Постанова 4855 № 826/17201/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17201/14 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Дудін С.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., при секретарі Литвин С.В. за участю: позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Чернишової В.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач, Офіс ГП) в якому просив: - скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2504-ц про звільнення позивача з посади начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України; - поновити позивача на посаді начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України; - стягнути на користь ОСОБА_1 з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 24.10.2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі; - зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2504-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України. Стягнуто із Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 24 жовтня 2014 року до 17 грудня 2020 року, в розмірі 1 253 983,10 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16934,82 грн допущено до негайного виконання. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 року - без змін. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновки про: недоведеність відповідачем правомірності прийняття оскаржуваного наказу, що є підставою для визнання його протиправним і скасування; поновлення позивача на посаді, з якої його звільнено; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року до 17 грудня 2020 року в розмірі 1253983,10 грн (806,42 грн (середньоденна заробітна плата за останні два календарні місяці роботи - серпень та вересень 2014 року) х 1555 робочих днів у період вимушеного прогулу). Постановою Верховного Суду від 20.12.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021 року в справі №826/17201/14 у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано і направлено справу в цій частині на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021 року в справі №826/17201/14 залишено без змін. За результатами нового розгляду справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 року зазначений адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 24.10.2014 по 17.12.2020, в розмірі 1 610 397, 85 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив, змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення змінити, а в іншій частині залишити без змін, виходячи з наступного. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд апеляційної інстанції, дійшов наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 20.12.2022 в даній справі дійшов наступних правових висновків та зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення. Вказана позиція неодноразово висловлена Верховним Судом щодо необхідності застосування вказаних нормативних положень в тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства. З-поміж інших постанов, у постанові від 30 червня 2021 року в справі №826/17798/14 Верховний Суд, у частині правового регулювання правовідносин (щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на посаді відповідно до статті 235 КЗпП України) зазначив про те, що при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку №100. 12.12.2020 року набрала чинності Постанова №1213, якою внесено зміни до Порядку №100, зокрема, виключено його пункт 10, що й слугувало підставою для відхилення судами попередніх інстанцій доводів позивача щодо застосування при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу положень пункту 10 Порядку №100. Разом із тим, згідно з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 04 листопада 2021 року в справі №826/6301/15, від 20 січня 2022 року в справі №826/17709/14, від 25 січня 2022 року в справі №826/17708/14, від 18 квітня 2022 року в справі №802/4032/14-а, від 28 квітня 2022 року в справі №826/18143/14, від 27 вересня 2022 року в справі №826/18139/14, від 29 листопада 2022 року в справі №826/17616/14 та інших, підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні з 12 грудня 2020 року, тобто з дати набрання чинності Постановою №1213, якою виключено пункт 10 Порядку №100, а у площині спірних правовідносин до 11 грудня 2020 року середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно розраховувати із урахуванням відповідного коефіцієнта підвищення, оскільки до 11 грудня 2020 року пункт 10 Порядку №100 був чинним і підлягав застосуванню. За таких обставин, Верховний Суд зауважив, що висновок судів попередніх інстанцій в цій справі про неможливість застосування при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 24 жовтня 2014 року до 11 грудня 2020 року положень пункту 10 Порядку №100 із тих підстав, що 12 грудня 2020 року набрала чинності Постанова №1213, якою виключено вказаний пункт Порядку №100, є помилковим. Верховний Суд звернув увагу на те, що відхиливши доводи позивача щодо застосування пункту 10 Порядку №100, суди, як наслідок, не досліджували, чи було у розрахунковому періоді підвищення посадових окладів (зокрема, за посадою, на яку поновили позивача, чи відповідною їй посадою) як обставини, з якою положення вказаного пункту пов`язують необхідність застосування при розрахунку середнього заробітку (за час вимушеного прогулу) коефіцієнта підвищення. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» визначається за правилами, передбаченими Порядком №100 (далі - у редакції, чинній у період вимушеного прогулу позивача до 11 грудня 2020 року), в пункті 5 якого закріплено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. За правилами пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок. Виходячи з аналізу зазначених норм, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення. Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності застосування вказаних нормативних положень в тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства. З-поміж інших постанов, у постанові від 30 червня 2021 року в справі №826/17798/14 Верховний Суд, у частині правового регулювання правовідносин (щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на посаді відповідно до статті 235 КЗпП України) зазначив про те, що при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку №100. 12 грудня 2020 року набрала чинності Постанова №1213, якою внесено зміни до Порядку №100, зокрема, виключено його пункт 10, однак, згідно з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 04 листопада 2021 року в справі №826/6301/15, від 20 січня 2022 року в справі №826/17709/14, від 25 січня 2022 року в справі №826/17708/14, від 18 квітня 2022 року в справі №802/4032/14-а, від 28 квітня 2022 року в справі №826/18143/14, від 27 вересня 2022 року в справі №826/18139/14, від 29 листопада 2022 року в справі №826/17616/14 та інших, підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні з 12 грудня 2020 року, тобто з дати набрання чинності Постановою №1213, якою виключено пункт 10 Порядку №100, а у площині спірних правовідносин до 11 грудня 2020 року середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно розраховувати із урахуванням відповідного коефіцієнта підвищення, оскільки до 11 грудня 2020 року пункт 10 Порядку №100 був чинним і підлягав застосуванню. Так, з моменту неправомірного звільнення позивача з посади, починаючи з 24 жовтня 2014 року по день поновлення останнього на посаді 17 грудня 2020 року рішенням суду першої інстанції, яке підлягає негайному виконанню у цій частині, декілька разів відбувалося підвищення посадових окладів працівників прокуратури, а також запроваджена та реалізована реформа органів прокуратури на підставі Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі по тексту також - Закон № 113-ІХ), у межах якої прийнято Постанову КМУ № 1155. Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності застосування пунктів 7, 8, 10 розділу ІV Порядку КМУ № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно із актами законодавства. Так, за змістом довідки Офісу ГП вих. №21-2150зп від 02.11.2020 про суму заробітної плати ОСОБА_1 у серпні 2014 року та у вересні 2014 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача), сума середньоденної заробітної плати складає 806,42 грн. Зазначене не заперечується сторонами. Постановою КМУ №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», з 01 грудня 2015 року підвищено посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою КМУ №505 ( за змістом Довідки Офісу Генерального прокурора від 02.11.2021 №21-1250зп). Коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника самостійного управління Генеральної прокуратури України, з 01 грудня 2015 року, склав 1,29. Відповідно середньоденна заробітна плата з цього часу становить 1040,06 грн (806,42 грн х 1,29). Постановою КМУ №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», яка набрала чинності 06.09.2017, підвищено посадові оклади прокурорам і слідчим органів прокуратури. Коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника самостійного управління Генеральної прокуратури України склав 2,24. Відповідно середньоденна заробітна плата з цього часу становить 2329,73 грн (1040,06 грн х 2,24). Суд зазначає, що питання рівнозначності посади позивача, яку він обіймав до звільнення, та посади прокурора того ж відділу після її виключення, не є предметом розглядом даної справи та не оскаржується сторонами. Починаючи з 16.01.2020 року вступила в дію Постанова КМУ від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», якою затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора. Тобто, прокурори, зокрема Генеральної прокуратури України, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови КМУ №

505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс ГП, отримують заробітну плату, згідно з Постановою КМУ №1155 та статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII ( далі по тексту також - Закон №1697-VII). Середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів встановлених Постановою № 1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2022 року у справі №826/17709/14. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, не в повному обсязі з`ясовано обставини справи, виходячи з наступного. Після ухвалення Верховним Судом постанови від 20.12.2022, якою скасовано рішення суду першої інстанції, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направлено справу в цій частині на новий розгляд, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 справу прийнято до провадження та витребувано від сторін письмові пояснення з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у вищезазначеній постанові, а також документально підтверджену інформацію щодо того, чи було у розрахунковому періоді підвищення посадових окладів (зокрема, за посадою, на яку поновили позивача, чи відповідною їй посадою). На виконання вимог суду, Офісом ГП надано до суду пояснення, згідно з якими, відповідно до довідки Офісу ГП від 02.11.2020 № 21-1250зп середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 806,42 грн., що не заперечувалося сторонами під час судового розгляду. Надано до суду відомості, згідно з якими посадові оклади прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури підвищувалися 01.12.2015 (коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника самостійного управління Генеральної прокуратури України становив 1,29) та 06.09.2017 (коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника самостійного управління Генеральної прокуратури України дорівнював 2,24). Також, надано до суду розрахунок робочих днів ОСОБА_1 та зазначено, що, з урахуванням листів Міністерства соціальної політики України розпоряджень Кабінету Міністрів України, та вимог Закону України «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України» від 05.03.2015 № 238-VIII, загальна кількість робочих днів ОСОБА_1 , у період з 24.10.2014 по 17.12.2020, становить 1539 робочих днів. Водночас, з метою уникнення можливого подвійного стягнення з Офісу ГП на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 24.10.2014 по 17.12.2020, у разі ухвалення рішення на користь позивача, до суду першої інстанції надано відомості про те, що у жовтні 2021 року Офісом ГП добровільно сплачено ОСОБА_1 середньомісячний заробіток у сумі 16 934,82 грн (з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів), а також Державною казначейською службою України у грудні 2021 року відповідно до виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 826/17201/14 на користь ОСОБА_1 здійснено безспірне списання коштів, а саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 24.10.2014 по 17.12.2020, у розмірі 1237048,28 грн. (з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів), що підтверджується меморіальним ордером. Натомість, в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції зазначено, що згідно наданої відповідачем копії меморіального ордеру від 09.12.2021 №223108215 вбачається стягнення, згідно виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 826/17201/14, на користь ОСОБА_1 995 824,22 грн. Також, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що в матеріалах справи не містяться доказів, які б підтверджували добровільну сплату відповідачем середньомісячного заробітку у сумі 16 934,82 грн (з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів) чи середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 17.12.2020 у розмірі 1237048,28 грн (з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів). Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 171.1 ст. 171 Податкового Кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Так, відповідно до п. 171.1 ст. 171 та пп. 1.5 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, у тому числі на підставі рішення суду. Отже, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 808/8156/14 виклав наступний правовий висновок щодо утримання прибуткового податку із визначених судом сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника: «Верховний Суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів». Так, на виконання вимог чинного законодавства, Офісом ГП підтверджено наступні факти виплати ОСОБА_1 вказаних сум: 1) на суму 13632,53 грн (середній заробіток), на суму 3048,27 грн (ПДФО) та на суму 254,02 (військовий збір), що в сумі становить 16 934,82 грн - середній заробіток добровільно сплачений ОСОБА_1 ; 2) на суму 222 668,34 (ПДФО) та на суму 18 555,72 грн (військовий збір), що в сумі з 995 824,22 грн, вказаними в меморіальному ордері (Т.2 а.с.11), становить 1 237 048,28 грн - середній заробіток, сплачений ОСОБА_1 відповідно до виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2021 (Т.4 а.с.42-44). Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 17.02.2026 року, ОСОБА_1 не заперечувалися вказані вище відповідачем виплати. Отже, висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 в частині розрахунку вже виплачених за рішенням суду сум не відповідають фактичним обставинам справи. Окрім того, суд першої інстанції дійшов помилкового обрахунку в частині кількості робочих днів ОСОБА_1 і, як наслідок, здійснено неправильний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на наступне. Уперше за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 посадові оклади прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури підвищено, з 01.12.2015, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 № 1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 (далі - Постанова № 505). Таким чином, з 01.12.2015, коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника самостійного управління, на який необхідно коригувати виплати, становив 1,29. Отже, середньоденний заробіток ОСОБА_1 , з 01.12.2015, склав 1040,28 грн (806,42 грн * 1,29). У подальшому, підвищення посадових окладів та інших виплат прокурорсько-слідчим працівникам відбулося з 06.09.2017 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» від 30.08.2017 №

657. Таким чином, з 06.09.2017 коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника самостійного управління дорівнював 2,24. Відтак, середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 , з 06.09.2017 становив 2330,23 грн (1040,28 грн*2,24). Разом з тим, судом першої інстанції невірно визначено загальну кількість робочих днів за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , зазначивши: що кількість робочих днів за період з 24.10.2014 по 30.11.2015 становить 293 робочих дні, зокрема «у жовтні 2014 року - 23 робочих дні», що не відповідає дійсним обставинам справи з огляду на те, що ОСОБА_1 було звільнено наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2015 № 2504-ц, отже відлік робочих днів (період вимушеного прогулу) у жовтні 2014 року починається з 24.10.2014 і становить 6 робочих днів. Крім того, судом у рішенні помилково зазначено, що у лютому 2015 року був 21 робочих день, оскільки відповідно до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» від 09.09.2014 № 10196/0/14- 14/13 у лютому 2015 року було 20 робочих днів. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що загальна кількість робочих днів ОСОБА_1 , у період з 24.10.2014 по 17.12.2020, становить - 1543 робочих днів. Відповідно, правильний розрахунок робочих днів і відповідно середнього заробітку ОСОБА_1 виглядає наступним чином: 1) з 24.10.2014 по 30.11.2015 - 222 571,92 грн. (806,42 грн * 276 робочих днів); 2) з 01.12.2015 по 05.09.2017 - 458 763,48 грн. (1040,28 грн * 441 робочий день); 3) з 06.09.2017 по 17.12.2020 - 1 908 458,37 грн. (2330,23 грн * 819 робочих дні); 4) з 12.12.2020 по 17.12.2020 - 3 225,68 грн. (806,42 грн * 4 робочих дні). Отже середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, за період з 24.10.2014 по 17.12.2020, становить - 2 593 019, 45 грн. (222 571,92 грн + 458 763,48 грн + 1 908 458,37 грн + 3 225,68 грн). Таким чином, сума вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з Офісу ГП на користь ОСОБА_1 , з урахуванням позиції Верховного Суду та фактично сплаченої суми у справі 826/17201/14, становить - 1 339 036,35 грн. (2 593 019,45 грн. - 1 253 983,10 грн.). Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а апеляційна скарга задоволенню, у зв`язку з помилковим обрахунком судом першої інстанції розміру середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 317 КАС України). Отже, у даному випадку, для належного та ефективного захисту порушених прав та законних інтересів позивача, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, у зв`язку з вищенаведеними обставинами справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст. 5 КАС України). Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, відповідно апеляційна скарга підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року - змінити у резолютивній частині та викласти у такій редакції: Абзац другий: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 24.10.2014 по 17.12.2020, в розмірі 1 339 036,35 грн. (один мільйон триста тридцять дев`ять тисяч тридцять шість гривень 35 коп.).». В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Є.О. Сорочко Є.В. Чаку Повний текст виготовлено 02.03.2026 року