Постанова Київський апеляційний суд № 761/16862/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 березня 2024 року місто Київ справа № 761/16862/23 провадження №22-ц/824/6393/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Височанської Н.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідачка - ТОВ «ВКФ Фарби України» розглянув у судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ТОВ «ВКФ Фарби України», подану адвокатом Мороз Світланою Сергіївною, на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 2 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Притула Н.Г., В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила визнати за нею майнові права на квартиру АДРЕСА_5 Позов обґрунтовано тим, що 25 травня 2015 року між позивачем та ТОВ «ВКФ Фарби України» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 36/3/ШК 25 травня 2015 року. Позивач на виконання умов договору оплатив на рахунок відповідача 100% вартості майнових прав на об`єкт нерухомості за будівельною адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 37,11 кв.м. в сумі 463889,50 грн.. Проте, відповідач не виконує покладені на нього обов`язки, оскільки не завершив будівництво та не ввів в експлуатацію житловий будинок за будівельною адресою: АДРЕСА_5 , на квартиру в якому було придбано майнові права позивачем. Відповідач, не виконуючи умови договору, позбавляє позивача можливості реалізувати належне йому майнове право на оформлення та набуття права власності на квартиру в зазначеному житловому будинку. Позивач вважає, що з боку відповідача порушені умови договору та норми матеріального права, зокрема, положення ст.509, 526, 530, 629 ЦК України. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка ОСОБА_1 просила позов задовольнити. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 2 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме : однокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_5 , на земельній ділянці кадастровий номер :0046. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в який просив рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказував на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки не встановив обставин порушених прав позивача. Зазначає, що ТОВ «ВКФ Фарби України» заперечує факт допущення порушення строку виконання зобов`язання з огляду на не визначення сторонами у договорів конкретного строку завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію. Також акцентував увагу на тому, що оскільки суд встановив кінцевий строк виконання зобов`язання - 2 квартал 2016 року, то керуючись ст. 261 ЦК України та враховуючи заяву відповідача про застосування до вимог позивача позовної давності, суд повинен був відмовити в задоволенні позову, у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Зазначив, що суд першої інстанції, вважаючи визначений у договорах строк - 2 квартал 2016 року остаточним строком завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію, дійшов висновку про порушення відповідачем зазначеного строку, що є порушенням прав позивача, але не врахував, що буквальне тлумачення положень п. 2.4. Договорів свідчить про те, що сторони чіткого та остаточного терміну завершення будівництва і введення будинку в експлуатацію не визначили, а визначили лише запланований термін. На думку скаржника, оскільки обставина про так зване порушення строку завершення введення будинку в експлуатацію є єдиною підставою позову, то відсутні підстави для задоволення такого позову. Вказує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 укладала договір про участь у фонді фінансування будівництва або придбала сертифікати фонду операцій з нерухомості, облігації тощо, що виключає можливість визнання останнього інвестором та застосування до наявних правовідносин положень Закону України «Про інвестиційну діяльність». Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивачка подала відзив, в якому посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду, як законне та обґрунтоване залишити без змін. В судове засідання не з`явилися учасники справи, про день та час розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції (судової повістки-повідомлення) на електронний кабінет ТОВ «ВКФ Фарби України» в підсистемі «Електронний суд». Від представника ТОВ «ВКФ Фарби України» адвоката Мороз С. надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі скаржника. Також від представника позивача адвоката Мамаєва Д.Ю. надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. За таких обставин та зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, суд першої інстанції вважав за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи. Оскільки рішення ухвалене за відсутністю учасників справи, то датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом установлено, що 25 травня 2015 року між ТОВ "ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ" та ОСОБА_1 було укладено Договір №36/3/ШК купівлі-продажу майнових прав, за яким об`єктом нерухомості, майнові права за яким передаються, є квартира, будівельний АДРЕСА_5 . Орієнтовна загальна вартість майнових прав складає 470750 грн. Згідно довідки від 10 жовтня 2018 року про фінансування 100% майнових прав по договору №36/3/ШК від 25 травня 2015 року ОСОБА_1 сплатила продавцю 100% вартості майнових прав на об`єкт нерухомості: квартира, будівельний АДРЕСА_5 . Пунктом 2.4. кожного з Договорів визначено, що плановий термін будівництва та введення в експлуатацію Об`єкта капітального будівництва - 2 квартал 2016 року. Крім того, судом установлено, що позивач в повному обсязі проінвестувала будівництво квартири. Відповідач же не завершив будівництво об`єкту, будинок в експлуатацію не введений. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, які склались між сторонами, регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність». Позивач в повному обсязі проінвестував будівництво квартири, в зв`язку з чим відповідно до ст.7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об`єкт та результати інвестицій є власністю інвестора. Тобто, ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання за договором сплатила внески у визначеній у договорі сумі, у зв`язку із чим за умовами договору набула майнових прав щодо об`єкту нерухомості, зокрема, права на отримання в подальшому у власність спірної квартири. Також суд першої інстанції встановив, що будівництво об`єкту не завершене, будинок не введений в експлуатацію. Відтак, до завершення будівництва об`єкта нерухомості - квартири будівельний номер 445 загальною площею 37,11 кв.