Постанова Кропивницький апеляційний суд № 398/5154/23

ПОСТАНОВА іменем України 25 квітня 2024 року м. Кропивницький справа № 398/5154/23 провадження № 22-ц/4809/549/24 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л., за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 18 грудня 2023 року у складі судді Молонової Ю.В., В С Т А Н О В И В : У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про знесення самочинно забудованого нерухомого майна. В обґрунтування позовної заяви посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Спеціалістами відділу державного архітектурно-будівельного контролю було здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_2 , та з`ясовано, що відповідач самочинно збудував прибудову. Дозвіл на зведення прибудови згідно з Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва та архівами Відділу державного архітектурно-будівельного контролю не надавався. Прибудова відповідача розміщена таким чином, що перешкоджає їй у повній мірі здійснювати право власності на своє майно, оскільки відповідач зніс паркан та добудував прибудову таким чином, що перешкоджає їй у доступі до своєї квартири у повній мірі. Посилаючись на зазначені обставини просила суд зобов`язати відповідача за власний рахунок знести самочинну забудову. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 18 грудня 2023 рокуу задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог. ОСОБА_2 направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 18 грудня 2023 рокузалишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Вважав, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити. Адвокат Гулян Я.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з такого. Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що спеціалістами Відділу державного архітектурно-будівельного контролю було здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_2 . Як убачається з листа Олександрійської міської ради від 29 серпня 2023 року № Г-1120 проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану припинено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року №303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану», що унеможливлює проведення позапланової перевірки на об`єктах будівництва та, у разі виявлення порушень, притягнення порушників до відповідальності. Як свідчать дані Єдиного реєстру державної електронної системи у сфері будівництва та архівів Відділу державного архітектурно-будівельного контролю у період з 2013 року по теперішній час дозвіл на реконструкцію мешканцям житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 не надавався (а.с.9). Відповідно до додаткового до спадкової справи №238/2000 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 жовтня 2000 року АВО №049608, посвідченого державним нотаріусом Комсомольської державної нотаріальної контори Пащенко Т.Б., спадкоємцем майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, 7/50 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 , є ОСОБА_1 (а.с.12). Квартира АДРЕСА_4 належить ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі свідоцтва на право власності на житло від 07 червня 1993 року та про що свідчить копія технічного паспорту на квартиру (а.с.32-36). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення своїх прав. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частин другої-третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. «б» ч.3 ст.152). Статтею 376 ЦК України передбачено, що об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.ч.1-4 ст.376). Згідно з ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Отже, збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 статті 376 ЦК України у разі, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення. Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК). У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі №354/628/16-ц зроблено висновок про те, що у зв`язку з істотним відхиленням від проекту або порушенням будівельних норм право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України. Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року №466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини тощо. Таким чином, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц, від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 201/2886/15-ц. ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом обґрунтовувала свої вимоги тим, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що перебуває у загальному користуванні власників будинку АДРЕСА_2 , внаслідок самовільно побудованої ним прибудови та цегляної огорожі, які перешкоджають у доступі до її дверей, та земельної ділянки, якою вона користується. В той же час, будь яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано не було. У постанові від 19 квітня 2017 року в справі № 6-129цс17 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу. У судовому засіданні апеляційного суду представникові позивача ОСОБА_3 було роз`яснено право на звернення до суду з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи задля з`ясування обставин, що мають значення для справи. У зв`язку з цим у судовому засіданні апеляційного суду оголошувалася перерва. Однак, сторона позивача не скористалася цим правом, клопотання про призначення вказаної експертизи до суду не надала. Натомість представник позивача надав висновок спеціаліста, який судом апеляційної інстанції не був прийнятий як належний та допустимий доказ.Отже, позивачем не було доведено належними, допустимими та достовірними доказами факту порушення його прав забудовами відповідача. Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Твердження позивача про те, що відповідач добудував зазначені споруди до свого будинку без отримання необхідних дозволів та з порушенням будівельних норм, за відсутності установлення факту порушення прав позивача, не є самостійною підставою для задоволення позову про знесення самочинного будівництва, поданого особою, яка не наділена державою функціями зі здійснення контролю за дотриманням законодавства у архітектурно-будівельній сфері. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Приписами частин першої і другої статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України). Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Встановлено, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду підтверджено ордером від 21 лютого 2024 року серії ВА №1073545, договором про надання правничої допомоги від 19 лютого 2024 року №07.02, детальним описом наданих послуг, розрахунковою квитанцією від 19 лютого 2024 року (а.с.79-82). За таких обставин колегія суддів вважає, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню документально підтверджені понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 18 грудня 2023 року- без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ) витрати за надану правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду у розмірі 3000 (три тисячі) грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 квітня 2024 року. Головуючий суддя О.І. Чельник Судді C.М. Єгорова О.Л. Карпенко