Постанова 4818 № 635/5112/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2020 року м. Харків Справа №635/5112/19 Провадження № 22-ц/818/1061/20 Категорія: договірні Харківський апеляційний суд у складі: судді-доповідача: Кіся П.В., суддів: Хорошевського О.М., Яцини В.Б. розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року у складі судді Шинкарчука Я.А. у цивільній справі №635/5112/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - встановив: 04 липня 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» ( АТ КБ ««ПРИВАТБАНК») звернувся з позовом до ОСОБА_1 в якому, просив стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 06.07.2011 у розмірі 127493,68 грн., яка складається з наступного: 10108,40 грн. - заборгованість за кредитом, 117385,28 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 06.07.2011 по 28.02.2018 , та судові витрати у розмірі 1921,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 06.07.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 12500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжку картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення , що відповідає строку дії картки . Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписав заяву разом з запропонованими банком умовами та правилами , правилами користування платіжною карткою, тарифами, які викладені на банківському сайті «www.privatbank.ua», які складають між ним та банком кредитний договір , підтверджується підписом у заяві. Взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши кредит у розмірі , встановленому кредитним договором , але ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов`язання у зв`язку з чим станом на 31.05.2019 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 341511,53грн грн., яка складається з наступного: 10108,40 грн . - заборгованість за кредитом, 328703,13 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2700,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, в зв`язку з чим банк змушений звернутися до суду з позовом, в якому просить стягнути частково суму заборгованості, а саме у розмірі 127493,68 грн. , яка складається з наступного: 10108,40 грн. - заборгованість за кредитом, 117385,28 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 06.07.2011 по 28.02.2018. Заочним рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року позов задоволено частково. Суд вирішив: Стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 06 липня 2011 року, яка складається з тіла кредиту у розмірі 10 108 грн. 40 коп. В задоволені іншої частини позовних вимог суд відмовив. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 152 грн. 30 коп. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків у розмірі 92 364,27 грн. та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, стягнути з відповідача судові витрати. Апеляційна скарга, з урахуванням уточнень від 13.01.2020, обґрунтована тим, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним та не всебічним дослідженням всіх обставин справи та висновки суду не відповідають обставинам справи, зазначає, що не погоджується з рішенням суду в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом. Зазначає, що суд, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, безпідставно відмовив у стягненні процентів за користування кредитом, оскільки стягнення процентів є платою ( винагородою) за користування грошовими коштами, суд не звернув увагу на е, що Позивачем надана до суду копія Заяви від 06.07.2011, з якої чітко вбачається, що відповідач висловив згоду на отримання кредитної карти «Універсальна, Contract» та особистим підписом засвідчив про свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, то б то сторонами при укладання кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, зазначає, що при укладання договору відсоткова ставка була визначена на рівні 1,7 %. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує також судовою практикою, а саме посилається на правовий висновок , що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 та висновок Верховного суду, викладений в постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17. Також просить залучити до матеріалів справи додатковий доказ, а саме копію довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки, «Універсальна, Contract», обґрунтовує неподання цього доказу до суду першої інстанції тим, що про підстави відмови в частині позовних вимог та необхідність подання додаткових доказів стало відомо Позивачу після отримання копії оскаржуваного рішення. Відповідач ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надав. Відповідно до змісту ч. 13 ст. 7, ч.ч. 4-6 ст.19, ст.ст.274, 353, 368, ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" уразі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Оскільки рішення Харківського районного суду Харківської області оскаржується тільки в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків у розмірі 117385,28 грн., то в іншій частині рішення не переглядається. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 06.07.2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну карту картку «Універсальна» , підтвердив свою згоду на те, що підписана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті «www.privatbank.ua», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві ( а.с 7 ). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку , що наданий позивачем до суду витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», не містять підпису відповідача, тому їх не можна вважати частиною кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а також, що матеріали справи не містять даних, з яких вбачається, що сторони досягли письмової згоди щодо ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір 06 липня 2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), однак, враховуючи що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За вимогами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частинами 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг. З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку (далі - Умови) ( а.с. 8-31). У той же час, ПАТ КБ «Приватбанк», не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб в сукупності із Анкетою-заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг з підписом відповідача ОСОБА_1 . Частинами 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15 висловив правову позицію з приводу того, що «за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, останній разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений Банком до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження. Відповідно до п. 2.1.1.1. наданого до позовної заяви Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, ці Умови використання кредитних карт ПАТ КБ ПриватБанку (далі - Умови використання карт), Пам`ятка Клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск та обслуговування кредитних карт (Тарифи), а так само Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі - Заява), встановлюють правила випуску, обслуговування та використання кредитних карток Банку (далі - Карт). Дані Умови регулюють відносини між Банком та Клієнтом з випуску та обслуговування Карт. Банк випускає клієнту Картку на підставі Заяви, належним чином заповненого та підписаного Клієнтом. Випуск Карти та відкриття рахунку Карти здійснюється в разі прийняття Банком позитивного рішення про можливість випуску клієнту Картки. Відповідно до п.2.1.1.2.1. для надання послуг Банк видає клієнту Картку, її вид визначений у Пам`ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і Заяві, підписанням якого клієнт і Банк укладають Договір про надання банківських послуг. Датою укладення Договору є дата отримання Картки, зазначена в Заяві. Відповідно до п.2.1.1.2.3. після отримання Банком від клієнта необхідних документів, а також Заяви, Банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну карту. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Відповідно до п.2.1.1.2.5. банк має право відмовити клієнту без пояснення причин у видачі або перевипуску Карти «…». Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що відповідач отримав кредит у розмірі 12500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Наданий позивачем розрахунок заборгованості по відсоткам, не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки суду зобов`язаний перевірити наданий стороною розрахунок з урахуванням доказів погодження між сторонами умов кредитування. Отже, позивач повинен довести, яка саме картка видана відповідачу, який встановлено тариф для обслуговування виданої картки та користування кредитними коштами, зокрема термін пільгового періоду за який не нараховуються відсотки, розмір процентної ставки, тип процентної ставки та порядок сплати процентів. При цьому для обчислення заборгованості за відсотками з`ясуванню підлягають дані: день, коли виникла заборгованість, строк пільгового період на який не нараховуються відсотки (30 чи 55), кількість прострочених днів в межах строку дії договору (строку дії картки), розмір відсоткової ставки (погоджений сторонами). Без належних і допустимих доказів про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві зафіксованої домовленості сторін про сплату відсотків за користування грошовими коштами, надані позивачем витяги з Умов і Правил надання банківських послуг не є стандартною (типовою) формою кредитного договору. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17. Таким чином, Банком не доведено факту укладення кредитного договору в належній формі та узгодження його істотних умов, як то: відсотки за користування кредитом, а відповідно, такий договір в силу ч. 2 ст. 1055 ЦК України є нікчемним, а отже відсутні підстави для стягнення з позичальника на користь банку нарахованих ним відсотків. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом у розмірі 117385,28 грн. Судом першої інстанції у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 06 березня 2020 року. Головуючий: П.В. Кісь Судді : О.М. Хорошевський В.Б. Яцина