Постанова Київський апеляційний суд № 381/73/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 33/824/2079/2024 Справа № 381/73/24 Головуючий в суді І інстанції Забелян Н.В. Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц. П О С Т А Н О В А Іменем України 15 квітня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі судді Кашперської Т.Ц., з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 12.1, 12.3 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, в с т а н о в и в : Постановою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2024 року на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за порушення п. 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень, звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що 25 грудня 2023 року о 08:30 на а/д Р-0479 12 км+500 м. він керував транспортним засобом Mitsubishi Lancer д.н.з. НОМЕР_1 , проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечну швидкість руху та при виникненні небезпеки для руху вчасно не зреагував на її зміну, у зв`язку з чим здійснив зіткнення з автомобілем Volkswagen Caddy д.н.з. НОМЕР_2 , який їхав у зустрічному напрямку, внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , поданій 21 березня 2024 року, указано на необхідність скасування постанови як такої, що винесена без дослідження в повному обсязі обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказав на те, що у п. 1.10 ПДР викладено визначення перешкоди, якою є нерухомий об`єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об`єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги, за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів і змушує водія маневрувати. Проте судом при вирішенні зазначеної справи було визначено автомобіль Volkswagen Caddy, який раптово виїхав на зустрічну смугу, як перешкоду, а ОСОБА_1 , який керував автомобілем Mitsubishi Lancer, таким, що внаслідок неналежного контролю за рухом та керуванням транспортним засобом не вжив заходів для зменшення швидкості аж до його зупинки або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, що відповідно призвело до зіткнення транспортних засобів. Водночас, водієм автомобіля Volkswagen Caddy, який створив небезпеку для руху, всупереч п. 1.5 ПДР не було вжито заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху, що спричинило ДТП. Крім того, ОСОБА_2 мав більше можливостей уникнути зіткнення, зупинивши свій автомобіль, але він не зробив цього. При вирішенні питання щодо притягнення порушника до адміністративної відповідальності суддею не були взяті до уваги обставини вчинення правопорушення, відомості про особу правопорушника, обставини, що пом`якшують його відповідальність. Враховуючи, що до зіткнення транспортних засобів було зумовлене несподіваним виїздом на смугу руху ОСОБА_2 транспортного засобу Volkswagen Caddy, беручи до уваги умови, за яких відбулась ДТП, а також те, що внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали незначні механічні пошкодження, цивільно-правова відповідальність водіїв застрахована, суд необґрунтовано залишив поза увагою питання щодо можливості звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності. Крім того, обставини ДТП, у якій ОСОБА_1 діяв в межах ПДР, також підтверджено свідченням ОСОБА_3 та матеріалами адміністративної справи, з якої вбачається його невинуватість у вчиненні ДТП. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що автомобіль Volkswagen Caddy після зіткнення залишився у тій же траєкторії, у якій і рухався, оскільки він її перед ДТП не змінював та так і зупинився на смузі для зустрічного руху, з чітким видом напрямку зі своєї смуги. Водночас зі схеми місця ДТП, складеної працівниками поліції, та свідчень ОСОБА_3 вбачається, що під час ДТП автомобіль Mitsubishi Lancer не знаходився повністю на його смузі для руху, та не перекривав йому повністю проїзд у його смузі, а отже у водія Volkswagen Caddy не було необхідності для виїзду на зустрічну смугу для руху. Також стала траєкторія автомобіля Volkswagen Caddy вказує на те, що він розпочав виїзд на зустрічну смугу заздалегідь, а не безпосередньо перед зіткненням. Вказував, що судом при прийнятті рішення не взято до уваги та не розглянуто наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують відсутність у діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, що підтверджується свідченнями ОСОБА_3 , фотодоказами з місця ДТП, схемою з місця ДТП, при цьому не враховано факт, що іншим учасником ДТП ОСОБА_2 не подано жодних доказів, які заперечують обставини його винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, та відповідно до постанови Фастівського міськрайонного суду від 05 січня 2024 року в справі № 381/71/24 його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На підставі вищевикладеного просив постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2024 року в справі № 381/73/24 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності ст. 124 КУпАП скасувати. Також в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване тим, що повний текст постанови від 27 лютого 2024 року йому було вручено лише 11 березня 2024 року, тому останнім днем строку на апеляційне оскарження постанови є 21 березня 2024 року. На підставі вищевикладеного просив поновити йому строк на апеляційне оскарження. При вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, суд не перевіряє доводи щодо законності, обґрунтованості та справедливості оскаржуваного рішення, оскільки така оцінка може бути дана судом тільки в результаті розгляду апеляційної скарги по суті. Розглянувши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до положень ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Дана норма визначає строк, з якого починає обраховуватись десятиденний строк на апеляційне оскарження, тобто з наступного дня після винесення постанови. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків для оскарження, які виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03). Також, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії»). Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду буде порушувати законні права та інтереси сторін і суперечити принципу (правової визначеності) права на справедливий суд, що закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, та згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» заява № 32053/13). З матеріалів справи вбачається, що оскаржувану постанову було проголошено 27 лютого 2024 року. Строк на апеляційне оскарження обраховується з дня винесення постанови, а тому останнім днем на апеляційне оскарження постанови є 08 березня 2024 року. Апеляційна скарга подана лише 21 березня 2024 року. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 вказує на те, що копію постанови ним отримано лише 11 березня 2024 року, що підтверджується розпискою, наявною в матеріалах справи (а. с. 18). Однак, положення ст. 294 КУпАП пов`язують обчислення строку на оскарження з днем винесення постанови, а не з днем отримання її тексту, а, відтак, посилання на дату ознайомлення зі змістом постанови чи отримання копії оскаржуваної постанови не може бути достатньою підставою для поновлення строку на її оскарження. З матеріалів справи вбачається, що 27 лютого 2024 року в судовому засіданні було складено повний текст оскаржуваної постанови, вступна та резолютивна частини постанови відсутні в матеріалах справи. Зі змісту постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 особисто брав участь в судовому засіданні, однак з клопотанням про видачу копії постанови до суду не звертався. Вказана обставина свідчить про те, що ОСОБА_1 був обізнаний про винесення судом постанови, результати розгляду справи та строки оскарження постанови - десять днів з дня її винесення. Доводи апеляційної скарги, що копію постанови отримано лише 11 березня 2024 року, не є саме по собі підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційний суд враховує, що з огляду на присутність в судовому засіданні і обізнаність з результатами розгляду справи ОСОБА_1 мав можливість подати апеляційну скаргу в межах процесуального строку для подання апеляційної скарги до 08 березня 2024 року включно, однак допустив нічим не обґрунтоване зволікання до 21 березня 2024 року. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу із пропуском строку, визначеного ст. 294 КУпАП, підстав для його поновлення не вбачається, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд, п о с т а н о в и в : Відмовити ОСОБА_1 в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 12.1, 12.3 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Повернути апеляційну скаргу особі, яка її подала. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Кашперська Т.Ц.