Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2556/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2556/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Трофімова Л.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 травня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Кобаля М.І., Маринчак Н.Є.; за участю секретаря: Чорної К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у залі суду апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу судді Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про повернення 110 078, 40 грн., В С Т А Н О В И Л А: У березні 2023 року, Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) та просила: стягнути із ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 суму нанесених збитків державі унаслідок безпідставного набуття коштів ОСОБА_1 у сумі 110078, 40 грн. В обґрунтуванні позовної заяви зазначає, що розслідуванням підтверджені обставини недобросовісності набувача, тому запропоновано ОСОБА_1 повернутися до військової частини та відшкодувати заподіяну шкоду. Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та направити справу для вирішення питання про відкриття провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а а ухвала судді - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п.1 ч.1 ст.170 КАС України). З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного. Суд першої інстанції вказує в ухвалі, що «ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано», акцентує увагу на визначенні поняття збитків та, як приклад, наводить цивільну справу №404/4822/15 (провадження №61-13936св18) за позовом територіального підрозділу Пенсійного фонду України до громадянина, який отримував пенсію у шахрайський та інший незаконний спосіб, чим заподіяв державі шкоду. Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги, що солдат ОСОБА_1 (далі - відповідач) є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та перебуває на військовій,державній,публічній службі. Спір у справі виник під час проходження відповідачем військової служби та за своєю суттю і природою є публічно-правовим. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №815/5027/15 (провадження №11-214апп18) вказано на те, що завдання шкоди та процес її відшкодування не підпадають під визначення публічно-правового спору, оскільки є деліктним зобов`язанням з конкретно визначеним суб`єктним складом боржником, який завдав збитків, та кредитором, якому завдані збитки мають бути відшкодовані. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність розгляду справи за позовом військової частини про стягнення з військовослужбовця завданої ним під час проходження служби матеріальної шкоди судом цивільної юрисдикції. Проте, за наслідками розгляду справи №818/1688/16 (постанова від 05.12.2018) Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, відступила від висновку, викладеного, зокрема, й у постанові від 20.06.2018 у справі №815/5027/15 виходячи з таких міркувань. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/ посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Згідно із статті 2 КАС, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Таким чином, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб кваліфікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Частиною 4 статті 5 КАС передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Згідно із пункту 17 частини 1 статті 4 КАС, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Частиною 4 статті 19 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно із частиною 1 статті 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі №813/1045/18. Згідно із статті 242 КАС, основними вимогами до судових рішень є законність та обґрунтованість. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Саме мотивація судових рішень є механізмом прийняття обґрунтованих рішень, а також реалізації принципу доступу до правосуддя, який сприяє справедливості судових рішень і є частиною права на захист. Також судове рішення має бути самодостатнім, щоб його можна було зрозуміти, не звертаючись до матеріалів справи чи актів законодавства. Тому, метою судового рішення є досягнення юридичної визначеності в спірних правовідносинах, яке переконує сторони й суспільство в справедливості суду та запобігає стану невизначеності в аналогічних ситуаціях. Як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 (провадження №11-228сап21), щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. Натомість, ухвала суду першої інстанції не вмотивована та відступає від усталеної судової практики. Суд, приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження, не взяв до уваги ряд фактів та обставин. Колегі суддів зазначає, що відповідач є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та перебуває на військовій/державній/публічній службі. Вказує, що у справі №580/2556/24 доводиться не тільки факт завдання військовослужбовцем шкоди/збитків, а й надається оцінка правомірності дій винної особи відповідно до статті 19 КАС. Отже, керуючись вищевказаними приписами закону суд цивільної юрисдикції не вирішить ні причинний, ні наслідковий зв`язок між шкодою/збитками та порушеннями допущеними відповідачем під час проходження військової/державної/ публічної служби. Надаючи оцінку всім доводам обох сторін, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Відповідно до ст. 6 КАС України, ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. На підставі вище зазначеного колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не надано можливості позивачу повноцінно використати свої процесуальні права, зокрема, щоло надання додаткових пояснень, уточнення або зміни позовної заяви. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРта вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Аналізуючи оскаржувані рішення, колегія суддів вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03). У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07). Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Проте, суд першої інстанції на зазначені вище положення та обставини, викладені в позовній заяві, належної уваги не звернув та в порушення вищезазначених вимог необгрунтовано відмовив у відкритті провадження, тим самим виявив надмірний формалізм, обмеживши позивача у доступі до правосуддя та позбавив права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено обставини справи та матеріали справи у зв`язку із чим суд прийшов до помилкового висновку щодо відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Отже, суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження, чим порушив норми процесуального права. За таких обставин керуючись ст.320 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 195, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задоволити. Ухвалу судді Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. (Повний текст виготовлено - 02 травня 2024 року). Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: М.І. Кобаль Н.Є. Маринчак