Постанова 4855 № 825/324/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 825/324/17 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2024 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М., за участю секретаря Кірієнко Н. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Офіс Генерального прокуратура про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Офіс Генерального прокуратура, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо організації та безпідставного звільнення позивача з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації та з органів прокуратури Чернігівської області; - визнати протиправним та скасувати попередження прокурора Чернігівської області про вивільнення від 22.11.2016 № 1/1-943 вих. 16; - визнати протиправною та скасувати частину третю розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області від 21.01.2017 № 30к: «Звільнити радника юстиції ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури Чернігівської області з 21.03.2017 (останній день відпустки) у зв`язку з реорганізацією органу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пункту 9 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; - визнати протиправною та скасувати частину другу розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області від 24.02.2017 № 70к: «Внести зміни до наказу від 20.01.2017 № 30к, вважати датою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури 02.04.2017 (останній день відпустки)»; - визнати протиправною та скасувати частину другу розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області від 03.04.2017 № 104к: «Внести зміни до наказу від 20.01.2017 № 30к, вважати датою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури 10.04.2017 (останній день відпустки)»; - визнати протиправною бездіяльність відповідача (частина п`ята розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області ОСОБА_2 від 20.01.2017 № 30к) щодо ненадання позивачу невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 01.11.2013 по 31.10.2014 строком 19 календарних днів, з 01.11.2014 по 31.10.2015 строком 35 календарних днів, з 01.11.2015 по 31.10.2016 строком 45 календарних днів, з 01.11.2026 по 21.03.2017 строком 33 календарних днів, всього 142 дні; - поновити позивача на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Чернігівської обласної прокуратури з 11.04.2017; - зобов`язати відповідача надати позивачу невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 01.11.2013 по 31.10.2014 строком 19 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 35 календарних днів, з 01.11.2014 по 31.10.2015 строком 35 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, з 01.11.2015 по 31.10.2016 строком 45 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, з 01.11.2016 по 21.03.2017 строком 33 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, всього 142 дні; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11.04.2017 по дату ухвалення рішення судом. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано пункт 3 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 21.01.2017 № 30к; пункт 2 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 24.02.2017 № 70к; пункт 2 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 03.04.2017 № 104к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області з 11.04.2017. Визнано протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури в частині ненадання ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 142 календарних днів за періоди: з 01.11.2013 по 31.10.2014, з 01.11.2014 по 31.10.2015, з 01.11.2015 по 31.10.2016, з 01.11.2016 по 21.03.2017. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2017 по 18.12.2023 у розмірі 1669145,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати частково оскаржуване рішення з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, та просив рішення суду у частині визнання протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури щодо ненадання невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 142 календарних днів за періоди: з 01.11.2013 по 31.10.2014, з 01.11.2014 по 31.10.2015, з 01.11.2015 по 31.10.2016, з 01.11.2016 по 21.03.2017» скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким: - визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненадання Позивачу невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 01.11.2013 по 31.10.2014 строком 19 календарних днів, з 01.11.2014 по 31.10.2015 строком 35 календарних днів, з 01.11.2015 по 31.10.2016 строком 45 календарних днів, з 01.11.2026 по 21.03.2017 строком 33 календарних днів, всього 142 дні; - зобов`язати Чернігівську обласну прокуратуру надати ОСОБА_1 невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 01.11,2013 по 31.10.2014 строком 19 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 35 календарних днів, з 01.11.2014 по 31.10.2015 строком 35 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, з 01.11.2015 по 31.10.2016 строком 45 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, з 01.11.2016 по 21.03.2017 строком 33 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, всього 142 дні. Крім того, позивач просив рішення у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2017 по 18.12.2023 у розмірі 1 669 145,00 грн скасувати, стягнувши 2 868 431,27 грн, посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 10 розділу IV Порядку для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Чернігівською обласною прокуратурою також подано апеляційну скаргу на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи відповідача обґрунтовані зокрема тим, що позивач був персонально попереджений про наступне вивільнення з займаної посади та повідомлений про відсутність в органах прокуратури Чернігівської області вакантних посад, які можна запропонувати з урахуванням його кваліфікації. Зазначено, що позивач будь-якої заяви чи рапорту на призначення начальником відділу у новостворений відділ приймання відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності не подавав. Відтак, відсутні підстави для задоволення позову. Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги, а спірне рішення суду першої інстанції скасувати, відмовивши в задоволенні позовних вимог. Позивач та Офіс Генерального прокуратура, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без вказаних сторін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає доводи позивача частково обґрунтованими, а твердження відповідача безпідставними, з огляду на наступне. Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, наказом прокурора Чернігівської області від 10.04.2015 № 179 ОСОБА_1 призначений на посаду начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження прокуратури Чернігівської області. Наказом Генеральної прокуратури України від 28.09.2016 № 144ш, з метою удосконалення організації роботи прокуратури Чернігівської області, ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області управління нагляду у кримінальному провадженні та його загальну чисельність 36 одиниць, з відповідним фондом заробітної плати, зараховано до резерву Генеральної прокуратури України. Пунктом 2 вказаного наказу утворено у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівського області управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та установлено у штатному розписі новоутвореного управління, за рахунок резерву Генеральної прокуратури України, 36 одиниць з відповідним фондом заробітної плати. Згідно попередження про вивільнення від 22.11.2016 № 11/1-943 вих-16, позивача відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту 1 частини першої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України попереджено про звільнення із займаної посади, у зв`язку із ліквідацією, не раніше ніж через два місяці з дня ознайомлення з цим попередженням. Також заначено про відсутність у прокуратурі Чернігівської області вакантних посад, які б відповідали кваліфікації позивача та могли бути запропоновані. 13.01.2017 позивачем була подана відповідачу заява про надання всіх днів невикористаної відпустки (205 днів), в якій також просив датою звільнення вважати останній день відпустки. Наказом прокуратури Чернігівської області від 20.01.2017 № 30к позивача звільнено з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження та органів прокуратури Чернігівської області з 21.03.2017, у зв`язку з реорганізацією органу, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пункту 9 статті частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Надано позивачу з 21.01.2017 по 21.03.2017 щорічну відпустку (59 календарних днів) та виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 142 календарні дні. У подальшому, наказами прокуратури Чернігівської області від 24.02.2017 № 70к та від 03.04.2017 № 104к, у зв`язку з захворюванням позивача, до наказу прокуратури Чернігівської області від 20.01.2017 № 30к вносилися зміни в частині дати звільнення позивача, та останнім днем визначено 10.04.2017 (останній день відпустки). Не погодившись з правомірністю зазначених рішень та звільненням з органів прокуратури, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, регламентує Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон). Згідно з частиною третьою статті 16 Закону прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Статтею 60 Закону встановлено, що прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п`ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня. Підпунктом 4 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідних положень» Закону закріплено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону (тобто до 15 квітня 2017 року), прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами. Тому, оскільки нормами спеціального Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано порядок звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, застосовуються загальні норми законодавства про працю. В силу вимог частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Статтею 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. З аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються і на прокурорів, оскільки питання вивільнення працівників під час скорочення штатів не врегульовано спеціальним законодавством. Такі гарантії полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільненню підлягають не усі особи, а лише ті, посади яких скорочені. У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 вказано про те, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за частиною першою статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Таким чином, мається на увазі, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі. За встановленими обставинами, наказом Генеральної прокуратури України № 144 ш від 28.09.2016 з метою удосконалення організації роботи прокуратури Чернігівської області, керуючись статтями 9, 10, 14 та підпунктом 6 пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області: управління нагляду у кримінальному провадженні. Його загальну штатну чисельність 36 одиниці зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати. Також зазначеним наказом Генеральної прокуратури України, утворено у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності у складі відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації. Установлено у штатному розписі новоутвореного управління за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 36 одиниць з відповідним фондом заробітної плати. У постанові Верховного Суду від 07.05.2019 у справі № 803/1157/16 зазначено, що вживані у пункті 1 частині першої статті 40 КЗпП України поняття «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів. Так, прокуратура Чернігівської області як юридична особа не ліквідована, не реорганізована та відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вносилося. Ліквідація структурного підрозділу, про що зазначено в оскаржуваному наказі, може бути підставою для звільнення працівників структурного підрозділу лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників, що узгоджується також із нормою частини третьої статті 36 КЗпП України, відповідно до якої у разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частина перша статті 40 КЗпП України). Аналізуючи основні функції, завдання, які покладалися на ліквідоване управління згідно Положення про управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області, затвердженого наказом прокурора Чернігівської області від 21.04.2016 № 56 та основні функції, завдання, які були покладені на новоутворене управління згідно Положення про управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області, затвердженого наказом прокурора Чернігівської області від 19.01.2017 № 13 суд першої інстанції цілком обґрунтовано вказав, що вони є тотожними. Тобто, прокуратура Чернігівської області не відмовилася від основних функцій та завдань, які виконувало управління нагляду у кримінальному провадженні, а фактично передало їх новоствореному управлінню. Твердження відповідача про те, що у новоствореному управлінні нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області були розширенні завдання щодо забезпечення дотримання режиму секретності, а тому відбулися зміни у функціональних обов`язках начальника відділу, суд не приймає до уваги, оскільки, як слідує з матеріалів справи, позивач перебуваючи на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області фактично виконував роботу з секретними документами, що свідчить про тотожність його повноважень з повноваженнями начальника новоствореного відділу. З наказу Генеральної прокуратури України № 144 ш від 28.09.2016 вбачається, що при реорганізації структурних підрозділів прокуратури Чернігівської області (управління та відділу) скорочення чисельності або штату працівників не відбулося, і посада позивача як штатна одиниця залишилась не скороченою. Ліквідація юридичної особи має місце у випадку, якщо у розпорядчому акті органу державної влади наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У