Постанова 4824 № 759/9260/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №759/9260/23 Головуючий у І інстанції - Журибеда О.М. апеляційне провадження №22-ц/824/3490/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, - установив: У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Заява мотивована тим, що18 липня 2023 року вона звернулася до суду першої інстанції із заявою про надання копії судового наказу та ознайомилась з документами, що стали підставою для його видачі. Вважає, що він не підлягає виконанню з таких підстав. У заяві про видачу судового наказу ОСОБА_1 вказав, що діти проживають з ним та перебувають на його утриманні, а вона, як мати, не виконує покладені на неї обов`язки щодо утримання своїх дітей. Однак вказані обставини не відповідають дійсності, оскільки сторони постійно проживають за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання: АДРЕСА_1 , разом з малолітніми дітьми, які також зареєстровані за вказаною адресою. Крім спільного проживання, подружжя веде спільне домашнє господарство. На даний час, на розгляді Святошинського районного суду м. Києва перебуває справа №759/12707/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Між сторонами наявний спір щодо місця проживання та утримання дітей. Зазначає, що вона несе всі необхідні витрати на дітей та належним чином виконує обов`язки щодо їх утримання, виховання та належного розвитку. Просила суд, визнати судовий наказ від 24 травня 2023 року, виданий Святошинським районним судом м. Києва у справі №759/9260/23 (пр. №2-н/759/176/23), про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 23 травня 2023 року і до досягнення дітьми повноліття, таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року зазначену вище заяву ОСОБА_2 задоволено. Визнано судовий наказ від 24 травня 2023 року, виданий Святошинським районним судом м. Києва у справі №759/9260/23 (пр. №2-н/759/176/23), про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 23 травня 2023 року і до досягнення дітьми повноліття, таким, що не підлягає виконанню. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права, а висновки суду, викладені в оскаржуваній ухвалі є помилковими та передчасними. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що як станом на момент звернення до суду із заявою про видачу судового наказу, так і станом на момент подачі ним апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, діти проживали та проживають разом із ним, перебувають на його утриманні. Він повністю займається вихованням, навчанням, фізичним та духовним розвитком дійте, забезпечує надання їм медичної допомоги. Вважає судовий наказ від 24 травня 2023 року таким, що виданий у повній відповідності до чинного законодавства України та таким, що повністю враховує інтереси ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а також жодним чином не порушує права ОСОБА_2 . Наголошує, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року констатовано той факт, що тривалий час сторони не ведуть спільне господарство, окремо витрачають власні кошти та не проживають однією сім`єю. ОСОБА_2 не надано жодного доказу того, що вона проживає разом з дітьми. Зазначає, що дії ОСОБА_2 , щодо придбання окремих речей для дітей носили надзвичайно нетривалий, несистематичний характер, мали виключно показове значення та були спрямовані на штучне створення враження виконання нею своїх обов`язків у повному обсязі, що не відповідає дійсності. Не існує жодної гарантії того, що ОСОБА_2 в майбутньому до повноліття дітей буде належним чином виконувати обов`язок, щодо їх утримання. Вказує, що скріншоти картки «Універсальна» про переказ ОСОБА_2 грошових коштів на його ім`я не мають доказового значення для справи, оскільки не містять призначення платежу. З наведених роздруківок не зрозуміло, з якою метою здійснювалось перерахування грошових коштів з банківської рахунку ОСОБА_2 на його рахунок. Просив суд, скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 24 травня 2023 року Святошинським районним судом м. Києва видано судовий наказ, відповідно до якого задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 23 травня 2023 року і до досягнення дітьми повноліття. Підставою для видачі вказаного судового наказу стало те, що діти проживають з батьком, а мати матеріальної допомоги на утримання дітей не надає. Постановляючи ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_2 та визнаючи таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ 24 травня 2023 року виданий Святошинським районним судом м. Києва у справі №759/9260/23 про стягнення аліментів на утримання дітей, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення стягувача до суду з заявою про видачу судового наказу діти проживали разом з батьками - батьком ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_2 , а тому підстави для стягнення аліментів з ОСОБА_2 відсутні. Ця обставина не була відома суду першої інстанції при винесенні наказу. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони відповідають обставинам справи і узгоджуються із нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно з ч. 2 ст. 160 ЦПК України, із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №2-4671/11 сформульовано правовий висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов`язку), зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Саме такі правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №2-4671/11. Отже, до підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об`єктивно відсутній обов`язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення. Враховуючи імперативні приписи ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України, щодо обов`язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення ст. 432 ЦПК України визначає можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачом на стадії виконання рішення. Так, ОСОБА_2 заявляючи вимогу про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, посилалася на те, що їх спільні діти з ОСОБА_1 проживають разом ними, оскільки вона та ОСОБА_1 проживають разом за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , що також не заперечує і стягувач ОСОБА_1 . Оскільки спільні діти, на утримання яких стягуються аліменти, проживають разом із батьком ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_2 , то в останньої відсутній обов`язок сплачувати аліменти на їх утримання. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те, що до підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відносяться випадки: коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об`єктивно відсутній обов`язок боржника; помилкової видачі виконавчого листа, а наведені заявником обставини і є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 02 квітня 2024 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба