Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/2188/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/132/24 Справа № 210/2188/22 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н.А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Юрченко Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №210/2188/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Третя криворізька державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 07 лютого 2023 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 20 квітня 2023 року, ухвалені у складі судді Літвіненко Н.А., - ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Металургійний відділ Державної виконавчої служби у м.Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, правонаступником якого є Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Третя криворізька державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 належить квартира, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності на житло №Дз789 від 18.08.1993 року. Позивач, маючи намір отримати спадок, який залишився після смерті матері ( ОСОБА_4 ), дізнався про те, що на належне нерухоме майно накладено арешт і звернувся до Металургійного відділу державної виконавчої служби з заявою про зняття арешту, на яку отримав відповідь Металургійного ВДВС у м. Кривому Розі від 27.06.2019 року, відповідно до якої ОСОБА_1 відмовлено у знятті арешту з майна ОСОБА_4 , крім того зазначено, що провадження завершено, матеріали виконавчого провадження передано до архіву, станом на 20.06.2019 року матеріали виконавчого провадження знищено у зв`язку із закінченням строку зберігання. Згідно довідки наданої Дзержинським ВДВС у м. Кривому Розі від 06.02.2009 року №4995 ОСОБА_4 сплачено в повному обсязі кошти в розмірі 21561,4 грн. однак невірно вказано особу на користь якої зазначені кошти сплачено. Відповідно до вироку, ухваленого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області 11 жовтня 2004 року по справі №1-233 2004, постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 19910,76 грн., на користь ОСОБА_3 - 1650,54 грн., матеріальної шкоди, що загалом становить 21561,30 грн. Тобто суму сплачену боржником на користь обох стягувачів. Зазначені обставини стали причиною не зняття арешту з майна боржника саме через помилку державного виконавця. На теперішній час всі матеріали виконавчого провадження в рамках якого винесено обтяження №321161 на підставі пп.9.9--13 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008 року, знищено у зв`язку з закінченням строку зберігання, який становить три роки. Згідно відповіді Третьої криворізької нотаріальної контори №2708/02-14 від 09.12.2021 року видати свідоцтво про право на спадщину неможливо у зв`язку із наявним арештом майна спадкодавця. Зазначені обставини є перешкодою у отриманні позивачем свідоцтва про право на спадщину за законом та розпорядженню належним майном. Просив суд зняти арешт з нерухомого майна 1/2 квартири АДРЕСА_2 , відповідно до свідоцтва про право власності на житло №Дз789 від 18.08.1993 року; скасувати заборону відчуження об`єкту нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка накладена постановою АА №072614 від 22.02.2005 року (ВДВС Дзержинського РУЮ м.Кривого Рогу) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; скасувати обтяження у виді арешту нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна за №3211061 від 16.05.2006 року та виключити з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна запис №3211061 від 16.05.2006 року. Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 07 лютого 2023 року позовні вимоги було задоволено. Знято арешт з нерухомого майна 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності на житло №Дз789 від 18.08.1993 року. Скасовано заборону відчуження об`єкту нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка накладена постановою АА №072614 від 22.02.2005 року (ВДВС Дзержинського РУЮ м.Кривого Рогу) про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Скасовано обтяження у виді арешту нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна за №3211061 від 16.05.2006 року та виключено з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна запис №3211061 від 16.05.2006 року. Додатковим рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 20 квітня 2023 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 2977 гривень 20 копійок. В апеляційній скарзі відповідачі просили скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 07 лютого 2023 року та відмовити у задоволенні позовних вимог, а також залишити позовну заяву без розгляду, закрити провадження у справі. В обґрунтування зазначили, що позовну заяву було подано без додержання вимог, передбачених ст.ст.175, 177 ЦПК України. Звільнення позивача від сплати судового збору було безпідставним та незаконним. Крім того, позивачем було заявлено по три позовні вимоги до кожного з відповідачів. Зазначили, що ухвала про відкриття не підписана власноруч суддею та не завірена відповідним чином. Суддею першої інстанції не розглянуто заявлені відповідачами клопотання. Справа незаконно розглянута у порядку спрощеного провадження, а повинна була бути розглянута у порядку загального провадження. У відзиві відповідачі заявляли клопотання про розгляд справи у порядку загального провадження за їх участю у режимі відеоконференції, що проігнорував суд. У позовній заяві позивач посилається на неправомірність дій державного виконавця, тому апелянти взагалі не є належними відповідачами. Предмет спору між позивачем та відповідачами відсутній. Відповідачі не наділені повноваженнями на зняття арешту з майна. Не додано доказів неодноразового звернення до виконавчої служби щодо зняття арешту. Не надано постанову про арешт майна від 22.02.2005 року №АА072614. Зазначена постанова могла стосуватись зовсім інших стягувачів, аніж відповідачі, не зазначено, чи накладено арешт в рамках кримінального провадження, а якщо так чи може він бути знятий в межах цивільного судочинства. Заходів досудового врегулювання