Ухвала КАС ВС № 320/16078/23

УХВАЛА 23 квітня 2024 року м. Київ справа №320/16078/23 адміністративне провадження №К/990/42729/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Соколова В.М., Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., від участі у розгляді скарги у справі №320/16078/23 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування повідомлення та стягнення шкоди, УСТАНОВИВ: Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі №320/16078/23. 22 січня 2024 року до Верховного Суду надійшла заява позивача про роз`яснення ухвали Верховного Суду від 15 січня 2024 року. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали Верховного Суду від 15 січня 2024 року у справі №320/16078/23. 04 березня 2024 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали Верховного Суду від 05 лютого 2024 року. Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі №320/16078/23 - повернуто без розгляду. 28 березня 2024 року позивачем повторно подано заяву про роз`яснення ухвали Верховного Суду від 15 січня 2024 року. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року визнано подану ОСОБА_1 28 березня 2024 року заяву про роз`яснення ухвали Верховного Суду від 15 січня 2024 року у справі №320/16078/23 зловживанням процесуальними правами. Заяву ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали Верховного Суду від 15 січня 2024 року у справі №320/16078/23 - повернуто без розгляду. 18 квітня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшла скарга разом із заявою про відвід суддів Соколова В.М., Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., від участі у розгляді скарги. Обґрунтовуючи зазначену заяву позивач, указує, що судді Соколов В.М., Загороднюк А. Г., Єресько Л. О. підлягають відведенню через їх пряму чи непряму зацікавленість, наявність інших обставин, що виключають сумнів у їх неупередженості та об`єктивності та порушення встановленого статтею 31 КАС України порядку ухвали суддів для розгляду касаційної скарги від 14 грудня 2023 року та заяв про роз`яснення ухвали від 15 січня 2024 року направлених до Верховного Суду 19 січня 2024 року, 26 лютого 2024 року, 27 березня 2024 року. На думку заявника судді не можуть брати участь у розгляді згаданої скарги, оскільки ухвали від 15 січня 2024 року, від 05 лютого 2024 року, 19 березня 2024 року, від 04 квітня 2024 року незаконні. Також позивач зазначає, що порушено вимоги статті 31 КАС України, оскільки заяви від 19 січня 2024 року, від 26 лютого 204 року, від 27 березня 2024 року передано на розгляд тій самій колегії без автоматизованого розподілу звернень які надійшли до суду. Враховуючи наведене, просить відвести суддів від участі у розгляді скарги. У зв`язку з перебуванням у відпустці члена судової колегії - судді Верховного Суду Загороднюка А. Г. у період з 15 по 22 квітня 2024 року (наказ від 10 квітня 2024 року № 228-к), питання про розгляд заяви про відвід суддів вирішується в перший день після виходу судді з відпустки. Розглянувши вказану заяву, колегія суддів дійшла до таких висновків. Відповідно до частини третьої статті 40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Відповідно до частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу. Враховуючи нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об`єктивності судді у стороннього спостерігача. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи. Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) від розгляду справи є гарантування безсторонності суду, зокрема, з ціллю запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У цьому зв`язку Верховний Суд принагідно зауважує, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної. При цьому слід звернути увагу на те, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді, а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості Суд уважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, практика ЄСПЛ свідчить, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45- 50 рішення ЄСПЛ у справі "Морель проти Франції"; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі "Пескадор Валеро проти Іспанії") або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі "Лука проти Румунії"), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії"; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Пабла Кю проти Фінляндії"; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі "Мікалефф проти Мальти"). У рішенні від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02, пункт 49) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" від 24 лютого 1993 року, пункти 27, 28 і 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії", № 33958/96, пункт 42). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства", від 10 червня 1996 року, пункт 38). Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо). Таким чином не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами. Таким чином, відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 КАС України). Наведені заявником аргументи стосовно постановлення Верховним Судом ухвал від 15 січня 2024 року, від 05 лютого 2024 року, 19 березня 2024 року, від 04 квітня 2024 року є незгодою скаржника з процесуальними рішеннями суддів, що у значенні вказаних вище імперативних приписів частини четвертої статті 36 КАС України не може бути визнано обґрунтованою підставою для відводу. Будь-яких інших доказів, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість судді в результаті розгляду цієї справи, або наявність обставин, які викликають сумнів у її неупередженості, з доводів заяви про відвід не вбачається. Крім того, на думку заявника порушено вимоги статті 31 КАС України, оскільки заяви від 19 січня 2024 року, від 26 лютого 204 року, від 27 березня 2024 року передано на розгляд тій самій колегії без автоматизованого розподілу звернень які надійшли до суду. Надаючи оцінку вказаним аргументам суд зауважує, що частиною тринадцятою статті 31 КАС України визначено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, визначених цим Кодексом. Згідно зі статтею 35 КАС України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: суддя-доповідач Соколов В. М., судді: Загороднюк А. Г., Єресько Л. О. Ухвали Верховного Суду 15 січня 2024 року, від 05 лютого 2024 року, 19 березня 2024 року, від 04 квітня 2024 року постановлено у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О. Отже розгляд поданої позивачем касаційної скарги та заяв відбувся відповідно до вимог частини тринадцятої статті 31 та статті 35 КАС України. Наведені у заяві мотиви не можуть слугувати підставою для відведення суддів, оскільки ґрунтуються виключно на оціночних судженнях учасника процесу. За таких обставин, заява про відвід суддів Соколова В.М., Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., є необґрунтованою. Згідно з частиною четвертою статті 40 КАС України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Керуючись статтями 36, 39, 40 КАС України Суд, УХВАЛИВ: Заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Соколова В.М., Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., від участі у розгляді скарги у справі №320/16078/23 визнати необґрунтованою. Передати заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Соколова В.М., Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., від участі у розгляді скарги у справі №320/16078/23 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для розгляду заяви. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. М. Соколов Судді А. Г. Загороднюк Л. О. Єресько