м. та введення будинку в експлуатацію позивачу як інвестору належать майнові права на цей об`єкт. Врахувавши, що відповідач не виконує належним чином узятих на себе зобов`язань, а також врахувавши, що будинок по АДРЕСА_5 не введено в експлуатацію, з урахуванням повної сплати пайових внесків, суд дійшов висновку, що права позивача порушені, оскільки відповідач свої зобов`язання щодо передачі об`єкту інвестування в експлуатацію для здійснення реєстрації прав власності за позивачем на об`єкт інвестування, не виконує. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав. Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991 року №1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон №1560-XII). Відповідно до частини п`ятої статті 7 Закону №1560-XII, інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів. Згідно зі статею 4 Закону №1560-XII, об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь яке майно, а також майнові права. Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами. Згідно із частиною другою статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Встановивши, що позивачка ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання за договором №36/3/ШК від 25 травня 2015 року в повному обсязі, сплатила пайовий внесок у визначеній договором сумі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до завершення будівництва об`єкта нерухомості , а саме квартири АДРЕСА_5 , та введення його в експлуатацію, позивачу як інвестору належать майнові права на цей об`єкт. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, висновок суду про те, що до завершення будівництва об`єкта нерухомості, а саме трьох квартир за адресою: АДРЕСА_5 , та введення його в експлуатацію позивачу, як інвестору належать майнові права на цей об`єкт, є правильним. Встановивши, що відповідач не виконував належним чином узятих на себе зобов`язань, а також, враховуючи, що будинок по АДРЕСА_5 на той час не було введено в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати позивачем пайових внесків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. До того ж, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції врахував правову позицію, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду в аналогічних правовідносинах в постанові від 9 жовтня 2019 у справі №761/28769/13-ц. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що сторони при укладенні договору погодили лише орієнтовний термін будівництва, що не може тлумачитись як кінцевий та остаточний, а відтак відсутні підстави вважати, що права позивача порушені відповідачем, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування рішення суду з огляду на таке. Пунктом 5.2.5 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 травня 2015 року встановлений обов`язок продавця ТОВ «ВКФ Фарби України» забезпечувати будівництво об`єкту капітального будівництва та введення його в експлуатацію в терміни, зазначені в п.2.4 даного договору. Відповідно до п.2.4 договору запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 2 квартал 2016 року. Відповідно до ч.2 ст.252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, у даному випадку сторони визначили термін будівництва та введення в експлуатацію, що охоплює конкретно визначений термін, а саме 2 квартал 2016 року, тобто квітень, травень, червень 2016 року. Водночас, в договорі відсутні умови, що вказаний в цьому договорі плановий термін прийняття будинку в експлуатацію може змінюватися. Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 виснував, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними і такі, що свідчать про намагання виправдати фактичне невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань відповідно до умов договору. Апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 369/6303/19 про те, що термін прийняття об`єкта будівництва до експлуатації в договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретною датою не визначено, а вказана орієнтовна дата, а також те, що прийняття о експлуатації закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правових відносин, отже, склад цивільно-правового порушення зі сторони ТОВ «Петровський квартал» відсутній. Колегія суддів враховує, що в справі, на яку посилається апелянт, предмет позову був відмінним, саме стягнення пені за несвоєчасне виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що до спірних правовідносин не підлягали застосуванню положення Закону України «Про інвестиційну діяльність», оскільки інвестування та фінансування будівництва може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інституту спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, і матеріали справи не містять жодного доказу, який би наділяв позивача статусом інвестора будівництва, є такими, що суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності при зверненні з такими вимогами до суду, колегія суддів зазначає наступне. Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач посилався на те, що суд першої інстанції, з огляду на те, що кінцевий строк введення будинку в експлуатацію - 2 квартал 2016 року та з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності, повинен був відмовити в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апеляційної скарги, оскільки пунктом 8.1. договору, укладеного між сторонами, визначено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами або їх уповноваженими представниками і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором. З урахуванням пункту 8.1., укладеного між сторонами договору, в якому сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, та виходячи з того, що відповідач умов договору та своїх зобов`язань не виконав, оскільки у визначений в договорі термін не здав будинок в експлуатацію, то строк виконання зобов`язання не закінчився, а отже доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності є безпідставними. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 04.02.2021 у справі №607/1579/19 з тотожними обставинами. Інші доводи апеляційної скарги висновку суду про задоволення позову не спростовують та за своїм змістом є аналогічними доводам відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, яким суд першої інстанції надав відповідну правову оцінку. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ" залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 2 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус