Постанова 4874 № 903/1125/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2024 року Справа №903/1125/23 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя Мельник О.В. суддя Олексюк Г.Є. суддя Петухов М.Г. секретар судового засідання Стафійчук К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів (автостоянок) для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особистій власності громадян Ватутінського р-ну "Вигурівщина-2" на рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 (суддя Якушева І.О., повний текст рішення складено 19.02.2024) за позовом Автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів (автостоянок) для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особистій власності громадян Ватутінського р-ну "Вигурівщина-2" до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №27/12/2022 від 27.12.2022 та стягнення 150000,00 грн за участю представників: позивача - не з`явився, відповідача - не з`явився, ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у задоволенні позову відмовлено. В обґрунтуванням свого рішення, суд першої інстанції вказав, що відсутність у матеріалах справи договору №27/12/2022 від 27.12.2022, який просить визнати недійсним позивач, позбавляє суд можливості надати йому правову оцінку на предмет того, яка його правова природа, мета і чи дійсно, як стверджує позивач, договір було укладено сторонами без наміру створення правових наслідків, а також з`ясувати питання фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, з`ясувати, які зобов`язання були узгоджені договором, чи виконували сторони саме ці зобов`язання, а відтак, чи мали сторони намір створювати правові наслідки, тобто, з`ясувати дійсні наміри сторін чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору. Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що позивач у встановленому законом порядку належними і допустимими доказами не довів обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не довів обставини, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення, а тому не підлягає до задоволення вимога позивача про визнання недійсним договору №27/12/2022 про надання консультаційних послуг у юридичній сфері від 27.12.2022. Крім того, суд зазначив, що кошти, отримані відповідачем від позивача, не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні ст.1212 ЦК України, оскільки перераховані на підставі договору №27/12/2022 від 27.12.2022, який до того ж не визнано судом недійсним. З огляду на що, не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 150000,00 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, позовні вимоги задоволити. Апелянт, зокрема, вказує, що відповідач ухилилася від вчинення дій, покладених на неї судом, - надання витребуваних судом доказів, що додатково підтверджує позицію позивача, що оспорюваний договір був укладений без наміру створення правових наслідків, оскільки відповідачем не надано ані первинних документів щодо надання нею відповідних послуг, не надано актів наданих послуг та актів звірки тощо. Звертає увагу, що позиція відповідача про те що вона не зберігала первинних документів є очевидно надуманою, та такою що намагалася ввести суд в оману, оскільки в силу п.44.3 ст.44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів первинного бухгалтерського обліку не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, і не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції. Із врахуванням ст.42, 74, 79, 81 ГПК України, вважає, що при ненаданні, на вимогу суду, доказів вчинення певних дій або наявності події, суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою, чого не було зроблено Господарським судом Волинської області при ухваленні оскаржуваного рішення. Також скаржник зауважує, що при розгляді справи не було встановлено жодних договірних правовідносин між позивачем та відповідачем, більше того, відповідачем не надано на вимогу суду доказів укладення та існування договірних правовідносин. За таких обставин, коли відсутні будь-які договірні правовідносини між позивачем та відповідачем, суд першої інстанції мав застосувати принцип "jura novit curia" ("суд знає закони") та стягнути з відповідача кошти в сумі 150 000,00 грн на підставі норми ст. 1212 ЦК України. Апелянт вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд не виходив зі змісту принципів змагальності та з`ясування всіх обставин у справі, оскільки судом першої інстанції не було вжито заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, не застосовано до відповідача заходів процесуального примусу, через невиконання ухвали суду від 20.11.2023, та не надано належної оцінки зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності. У відповідності до ст.263 ГПК України, відповідач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що будучи фізичною особою-підприємцем, була платником єдиного податку третьої групи та не була платником ПДВ, а тому відповідно до норм чинного законодавства на фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності не покладено обов`язку зберігання первинних документів. Крім того, вважає, що саме позивач, на підставі належних та допустимих доказів, має довести, що відповідач, як учасник спірного правочину не мала наміру його виконувати. Враховуючи те, що надання юридичних консультацій як вид юридичних послуг має нематеріальну природу, оскільки відсутній матеріальний результат надання послуги, первинні документи за час здійснення відповідачем підприємницької діяльності не зберігалися, неможливо довести чи спростувати факт надання послуги. Відповідач також зазначає, що позивачем не доведено обставин для застосування ст.1212 ЦК України у спірних правовідносинах, а тому суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у стягненні 150000,00 грн як безпідставно набутих коштів. З огляду на викладене, просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 року - без змін. У судове засідання, яке відбулось 23.04.2024 року, сторони не забезпечили участь уповноважених представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги (а.с.193-196). Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України). Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція сторін викладена в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України. Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Рішенням виконкому Ватутінської районної ради від 10.02.1989 року №134 було зареєстровано статут автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів (автостоянок) для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особисті власності громадян Ватутінського району міста Києва "Вигурівщина-2" (далі Кооператив), відповідно до якого останній був створений з метою надання послуг по організації будівництва та наступній експлуатації гаражів (автостоянок), зберіганню та обслуговуванню транспортних засобів, переважно членів кооперативу, за рахунок коштів замовника. 15.07.2020 року загальними зборами уповноважених членів були внесені зміни до статуту АГК "Вигурівщина-2" та викладено його в новій редакції (а.с.11-19; 84-85), де АГК "Вигурівщина-2" є добровільним об`єднанням громадян-власників транспортних засобів, що проживають в м. Києві; обрано правління Кооперативу у складі 8 (вісім) членів. Згідно наказу №16 від 01.03.2021 призначено т.в.о. голови правління автогаражного кооперативу Голованова Руслана Миколайовича (а.с.20), про що здійснено реєстраційний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР; а.с.21-24). 09.01.2023 року, отримавши повний витяг з ЄДР по АГК "Вигурівщина-2", позивачу стало відомо, що невідомими особами на підставі підроблених документів здійснено реєстраційну дію з внесення змін до відомостей ЄДР про керівника Кооперативу та представника, зокрема, вказано головою правління ОСОБА_2 , та представником - ОСОБА_3 . Рішенням Господарського суду м.Києва від 24.07.2023 у справі №910/1396/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_4 до Автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів (автостоянок) для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особистій власності громадян Ватутінського району міста Києва "Вигурівщина-2" задоволено, зокрема, визнано недійсними рішення позачергових загальних зборів членів кооперативу АГК "Вигурівщина-2", оформлених протоколом №1 від 27.08.2022; визнано недійсними рішення позачергових зборів уповноважених членів кооперативу АГК "Вигурівщина-2", оформлених протоколом №2 від 16.01.2023; скасовано відповідні реєстраційні дії згідно вказаних рішень (а.с.86-92). Таким чином, на даний час скасовані рішення та реєстраційні дії, на підставі яких було призначено ОСОБА_2 головою кооперативу АГК "Вигурівщина-2" (ЄДРПОУ 21581811). При відновленні управлінських прав та обов`язків ОСОБА_4 як тимчасово виконуючого обов`язків голови правління АГК "Вигурівщина-2", останнім було отримано виписки з банку АТ 2Райффайзен Банк" про рух коштів АГК "Вигурівщина-2" та їх цільове призначення (а.с.72, 79 зворот, 80), згідно яких встановлено, що у період незаконно призначеного керівництва кооперативу АГК "Вигурівщина-2" було здійснено перерахування коштів ФОП Коваль М.Ю. в загальній сумі 150000,00 грн. 06.09.2023 Кооперативом надіслано ФОП Коваль М.Ю. адвокатський запит (а.с.93) щодо надання інформації та копій документів, які підтверджували б виконання нею будь-яких послуг/робіт Кооперативу згідно договору №27/12/2022 від 27.12.2022 (а.с.93-94). Також 06.09.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією (а.с.95-96), згідно якої вказує, що жодних документів, свідчень про надання ФОП Коваль Ю.М. будь-яких послуг/робіт Кооперативу згідно вказаного договору не виявлено. Таким чином, кошти перераховані ФОП Коваль М.Ю. незаконно діючим керівництвом кооперативу на загальну суму 150000,00 грн, знаходяться у неї без належних правових підстав. З огляду на неправомірне перерахування коштів на рахунок ФОП Коваль М.Ю., позивач просив в 7-денний строк з моменту отримання претензії повернути безпідставно отримані кошти на рахунок Кооперативу. У відповідь на вказану претензію, ФОП Коваль М.