Постанова 4824 № 755/6402/22

справа № 755/6402/22 головуючий у суді І інстанції Коваленко І.В. провадження № 22-ц/824/2637/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 14 лютого 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Двадцять перша Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визнання права на спадкування, - в с т а н о в и в : У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з указаним позовом до ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням уточнених вимог (а.с. 10-15), просив суд: встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про якого у його свідоцтві про народження відсутні; визнати право ОСОБА_1 на спадкування за законом спадщини, що належить спадкодавцю - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . Відповідно до даних свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у графі запису «Батьки» зазначено, що його батьком є ОСОБА_5 , а мати - ОСОБА_3 . При оформленні свідоцтва про народження позивача його матір ОСОБА_3 надала інформацію щодо прізвища батька замість ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , оскільки з ОСОБА_4 на той час вона знаходилася у незареєстрованому шлюбі та вони проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 це одна і та сама особа, яка є батьком позивача ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_2 звернувся до Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого була відкрита спадкова справа № 368-2021. Листом державного нотаріуса Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Литвин І.В. заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , 1938 року народження, була долучена до спадкової справи №368-2021. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 липня 2022 року заяву залишено без розгляду. Як стало відомо позивачу відповідач ОСОБА_2 не визнає права позивача на спадщину, яка належить померлому ОСОБА_4 , внаслідок чого відповідач ОСОБА_2 подав до Голосіївського районного суду міста Києва про його залучення до справи №752/16306/21 та залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин без розгляду. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Рішення обґрунтовано тим, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав. Позивач звернувся до суду з позовом не про встановлення факту батьківства, а про встановлення факту родинних відносин. Проте, у разі якщо особи не перебувають у родинних відносинах, але фактично вважають себе народженими від певної особи, захист прав у такому випадку відбувається шляхом встановлення батьківства чи встановлення факту визнання батьківства. Позивачем не надано витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян на підтвердження тієї обставини, що відомості про батька в актовому записі про народження ОСОБА_1 були внесені за вказівкою матері, не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що обґрунтування позову забезпечується письмовими доказами, судовими рішеннями та показами свідків. Посилання суду першої інстанції про відсутність нотаріальної відмови позивачу як на підставу відсутності спору є порушенням права на доступ до правосуддя та необґрунтованими втручанням у процесуальні права позивача. Апелянт в апеляційній скарзі вказує, що він сам, а також третя особа та свідки підтвердили наявність родинних відносин між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_4 . ОСОБА_3 показала, що вона народила ОСОБА_1 саме від ОСОБА_4 але не записала його батьком, оскільки вони не перебували у шлюбі. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. В судовому засіданні апеляційного суду 14 лютого 2024 року представником позивача - адвокатом Риков В.В. усно заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи довідки, виданої третій особі у справі - ОСОБА_3 про те, що запис про батька в актовому записі про народження ОСОБА_1 здійснений за вказівкою матері, з посиланням на те, що вказаний доказ був тільки вчора знайдений третьою особою. Відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З огляду на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення 09 серпня 2023 року, судом першої інстанції вказаний доказ не досліджувався, оскільки не був поданий позивачем; при зверненні до апеляційного суду 16 вересня 2023 року позивачем до апеляційної скарги вказаний доказ також не був доданий; при заявленні в судовому засіданні апеляційної інстанції 14 лютого 2024 року клопотання про долучення вказаного доказу - представником позивача клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів - не заявлено, - вказаний доказ був залишений апеляційною інстанцією без розгляду та повернутий представнику позивача. Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Риков В.В. у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги. Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився позивач ОСОБА_1 , батьками якого записані в графі «Батько»: « ОСОБА_5 », у графі «Мати»: ОСОБА_3 , про що в 07 лютого 1996 року складений відповідний актовий запис № 90, що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданим повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві 18 листопада 2017 року (а.с. 67). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 25 березня 2021 року складено відповідний актовий запис № 168, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 , виданим 25 березня 2021 року Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 66). З наявної в матеріалах справи відповіді державного нотаріуса Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Литвин І.В. за вих. № 2390/02-14/368-2021 від 27 травня 2021 року скерованої на адресу ОСОБА_1 вбачається, що нотаріальна контора повідомляє останньому, що 27 травня 2021 року за вхідним № 1666/02-14 ними отримана заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , 1938 року народження, яка долучена до спадкової справи № 368-2021. З указаної відповіді державного нотаріуса також вбачається, що позивачу одночасно повідомили, що для подальшого оформлення спадкових прав йому або його представнику за довіреністю, необхідно з`явитись до нотаріальної контори та надати оригінали наступних документів: що посвідчують особу; документи на спадкове майно (а.с. 68). Відповідно до загального правилу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, визначеного частиною 1 статті 58 Конституції України, норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15, викладено висновок про те, що: «оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини. При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 01 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема частини другої статті 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільно-процесуального законодавства». Позивач ОСОБА_1 , яким порушується питання про встановлення факту того, що померлий ОСОБА_4 є його батьком, народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України. У своєму позові ОСОБА_1 посилається на те, що під час реєстрації його народження запис про його батька у книзі записів народжень проведена за прізвищем його матері ОСОБА_3 , яка не перебувала у зареєстрованому шлюбу з його батьком ОСОБА_4 . Статтею 55 КпШС України (у редакції, яка діяла станом на дату народження позивача) визначено, що якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. При народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім`я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою. Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. Однак, як правильно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, позивачем, при зверненні з цим позовом до суду, не надано витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян на підтвердження того, що відомості про батька в актовому записі про народження ОСОБА_1 внесені за вказівкою його матері на підставі частини 1 статті 55 КпШС України. Без указаного доказу у суду відсутні підстави вважати, його прізвище « ОСОБА_1 записано в книзі записів народжень саме за прізвищем матері, про що зазначає позивач у своєму позові, а не за заявою будь-кого із батьків, які перебувають у шлюбі, як це передбачено статтею 54 КпШС України. При цьому апеляційний суд зауважує, що відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини 1, 2 статті 53 КпШС України походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи запису актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства (частина 3 статті 53 КпШС України). Зміст указаної статті свідчить, що законодавством не визначено вичерпний перелік доказів, які можуть підтверджувати факт батьківства особи щодо дитини. При цьому суд може прийняти як доказ письмові документи, показання свідків, пояснення сторін тощо, якщо вони можуть достовірно підтвердити або спростувати: спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і можливим батьком до народження дитини; спільне виховання чи утримання ними дитини; визнання особою свого батьківства за життя. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (у редакції, яка діяла станом на дату народження позивача) згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц, від 28 серпня 2019 року в справі № 754/3558/16-ц. Відповідно до частини 1, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. (частини 1, 5 статті 81 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини 1 статті 264 ЦПК України). У справі, що переглядається, на підтвердження обставин (фактів), якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивачем ОСОБА_1 суду надано письмові докази у копіях, а саме: свідоцтво про народження позивача; свідоцтво про смерть ОСОБА_4 ; витяг про реєстрацію спадкової справи № 368-2021 після смерті ОСОБА_4 ; відповідь державного нотаріуса ОСОБА_1 про те, що його заява про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 долучена до спадкової справи. Надівши оцінку указаним доказам, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що указані докази у своїй сукупності не підтверджують те, що запис про батька ОСОБА_1 у книзі записів народжень здійснений за вказівкою матері відповідно до статті 55 КпШС України, а також те, що ОСОБА_4 за життя визнавав своє батьківство відносно ОСОБА_1 , спільно з матір`ю виховував чи утримував позивача, спільно проживав та вів спільне господарство з матір`ю дитини. Судом першої інстанції допитано свідків, однак самі лише покази свідків не є беззаперечною підставою для встановлення факту батьківства за відсутності інших належних та допустимих доказів, що достовірно засвідчують походження дитини від певної особи. Правильним також є висновок суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання права на спадкування за законом є похідною від вимоги про встановлення факту батьківства і за недоведеності походження позивача від померлого ОСОБА_4 підстави для визнання права позивача на спадкування за законом після померлого також відсутні. В оскаржуваному рішенні зазначено, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки він звернувся до суду з позовом про встановлення факту родинних відносин, а належним способом за встановлених у справі обставин є встановлення факту батьківства. Однак указаний висновок суду першої інстанції спростовується змістом позовної заяви, у прохальній частині якої ОСОБА_1 просить суд встановити факт того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його батьком (а.с. 15). Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що метою для встановлення факту родинних відносин (факту батьківства) та права на спадкування є отримання свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_4 . Однак позивачем не підтверджена належними доказами відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, а саме: відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. З долученої до позову відповіді Державного нотаріуса Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Литвин І.В. вбачається, що заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 долучена до спадкової справи № 368-2021. Таким чином суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову у зв`язку із недоведеністю позивачем того, що ОСОБА_4 є його батьком, проте помилково відмовив ще у з підстави невідповідності обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, а тому оскаржене судове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в оскаржуваній частині з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Відповідно до частини 1,4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Оскільки апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції, але виключно в частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 08 квітня 2024 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська