_3 . Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що розмір витрат на правничу допомогу, що понесений відповідачем, є належно обґрунтованим, а тому підлягає стягненню з позивача в заявленому розмірі. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може погодитись, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.05.2002 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 успадкували після смерті ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 в рівних частках (тобто, по 1/3 частині кожний) (а.с.28). Особистий рахунок № 532212190 на постачання електроенергії у вказаний будинок був оформлений на ім`я ОСОБА_3 , що підтверджено поясненнями представника позивача в судовому засіданні в суді першої інстанції. Заборгованість за період з 11.01.2017 по 01.01.2019 за вказаним особистим рахунком перед ПАТ «Запоріжжяобленерго» становить 4796,55 грн (а.с.6), яку позивач просить стягнути з ОСОБА_1 . Водночас між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ОСОБА_1 укладено договір № 532212191 від 20.09.2012 про користування електричної енергією, що також надається до будинку АДРЕСА_1 (а.с.54). Відомості з Державного реєстру речових прав, що отримані судом в порядку ч. 7 ст. 81 ЦПК України, свідчать, що 1/3 частка будинку АДРЕСА_1 належить відповідачці на підставі договору дарування. Дата державної реєстрації речових прав 24.03.2017. Право власності ОСОБА_1 на іншу 1/3 частки, а також право власності ОСОБА_2 на його 1/3 частку в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно чи Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані (а.с.78-80). Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст. 714 ЦК України, ст. ст. 24-27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 ( далі - ПКЕЕН), Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією (далі - Методика), затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 листопада 1999 року № 1416. Частиною 4 ст.26 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що споживач електроенергії несе відповідальність згідно із законодавством за порушення умов договору та Правил користування електроенергією, затверджених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 2 ПКЕЕН об`єкт побутового споживача - житловий будинок (частина будинку), квартира або будівля, які розміщені за однією адресою та належать одній фізичній особі або декільком фізичним особам на правах власності або користування. Правовідносини між енергопостачальником та побутовими споживачами електричної енергії з 11.06.2018 року регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14.03.2018 р. №312 (далі - ПРРЕЕ). Згідно п.1.1.2 ПРРЕЕ побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність), об`єкт побутового споживача - житловий будинок (частина будинку), квартира або будівля, які розміщені за однією адресою та належать одній фізичній особі або декільком фізичним особам на правах власності або користування. Встановлено, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Запорізького району електричних мереж надає послуги з розподілу електричної енергії на об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Особистий рахунок № 532212190 на постачання електроенергії у вказаний будинок був оформлений на ім`я ОСОБА_3 , що підтверджено поясненнями представника позивача в судовому засіданні. Водночас між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ОСОБА_1 укладено договір № 532212191 від 20.09.2012 про користування електричної енергією, що також надається до будинку АДРЕСА_1 . Матеріалами справи, зокрема витягом з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, сформованим 03.05.2022 року суддею Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Боєвим Є.С., підтверджується, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.10). Відповідно до п. 2.1.3 ПРРЕЕ для споживання електроенергії новий наймач (власник) квартири або іншого об`єкта повинен звернутися до енергопостачальника для укладення договору про користування електричною енергією. Частиною 4 ст. 319 ЦПК України передбачено, що власність зобов`язує. Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. З аналізу наведених норм вбачається те, що споживання електричної енергії може відбуватися на підставі договору, укладеного з енергопостачальником лише власником або наймачем об`єкта споживача. З матеріалів справи вбачається, що об`єктом споживача є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власником 2/3 частин якого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 травня 2002 року та договору дарування від 24.03.2017 року є ОСОБА_1 (а.с. 23). Доказів, що ОСОБА_1 після набуття у власність 1/3 частини житлового будинку 24.03.2017 року переоформила договір з позивачем про постачання електричної енергії з ОСОБА_3 на себе як на нового власника в матеріалах справи відсутні. Саме на власника або наймача об`єкта споживача покладено обов`язок звернутися до енергопостачальника для укладення договору про користування електричною енергією, у тому числі і у випадку набуття ним права власності чи права користування об`єктом споживача, уже підключеним до електропостачання попереднім власником чи наймачем. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 03 жовтня 2018 року (справа № 654/3093/16-ц, провадження № 61-18581св18). Отже, саме власник або наймач, що перебуває у договірних правовідносинах із енергопостачальником, несе обов`язок з оплати за спожиту електричну енергію. При цьому, споживач електричної енергії, зобов`язаний сплатити вартість спожитої ним енергії, якщо він фактично користувався нею. Відсутність письмово оформленого договору не позбавляє обов`язку оплатити надані йому послуги. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (касаційне провадження № 14-280цс 18) та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Матеріали справи містять Розрахунок заборгованості за електроенергію споживача ОСОБА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 , з якого вбачається, що споживачка за період з 11.01.2017 року по 01.01.2019 року має заборгованість в сумі 4 796,55 грн.(а.с.6). Аналогічна інформація зазначена в копії витягу з програми «EnergySuite» (а.с.7). Зазначений розрахунок відповідачкою не спростовано. Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. З урахуванням зібраних у справі доказів колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 була споживачем послуг з електропостачання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 11.01.2017 01.01.2019 років, оскільки вона зареєстрована за вказаною адресою та є власником 2/3 частин вказаного житлового будинку. Разом з тим, ОСОБА_1 не виконала обов`язку щодо оформлення нового договору з ПАТ «Запоріжжяобленерго» після набуття нею у власність 24.03.2017 року 1/3 частини вказаного будинку. Протягом розгляду справи ОСОБА_1 не надано доказів на спростування доводів позивача про несплату споживачем заборгованості. Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт існування двох особових рахунків за одним об`єктом споживання електричної енергії, зважаючи на недотримання ОСОБА_1 обов`язку з переоформлення особового рахунку після набуття нею у власність частини житлового будинку та без відповідних доказів щодо визначення порядку користування будинком між співвласниками, не свідчить про відсутність обов`язку у ОСОБА_1 зі сплати використаної електроенергії. З огляду на вказані обставини, помилковим є висновок суду про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 боргу за електроенергію. Водночас, в суді першої інстанції ОСОБА_1 заявляла про застосування строків позовної давності (а.с.27а). Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України). Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з ч. 2 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Оскільки заборгованість за електроенергію нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. У відповідача виникла заборгованість за електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 за період з 11 січня 2017 року по 01 січня 2019 року у розмірі 4 796,55 грн. При цьому, ПАТ «Запоріжжяобленерго» звернулося до суду з позовом 02.05.2022 року (а.с.1), тому за загальним правилом в межі позовної давності входить заборгованість, яка виникла в період з 01 травня 2019 року. Проте, при вирішенні питання щодо спливу позовної давності за інший період заборгованості, тобто яка виникла до 01 травня 2019 року, слід враховувати також інше чинне законодавство. Законом України від 30 березня 2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258цьогоКодексу,продовжуються на строк дії такого карантину». Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався Постановами Кабінету Міністрів України та діяв на час звернення Концерном «МТМ» до суду з цим позовом. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30 березня 2020 №540-IX, тобто саме з 02 квітня 2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період карантину. З огляду на це, сплив строків до набрання чинності Законом № 540-IX разом із відсутністю норми про зворотну дію цього закону в часі дають підстави стверджувати, що строки, які спливли до 02 квітня 2020 року, не є продовженими. Розрахунковим періодом для встановлення розміру оплати спожитої електричної енергії є календарний місяць. Плату за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Між тим, строк позовної давності по заборгованості з оплати послуги ПАТ «Запоріжжяобленерго» за січень 2017 року мав сплинути 10 лютого 2020 року, за травень 2017 року 10 червня 2020 року, за червень 2017року 10 липня 2020 року тощо. Із наведеного вбачається, що позовна давність по заборгованості у період за січень 2017 року спливла до введення карантину, а тому на неї дія пункту 12 Перехідних положень до ЦК України щодо продовження строку позовної давності не поширюється. Разом з тим, сплив строку позовної давності щодо решти періоду заборгованості за травень 2017 року січень 2019 року припадає на час дії карантину, який не закінчився у день подання позову ПАТ «Запоріжжяобленерго» 02 травня 2022 року та продовжено в Україні до 31 грудня 2022 року, тому на цю заборгованість поширюються приписи ст.12 Перехідних положень до ЦК України в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину. А тому ця