не проводилось, позивач жодним чином не цікавився долею відповідачів після спричиненої ним автомобільної аварії. Вирок від 11 жовтня 2004 року не був виконаний повною мірою обома боржниками, немає даних про стягнення з боржників виконавчого збору, інших витрат виконавчого провадження. Спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а повинен був бути розглянутий в межах адміністративного судочинства. Крім того позивач міг звернутися зі скаргою на дії державного виконавця як сторона виконавчого провадження в порядку ЦПК України в межах заявленого цивільного позову у кримінальному провадженні. Також зазначає про пропуск строку позовної давності. Представник позивача ОСОБА_5 є не уповноваженою особою, оскільки не є адвокатом. Заповіт ОСОБА_4 щодо її частки спірної квартири було складено на іншу особу, позивач фактично позбавлений права на спадкування. При цьому позивач успадкував за своєю матір`ю обов`язки з відшкодування відповідачам шкоди. У апеляційний скарзі на додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 20 квітня 2023 року відповідачі також не погоджувались зі стягненням з них судового збору з тих самих підстав, що й у апеляційній скарзі на рішення від 07 лютого 2023 року, зазначаючи, що безпідставність позовних вимог є безумовною підставою для скасування зазначеного рішення. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначив, що позов належить розглядати у порядку цивільного судочинства. Крім того, ним вірно визначено коло відповідачів у справі, оскільки останні були стягувачами у виконавчому провадженні у якому було накладено арешт на спадкове майно. Звільнення його (позивача) від сплати судового збору належить до компетенції суду. Зазначений позов є фактично негаторним, не має майнового характеру та строку позовної давності. Справа є такою, що може бути розглянута у порядку спрощеного провадження. Твердження відповідачів щодо не звернення до органів виконавчої служби спростовується наданими доказами. Надати копію постанови про накладення арешту неможливо у зв`язку зі знищенням матеріалів, що також унеможливлює подання скарги на дії ДВС. Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу надано не було. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23 серпня 2023 року третя особа Металургійний відділ Державної виконавчої служби у м.Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було замінено на правонаступника - Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса). В судовому засіданні апеляційного суду відповідачі підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Позивач та його представник в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечували проти доводів скарги, просили її відхилити, оскаржувані рішення залишити без змін. Інші учасники процесу в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, відповідачів, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а скарга на додаткове рішення частковому задоволенню, виходячи з наступного. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 є сином ОСОБА_4 (т.1 а.с.56). ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № ДЗ789 від 18.08.1993 року, належить квартира за адресою АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Металургійним районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (т.1 а.с.8, 55 зв. бік). За життя, 21.11.2006 року, ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Перекопською І.С. та зареєстровано в реєстрі за №4158, відповідно до якого, належну її частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заповіла гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.62 зв. бік). 20 лютого 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Третьої державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом на нерухоме майно, яке належало спадкодавцеві, на підставі якої відкрито спадкову справу щодо прийняття спадщини за номером 63792881, номер запису нотаріуса №54/2019, що підтверджується копією спадкової справи (т.1 а.с.52-68). Крім того, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після смерті ОСОБА_4 , 24 квітня 2019 року склав заяву до нотаріуса Третьої криворізької державної нотаріальної контори, в якій зазначив, що в спадщину не вступав, в суд для продовження строку для прийняття спадщини звертатись не буде, на спадок не претендує та претензій щодо того, що свідоцтво про спадщину буде видано спадкоємцю за законом, а саме сину померлої ОСОБА_1 , він не має (т.1 а.с.62). Однак, у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявний запис про арешт всього майна ОСОБА_4 (т.1 а.с.9 зв. бік). Відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т.1 а.с.9), реєстраційний номер обтяження 3211061. На звернення ОСОБА_1 13 червня 2019 року, до Металургійного ВДВС міста Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області з заявою про зняття арешту за номером обтяження 3211061 з майна, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надано відповідь в якій повідомлено, що підстав для зняття арешту за номером обтяження 3211061, накладеного у виконавчому провадженні ВІ-1674 щодо стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 у сумі 19910,76 грн., згідно ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» не має, заборгованість не погашена. Виконавче провадження завершено та передано до архіву, який станом на 26.06.2019 року знищено за закінченням строків зберігання (т.1 а.с.12 зв. бік). Підставою виникнення боргу у ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 став вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 жовтня 2004 року відповідно до якого ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.286 ч.1 КК України і призначено йому покарання у вигляді штрафу в сумі 1500 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральну шкоду завданої злочином. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 19910,76 грн. та ОСОБА_3 1650,64 грн. матеріальної шкоди (т.1 а.