Постанова КГС ВС № 910/11136/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2024 року м. Київ cправа № 910/11136/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кролевець О. А. - головуючий, Кондратова І. Д., Мамалуй О. О. за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А та представників: позивача 1-7 - не з`явився відповідача - Михайлевич М. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 за результатами перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 (головуючий - Корсак В. А., судді Євсіков О. О., Алданова С. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 (головуючий - Корсак В. А., судді Євсіков О. О., Алданова С. О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 (суддя - Курдельчук І. Д.) та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 (суддя - Курдельчук І. Д.) у справі № 910/11136/23 за позовом 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення сум неотриманих дивідендів та нарахувань за неотримані суми ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення сум неотриманих дивідендів та нарахувань за неотримані суми в таких розмірах: - на користь ОСОБА_1 дивіденди за 2020 рік у сумі 743 972,25 грн; - на користь ОСОБА_2 дивіденди за 2020 рік у сумі 126 829,56 грн; - на користь ОСОБА_3 дивіденди за 2020 рік у сумі 609 277,85 грн; - на користь ОСОБА_4 дивіденди за 2020 рік у сумі 299 005,99 грн; - на користь ОСОБА_5 дивіденди за 2020 рік у сумі 70 854,50 грн; - на користь ОСОБА_6 дивіденди за 2020 рік у сумі 276 828,53 грн; - на користь ОСОБА_7 дивіденди за 2020 рік у сумі 85 167,11 грн

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства та рішення загальних зборів від 18.05.2021 не виконав належним чином зобов`язання з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік, у зв`язку з чим позивачі просять стягнути суму дивідендів пропорційно кількості акцій кожного акціонера. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь: - ОСОБА_1 дивіденди за 2020 рік у розмірі 743 972,25 грн та 11 159,58 грн судового збору; - ОСОБА_2 дивіденди за 2020 рік у розмірі 126 829,56 грн та 2 684 грн судового збору; - ОСОБА_3 дивіденди за 2020 рік у розмірі 609 277,85 грн та 9 139,17 грн судового збору; - ОСОБА_4 дивіденди за 2020 рік у розмірі 299 005,99 грн та 4 485,09 грн судового збору; - ОСОБА_5 дивіденди за 2020 рік у розмірі 70 854,50 грн та 2 684 грн судового збору; - ОСОБА_6 дивіденди за 2020 рік у розмірі 276 828,53 грн та 4 152,43 грн судового збору; - ОСОБА_7 дивіденди за 2020 рік у розмірі 85 167,11 грн та 2 684 грн судового збору.

4. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що з прийняттям загальними зборами Товариства в межах наданих їм повноважень рішення від 18.05.2021 про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", акціонери відповідача мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій. Оскільки доказів виплати позивачам частини чистого прибутку до 01.07.2021 матеріали справи не містять, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.

5. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 клопотання представника позивачів про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у справі № 910/11136/23 задоволено повністю та стягнуто з відповідача витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 в сумі 37 198,61 грн, ОСОБА_2 в розмірі 6 341,48 грн, ОСОБА_3 в сумі 30 463,89 грн, ОСОБА_4 в розмірі 14 950,30 грн, ОСОБА_5 в сумі 3 542,73 грн, ОСОБА_6 в розмірі 13 841,43 грн, ОСОБА_7 в сумі 4 258,36 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

6. Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 (за результатами перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023), постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 (за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023), рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

7. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 910/9326/22, від 24.10.2023 у справі № 910/9143/22, від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21, від 04.09.2019 у справі № 910/10585/18 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Позиція інших учасників справи

8. Представник позивачів 1-7 подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

9. Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", згідно пунктів 1.1, 1.3 Статуту, в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів акціонерів від 19.09.2019 (протокол № 29 від 19.09.2019) (надалі - Статут), засноване відповідно до наказу Державного комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 № 57 шляхом перетворення державного підприємства "Виробниче об`єднання "Укрнафта" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 № 210/93, з подальшою, згідно рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011, зміною типу і назви Товариства з Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" на Публічне акціонерне товариство "Укрнафта".

10. Пунктами 3.1 та 3.2 Статуту акціонерами товариства є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень цього статуту та вимог чинного законодавства України. Кожною простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право, зокрема, на отримання дивідендів.

11. Згідно з пунктом 5.1 Статуту статутний капітал Товариства становить 13 557 127,50 грн.

12. Статутний капітал поділено на 54 228 510 простих іменних акцій номінальною вартістю 25 копійок (пункт 5.2 Статуту).