заборгованість підлягала стягненню з відповідача. Визначаючи її розмір, колегія за табличним розрахунком позивача встановила, що у період з 01 квітня 2017 року по 01 січня 2019 року заборгованість склала 4 775,35 грн. Таким чином в межі строку позовної давності з урахуванням приписів пункту 12 Перехідних положень ЦК України та доводів апеляційної скарги, вкладається період з 01 квітня 2017 року по 01 січня 2019 року, а борг у цьому періоді становить 4 775,35 грн. Крім того, враховуючи, що ОСОБА_1 є власником 2/3 частин спірного житлового будинку, то стягненню підлягає сума заборгованості пропорційно до часток її власності. На підставі вказаного, стягненню з ОСОБА_1 за заборгованість по сплаті послуг за спожиту електричну енергію на користь ПАТ «Запоріжжяобленерго» за період з 01 квітня 2017 року по 01 січня 2019 року підлягає 3 183,56 грн (4 775,35 грн *2/3). Отже, рішення суду відповідно до п. 2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з 01 квітня 2017 року по 01 січня 2019 року в розмірі 3 183,56 грн. Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» підлягає задоволенню, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Аргументи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» є частково виправданими. Відповідно до п.п. б,в п. 4 ч. 1 ст 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з нормами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову. Позивач ПАТ «Запоріжжяобленерго» при зверненні до суду з позовом сплатило судовий збір у розмірі 2481, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1207 від 24 січня 2022 року ( а.с. 3). При зверненні до суду апеляційної інстанції ПАТ «Запоріжжяобленерго» сплатило судовий збір в розмірі 3721, 50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2733 від 16 квітня 2024 року ( а.с. 107), а тому понесені позивачем судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід стягнути з відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 1646,64 грн ( 66,37% задоволено позовні вимоги) х 2481,00 грн, апеляційної скарги, в розмірі 2 469,96 (66,37% (задоволена апеляційна скарга) х 3 721,50 грн). Отже, судові витрати, що підлягають позивачу до компенсації за рахунок відповідача за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до. пропорційності задоволених позовних вимог становить 4 116,60 грн (1 646,64+2 469,96) Крім цього, відповідачкою заявлено до стягнення з відповідача 6500 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. До інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, відносяться зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18). Як вбачається зі змісту договору про надання правової допомоги від 01.09.2023 року, укладеного між адвокатом Косяковою Зоєю Миколаївною ОСОБА_1 , актом приймання-передачі виконаних робіт від 06гркдня 2023 року, квитанцією до прибуткового касового ордера № 39 від 06.12.2023 та № 25 від 09.04.2023 року, клієнтом сплачено адвокату 6 500,00 грн за представництво інтересів в суді першої інстанції (а.с.85-87). Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі N 904/4507/18, провадження N 12-171гс19). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі N 211/3113/16-ц). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява N 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Матеріали справи не містять об`єктивних даних щодо повідомлення відповідача про наявність доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості стягнутих на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне перевірити обґрунтованість заявлених до відшкодування позивачем судових витрат. Дослідивши додані до апеляційної скарги докази колегія суддів дійшла висновку, що відшкодування позивачу витрат на надання правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 6500 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності. Зважаючи на складність справи, а саме, предмет доказування у даній справі, складність застосування норм права, колегія суддів вважає, що розмір правничої допомоги, заявленої ОСОБА_1 до відшкодування у розмірі 6500 грн є значно завищеним та, зокрема, перевищує ціну позову в даній справі. При вирішенні цього питання колегія суддів враховує складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціну позову та значення справи для сторін, наявність усталеної судової практики, невеликий обсяг наданих доказів. Крім того, справа розглядається в порядку письмового провадження без участі сторін. З огляду на зазначене та виходячи з пропорційності задоволених позовних вимог (66,37%) колегія суддів вважає необхідним стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 500 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року у цій справі в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за електроенергію та стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 3183,56 грн. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 4 116,60 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується та апеляційним судом не переглядається. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 10 травня 2024 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.