с.14, 15). Відповідно до відповіді Дзержинського відділу ДВС КМУЮ Дніпропетровської області від 06.02.2009 вих. №4995, адресованої ОСОБА_4 , заборгованість в розмірі 21561,40 грн. на користь ОСОБА_3 сплачена в повному розмірі (т.1 а.с.13 зв. бік). Згідно листа Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, кримінальна справа №1-233/2044 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.1 ст.286 КК України знищена у зв`язку з закінченням строків зберігання. Надати копію виконавчого листа немає можливості. Позивачем надано копії квитанцій, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, про сплату Шевчишину боргу ОСОБА_4 в сумі 21561,40 грн. (т.1 а.с.10, 11, т.4 а.с.228-235). Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 сплачено в повному обсязі кошти в розмірі 21561,40 грн., однак невірно вказано особу на користь якої зазначені кошти сплачено. Відповідно до вищевказаного вироку Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, загальна сума стягнення становить 21561,30 грн. Тобто судом встановлено, що суму за вироком суду сплачено боржником на користь стягувачів в повному обсязі, а обставини, які стали причиною не зняття арешту з майна боржника полягають у помилці державного виконавця. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив саме з того, що ОСОБА_4 вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11.10.2004 року по справі №1-233/2004, в частині відшкодування шкоди, виконано в повному обсязі, виконавче провадження, у межах якого накладено арешт на майно ОСОБА_4 закрите, іншого виконавчого провадження немає, а наявність арешту на майно особи яка померла суттєво обмежує права спадкоємця (позивача), тому правові підстави для перебування спадкового майна під арештом відсутні. Апеляційний суд погоджується з такими висновками та зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника, арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Згідно зі статтею 59 Закону № 1404-VIII під час вирішення такого спору з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами цивільного судочинства, якщо вони виникають у цивільних правовідносинах. Щодо заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог закону в межах виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами розділу VІІ ЦПК України. Вимоги інших осіб, щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними, відповідно до правил судової юрисдикції, позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону «Про виконавче провадження». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року у справа №337/2402/22 (провадження №61-7442св23) зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження №14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року у справі №337/2402/22 (провадження №61-7442св23) зазначено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 06 лютого 2023 року у справі №463/2924/22 (провадження №61-11005св22), від 30 листопада 2023 року у справі №459/2046/20 (провадження №61-18675св21). Керуючись наведеними правовими нормами та з урахуванням правових висновків суду касаційної інстанції, у разі звернення особи до суду в порядку позовного провадження з вимогою про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) вказані позовні вимоги можуть бути пред`явлені до особи, в інтересах якої накладено арешт стягувача у виконавчому провадженні. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження №12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження №11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №554/5912/19-ц (провадження №61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі №331/1383/20 (провадження №61-7109св22). З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ст.1261 ЦК України позивач є спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_7 і фактично прийняв спадщину (спадкоємцем за заповітом ОСОБА_6 спадщину не прийнято через відмову на користь позивача, про що свідчить його нотаріально посвідчена заява), в установлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця. Таким чином посилання відповідачів про те, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем померлої ОСОБА_4 і не має права ставити питання про зняття арешту колегія суддів відхиляє. За обставинами, які встановлені судом єдиною причиною відмови ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії стало те, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявний запис про арешт всього майна ОСОБА_4 (т.1 а.с.9 зв. бік). Отже, виходячи з наведеного, ОСОБА_1 правомірно звернувся до суду у порядку цивільного судочинства з позовом про зняття арешту з майна, при цьому вірно визначивши у якості відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адже вбачається, що арешт було накладено у виконавчому провадженні В1-1674, щодо стягнення боргу на користь саме відповідачів. За таких обставин апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо безпідставного залучення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у якості відповідачів та не вбачає підстав для закриття провадження у справі з цих підстав та з підстав порушення юрисдикції спору. З матеріалів справи вбачається, що згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, підставою обтяження майна ОСОБА_4 (номер обтяження 3211061, зареєстровано 16.05.2006 року) слугувала постанова АА№072614 від 22.02.2005 ВДВС Дзержинського РУЮ м. Кривого Рогу. При цьому з листа Металургійного ВДВС міста Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області встановлено, що обтяження 3211061 було накладене у виконавчому провадженні ВІ-1674 щодо стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 у сумі 19910,76 грн. Заборгованість не погашена. Водночас, з листа Дзержинського відділу ДВС Криворізького МУЮ від 06.02.2009 року вбачається, що заборгованість у розмірі 21561,40 грн. на користь ОСОБА_3 погашена у повному обсязі. Дана обставина підтверджується наданими позивачем копіями квитанцій поштових переказів здійснених на ім`я відповідача ОСОБА_2 в період з січня 2005 по липень 2008 року в зазначеній вище сумі (т.1 а.с.10, 11, т.4 а.