13. У пунктах 6.1, 6.16 - 6.21 Статуту визначено, що акція Товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього Товариства. Акції Товариства можуть купуватися та продаватися на фондовій біржі.

14. Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунка в цінних паперах власника, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах.

15. Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами.

16. Облік прав власності на акції Товариства здійснюється відповідно до законодавства про депозитарну систему України. Товариство не має права приймати в заставу власні цінні папери.

17. Дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається Загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.

18. Дивіденди сплачуються акціонерам за рахунок чистого прибутку Товариства звітного року та/або нерозподіленого прибутку в розмірі, встановленому рішенням Загальних зборів. Виплата дивідендів акціонерам здійснюється у порядку, визначеному законом.

19. Для кожної виплати дивідендів Наглядова рада Товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням Наглядової ради Товариства, передбаченим першим реченням цього пункту, але не раніше ніж через 10 робочих днів після дня прийняття такого рішення Наглядовою радою Товариства.

20. Товариство в порядку, встановленому Наглядовою радою Товариства, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і строк їх виплати. Протягом 10 днів з дня прийняття рішення про виплату дивідендів за простими акціями Товариство повідомляє про дату, розмір, порядок і строк виплати дивідендів за простими акціями фондову біржу (біржі), на якій (яких) акції допущені до торгів та розміщує повідомлення на власному веб-сайті.

21. Відповідно до пунктів 8.1 та 8.2 Статуту чистий прибуток, одержаний після здійснення зазначених розрахунків залишається в повному розпорядженні товариства, яке відповідно до статуту на власний розсуд і у своїх інтересах та інтересах акціонерів визначає напрями його використання, як-то: розширення виробництва, виплата дивідендів (частки прибутку) та інше.

22. Розподіл прибутку здійснюється за рішенням Загальних зборів у розмірах, порядку і на цілі у відповідності до норм чинного законодавства та Статуту. 23. 18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів Товариства.

24. За результатами загальних зборів 18.05.2021 вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства".

25. Так, по питанню № 13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: "Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"". 26. 26.05.2021 на підставі та на виконання рішення загальних зборів акціонерів від 18.05.2021 (протокол № 31 від 18.05.2021) та рішення правління ПАТ "Укрнафта" від 20.05.2021 (протокол № 6/1 від 20.05.2021) ПАТ "Укрнафта" подало Центральному міжрегіональному управлінню ДПС по роботі з великими платниками податків розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за 2020 рік, на підставі якого було задекларовано до сплати 1 921 167 072 грн частини чистого прибутку, розрахованого на пакет акцій НАК "Нафтогаз України" в статутному фонді ПАТ "Укрнафта".

27. Відповідач визначив частину чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає сплаті на частку НАК "Нафтогаз України" до державного бюджету з розрахунку 90% чистого прибутку за 2020 рік (мінімальний розмір, визначений абзацом другим статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік").

28. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2021, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 640/18646/21 встановлено, що зобов`язання по виплаті частини чистого прибутку за 2020 рік акціонеру НАК "Нафтогаз України" було виконано шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з податку на прибуток.

29. Отже, акціонери ПАТ "Укрнафта" мають право на частину чистого прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми коштів у розмірі 1 921 167 072,00 грн, що розрахована відповідачем в рахунок погашення грошового зобов`язання по сплаті частини чистого прибутку за 2020 рік до державного бюджету на підставі абз.2 ст.21 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік".

30. Судами встановлено, що частка чистого прибутку за 2020 рік, належна до виплати на одну акцію, складає 70,8545 грн (1 921 167 072,00 грн / 27 114 256 акцій, що належить НАК "Нафтогаз України" в статутному капіталі ПАТ "Укрнафта").

31. Відповідно до виписок з рахунків в цінних паперах депонентів, які видані відповідними депозитарними установами станом на 01.07.2021, позивачі були власниками акцій Товариства, а саме: позивач 1 мав у власності 10 500 акцій; позивач 2 - 1 790 акцій; позивач 3 - 8 599 акцій; позивач 4 - 4 220 акцій; позивач 5 - 1 000 акцій; позивач 6 - 3 907 акцій; позивач 7 - 1 202 акцій.