Ю. листом від 27.09.2023 повідомила, що загальна сума наданих нею консультаційних послуг у юридичній сфері Кооперативу в розмірі 150000,00 грн повністю відповідає обсягу та якості цих послуг згідно укладеного між сторонами договору, а тому не може бути стягнута як безпідставно набуте майно. Вважає, що зміна керівництва Кооперативу та відповідно передача від попереднього до нинішнього голови правління тих чи інших документів є питанням внутрішнього корпоративного управління та не може впливати на відносини Кооперативу з третіми особами (а.с.97). Враховуючи невиконання ФОП Коваль М.Ю. претензії Кооперативу щодо повернення безпідставно отриманих коштів, а також відсутність доказів в підтвердження укладення договору №27/12/2022 від 27.12.2022 між сторонами та відповідно надання консультаційних послуг у юридичній сфері Кооперативу, позивач звернувся з даним позовом до суду. Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. За змістом ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді. Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (п.2 ч.2 ст.16 ЦК України). Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення. Відповідно до ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, стверджує, що незаконно діючим головою правління ОСОБА_2 було укладено договір від імені АГК "Вигурівщина-2" з ФОП Коваль М.Ю., за яким відповідачем не надано послуг/робіт, оскільки відсутнє будь-яке підтвердження надання таких послуг/робіт, а тому ОСОБА_2 діяв недобросовісно та з метою привласнення грошових коштів, а не в інтересах АГК "Вигурівщина-2", з огляду на що такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст.234 ЦК України. Оцінюючи вказані доводи позивача, колегія суддів враховує, що відповідно до приписів ч.2 ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори. Згідно зі ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України). За приписами ст.638 ЦК України, яка кореспондується зі ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. При розгляді спірних правовідносин апеляційним судом встановлено, що позивач, звертаючись з позовною заявою, не надав договір №27/12/2022 про надання консультаційних послуг у юридичній сфері від 27.12.2022, який останній просить визнати недійсним. Не надано вказаний договір і відповідачем на вимогу суду згідно ухвали Господарського суду Волинської області від 20.11.2023 (а.с.113-114). Відтак, у матеріалах справи відсутній договір №27/12/2022 про надання консультаційних послуг у юридичній сфері від 27.12.2022 як в оригіналі, так і належним чином завіреній копії, а тому відповідно він не досліджувався судами як письмовий доказ у справі. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 91 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Враховуючи відсутність в матеріалах справи договору №27/12/2022 про надання консультаційних послуг у юридичній сфері від 27.12.2022 та неподання його сторонами, суд позбавлений можливості оцінити досягнення згоди сторін щодо істотних умов договору (предмет, ціну та строк дії договору), що є обов`язковим в силу ст.638 ЦК України та ст.180 ГК України, та відповідно унеможливлює надання правової оцінки вказаному договору як в цілому, так і його окремих положень на відповідність його нормам чинного законодавства. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що договір №27/12/2022 від 27.12.2022 є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, та як наслідок таким, що не породжує жодних цивільних прав та обов`язків у сторін та не може бути підставою для виникнення будь-яких зобов`язань і юридичних наслідків для сторін. Водночас, апеляційний суд враховує, що з огляду на приписи ст. 638, 640, 642 ЦК України, ст.181 ГК України не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (п.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/10). Однак, сторонами не надано, а матеріали справи не містять доказів в підтвердження повного чи часткового виконання обома сторонами. Крім того, не доведено також сторонами належними та допустимими доказами у розумінні ст.76,77 ГПК України, укладення господарського договору у спрощений спосіб у відповідності до ст.181 ГК України, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору №27/12/2022 про надання консультаційних послуг у юридичній сфері від 27.12.2022 з підстав неукладеності такого договору. Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення. Відповідно до ч.4 ст.277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи викладене та приписи ч.1, 4 ст.277 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що мотивувальну частину рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у справі №903/1125/23 про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору №27/12/2022 від 27.12.2022 слід змінити, виклавши її в редакції даної постанови, зокрема, із врахуванням обставин про неукладеність вказаного договору. Щодо позовної вимоги про стягнення 150000,00 грн як безпідставно набутих коштів, суд апеляційної інстанції враховує наступне. Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17). Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/16334/19). Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 ЦК України (аналогічна правова позиція зазначена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19). Як вбачається з виписки з рахунку АГК "Вигурівщина-2" з АТ 2Райффайзен Банк" за період з 01.01.2023 до 31.08.2023 (а.с.64-82), позивач перерахував відповідачу кошти на загальну суму 150000,00 грн, а саме 11.01.2023 8000,00 грн, 11.01.2023 22000,00 грн, 11.01.2023 30000,00 грн, 11.01.2023 30000,00 грн, 21.02.2023 30000,00 грн, 21.02.2023 30000,00 грн. Підставою перерахування коштів вказано як оплата за консультування у юридичній сфері згідно договору №27/12/2022 від 27.12.2022. Водночас, оскільки судом апеляційної інстанції не жодних договірних правовідносин між АГК "Вигурівщина-2" та ОСОБА_1 , в тому числі щодо надання консультаційних послуг у юридичній сфері згідно договору №27/12/2022 від 27.12.2022, на спірну у даній справі суму 150000,00 грн, колегія суддів вважає правомірними доводи апеляційної скарги про відсутність правової підстави набуття відповідачем відповідних коштів. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що кошти в сумі 150000,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України. Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. Відповідно до п.1, 2 частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Оскільки суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи, дійшов помилкового висновку щодо укладення між сторонами договору та неможливість визнання його недійсним у зв`язку з його відсутністю у матеріалах справи та ненаданням сторонами для дослідження судом, та, як наслідок, дійшов передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для застосування положень ст.1212 ЦК України у даній справі, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 150000,00 грн та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у вказаній частині. Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав часткового скасування судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно задоволених вимог. Окрім того, апеляційний суд враховує, що позовна заява та апеляційна скарга позивачем подано засобами електронного зв`язку в електронній формі через підсистему ЄСІТС "Електронний суд", що є підставою для застосування коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір". Натомість, із матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив судовий збір у більшому розмірі за подання позовної заяви (2684,00 грн*2 позовні вимоги = 5368,00 грн) та апеляційної скарги (150% від 5368,00 грн = 8052,00 грн (4026,00 грн*2), що може бути підставою для звернення до суду з заявою про відшкодування з Державного бюджету надміру сплаченого судового збору. Вказані суми надмірно сплаченого судового збору не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, до стягнення з відповідача підлягає судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2147,20 грн (2684,00 грн*0,8) та апеляційної скарги в сумі 3220,80 грн (4026,00 грн*0,8). Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів (автостоянок) для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особистій власності громадян Ватутінського р-ну "Вигурівщина-2" на рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у справі №903/1125/23 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у справі №903/1125/23 в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору №27/12/2022 від 27.12.2022 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

3. Рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у справі №903/1125/23 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 150000,00 грн скасувати та прийняти нове рішення.

4. Позов Автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів (автостоянок) для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особистій власності громадян Ватутінського р-ну "Вигурівщина-2" в частині стягнення 150000,00 грн задоволити.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів (автостоянок) для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особистій власності громадян Ватутінського р-ну "Вигурівщина-2" (02225, м.Київ, вул.Т.Драйзера, буд.23, ЄДРПОУ 21581811) 150000,00 грн (сто п`ятдесят тисяч гривень).

6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів (автостоянок) для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особистій власності громадян Ватутінського р-ну "Вигурівщина-2" (02225, м.Київ, вул.Т.Драйзера, буд.23, ЄДРПОУ 21581811) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2147,20 грн (дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок) та апеляційної скарги в сумі 3220,80 грн (три тисячі двісті двадцять гривень всімдесят копійок).

7. Господарському суду Волинської області видати судові накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "30" квітня 2024 р. Головуючий суддя Мельник О.В. Суддя Олексюк Г.Є. Суддя Петухов М.Г.