с.228-235). Згідно вироку Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11.10.2004 року по справі №1-233 2004 на користь обох потерпілих, відповідачів у даній справі, з ОСОБА_4 було стягнуто 21561,40 грн. матеріальної шкоди (19910,76 грн. на користь ОСОБА_2 та 1650,64 грн. на користь ОСОБА_3 ). Тобто у частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 матеріальної шкоди вирок є виконаним. Загальна сума стягнутої з ОСОБА_4 за вироком суду матеріальної шкоди співпадає зі сплаченою Шевчишиним сумою згідно квитанцій, копії яких містяться в матеріалах справи. Питання виконання вироку у іншій частині не має правового значення та не є переметом доказування, оскільки у даній справі предметом розгляду є зняття арешту, накладеного у виконавчому провадженні щодо стягнення з ОСОБА_4 боргу на користь відповідачів. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянти не заперечували проти доводів позивача про переведення коштів на ім`я ОСОБА_2 на виконання вироку суду, вказавши лише на те, що вони не можуть на даний час достовірно сказати про точну загальну суму переказів. Доказів щодо спростування отримання ними (відповідачами) коштів суду не надано. Таким чином, судом першої інстанції, з урахуванням встановлених ним фактичних обставин даної справи, яким надано правову оцінку, зроблено вірний висновок щодо обґрунтованості позовних вимог і наявності підстав для їх задоволення, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду. При цьому, розглядаючи заяву відповідачів про застосування наслідків пропуску позовної давності, судом було зроблено вірний висновок, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, виступають способом захисту порушеного права (є різновидом негаторного позову). Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У постанові від 04.07.2018р. у справі №653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що допоки особа є власником нерухомого майна, тобто за нею зареєстровано право власності на це майно, вона не може бути обмежена в праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування й розпорядження цим майном. Тому негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує саме правопорушення. Щодо до доводів скарги про необґрунтоване відкриття провадження у справі через безпідставне звільнення позивача від сплати судового збору, то вбачається, що останнім, на виконання ухвали суду від 03.08.2022 року про залишення позовної заяви без руху, було подано клопотання про усунення недоліків та звільнення від сплати судового збору з наданням відповідних доказів, які були прийняті судом. Задовольняючи дане клопотання та відкриваючи провадження ухвалою від 22 серпня 2022 року, суд першої інстанції діяв в межах своїх дискреційних повноважень. За таких обставин підстави для залишення позову без розгляду на переконання суду відсутні. Щодо розгляду справи у порядку спрощеного провадження, то апеляційний суд зауважує, що дана справа є справою незначної складності, та за ст.274 ЦПК України зазначена справа не відноситься до категорії справ, що не можуть бути розглянуті порядку спрощеного провадження. Щодо ненадання позивачем копії постанови про арешт майна від 22.02.2005 року №АА072614, то вбачається, що матеріали спірного виконавчого провадження було знищено, та надати її не має можливості і це не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи (т.1 а.с.13 зв. бік). При розгляді клопотання відповідачів про винесення стосовно судді першої інстанції окремої ухвали, апеляційний суд зазначає, що не встановлено порушень процесуального права, які б могли бути підставою для застосування ст.262 ЦПК України. Клопотання відповідачів щодо застосування заходів процесуального примусу до позивача та його представника також не може бути задоволено, оскільки відповідачами не конкретизовано які саме заходи процесуального примусу і на якій підставі повинні бути застосовані. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 07 лютого 2023 року немає. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на те, що по суті вимог апеляційної скарги було відмовлено, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Щодо законності додаткового рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 20 квітня 2023 року апеляційний суд зазначає наступне. Вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення, судом було враховано вимоги ст.141 ЦПК України, оскільки при звільненні позивача від судового збору його слід стягнути на користь держави. Однак апеляційний суд не погоджується з розрахунком розміру судового збору, проведеним судом першої інстанції. Так вбачається, що судом стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 2977 гривень 20 копійок. Згідно ч.1, п/п1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви з вимогами немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду. Згідно ч.7 ст.6 ЗУ «Про судовий збір» у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру. Позовна заява подана у 2022 році. Вбачається, що позивачем було заявлено взаємопов`язані немайнові вимоги, які випливають одна з одної, тобто судовий збір підлягає сплаті з однієї вимоги немайнового характеру. Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2022 року встановлено у розмірі 2481 гривень. Таким чином з відповідачів слід стягнути судовий збір у розмірі 992,40 грн. (2481 грн. * 0,4) по 496,20 грн. з кожного. Тому додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 20 квітня 2023 року слід змінити у наведеній вище частині. Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 07 лютого 2023 року залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 07 лютого 2023 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 20 квітня 2023 року задовольнити частково. Додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 20 квітня 2023 року у частині розміру судового збору що підлягає стягненню - змінити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Держави судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повне судове рішення складено 22 квітня 2024 року. Головуючий суддя: О.В. Агєєв