32. У відповідності до здійсненого позивачами розрахунку, кожному із них належить до виплати наступний розмір дивідендів: ОСОБА_1 - 743 972,25 грн; ОСОБА_2 - 126 829,56 грн; ОСОБА_3 - 609 277,85 грн; ОСОБА_4 - 299 005,99 грн; ОСОБА_5 - 70 854,50 грн; ОСОБА_6 - 276 828,53 грн; ОСОБА_7 - 85 167,11 грн.

33. В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем грошового зобов`язання з виплати позивачам частини чистого прибутку за 2020 рік, що у відповідності до абз.2 ст.21 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік" спрямовується на виплату дивідендів.

Позиція Верховного Суду

34. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

35. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

36. За змістом статті 152 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акціонерне товариство є господарським товариством, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

37. Особливості діяльності акціонерних товариств встановлюються Законом України "Про акціонерні товариства".

38. Статтею 158 ЦК України визначено, що акціонерне товариство може виплачувати акціонерам частину свого чистого прибутку з розрахунку на одну належну їм акцію певного типу та/або класу. Порядок виплати дивідендів визначається законом та статутом акціонерного товариства.

39. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

40. За приписами частин першої-третьої статті 20 Закону України "Про акціонерні товариства" акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Усі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі. Акціонерне товариство може здійснювати розміщення акцій двох типів - простих та привілейованих. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права. Товариство не може встановлювати обмеження щодо кількості акцій або кількості голосів за акціями, що належать одному акціонеру.

41. Відповідно до статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику-акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів.

42. За змістом статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

43. Статтею 32 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори. Акціонерне товариство зобов`язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. До порядку денного річних загальних зборів обов`язково вносяться питання, передбачені пунктами 11 (затвердження річного звіту товариства), 12 (розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом) і 24 (прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора) частини другої статті 33 цього Закону.

44. Пунктами 12, 15, 27 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

45. Аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.

46. Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.

47. Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.

48. Відтак задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу-учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому разі дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб`єкта господарювання. Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18 та від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21.

49. Разом із тим відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

50. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства" управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом.

51. За змістом статті 172 Господарського кодексу України відносини, пов`язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об`єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

52. Згідно з абзацом восьмим частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів податковими органами нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України.

53. При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3 313/2019 цю норму визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

54. У рішенні вказано, що нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційними, оскільки, визначаючи правові основи управління об`єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів.

55. Водночас статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", який набрав чинності 01 січня 2021 року, визначено, що господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

56. Суди попередніх інстанцій встановили, що 18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів Скаржника, скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021.

57. Прийняті загальними зборами акціонерів рішення оформлені протоколом №

31. За результатами загальних зборів, зокрема, прийнято рішення з питання № 13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства". Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, вирішено дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

58. Отже, саме загальні збори скаржника в межах наданих їм повноважень прийняли рішення про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

59. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачі, як акціонери ПАТ "Укрнафта", мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій. При цьому, касаційна скарга не містить заперечень щодо сум, заявлених позивачами до стягнення як частини чистого прибутку за 2020 рік.

60. Суд також звертає увагу, що у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22, зроблено висновок, що порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку встановлюється статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (у сукупності з рішенням загальних зборів).

61. Такий висновок щодо застосування частини другої статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" сформульовано Верховним Судом, у аналогічних правовідносинах. Більш того, висновок зроблено на підставі фактичних обставин, що є тотожними обставинам у цій справі, оскільки відповідачем також був скаржник, а спір стосувався невиплати частини чистого прибутку за 2020 рік, також спірні правовідносини ґрунтувалися на рішенні загальних зборів, оформленому протоколом від 18.05.2021 № 31.

62. Подібний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 24.10.2023 у справі № 910/9143/22.

63. Верховний Суд зазначає, що судові рішення, ухвалені судами попередніх інстанцій, узгоджуються з цим висновком.

64. Щодо строків здійснення виплат, вони визначені безпосередньо в частині другій статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". У наведеній нормі вказано, що частина чистого прибутку сплачується (за умови неприйняття рішення про виплату дивідендів до 01 травня 2021 року) до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства до 01 липня року, що настає за звітним.

65. Крім того, Касаційний господарський суд в складі Верховного Суду у справі № 910/9326/22 зауважив, що рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 при визнанні таким, що не відповідає Конституції України абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо отримання державою частини чистого прибутку господарської організації державного сектора економіки у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів, неконституційною є саме та ситуація, коли відповідна частина прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується іншим учасникам товариства.