випадку доручення виконання завдань і функцій ліквідованого органу іншому органу мова йде фактично про його реорганізацію. У зв`язку з чим, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача з урахуванням встановлених обставин у даній справі та наведених норм чинного законодавства. В контексті викладеного, колегія суддів погоджується з тим, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням вимог законодавства про працю, що позбавило можливості позивача використати своє право на іншу роботу в реорганізованій установі. Згідно з частиною другою статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14 зазначається, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Таким чином, сукупність зібраних та перевірених в судовому засіданні доказів дають суду підставі вважати, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з роботи прийнятий відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без дотримання рівності перед законом, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними та скасування пункту 3 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 21.01.2017 № 30к; пункту 2 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 24.02.2017 № 70к; пункту 2 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 03.04.2017 № 104к, та поновлення позивача на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області з 11.04.2017. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. За приписами частини третьої статті 10 Закону України «Про відпустки» загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів. З аналізу викладених норм слідує, що у разі звільнення працівник має право, крім поточної щорічної відпустки, за бажанням отримати невикористану щорічну відпустку за минулі роки без обмеження в кількості днів, і датою звільнення буде останній день відпустки. Так, право позивача на отримання всіх днів невикористаної відпустки під час звільнення було обмежено, тому правомірно задоволена позовна вимога про визнання протиправними дій прокуратури Чернігівської області в частині ненадання позивачу невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 142 календарних дні за періоди: з 01.11.2013 по 31.10.2014, з 01.11.2014 по 31.10.2015, з 01.11.2015 по 31.10.2016, з 01.11.2016 по 21.03.2017. Водночас, вимога апелянта про зобов`язання відповідача надати позивачу невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 142 дні не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що під час звільнення позивачу, у відповідності до Закону України «Про відпустки», відповідачем була виплачена грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, і дії відповідача стосовно виплати вказаної компенсації позивачем не оскаржуються. Вказане, спростовує доводи апелянта - ОСОБА_1 щодо необхідності надання щорічної основної відпустки у повному обсязі. Поряд з цим, оцінюючи твердження апелянтів щодо невірного обрахунку розміру середнього заробітку, який підлягав стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу з 11.04.2017 по 18.12.2023, колегія суддів виходить з такого. Згідно абзаців першого та четвертого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Рішенням Суду стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2017 по 18.12.2023 у розмірі 1 669 145,00 грн. Водночас, при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу не враховано положення пункту 10 розділу IV Порядку, який визначено, що у випадку підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Середньоденна заробітна плата позивача з розрахунку за останні два місяці роботи складає 981,85 грн. Згідно довідки прокуратури Чернігівської області посадовий оклад позивача на момент звільнення складав 2894,00 грн. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» (далі - Постанова № 657) місячний посадовий оклад начальника відділу прокуратури області склав 7210,00 грн. Таким чином, коефіцієнт підвищення заробітної плати на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації становить 2,4914. Постанова № 657 набула чинності з 06.09.2017. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100», яка набула чинності 12.12.2020, пункт 10 розділу IV Порядку виключено. Таким чином, у період з 06.09.2017 по 11.12.2020 (включно) діяла визначена пунктом 10 розділу IV Порядку норма, яка передбачала обов`язок коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт її підвищення. Про дотримання цієї вимоги вказано у роз`ясненні Міністерства економіки України від 24.12.2020 щодо порядку обчислення середньої заробітної плати у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100». Отже, середньоденний заробіток позивача упродовж періоду з 06.09.2017 по 11.12.2020 (включно) з урахуванням положень пункту 10 розділу IV Порядку становить: 981,85 грн. х 2,4914 - 2446,18 грн. З урахуванням кількості робочих днів з 06.09.2017 по 11.12.2020 (включно) - 819 робочих днів (2017 - 82; 2018 - 250; 2019 - 250; 2020 ~ 237), середній заробіток за цей період становить: 819 х 2446, 18 = 2 003 421,42 грн. Середній заробіток за інший період вимушеного прогулу (за виключенням періоду з 06.09.2017 по 11.12.2020 (включно) (1 669 145,00-804 135,15) (981,85x819) складає 865 009,85 грн. Таким чином, середній заробіток позивача, з урахуванням положень пункту 10 розділу IV Порядку за період з 11.04.2017 по 18.12.2023, складає 2 868 431, 27 грн. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності застосування пункту 10 розділу IV Порядку у тому випадку, коли у розрахунковий період відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 10 розділу IV Порядку для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладено у постановах від 06 серпня 2019 року у справі № 640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року у справі № 814/197/15, від 23 березня 2023 року у справі № 826/18269/14. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, твердження позивача в межах спірних правовідносин частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що, на переконання колегії суддів, є достатньою правовою підставою для скасування спірного рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Чернігівської обласної прокуратури. Поряд з цим, доводи апеляційної скарги Чернігівської обласної прокуратури не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог, позаяк не містять аргументовані доводи щодо дотримання вимог закону при звільненні ОСОБА_1 . Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року підлягає скасуванню в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , а в іншій частині - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року - скасувати в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Чернігівської обласної прокуратури, виклавши абзац п`ятий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2017 по 18.12.2023 у розмірі 2 868 431,27 грн (два мільйони вісімсот шістдесят вісім тисяч чотириста тридцять одна грн двадцять сім коп.). В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови складено 04.04.2024.