66. Суд погоджується з наведеними висновками та вважає їх слушними. Більш того, частину другу статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" постфактум викладено в редакції, що є відмінною від абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

67. Чинною нормою (в редакції Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX) передбачено сплату частини чистого прибутку не лише до державного бюджету, а й іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі.

68. Вказане додатково підтверджує, що абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визнано неконституційним саме з огляду на встановлення обов`язку виплати прибутку акціонерного товариства державі при невиплаті прибутку іншим учасникам товариства.

69. Прийнявши рішення про розподіл прибутку відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", скаржник не міг встановити різні умови для власників акцій одного типу та класу, обмежити окремих акціонерів у праві на отримання дивідендів.

70. З огляду на наведене Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22 та від 24.10.2023 у справі № 910/9143/22.

71. Разом з цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20)), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21 та від 04.09.2019 у справі № 910/10585/18, позаяк вказані постанови ухвалені Верховним Судом за відмінних встановлених судами фактичних обставин справи, зокрема у справі, яка переглядається суди установили, що загальні збори Скаржника в межах наданих їм повноважень прийняли рішення про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", якою передбачено сплату частини чистого прибутку не лише до державного бюджету, а й іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі.

72. Окрім цього, в контексті доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21 та від 04.09.2019 у справі № 910/10585/18, Суд також вважає за необхідне зазначити таке.

73. Відповідно до статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 34 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.

74. Отже, поняття "частина чистого прибутку" використовується законодавцем для визначення та розкриття змісту поняття "дивіденди".

75. У свою чергу, стаття 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" чітко передбачає, що частина чистого прибутку сплачується до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/5357/23.

76. Вирішуючи господарський спір у цій справі, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували статтю 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з урахуванням висновків Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах. Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22 та від 24.10.2023 у справі № 910/9143/22, є зрозумілими, послідовними, однозначними та передбачуваними (прогнозованими).

77. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 (за результатами перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023) та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

78. Стосовно оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024, яким зі скаржника на користь позивачів стягнуто витрати на професійну правничу допомогу, Суд зазначає наступне.

79. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

80. Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

81. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

82. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

83. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

84. Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

85. Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

86. Розподіл судових витрат визначений статтею 129 ГПК України, частиною четвертою якої передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини третьої статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

87. Відповідно до статті 19 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

88. Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

89. Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

90. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

91. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

92. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

93. Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

94. У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

95. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

96. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

97. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

98. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

99. Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

100. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

101. Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

102. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

103. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

104. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

105. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (заява № 72277/01; пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (заяви № 30675/06, № 30785/06, № 32818/06, № 34468/06 та № 49001/06; пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04), від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (заява № 71660/11; пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

106. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

107. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

108. Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

109. Отже, у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що: - не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21); - при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц); - суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц); - витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

110. Згідно з частиною сьомою статті 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

111. Системний аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що за змістом частини сьомої статті 129 ГПК України унормовано право суду відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, лише у разі встановлення неспівмірності між нижчим розміром заявлених до відшкодування витрат по відношенню до суми, яка була зазначено у попередньому розрахунку. У контексті наведеного Суд звертається до правової позиції, викладеної у додаткових постановах Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 911/1815/20 та від 10.11.2020 у справі № 910/9024/21.

112. Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

113. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

114. При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

115. Так, проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваних судових рішень, а також доводи скаржника у цій частині, Верховний Суд відзначає, що суди першої і апеляційної інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, зокрема і запереченням відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, встановивши дійсність надання таких послуг, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, необхідності наданих послуг, тощо, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, дійшли заснованого на правильному застосуванні статей 126, 129 ГПК України висновку про задоволення заяви позивачів про розподіл витрат на професійну правову допомогу. Таке рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

116. При цьому Суд враховує, що відповідачем у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено неспівмірності та/або нерозумності, та/або нереальності витрат на професійну правничу допомогу позивачів, а також те, що такі послуги не були надані. Разом з тим, обов`язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.

117. Проаналізувавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, правові висновки в якій (на думку скаржника) не було враховано судами попередніх інстанцій при прийняті оскаржуваних рішень, Верховний Суд зазначає, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить висновкам суду касаційної інстанції, оскільки застосування норм права у зазначених справах залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та встановлених обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.

118. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 (за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023) та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

119. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

120. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

121. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

122. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

123. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

124. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

125. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення, додаткове рішення і постанови - без змін. Розподіл судових витрат

126. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 (за результатами перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023), постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 (за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023), рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/11136/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. А. Кролевець Судді І. Д. Кондратова О. О. Мамалуй